Степан Сірополко

XX ст.УкраїнаКультура і освіта

Сірополко Степан Онисимович— (15.8.1872, м. Прилуки Полтавської губернії — 25.2.1959) — відомий український просвітній діяч, основоположник українського книгознавства та бібліотекознавства, бібліограф, редактор, педагог.

Вищу освіту здобув у Московському університеті і свою кар’єру на ниві народної освіти почав у Москві. Завідував видавництвом редакцій «Южной России», «Русских ведомостей» та «Педагогического листка» (1911—1916). На початку століття був уже знаним журналістом, педагогом і бібліографом. У 1901 р. вийшов його бібліографічний покажчик літератури з селянського питання. Затим була опублікована серія брошур: «Формы правления», «Общедоступное руководство к изучению законов», «Новое сельское общество», «Сельский староста» та ін. У 1916 р. переходить до редакції «Народного образования».

Друкувався в часописах «Світло», «Украинская жизнь», «Свобода» (Ужгород). У 1917 р. повернувся в Україну. У 1918—1919 рр. працював радником з питань освіти при Генеральному Секретаріаті УЦР — УНР, деякий час був товаришем міністра народної освіти УНР. У цей період разом з П. Холодним доклав чимало зусиль для організації українського шкільництва. У 1919 р. переїхав до Кам’янця-Подільського, де організував випуск дитячого часопису «Ранок».

Після встановлення радянської влади в Україні емігрував до Чехословаччини. У 1925—1932 рр. — професор Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі, Українського техніко-господарського інституту у Подєбрадах. Брав активну участь у громадському житті української громади в еміграції. Очолював Товариство прихильників книги в Празі (в 1927—1932 рр. редагував його друкований орган — журнал «Книголюб»), Союз українських журналістів і письменників на чужині, був членом Українського історико-філософського товариства. У міжвоєнний період не поривав зв’язків з Україною і Галичиною. Був почесним членом львівської Просвіти» активно друкувався в періодичних виданнях товариства та «Літературно-науковому віснику» (з 1939 р. — «Вісник»).

У своїх роботах порушував проблеми української національної школи та національного виховання («Національне виховання», 1937; «Завдання нової школи», 1919), історії освіти («Українське шкільництво в Галичині», 1932, «Історія освіти в Україні», 1937), бібліотечної справи («Короткий курс бібліотекознавства: Історія, теорія та практика», 1924; «Народні бібліотеки: організація та механіка бібліотечного діла», 1919) та ін.