Левицький, чернече ім’я Іларіон (р., м. н. невід. — 1731, м. Київ) — ректор Києво-Могилянської академії, ігумен Київського Братського та Лубенського Мгарського Спасо-Преображенського монастирів.
По закінченні повного академічного курсу навчання Левицький залишився в Києво-Могилянській академії викладачем класу поетики, з 1716 до 2-ї пол. 1719 р. викладав риторику, у 1719—1721 рр. — професор філософії. У 1723 р. — казнодій Київського Софійського монастиря і член Київської консисторії. Цього ж року повернувся до Києво-Могилянської академії.
З середини 1724 до початку 1727 рр. — професор філософії і префект, а з 23.02.1727 до 1731 р. — ректор Києво-Могилянської академії, професор богослов’я (1727—1729) та ігумен Київського Братського монастиря. У 1729 р. Левицького висвячено на ігумена Лубенського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, але він продовжував виконувати ректорські обов’язки до 1731 р. У цьому званні й помер. Поховано у Богоявленській церкві Братського монастиря. На одному з церковних дзвонів, що зберігався аж до зруйнування Богоявленської церкви (1934) був напис: «Сей дзвон есть Кіево-Могилянскій сделан за преподобного отца префекта Іларіона Левицкого. Anno MDCCXXVII [1727 ]». До нас дійшов його курс риторики — оригінальний за викладом і композицією. Історико-філософськими джерелами його були античні та ренесансні риторики, втім, у зразках промов маємо і вихід на сучасну авторові суспільно-політичну тематику. Відомі також 8 рукописів філософського курсу Левицького та кілька богословських курсів.
