Іван III з’явився на світ в сім’ї великого князя московського Василія ІІ Васильовича Темного. Матір’ю Івана була Марія Ярославна, дочка удільного князя Ярослава Боровського, російська княгиня серпуховської гілки роду Даниловичів. Достовірних даних про раннє дитинство Івана III не збереглося, імовірно, він, старший син, виховувався при дворі свого батька. Проте подальші події круто змінили долю спадкоємця престолу: 7 липня 1445 р. під Суздалем військо великого князя московського Василя II зазнало поразки від армії під командуванням татарських царевичів Мамутяка і Якуба. Поранений великий князь потрапив у полон, а влада в державі тимчасово перейшла до старшого з роду нащадків Івана Калити — князя Дмитрія Юрійовича Шемяки. Захоплення у полон великого князя Василія ІІ й тривожне очікування татарської навали призвели до зростання безладу в князівстві; ситуацію посилила пожежа в Москві. Восени великий князь повернувся з полону. Москва повинна була заплатити за свого князя величезний викуп — кілька десятків тисяч рублів. У цих умовах у Москві почався заколот. Великий князь Василій ІІ був схоплений, перевезений до Москви і осліплений за наказом Дмитрія Шемяки (після чого Іван Васильович одержав прізвисько «Темний»).

Шестирічний княжич Іван не потрапив до рук Шемяки: дітям великого князя Василія разом із вірними боярами вдалося втекти до Мурома. Через якийсь час Шемяка все ж таки вирішив дарувати колишньому великому князеві наділ — Вологду, куди слідом за батьком пішли й діти. Але великий князь Василій ІІ не збирався визнавати свою поразку і виїхав до Твері просити допомоги у великого князя тверського Бориса. Оформленням цього союзу стали заручини шестирічного княжича Івана Васильовича з малолітньою дочкою тверського князя Марією Борисівною. Незабаром об’єднані війська зайняли Москву. Дмитрій Шемяка втік, і великокняжий престол знов посів Василій ІІ.

У подальші роки княжич Іван стає співправителем батька: на монетах Московської держави з’являється напис «господари всея Руси», а сам він, так само як і батько його, Василій, носить титул «великий князь». Протягом двох років княжич як удільний князь управляє Переславлем-Залєським, одним із ключових міст Московської держави. Важливу роль у вихованні спадкоємця престолу відіграють військові походи, де він є номінальним командувачем. Так, у 1455 р. Іван разом із досвідченим воєводою Федором Басенком здійснює звитяжний похід проти татар, що вторглися в межі Русі.

У березні 1462 р. батько Івана — великий князь Василій ІІ важко захворів і помер. Незадовго до цього він склав заповіт, за яким ділив великокняжі землі між своїми синами. Як старший син, Іван Васильович отримував не лише велике князювання, але й основну частину території держави — 16 головних міст (не враховуючи Москви, якою він за заповітом мав володіти спільно з братами).

Протягом всього княжіння Івана III головною метою зовнішньої політики країни було об’єднання північно-східноїРусі в єдину Московську державу. Ця політика виявилася надзвичайно вдалою. На початку правління великого князя Івана ІІІ Московське князівство було оточене землями інших російських (помісних) князівств; вмираючи, він передав своєму синові Василеві країну, що єднала в собі більшу їх частину.

У часи правління Івана III відбувається остаточне оформлення незалежності Російської держави від Орди. Уряд Івана III рішуче підтримує противників Орди серед татар; зокрема, було укладено союз із Кримським ханством. Успішним виявився і східний напрям зовнішньої політики: поєднуючи дипломатію і військову силу, Іван III вводить у фарватер московської політики Казанське ханство.

Особливої гостроти набувають у цей період стосунки з Великим Литовським князівством. Прагнення Москви об’єднати російські землі входило в явне протиріччя з литовськими інтересами, тому постійно відбувалися прикордонні сутички. Іван Васильович приєднав до Великого князівства Московського етнічні українські (Сіверщина) і білоруські (Гомельщина) землі. Були ліквідовані удільні князівства, за рахунок чого територія Великого князівства Московського зросла вдвічі: було приєднано Ярославське (1463), Ростовське (1474), Велике Тверське (1485) князівства, Хлинов (1489; нині м. Кіров, РФ), більшу частину Рязанської землі. Іван ІІІ поклав початок формуванню Російської держави як абсолютної монархії. Об’єднання раніше роздроблених російських земель в єдину державу настійно потребувало, окрім політичної єдності, створення також і єдності правової системи. У вересні 1497 р. в дію було введено Судебник, що являв собою єдиний законодавчий кодекс. Коло питань, висвітлених у цьому першому узагальненому державному законодавчому акті, досить широкий: це і встановлення єдиних для всієї країни норм судочинства, і встановлення норм цивільного та кримінального права.

Значного розвитку при Іванові III набуло будівництво церков і монастирів. Чималу роль у цьому відіграло те, що на запрошення великого князя прибули італійські майстри. Вже в 1462 р. починається спорудження Московського Кремля. В 1472 р., за вказівкою Івана III, на місці занепалого собору, побудованого в 1326—1327 рр. ще за Івана Калити, було вирішено звести новий Успенський собор.

Тим часом успіхи Івана ІІІ в розширенні країни сприяли зростанню її міжнародних зв’язків з країнами Європи. Знаковими символами втілення ідеології об’єднаної країни прийнято вважати новий герб — двоглавий орел, і новий титул — «Великий князь всєя Руси». Крім того, вважається, що саме в епоху Івана III зароджуються ті ідеї, які пізніше стануть офіційною експансіоністською ідеологією Московської держави.

Влітку 1503 р. Іван III серйозно захворів і невдовзі (на 66-му році життя) помер. Поховано великого князя в Архангельському соборі Московського Кремля.

Портрет Івана ІІІ Васильовича. Мініатюра з Царського титулярника 1672 р.