Про життя Богдана Хмельницького до 1647 р. відомо дуже мало. Традиційно роком народження козацького гетьмана вважають 1595 рік, за відомостями венеціанського посла Нікколо Сагредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорії, що Хмельницькому 54 роки.
М. Максимович висунув версію, що Богдан народився 27 грудня 1595 року, на свято Святого Федора Начертанного та одержав ім’я Богдан, від народної форми церковного імені Теодор (Феодот). Однак ця версія не пояснювала друге ім’я Богдана Хмельницького — Зиновій.
Інші історики припускали, що першим (хресним) іменем Хмельницького було Зиновій, тому 27 грудня не могло бути його днем народження. Так, С. Плохій висловив здогад, що Хмельницький міг народитися 2 листопада за юліанським календарем, коли у святцях фіксується ім’я Зиновій (до речі, єдине у православному церковному календарі) й бути хрещеним 10 листопада у день святого Феодота. У зв’язку з цим священик міг дати хлопчикові перше ім’я — Зиновій — за іменем святого в день, коли той народився, і друге ім’я — Богдан (Феодот) — відповідно до дня хрещення. Враховуючи, що ім’я Зиновій не було популярним серед українців, які прагнули уникати імен мучеників, до яких належав св. Зиновій, щоб дитина не мучилася у своєму житті, то Хмельницький й отримав друге ім’я Богдан, яким і користувався. Запропонована версія виглядає переконливою, але вона не пояснює причини святкування Богданом дня народження 27 грудня за юліанським календарем.
Найбільш розповсюдженою є версія, що Богдан Хмельницький походив з українців
Батько Богдана, Михайло Хмельницький, перебував на службі (на посаді «осадчого») у коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського, а потім у його зятя Яна Даниловича. Мати Богдана була козачкою і, найімовірніше, звалася Агафією. Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Ставецьким, який пережив її й під час Хмельниччини, служив у війську Речі Посполитої на Білорусі. Його син Григорій, брат Богдана по матері, переселився до Білгорода у 1649 р., де одружився з
Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. І досі не поталанило з’ясувати, з якого поселення — Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив його рід. Припущення І. Крип’якевича, що він вийшов із с. Хмельника, розташованого у Перемишльській землі, потребує переконливішої аргументації. А поки що можемо лише
Деякі дослідники (Іван Каманін, Михайло Возняк) приписували Хмельницькому міщанське походження з Києва, де був тоді міщанський рід Хмелів. Можливо, найбільш екстравагантною є гіпотеза польського
Навіть якщо прийняти, що Михайло Хмельницький справді був шляхтичем герба «Абданк» (хоча Хмельницьких немає серед переліку родин, що належать до цього гербового братства; так, відомий польський гербовник К. Нєсєцького «Корона Польська» XVIII ст. згадує Михайла Хмельницького серед «гербовних» іншого герба — «Масальський»), треба ще відповісти на питання, чи був шляхтичем його син Богдан. У повідомленнях венеціанця Альберто Віміни та шведського посла Самуеля Грондського, які відповідно у 1650 і 1656 рр. зустрічалися з Богданом і могли одержати від нього чи когось іншого в Чигирині інформацію, що Михайло був скараний судом чи то «баніцією», чи то «інфамією». Такі вироки суди виносили шляхтичам за напади на маєтки сусідів, свавільства, відмову коритися судовим ухвалам, за борги та ін. Не виключено, що Михайло Хмельницький скоїв щось подібне і, рятуючись від ув’язнення, а то й смерті, утік поближче до Дикого Поля, де вироки судів ставали примарними. Можливо, втекти йому допоміг сам Жолкєвський чи хтось із його кола.
На думку В. Смолія і В. Степанкова, виходячи з норм тогочасного польського права (зокрема статуту 1505 р.), Богдан
Як аргумент проти шляхетського походження Богдана наводиться також те, що його сина Юрія король вважав за потрібне нобілітувати (але тут можна заперечити, що він точно був сином козачки). Інший аргумент — те, що за ординаціями 1638 року Богдана позбавили його посади військового писаря, коли посади такого рівня були зарезервовані лише за шляхтичами.
