Данило Іванович Кулиняк

ВОНИ ПРЕДСТАВЛЯЮТЬ УКРАЇНУ


Кілька місяців тому в невеличкому селі Анастасівка Роменського району, що на Сумщині, сталася знаменна подія—  відкрито Будинок здоров’я Олександра Скоромця, збудований коштом видатного вченого хірурга. Цей день відкритих дверей Будинку перетворився у свято не лише родини Скоромця, його близьких і друзів, але й для всього району. Хто ж він, цей Олександр Скоромець? Академік РАМН, професор, лауреат багатьох державних радянських російських і міжнародних премій та відзнак, зав. кафедрою і директор клініки неврології і нейрохірургії Санкт-Петербурзького державного медичного університету ім. академіка І. П. Павлова, головний невролог Санкт-Петербургу…Перелік його звань, нагород, відзнак можна продовжувати довго—  і всі вони заслужені. Бо він—  нейрохірург світового рівня, видатний вчений, автор знаменитого підручника «Нейрохірургія», перекладеному на багато мов. Нині по ньому навчаються практично всі студенти-неврологи світу. Всього ж Олександр Онисимович Скоромець опублікував понад 700 наукових праць, з них 16 монографій і підручників—  а за ними ж тисячі врятованих життів людей. Починався ж цей шлях до всесвітнього визнання з села Анастасівки, де Олександр Онисимович Скоромець народився 28 березня 1937-го року. І був цей шлях дуже тернистим і важким, бо яким він міг бути в дитини з багатодітної сім’ї колгоспників, коли ще й до всього батько фронтовик-інвалід війни? То ж коли після закінчення семирічки Олександр Скоромець вирішив вчитися в Сумській фельдшерсько-акушерській школі, то в них не було навіть грошей на фотокартку для вступних документів і для того, щоб придбати квиток на автобус до Сум. Та все-таки домігся свого і, закінчивши цю школу 1954 року, здобувши диплом з відзнакою фельдшера-акушера, вступив (без екзаменів!) на лікувальний факультет Ленінградського медичного інституту. Навчаючись в інституті, працював фельдшером в психіатричній лікарні. Після закінчення інституту 1960 року—  ординатура, потім—  аспірантура, перші публікації, відкриття, винаходи. Видатний яскравий талант, помножений на впертість і селянську трудоголію врешті-решт і перемагали і формували відомого вченого і яскраву особистість.

Тисячі ж проведених хірургічних операцій забезпечили досвід. І, звичайно ж, підтримка, допомога старших колег, вчених України. А ним він залишався завжди—  був і є. Побувавши у відрядженнях практично на всіх континентах планети, в десятках різних країн, він все одно, як тільки випадає кілька вільних днів, лине з Санкт-Петербургу в свою Анастасівку, він буває тут мінімум двічі на рік, обов’язково ж—  в серпні у відпустку та навесні—  на гробки, до рідних могил. Півтори тисячі кілометрів на своїх «Жигулях» він долає за дві доби—  і він вже вдома. Він тут свій, анастасівський, хоча знаходять його хворі і тут, їдуть до нього на прийом з усіх країв, а він і приймає, лікує безкоштовно, бо гріх же з своїх бідних земляків якісь гроші брати. А коли вже випаде якась вільна година—  то можна босоніж і на ставок і на город-садок, бо він з тих людей, трудоголіків, котрі будуть зайняті і в день власного похорону. До пари йому і дружина «Анечка», доктор медичних наук Ганна Петрівна Шуміліна (Сахарова—  вона, племінниця відомого академіка Андрія Сахарова), відомим нейрохірургом став і його син, член-кореспондент РАМН, професор Тарас Скоромець. Олександр Скоромець —  український патріот, активіст Українського земляцтва в Санкт-Петербурзі—  ми розмовляємо з ним лише українською мовою, яку він знає, любить і не цурається. Якщо по таких, як він, судять про Україну, то Україна може ним пишатися, він її гідний повпред і вірний син. І він щиро переймається долею своїх земляків, пам’ятаючи про свої дитячі злидні та юнацькі поневіряння, він матеріально (а не лише морально) допомагає здібним учням з Анастасівки стати на ноги і здобути освіту. В наш суворий час це особливо цінно. То ж майже 15 років тому, влітку 1994-го, Олександр Скоромець організував свій Преміальний фонд для відмінників—  випускників Анастасівської середньої школи і встановив свої іменні стипендії—  нині кількість степендіатів Олександра Скоромця вже сягає майже сотні, і всі вони, завдяки його допомозі й підтримці, здобули вищу освіту або ж ще навчаються. Тоді ж він організував і Преміальний фонд для відмінників Сумського медучилища, а через кілька років потому і Преміальний фонд для молодих вчених-неврологів. Він підготував десятки, якщо не сотні кандидатів і докторів наук. Чимало з них зібралося в Анастасівці в день відкриття Дому. То ж відкриття Будинку здоров’я Олександра Скоромця—  сучасного лікувального закладу з необхідним медичним обладнанням в селі Анастасівка є лише логічним кроком поступу на шляху доброчинності видатного вченого, Лікаря з великої літери, який зцілює не лише людські тіла, а й душі. Впевнений, що це не останній благодійний вчинок Олександра Скоромця, який зароблені кошти в такий спосіб повертає людям, але вже й з часткою своєї душі. Кожному—  своє. Як сказав Олександр Онисимович, цей сільський медичний центр здоров’я буде консультувати і лікувати пацієнтів. Навесні і влітку це особисто буде робити сам Скоромець, а згодом буде переданий в аренду місцевій службі охорони здоров’я—  відповідне ж оформлення цього вже розпочали, оскільки при нашій бюрократії це може тривати кілька років. Хтось би витратив ці кошти на купівлю дорогого авто—  Олександр Скоромець вдовольняється своїми вже бувалими в бувальцях, але вірними і надійними «Жигулями» (а до цього був у нього «Запорожець»). Хтось би розтринькав гроші на Канарах чи Гаваях—  для Олександра Скоромця ж милішого куточка на планеті, як його Анастасівка, немає (бував я, каже він, і в тих екзотичних краях,—  нічого особливого, у нас краще). Хтось придбав би якусь нерухомість («Хатинку») десь далеко за кордоном на березі теплого моря-океану—  він же будує для своїх земляків Храм Здоров’я, «Нашого цвіту—  по всьому світу».

Нині за межами України живуть мільйони українців. Більшість—  в Російській Федерації. І чимало з них гідно представляють наш народ, Україну, зміцнюють її авторитет і словом, і ділом—  в науці, мистецтві, виробництві, користаються заслуженими визнанням і повагою інших народів. Один з них—  Олександр Скоромець. Гармонійна, багатогранна особистість. Більше б таких—  краще б жилося. Дихалося б легше. Бо життєвим кредо Олександра Скоромця є слова «Гідне життя залежить від кожного і всіх разом».