Головко Григорій Володимирович (26.10.1900, с. Дібрівка Миргородського пов. Полтавської губ., тепер Миргородського р-ну Полтавської обл. — 31.10.1982, м. Київ) — архітектор, мистецтвознавець. Заслужений архітектор України (1970), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1971).
Народився в селянській сім’ї. У 1935 р. закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. У 1934, 1937—1974 рр. — голова Спілки архітекторів УРСР; у 1959—1976 рр. — директор Київського науково-дослідного інституту теорії, історії та перспективних проблем радянської архітектури. Член-кореспондент Академії архітектури УРСР (з 1950), дійсний член Академії будівництва і архітектури УРСР (з 1958), заслужений будівельник УРСР (з 1960), заслужений архітектор УРСР (з 1970), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1971). Відзначений багатьма урядовими нагородами.
Співавтор проектів повоєнного планування міст Біла Церква (Київська обл.), Новоград-Волинський (Житомирська обл.), станцій Київського метрополітену «Університет» (1960), «Політехнічний інститут» (1963), «Святошин» (1970), будинку Інституту гідрології та гідротехніки АН УРСР у м. Києві (1953—1955). Брав участь у підготовці енциклопедичного видання «Історія українського мистецтва» (т. 1—6, 1966—1970).
Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.
ПОСИЛАННЯ: Енциклопедія сучасної України. — Т. 6. — К. — 2006. — С. 64.