Місце народження Хмельницького докладно невідоме. Є сучасна звістка (П. Оленського), що він народився в Черкасах, але вона непевна. В науковій літературі висловлювано різні думки про місце народження Хмельницького; називали Жовкву (С. Тароня, Н.
Логічним є припущення, що Богдан отримав початкову домашню освіту, а далі навчався в парафіяльній школі. Палеографічний аналіз власноруч написаних гетьманом листів виявив почерк з прикметними рисами київської школи. Тому не виключено, що навчався він у школі при якомусь із київських монастирів. Можливо, десь у 1609 р., на пропозицію гетьмана Жолкєвського, батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де Богдан був учнем Андрія
Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 р. у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов’язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови.
У 1622 р. Хмельницький утік з полону (версії про викуп матір’ю чи знайомими вважаються маловірогідними в останніх біографіях Богдана Хмельницького), а батько залишився в Туреччині і незабаром помер. Також в деяких наукових працях висловлюється думка про фінансову допомогу козаків, які виділили кошти на викуп сина старого товариша.
Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632—1634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в
Близько 1625—1627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому по батькові хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади на Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.
Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але самого господарства було замало для нього. 1645 року він, разом з козацьким загоном на 2 чи більш як 20 тисяч був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка, де познайомився з визначним французьким полководцем — принцом Конде. Одним з соратників в цьому поході був легендарний пізніше Іван Сірко. Вже тоді був таким відомим козацьким ватажком, що Владислав IV, готуючи військову коаліцію проти Туреччини (в складі Польщі, Венеції та інших держав), вдався до нього по допомогу Війська Запорозького. Хмельницький був одним з козацьких делеґатів, з якими Владислав обговорював у Варшаві, в квітні 1646 року, плани майбутньої війни. Усе це піднесло його авторитет на Україні та в Польщі і за кордоном і створило йому широкі військові й політичні знайомства та зв’язки.
Можна думати, що десь у другій половині
Конфлікт з Конєцьпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання проти Польщі. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна й не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації на Україні. Зважившись на виступ, Хмельницький розсилав по Україні універсали з закликом до оборони стародавньої грецької віри від
Дуже важливо, що, починаючи війну з Польщею, Б. Хмельницький заручився союзом з Туреччиною й Кримом, які надали йому політичну і військову допомогу. Саме тому перемоги Б. Хмельницького 1648 р. у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури на Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено
«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».
Тріумфальний в’їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 р. як «пресвітлого володаря й князя Руси» свідчили, що початок нової
Як полководець Б. Хмельницький був блискучий стратег і тактик, знаменитий військовий організатор, мужній і хоробрий вояк. Він створив понад
Але для утримання й розбудови держави, яка виникла революційним шляхом, потрібне було ще міжнародне визнання й військова допомога сусідніх держав. Досвід боротьби з Польщею в умовах
Друга коаліція —
Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі
Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі
Роки боротьби за Українську державу під час
Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала з участю козаків полкову старшину та полковника. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, за деякими даними, збирався налагодити карбування власних грошей. Встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдовою, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб’єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції». Український історик Іван Крип’якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька». Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація
Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія по Україні у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали
Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити… Він мусив добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих людей настільки, що переступав межі збагненного».
Богдан Хмельницький був людиною міцного здоров’я, але в останні роки життя часто хворів. Він упокоївся 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 р. в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. Але після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно знаходиться зараз, невідомо. Власне, існує дві версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією воєвода Стефан Чарнецький 1664 р. напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає — мовляв, тіло Богдана було перепоховано його старим другом полковником Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху хмельницького може бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що неподалік Суботова. Але доказів підтвердження обох версій поки що немає.
Життєва доля Богдана Хмельницького відтворена в численних народних думах та піснях, багатьох творах української класичної літератури та драматургії, зокрема в поемі Т. Шевченка «Великий льох»,
