Литвинович Спиридон (1810, с. Дрицьків, Тернопільська обл. — 1869, м. Львів) — український греко-католицький церковний діяч, Галицький митрополит УГКЦ (1863—69).
Народився у родині священика. Навчався на богословських факультетах Львівського та Віденського університетів. У 1835 р. був висвячений на сан священика. Згодом здобув науковий ступінь доктора богослов’я. Повернувшись до Львова, став проповідником Собору св. Юра у Львові, пізніше — катехитом гімназії у Чернівцях, а з 1848 р. — парохом церкви св. Варвари у Відні. У 1852 р. призначений почесним крилошанином та першим ректором новозаснованої Центральної духовної греко-католицької семінарії у Відні. Після смерті митрополита Михайла Левицького (1858) був тимчасовим адміністратором Галицької митрополії. Брав активну участь у суспільно-політичному житті Галичини, відстоював права українського населення краю. Був віце-маршалком Галицького сейму, членом Державної ради Австрійської імперії, співголовою Палати послів австрійського парламенту. У 1863 р. змінив на митрополичому престолі Григорія Якимовича, був іменований Галицьким митрополитом. Рішуче виступав проти спроб вищого польського духовенства підпорядкувати греко-католицького митрополита польському архієпископові. Автор патріотичних поезій, зокрема пісні «Руський молодець». Великою заслугою Спиридона Литвиновича було прийняття в 1863 р. «Конкордії» з римо-католицькою церквою — угоди, яка стала перешкодою в полонізації Галичини. Похований на Личаківському кладовищі.
