Левко Боровиковський

XIX ст. → Україна → Мова і література Повний текст

Боровиковський Левко Іванович (22. 02. 1806, с. Мелюшки Хорольського пов. Полтавської губ., Хорольського р-ну Полтавської обл. — 06.12.1889) — український поет-романтик і байкар, фольклорист, етнограф, філолог. Опрацьовував фольклорні сюжети, звертався до народної поетики та ритміки.



Народився в родині дрібного поміщика. Дід поета, миргородець Лука Боровик, походив із старовинного козацького роду. Він добре малював і грав на гуслях. Свій хист передав дітям. Відомим портретистом був його син В. Л. Боровиковский, у якого деякий час вчився живопису молодший брат — батько поета. Левко Іванович із своїми синами також захоплювався малюванням. Усе це дало підставу селянам по-вуличному називати Боровиковських Маляренками, а куток, де вони мешкали, — Маляренківщиною.

Читати й писати він навчився вдома. Повітове училище в м. Хорол (1818—1822), Полтавська гімназія (1822—1826) — такі наступні етапи його навчання (серед викладачів був учитель російської словесності І. Г. Бутков). У 1826 р. Л. Боровиковський вступив до Харківського університету на етико-філологічний відділ філософського факультету.

Особливий вплив на юнака справив український поет П. Гулак-Артемовський, який викладав тут російську історію, польську мову і статистику, керував студентським літературним гуртком.

Старший брат поета зазначив у своїх спогадах, що в університеті тоді панували «холодна байдужість і мертвотний формалізм», які убивали творчу думку молоді. Так, коли в «Вестнике Европы» з’явилась перекладена Боровиковським балада А. Міцкевича «Фарис» із схвальним відгуком, то автор перекладу мав неприємності від інспектора, оскільки без його відома студенти не мали права друкувати свої твори.

У студентські роки з’являються перші оригінальні твори поета: у 1828 р. «Вестник Европы» надрукував його поему-билину «Пир Владимира Великого» і баладу «Молодиця», які були написані у виразно романтичному стилі.

Після закінчення університету в 1830 р. «со степенью кандидата за отличие» Л. Боровиковський викладає в Курській гімназії історію, а згодом — латинську мову. Пізніше його було переведено в Новочеркаську гімназію, а потім — у Полтавську та місцевий Інститут шляхетних дівчат. Серед його учнів були кирило-мефодійовець І. Посяда і майбутній байкар Л. Глібов.

Це був період найпліднішої творчої праці Л. Боровиковського. Крім романтичних поезій, з-під його пера вийшло багато байок, він працював над укладанням словника української мови, записував зразки народної творчості.

За своє творче життя поет написав понад 250 байок, 24 балади і думи, в основу яких покладено народні перекази, повір’я; переклав російською мовою низку творів А. Міцкевича, підготував до друку 15 українських народних пісень і 1200 прислів’їв і приказок. Він записував народні перекази, повір’я, забобони, а також способи простонародного лікування різних хвороб тощо.

У 1852 р. в Києві було видано збірку Л. Боровиковського «Байки і прибаютки». Пізніше окремі його твори зрідка друкувались у різних виданнях.

Відомостей про останні роки життя Л. Боровиковського майже немає. Поховано поета в рідних Мелюшках.
ПОСИЛАННЯ:

http://www.ukrcenter.com/library/read.asp? id=6589