Балабан Дмитро (Данило) (чернече ім’я Діонісій; поч. XVII ст., Волинь — 20.05.1663, м. Корсунь, тепер Корсунь-Шевченківський Черкаської обл.) — церковний діяч, митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Руси, екзарх Константинопольського Патріарха, благодійник КМА.
Належав до старовинного роду української православної шляхти, відомого на Волині, Київщині та Брацлавщині ще у XV ст. Здобув блискучу освіту, добре знав церковно-слов’янську, польську, латинську, можливо, грецьку мови. Підтримував дружні стосунки з українським православним князем Гедеоном-Святополком Четвертинським. Є підстави вважати, що Балабан виконував дипломатичні доручення короля Сігізмунда ІІІ Вази.
У 1650 р. митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії С. Косов постриг Балабана в ченці у Київському Пустинно-Миколаївському монастирі. Цього ж року він висвятив Балабана на Холмську та Белзьку єпархію. Будучи православним владикою на західних кордонах українського православного світу, Балабан зазнавав особливо сильного тиску з боку католиків.
Під час національно-визвольної війни українського народу 1648—1658 рр. був змушений залишити Холм (1651). Митрополит перевів його на Луцьку та Острозьку єпархію (1655). У цей час король Ян ІІ Казимир, прихильний до Балабана, доручив йому підготувати грунт для мирних переговорів з українським урядом. У 1655 р. Балабан зустрівся у Чигирині з гетьманом. Б. Хмельницький називав Балабана «славним луцьким єпископом».
У 1657 р. по смерті митрополита С. Косова на Соборі у Києві Балабана було обрано митрополитом, 48-м від часу хрещення Руси-України. Згодом він побував у Стамбулі й дістав підтвердження свого сану від патріарха Константинопольського (Вселенського) Парфенія ІV. Обрання митрополита Балабана було невипадковим: з блискучою освітою, прекрасний організатор і дипломат, палкий прихильник незалежної української держави та незалежної від Москви православної церкви в Україні й Білорусі, Балабан був гідним продовжувачем справи П. Могили та С. Косова. Тверда позиція нового митрополита викликала невдоволення Москви, яка хотіла підпорядкувати собі Київську митрополію. Воєвода М. О. Зюзін вимагав, щоб Балабан звертався за благословенням не до Константинопольського патріарха, а до Москви. Балабан відмовився, мотивуючи тим, що з часів прийняття християнства митрополити Київські призначалися в Константинополі.
Під час Московсько-української війни 1658—1659 рр. Балабан мусив переїхати з Києва, де стояли московські воєводи, до Чигирина. Він підтримав І. Виговського у прагненні укласти Гадяцький договір, а зять Балабана брав участь у налагодженні дипломатичних зносин між Чигирином і Варшавою. У 1659 р. Балабан особисто прибув до Варшави, де сприяв ратифікації Гадяцького договору. Однак цього ж року І. Виговський склав гетьманські повноваження, а Ю. Хмельницький підписав Переяславський договір, за яким Україна з незалежної держави перетворювалася в автономну одиницю у складі Московської держави.
Посилився наступ на православну церкву в Україні. Проте Балабан не допускав порушення церковних канонів. Цар Олексій І навіть змушений був просити вибачення у Константинопольського патріарха за втручання у справи української церкви, яка тоді ще не перебувала під юрисдикцією Московського патріарха. У 1662 р. у Корсунському Свято-Онуфріївському Гуляницькому монастирі Балабан постриг у ченці Ю. Хмельницького (під іменем Гедеон).
Похований у Корсуні.
ПОСИЛАННЯ:
Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII ст.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 51—52; Памятники…, т.1. К., 1848; Чистович И. Очерки истории Западно-русской церкви, ч.1—2. СПб., 1882—84; Малеванский Ф. Краткийц очерк Киевской митрополии… Киев. ЕВ, 1895, № 3; Тихонов Хв. Стара вища освіта… К., 1924; Дорошенко Д. І. Гетьман Петро Дорошенко… Нью-Йорк, 1985.
