Щепотьев Володимир Олександрович (1880—1937) — літературознавець, фольклорист, історик, перекладач, педагог.
Народився в м. Полтаві в сім’ї дрібного урядовця. 1900 р. закінчив Полтавську духовну семінарію, 1904 р. — Петербурзьку духовну академію по словесному відділу. Протягом 1904—1917 рр. викладав російську мову і словесність у Полтавській єпархіальній жіночій школі, у 1904—1910 рр. — в музичній школі Полтавського відділу Російського музичного товариства. 1905 р. брав участь в організації Полтавського відділу Всеросійської спілки вчителів. У 1909 р. обраний секретарем Полтавської комісії народних читань і членом Полтавської губернської архівної комісії (з 1910 р. був її бібліотекарем), 1915 р. — секретарем Полтавського єпархіального біженського комітету. Під час українських визвольних змагань 1917—1920 рр. брав участь в організації 1-ї Полтавської української гімназії ім. І. Котляревського, Полтавського комітету охорони пам’яток історії і мистецтва (був його секретарем), Полтавського наукового товариства (обраний товаришем голови); викладав у Полтавському учительському інституті, на Полтавському історико-філологічному факультеті, у Народному університеті при полтавській «Просвіті». 1920 р. завідував Кабінетом фольклору і мови Полтавського пролетарського музею. 1921 р. був обраний ректором Полтавського інституту народної освіти, одник залишив цю посаду через хворобу; викладав у Полтавському кооперативному технікумі, був одним з організаторів міської театральної студії. Очолював Братську раду Українського церковного братства. У 1922—1923 рр. завідував відділом історії революції Полтавського губернського архівного управління, у 1923—1925 рр. — Полтавським історичним архівом. 1926 р. обраний професором української та зарубіжної літератури і мовознавства Полтавського інституту народної освіти. 1928 р. був заарештований у зв’язку з фабрикацією справи «Cпілки Визволення України» і висланий до м. Cлавгорода на Алтаї, де перебував до 1933 р. Після повернення в Україну жив у с. Веприку на Полтавщині. 1937 р. був заарештований вдруге, ув’язнений в м. Полтаві і невдовзі розстріляний.
Досліджував історію давньої та нової української літератури («Розмови про українських письменників», т. 1—2, 1918—1919; «Нові матеріали до характеристики І. П. Котляревського», 1925; «Анонімні вірші революції 1905 р.», 1926), зокрема життя і творчість Т. Шевченка («Тарас Григорович Шевченко — національний пророк України», 1918; «Причинна» як національна балада», 1921; «Шевченко в народній легенді», 1924; «Тривога над свіжою могилою Т. Шевченка», 1925; «До питання про вплив народної словесності на поезію Шевченка», 1926), українську народну творчість («Про песиголовця та коваля», 1903; «Головні теми релігійно-пісенної творчості українського народу в християнський період», 1910; «Етнографія і архівні матеріали», 1927), окремі питання суспільної історії України («Декілька статистичних даних з життя Малоросійської губернії на початку XIX століття», 1915). Виступав з художніми творами (п’єса «Cемінаристи», 1936, та ін.); перекладав поезії П. Беранже.
