Андріє́вич Яків Макси́мович (березень 1801, с. Ярешки Переяславського пов. Полтавської губ., тепер село Баришівського р-ну Київської обл. — 1840, м. Верхньоудинськ Іркутської губ., тепер м. Улан-Уде, Бурятія, РФ) — підпоручик, декабрист, член Товариства з’єднаних слов’ян і Південного товариства декабристів, нащадок запорозьких козаків.
Походив з дворян Полтавської губ. У 1811—1812 рр служив у Тверському драгунському полку в Молдові, дворянському кавалерійському ескадроні у Санкт-Петербурзі. У 1812—1819 рр. навчався у 2-му Кадетському корпусі в Санкт-Петербурзі.
З 1819 р. служив прапорщиком 8-ї артилерійської бригади на Волині. У 1823—1825 рр. — підпоручик. У 1825 р. вступив до Товариства з’єднаних слов’ян і Південного товариства декабристів. У жовтні 1825 р. — січні 1826 р., перебуваючи в Києві, вів антиурядову агітацію серед робітників київського заводу «Арсенал» з метою створення там можливостей для забезпечення військ боєприпасами на випадок повстання у Києві. Проводив агітаційну діяльність серед «нижніх чинів» заводу, встановив контакти із заводськими офіцерами, які обіцяли підтримати повстання. У кінці 1825 р. виїхав на Волинь з метою викликати повстання військових частин. Після арешту в січні 1826 р. Андрієвича було засуджено до страти, заміненої спочатку довічною, згодом 20-річною, а з 1835 р. 13-річною каторгою у Сибіру. Під час слідства не назвав жодного зі своїх товаришів. Покарання відбував у в’язниці Петровського заводу (тепер м. Петровськ-Забайкальський Читинської обл., РФ). Там збожеволів, помер у місцевій лікарні.
ПОСИЛАННЯ: История завода «Арсенал» имени В. И. Ленина. — К., 1986; Декабристы: Биографический справочник. — М., 1988; Енциклопедія історії України. — К., Наукова думка, 2003. — С. 82.
