Йоффе Абрам Федорович (29.10.1880, м. Ромни Полтавської губ., тепер Сумської обл. — 14.10.1960, м. Ленінград, тепер м. Санкт-Петербург, РФ) — найбільша заслуга — у створенні школи фізиків, вихідці якої стали видатними вченими (О. Александров, Л. Арцимович, П. Капіца, І. Кікоїн, І. Курчатов, М. Семенов, Я. Френкель). Серед них є лауреати Нобелівської премії в галузі фізики та хімії.
Народився в купецькій сім’ї. У 1889—1897 рр. навчався в Роменському реальному училищі. У 1902 р. закінчив Санкт-Петербурзький технологічний інститут, у 1905 р. — Мюнхенський університет (під керівництвом В. — К. Рентгена), де отримав ступінь доктора філософії. З 1906 р. працював у Санкт-Петербурзькому політехнічному інституті (з 1913 р. — його професор); у 1913 р. захистив магістерську, у 1915 р. — докторську дисертації. У 1918 р. заснував і очолив фізико-технічний відділ Державного рентгенологічного і радіологічного інституту (перетворений у 1921 р. на Фізико-технічний інститут РАН; з 1925 р. — АН СРСР). З 1918 р. — член-кореспондент, з 1920 р. — дійсний член РАН. У 1919—1923 рр. — голова Науково-технічного комітету петроградської промисловості, у 1924—1930 рр. — голова Всеросійської асоціації фізиків, з 1932 р. — директор Агрофізичного інституту. Заслужений діяч науки РСФРР (з 1933). Один із ініціаторів створення Будинку вчених у Ленінграді (1934). З 1941 р. — голова Комісії з військової техніки, з 1942 р. — Військової та військово-інженерної комісії при Ленінградському міськкомі партії. Віце-президент АН СРСР (1926—1929 і 1942—1945). У 1950 р. (під час кампанії «боротьби з космополітизмом») звільнений з посади директора і виведений зі складу вченої ради Агрофізичного інституту. З 1952 р. — завідувач лабораторії напівпровідників АН СРСР; у 1955 р. створив на її основі Інститут напівпровідників АН СРСР. Лауреат Сталінської премії (1942), Ленінської премії (1961, посмертно), Герой Соціалістичної Праці (з 1955). Обирався іноземним членом-кореспондентом Геттінгенської (1924), Берлінської (1928), Американської (1929), Італійської (1959) та інших академій наук, почесний доктор Каліфорнійського університету (1928, США), Сорбонни (1945), почесний член Французького, Британського, Китайського фізичних товариств.
Автор наукових праць з експериментального обґрунтування теорії світла, фізики твердого тіла, діелектриків і напівпровідників. У 1911 р. експериментальним шляхом визначив заряд електрона (водночас із Р. Міллікеном). Редактор численних наукових журналів, автор монографій, підручників, науково-популярних праць: «Лекції з молекулярної фізики» (1919), «Фізика кристалів» (1927), «Курс фізики» (1927—1940), «Молекулярна фізика» (1932—1935, у співавт. з М. Семеновим), «Основні уявлення сучасної фізики» (1949), «Фізика напівпровідників» (1957) та ін.
