Онук Єфросинії Мстиславни, дочки великого князя київського Мстислава Володимировича (з роду Мономаховичів).
З 1196 р. вів боротьбу за угорський престол − спочатку зі своїм братом Імре, а у 1204 р., по смерті останнього, від імені племінника Ласло управляв Угорщиною, і тільки у 1205 р. став повноправним королем Угорщини. Прийняв також титул «короля Галичини і Волині». Проводив активну зовнішню політику, спрямовану проти намагань Данила Галицького, який свого часу виховувався при дворі Андраша II (адже був його двоюрідним онуком), об’єднати Галицьке і Волинське князівства.
У 1214 р. Галичем (давнім) правив син Андраша II Коломан. Андраш ІІ у Спиші уклав з краківським князем Лєшеком Білим угоду про поділ
Пізніше галицький князь Мстислав Мстиславич Удатний заповів Галич іншому сину Андраша II — Андрію, одруженому з його дочкою
У 1217 р. взяв участь в організації невдалого П’ятого хрестового походу, який мав на меті захистити Єрусалимське князівство від наступу мусульман. У 1219−1227 рр. вів боротьбу з галицьким князем Мстиславом Удатним. У 1222 р. підписав грамоту «Золота булла», яка встановлювала недоторканність привілеїв магнатів та, по суті, стала основним законом Угорщини.
Король Андраш ІІ був тричі одружений: з дочкою герцога меранського Бертольда ІІІ Гертрудою; Ілондою де Куртене, дочкою П’єра ІІ − імператора Латинської імперії); Беатрисою д’Есте, дочкою італійського маркіза Алдобрандіно. У першому шлюбі − з Гертрудою Меранською − мав п’ятеро дітей:
ДЖЕРЕЛА: Довідник з історії України. − К., Генеза, 2001; Енциклопедія історії України, т. 1. − К., Наукова думка, 2003.