Дір

IX ст. → Київська Русь → Княжа доба

Дір (м., р. н. невід. — 882, м. Київ) — князь київський (полянський). Один із засновників першого східно-слов'янського державного утворення у Наддніпрянщині (Київського князівства).


Згідно з «Повістю временних літ», Дір був співправителем брата Аскольда (або одноосібним правителем) на княжому престолі в Києві. За свідченнями істориків (Яна Длуґоша та ін.), Аскольд і Дір були прямими нащадками Кия, легендарного засновника Києва. У 860 р. очолювали київську дружину під час походу на Константинополь за правління імператора Михаїла ІІІ. У багатьох джерелах згадується про хрещення Аскольда і Діра, а також за їх князювання —й хрещення частини населення Київської держави. За Аскольда і Діра у 867 р. на Русь було вислано імператором Василієм І і Константинопольським патріархом Ігнатієм (можливо, Михаїлом ІІІ і патріархом Фотієм) для місіонерської діяльності єпископа і священиків, які створили єпархію. Константин VІІ Багрянородний повідомляв про укладення в 873—874 рр. (за ін. даними — 875) договору між Візантією і Київською Руссю.

Князь Дір згадується також і в арабських джерелах як один із наймогутніших «слов’янських князів»: так, арабський учений X ст. аль-Масуді називав його першим серед слов’янських князів, хто володів великими містами. Одночасна присутність у Києві двох князів (Аскольда і Діра) нині викликає подив, але, можливо, на той час це було узвичаєною нормою (дуумвірат). Проте є припущення, що Дір князював самостійно у 870-х рр. Відповідно Аскольд князював до нього — у 850—860-х рр.

Є відомості, що Аскольд і Дір вели боротьбу проти печенігів, дунайських болгар, уличів і древлян.

Доба Аскольда й Діра — це період розквіту Київської держави, який засвідчується її усталеним соціальним ладом та способом правління, геополітичним становищем, етнічним складом, а також налагодженими міжнародними зв’язками.

За літописними даними, Дір убитий разом з братом Аскольдом у 882 р. за наказом новгородського князя Олега. Похований за церквою св. Орини (Ірини) в Києві.

ПОСИЛАННЯ:

Літопис руський. За Іпатіївським списком. Переклад Л. Махновця. — К., 1990. — С. 12—13; Історія України //Енциклопедичний довідник.  — К.: Генеза, 2008. — С. 66.