Валентина Коротя-Ковальська

Завідувачка відділу культури Національного науково-дослідного інституту українознавства, відмінник освіти України, член Спілки кінематографістів України (1997 р.), народна артистка України.

Народилася 27 березня 1947 р. у м. Рівне, дитинство провела на Хмельниччині, де споконвіку мешкала співуча родина її матері, Антоніни Василівни. Від бабусі Ганни і від матері вчилася співати українські народні пісні. У 1965 р. закінчила навчання в Славутській школі-інтернаті, де брала активну участь у роботі художньої самодіяльності, танцювала, співала сольні пісні, виступала на олімпіадах: обласних і республіканських. По закінченні школи у 1966 р. вступила до вокальної студії при Державному заслуженому українському народному хорі ім. Г. Верьовки.

Вищу освіту здобула у Державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, факультет філології (1969—1975). Спеціальність: філолог, викладач української мови та літератури. У 1968—1991 рр. — солістка Державного академічного заслуженого українського народного хору ім. Г. Верьовки. Пройшла школу народного співу, учасниця тріо «Золоті ключі» з народною артисткою України Ніною Матвієнко і народною артисткою України Марією Миколайчук. Учасниці тріо «Золоті ключі» використовують винятково акапельне виконання. Маючи у своєму репертуарі сотні українських народних пісень, серед яких є пісні календарно-обрядового кола (колядки, щедрівки, веснянки, петрівчані, русальні, купальські, зажинкові, жнивні, обжинкові тощо), історичні, козацькі, стрілецькі, ліричні, сирітські, колискові, жартівливі, тріо співало їх як по Україні, так і в різних куточках світу (у країнах Європи, Азії, Америки), гідно презентуючи феномен української пісенної творчості.

Свій мистецький доробок тріо «Золоті ключі» розмістило на аудіокасетах та на багатьох компакт-дисках.

З 1994 р. Валентина Павлівна — співробітник Національного науково-дослідного інституту українознавства Міністерства освіти та науки, з 2006 р. очолює відділ культури. Вийшла у світ монографія «Українська народнопісенна творчість в українознавстві» (2008). Має понад п’ятдесят статей у газетах, журналах, збірниках, присвячених українському фольклору, українській народній пісні у світі (Земля актора / Час — Time. — 1995. — 30 червня. — С. 9; Жінка України. — К.: НДІ. Збірник Уряду України, 1995. — Т. 3. — С. 534; Валеологія в школі. Матеріали науково-практичної конференції «Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу». — Чернівці. — 1998. — 28—30 квітня; Світ пізнає нас через пісню / Освіта. — 1997. — 5—12 березня; Велична святість коляди / Освіта. — 1998. — Січень; Українська пісня — вселюдська втіха // Рідні джерела. — 1999. — № 3; Фольклор в культурно-історичному просторі українознавства // Українознавство. — 2003; Українська пісня в світі (Переклад англійською мовою). — 2002 // Welcome to Ukraine; Закономірності розвитку фольклорного мистецтва в освітньому процесі в системі українознавства // Вестник Московского университета. — № 9. 2005, десятки статей у журналі «Українська культура»; Українська пісня як планетарне явище // Українознавство. — Номер 1. — 2009. — С. 188—195: Світова слава української пісні / Мистецький олімп України. — Травень. — К., 2009. — С. 104—107; Українознавчий аспект дослідження Іваном Франком українських народних пісень / Іван Франко і новітнє українство. Нагуєвицькі читання 2008: Зб. матеріалів міжнар. наук. конф., м. Дрогобич, жовтень 2008 р. — Дрогобич: Посвіт, 2009. — С. 180—190; Традиційний гарант духовного та фізичного оздоровлення — пісня. Українознавчі шляхи розвитку. Збірник наукових праць, Т. ХХІV, ст. 417—426 (Заг. обсяг — 0,9 друк. арк.). «Україно — ти моя молитва! Неоніла Крюкова» // Українознавство, № 3. — 2009).

Валентина Павлівна працювала у сфері національної освіти над програмою «Школа-родина», нагороджена медаллю Всеукраїнського товариства «Просвіта», знаком пошани ім. Петра Могили. Має досвід роботи з дорослими та дітьми (жіночий ансамбль «Рідна пісня», дитячий фольклорний гурт «Чумацькі діти»), озвучувала значну кількість документальних і художніх фільмів («Женці», «Пропала грамота» тощо), теле — і радіопередач, неодноразово брала участь на радіо в прямому ефірі, вела авторську радіопередачу «Золоті ключі» (канал «Культура», 2004—2005 рр.).

