Олександр Архипенко

XX ст. → Німеччина, Нідерланди, Франція, США → Образотворче мистецтво

Архипенко Олександр Порфирович (30.05.1887, м. Київ — 25.02.1964, м. Нью-Йорк, США) — скульптор, живописець і графік. Один із основоположників кубізму в скульптурі, теоретик образотворчого мистецтва.

Народився в сім’і професора Київського університету, інженера-механіка і винахідника. У 1902 р. став студентом Київського художнього училища, з якого через три роки був виключений за участь у революційному русі. Продовжив навчання в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури в приватних студіях Москви та Парижа.

Як скандально відомий автор «Червоного мислителя», художник залишив рідне місто у 1906 р. з невмирущою пам’яттю про музейних скіфських кам’яних баб і мозаїки Софії Київської. Йому, як і його роботам, не пощастило повернутися додому. Потенційні учні митця в Україні вже після смерті майстра пройшли період захоплення його «конкавами», «конвексами» та поліхромією. Однак у серці митця жила генетична пам’ять, яка проявилася, зокрема, в серії портретів. Драматична експресія та водночас смак до натуралістичних деталей виказують у їхньому творцеві вихованця Київського художнього училища. До 1921 р. митець жив у Франції, у 1921—1923 рр. мешкав у Берліні, влаштував там власну художню школу; пізніше переїхав до США, де відкрив мистецьку школу в Нью-Йорку, яку очолював у 1923—1964 рр. У м. Вудсток (США) існує музей О. Архипенка.

У своїй творчості О. Архипенко тяжів до простих форм, постійно експериментував, віддаючи належне технократичній цивілізації XX ст. Він повернув пластиці колір, «складав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, створюючи примхливі конструкції з дерева, скла, металу, целулоїду, фіксуючи їх в рамах на домальованому фарбами тлі (серія «Медрано»). Митець працював у галузі «скульптуро-малярства», поєднуючи тривимірність і площинність, виконував постаті з наскрізними отворами, вперше у світовій практиці застосувавши простір «всередині» й «порожнечу», так звані контррельєфи.

Усе своє життя О. Архипенко сумував за рідною Україною, одного разу зізнавшись: «Хтозна, чи думав би я так, якби українське сонце не запалило в мені почуття туги за чимось, чого й сам не знаю». За життя митця відбулося 118 персональних виставок, зокрема в Німеччині, Італії, Нідерландах, Франції, США; найкращі музеї світу надавали зали для його творів. О. Архипенко викладав у створених ним численних студіях, Чиказькій школі індустріальних мистецтв, університетах у Канзас-Сіті та Сіетлі. Його учнями були скульптори, які згодом стали всесвітньо відомими, — Д. Манцу, А. Джакометті, О. Цадкін, Г. Мур.

О. Архипенко, пронісши через усе життя зачарованість красою рідної землі, справив значний вплив на розвиток модерністського мистецтва у XX ст. Понад тисячу його скульптур і малярських творів увійшли до скарбниці світового мистецтва, вони зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України (м. Київ), Національному музеї (м. Львів).

Основні твори: «Адам і Єва» (1908), «Жінка з дитиною», «Жінка» (обидві — 1909), «Відпочинок», «Поцілунок» (обидві — 1910), «Мадонна скель» (1911), «Сидяча постать» (1912), «Блакитна танцівниця» (1913), «Гондольєр» (1914), «Жінка, яка зачісується» (1915), «Торс», «Білий торс» (обидві — 1916), «Натюрморт» (1918), «Жінка, яка сидить» (1919), «Анжеліка» (1921—1925), «Міс Мері Ейнштейн», «Доктор Вігерт», «Портрет Т. Шевченка» (усі три — 1923), «Диригент В. Менгельберг», «Портрет І. Франка» (обидва — 1925), «Портрет В. Фуртвенглера», «Портрет матері» (обидва — 1927), «Океанська мадонна» (1957), «Жінка» (1963) та ін. Створив пам’ятник Т. Шевченку в Нью-Йорку (1957).

ПОСИЛАННЯ:

НАРОДЖЕНІ УКРАЇНОЮ. Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.:ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т.1. — С. 108—109.