Походив з українських дрібних шляхтичів. Діставши в 1565 році єпископську посаду у Львові, Балабан згодом став власником значних маєтків. Належав до верхівки українського православного духовенства, яка боролася проти спроб Ватикану підкорити православну церкву.
В 1582 році виступив проти запровадження в Україні григоріанського календаря. В 1585 році допоміг Львівському братству відновити друкарню Івана Федорова. Провадив боротьбу з львівською Ставропігією, захищаючи авторитет єпископа.
З 1590 року брав участь у переговорах за з’єднання з католицькою церквою. В 1590 році став ініціатором наради єпископів холмського і белзького Діонісія Зборуйського, луцького Кирила Терлецького, пинського і турівського Леонтія Пельчинського, яка проходила у Белзі, і де вперше було піднято питання про об’єднання (унію) православної та католицької церков. Однак 1595 року порвав з прихильниками унії. На Берестейському соборі 1596 року став на боці Костянтина Острозького проти унії і на цій позиції лишився аж до смерті, ставши екзархом патріарха царгородського.
На початку ХVІІ ст. відкрив у своєму маєтку в с. Стрятин (нині Стратин Рогатинського району
Під кінець життя намагався зробити своїм наступником свояка Ісаю, уніатського архімандрита, однак його відкинула Ставропігія (1607).