Заміжня, чоловік — Іван Микитович. Має двох дорослих синів: Івана та Назарія.

ВАСИЛЬ ЄМЕЦЬ-ТВОРЕЦЬ ПЕРШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ КАПЕЛИ БАНДУРИСТІВ, СПІВАК, БАНДУРИСТ, ПИСЬМЕННИК

ОЛЕКСАНДР КОШИЦЬ — ЗНАМЕНИТИЙ ДИРИГЕНТ

Данило Іванович Кулиняк

Данило Іванович Кулиняк народився у 2 квітня 1948 р. у с. Старий Кропивник Дрогобицької (тепер Львіської) області, у сім’ї священника. У 1951 р. родина Кулиняків була вислана з Галичині.

По закінченню Сокальської школи-інтернату, що на Львівщині, вступив до Херсонського морехідного училища, з якого було його виключено після арешту КДБ за створення підпільної молодіжної націоналістичної організації «Вісник свободи України» та антирадянську агітацію і пропаганду в грудні 1964 р.

Московський Літературний Інститут Данило Кулиняк закінчив у 1972 році. Він — поет, прозаїк, публіцист, історик, еколог…

Працював археологом, науковцем у краєзнавчому музеї м. Ромен, що на Сумщині, державним інспектором рибоохорони, в редакціях різних видань.

Після катастрофи на Чорнобильський АЕС — один з організаторів спеціалізованої історико-культурницької експедиції в «зоні відчуження», керівник її Чорнобильської групи.

Автор багатьох книг та більше трьох тисяч публікацій в українських та зарубіжних ЗМІ.

Член НСПУ та НСЖУ. Лауреат кількох премій за журналістську діяльність і літературну творчість.

Д. І. Кулиняк — директор Всеукраїнського благодійного Фонду ім. Петра Калнишевського.

ПІДВОДНИЙ МАТЕРИК «СВЯТОЇРУСІ-УКРАЇНИ»

ВИПЕРЕДИВ СВІЙ ЧАС

ВОНИ ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ УКРАЇНУ

СПІВЕЦЬ РОКСОЛАНІЇ — СЕБАСТІЯН КЛЕНОВИЧ — «БЛУДНИЙ СИНРУСІ-УКРАЇНИ»

ТВАРДОВСЬКИЙ

БЛЮСТИТЕЛЬ БЛАГОЧЕСТЯ

Борис Іванович Самбор

Борис Іванович Самбор народився 1 серпня 1941 року в селі Попівці Звенигородського району Черкаської області у селянській родині, де всі працювали на землі. Дитинство минуло у сім’ї благочестивих і глибокорелігійних діда Кузьми й баби Ярини. Саме вони посіяли в душу хлопця зерна християнської віри і любові на все життя.

1958 року закінчив Вільхівецьку середню школу, завучем у якій працював Максим Йосипович Чорновіл, батько Героя України В’ячеслава Чорновола.

1965 року завершив навчання в Одеському кредитно — економічному інституті. За направленням розпочав трудову діяльність на Уралі у Пермській області. Із загального 41-річного трудового стажу впродовж 22 років працював у Києві в системі вищої освіти, із них 13 — у міністерстві освіти України.

Після виходу у 2000 році на пенсію почав досліджувати і вивчати літературні джерела життєписів українських православних святих.

Публікацію житій святих започаткував Петро Могила, видавши 1661 року «Патерик або Життя святих Києво-Печерської Лаври» українською мовою. Лише у XX столітті цю роботу продовжили, але за кордоном.

Так, 1962 року протоієрей А. Дублянський видав у Мюнхені книжку «Українські святі», а митрополит Іларіон (Огієнко) у Вінніпегу (Канада) — 1965-го «Українську патрологію», у якій частина друга — «Хор Українських святих». Борис Самбор дослідив і описав життєписи 230 українських святих. Його робота — для тих, хто регулярно відвідує церковну службу, і для тих, хто лише збирається йти до храму.

КОНИСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ОСИПОВИЧ