Сулима Іван Михайлович (р. н. невід., с. Рогощі, нині Чернігівської обл. — 1635, Варшава) — гетьман нереєстрових запорозьких козаків (1628—1629 рр., 1630—1635 рр.).
Народився в православній шляхетській сім’ї в с. Рогощі Любецького староства Київського воєводства. У молоді роки служив помічником урядника власниці м. Баришівки Софії Данилович, з 1615 р. — управителем переяславських маєтків коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського, від якого отримав кілька маєтностей на Лівобережжі. На початку 1620-х рр. прибув на Запорозьку Січ: у 1621 р. разом з отаманами Шилом та Яцьким очолив морський похід на Крим; пізніше неодноразово керував козацькими морськими походами (1629 р. — на Перекоп, 1633 р. — на Азов, Аккерман, Кілію, Ізмаїл), за перемогу в яких отримав нагороду від римського папи Павла V. У 1628—1629 та 1630—1635 рр. — гетьман запорозького козацтва. Влітку 1635 р. очолив козацьке визвольне повстання, спричинене наміром польського короля Владислава IV та коронного гетьмана Станіслава Конєцьпольського розмістити в новозбудованій фортеці Кодак (на правому березі Дніпра) польський військовий гарнізон для контролю над Запорозькою Січчю. В ході повстання козаки під проводом І. Сулими в ніч 11—12 серпня 1635 р. оволоділи фортецею та зруйнували її, винищивши польський гарнізон. Піднявшись вище по Дніпру, повстанці підготувалися до тривалих оборонних бойових дій, проте невдовзі І. Сулима був схоплений у полон зрадниками з числа підкуплених реєстрових козаків. У листопаді 1635 р. польський сейм виніс І. Сулимі смертний вирок; гетьмана та його найближчих сподвижників було четвертовано у Варшаві.
