Любарт Гедимінович

XIV ст. → Україна → Княжа доба

Любарт-Дмитрій Гедимінович (православне ім’я — Дмитрій; після 1300—04.08.1383) — литовсько-руський князь, наймолодший син Гедиміна. Князь луцький (бл. 1323—1324, 1340—1383), князь любарський (східноволинський) (1323—1340), князь волинський (1340—1383 рр.), князь галицький (1340—1349, 1353—1354, 1376—1377)

Любарт-Дмитрій Гедимінович — нащадок великого князя Литовського Гедиміна. У 1323 р., по смерті Лева Юрійовича Галицького, Любарт, за дослідженнями В. Антоновича, одержав Східну Волинь, як зять померлого, і ще за життя свого батька переселився в цю область. Після смерті галицько-волинського князя Юрія-Болеслава ІІ Тройденовича у 1340 р. бояри проголосили Любарта, зятя Юрія-Болеслава, галицько-волинським князем. Але польський король Казимир III Великий негайно зайняв Перемишльску землю, а потім опанував і Львовом. З цього часу у Любарта почалася багаторічна суперечка з Казимиром за спадщину галицьких князів. Подробиць цієї боротьби до насне дійшло, але з пізніших літописних джерел довідаємося, що Любарт встиг захопити міста Володимир Волинський, Кременець та Белз; потім Казимир зрадою  взяв його у полон, з якого він звільнився за допомогою великого князя литовського Кейстута. Зайняті ним міста він утримав за собою, але не був досить сильний для того, щоб відняти у поляків Львівську і Перемишльску землі.

До цієї пори (приблизно 1347) належить дворічне перемир’я між Казимиром та князями литовськими, у тому числі й Любартом. У 1349 р. Казимир зайняв Волинь, але коли він розпустив військо і повернувся додому, Кейстут у союзі з Любартом вигнав польські гарнізони із замків Волинської, Холмської та Белзької земель, увірвався в землю Львівську та спустошив польські прикордонні області. Литовських князів добре підбадьорювало зближення з великим князем московським Семеном Гордим: у 1349 р. за згодою останнього Любарт одружився вдруге  —  на племінниці Семена, дочці князя ростовського Константина Васильовича, Ользі-Агафії (померла після 1386). Першою дружиною Любарта була ймовірно Євфимія (Буша-Агрипина), дочка луцького князя Лева Юрійовича (померла до 1349). У Любарта бул четверо синів: Федір (бл. 1351— пом. після 01.06.1431) — великий князь волинський (1383—1390, 1431), сіверський (1393—1405), жидачівський (бл. 1405—1431); Іван (пом. наприк. XIV ст.); Лазар і Семен (обидва пом. після 1386).

Від волинського князя Любарта пішли роди Сангушків, Сангушків-Каширських та Сангушків-Ковельських.

За князя Любарта в Луцьку було збудовано фортецю — замок Любарта.