Верещинський Йо́сиф (* близько 1530, Холмщина — †1598) — єпископ Київський, опат (ігумен) бенедиктинського монастиря в Сєцєхові (тепер Польща). Письменник, історик, мислитель.
Народився близько 1530 року, можливо, в Збаражі, в шляхетській руській (тобто українській) родині холмського підсудді Андрія Верещинського та Анни з Яровських. Власне його батько був першим в його родині, хто перейшов у римо-католицизм. Учився в Красному Ставі. Невідомо чи і де дістав титул доктора богослов’я. У 1577 році став каноніком у Холмі, потім був опатом (абатом ігуменом) бенедиктинського монастиря в Сєцєхові. 1589 року іменований на Київське єпископство. Автор ряду політичних, полемічних, моралізаторських та поетичних творів, зокрема «Дорога певна до найшвидшого і найнадійнішого осадження в Руському краї пустельних земель рицарством Королівства Польського» (1592), «Оголошення про фундування рицарської школи для синів коронних на Україні, подібно до уставу мальтійських хрестоносців» (1594), «Побудка… з метою піднесення святої війни спільною рукою проти турків і татар» (1594), «Спосіб осади Нового Києва і оборони колишньої столиці Київського князівства…» (1595), «Голос на піднесення потужної війни проти турецького царя» (1597). Особливого значення має його «Війську Запорозькому пресвітлий виказ» (1596) — з проектом утворення в Україні князівства і козацьких територіальних полків. Помер у Кракові чи 1598, чи 1599 року.
Будучи переконаним прихильником безперервності історії України від києворуських часів, виступив автором ряду проектів, зокрема, створення на схід від Дніпра Задніпровської козацької держави — васала Польської Корони, під управлінням козацького гетьмана та задніпровського князя.
Як мислитель та історик Й. Верещинський вважається автором впровадження до політичного словника поняття «український народ» та наповнення його етнополітичним змістом.
