Костянтин Паустовський

XX ст. → Росія → Мова і література

Паустовський Костянтин Георгійович (31.05.1892, м. Москва, Росія — 14.07.1968, там само, похований у м. Тарус, РФ) — письменник.

Нащадок гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. В 1898—1923 рр. жив у Києві. В 1904—1912 рр. навчався в 1-й Київській гімназії. Перше невеличке оповідання «На воде» було надруковано в 1912 р. у київському альманасі «Огни». Після закінчення гімназії К. Паустовський навчався в Київському університеті, пізніше перевівся до Московського університету. Перервала його навчання Перша світова війна. Йому довелося працювати — спочатку вожатим на московському трамваї та на санітарному поїзді. Згодом працював на металургійних заводах в Катеринославі (Дніпропетровськ), Юзівці (Донецьк), Таганрозі. В 1916 р. став рибаком в артілі на Азовському морі.

Перший роман Паустовського «Романтики» написано у 1916—1923 рр., опубліковано в 1935 р. Це була перша спроба авторської лірико-прозаїчної форми.

Лютневу революцію 1917 р. письменник зустрів у Москві. Після перемоги радянської влади працював журналістом, «жив напруженим життям газетних редакцій». Знову переїхав до Києва, згодом до Одеси. Мешкав у Сухумі, Батумі, Тифлісі (тепер Тбілісі, Грузія). Подорож по Кавказу привела Паустовського до Вірменії та північної Персії.

У 1923 р. Паустовський повернувся до Москви, працював редактором. У цей час активно друкуються його нариси, оповідання. В 1928 р. вийшов перший збірник оповідань письменника «Встречные корабли». Цього ж року написано роман «Блистающие облака», в якому детективний сюжет поєднувався з автобіографічними епізодами.

У 1930-ті рр. Костянтин Георгійович — журналіст газети «Правда», журналів «30 дней», «Наши достижения» та ін. Письменник об’їздив усю Україну, Росію, Білорусію, а свої враження від цих поїздок описав у численних газетних нарисах, художніх творах.

У роки Другої світової війни Паустовський працював військовим кореспондентом і писав оповідання, серед яких «Снег» (1943), «Дождливый рассвет» (1945). Критики назвали ці твори найніжнішими ліричними акварелями.

У 1950-ті рр. письменник жив у Москві й в Тарусі на р. Ока. Став одним із укладачів колективних збірників демократичного спрямування «Литературная Москва» (1956), «Тарусские страницы» (1961). У роки «відлиги» активно виступав за літературну і політичну реабілітацію гнаних при Сталіні письменників — І. Бабеля, Ю. Олеші, М. Булгакова, О. Гріна, М. Заболотного та ін.

У 1945—1963 рр. Паустовський написав свій головний твір — автобіографічну «Повесть о жизни», що складається з шести книг: «Далекие годы» (1946), «Беспокойная юность» (1954), «Начало неведомого века» (1956), «Время больших ожиданий» (1958), «Бросок на юг» (1959—1960), «Книга скитаний» (1963). У сер. 1950-х рр. до письменника прийшло світове визнання.

Він отримав можливість подорожувати по Європі. Побував у Болгарії, Чехословаччині, Польщі, Туреччині, Греції, Швеції, Італії, у 1965 р. він тривалий час жив на о. Капрі. Враження від цих поїздок лягли в основу оповідань і нарисів: «Итальянские встречи», «Мимолетный Париж», «Огни Ла-Манша» тощо.

У 1965 р. шляхом складних дипломатичних інтриг Радянському Союзу вдалося змінити рішення Нобелівського комітету про присудження премії Костянтину Паустовському і в останню хвилину вручити Нобклівську премію М. Шолохову. А в Італії та Швеції вже було випущено в «нобелівській» серії однотомники К. Паустовського.

Творчість Паустовського мала величезний вплив на плеяду письменників, які належали до так званої школи ліричної прози, — Ю. Казакова, А. Антонова, В. Солоухіна, В. Конецького та багатьох ін.