Варвара Ханенко

XIX ст. → Україна → Підприємництво і меценацтво

Ханенко Варвара Николівна (09.08.1852, м. Глухів, тепер Сумської обл. — 07.05.1922, м. Київ) — колекціонерка, меценатка.

Старша дочка відомого цукрозаводчика, мецената й колекціонера Николи Артемовича Терещенка, дружина Б. І. Ханенка. Була однодумцем та активним помічником свого чоловіка Богдана Івановича Ханенка в колекціонуванні предметів мистецтва. У 1904 р. у своєму маєтку в с. Оленівка Васильківського повіту Київської губернії Варвара Николівна організувала для дітей ремісничу школу. Вироби майстрів неодноразово представлялися на виставках у Києві, Санкт-Петербурзі, де були відзначені золотою медаллю. В. Ханенко було обрано головою комісії Київського художньо-промислового й наукового музею з організації першої Південноросійської виставки кустарних виробів, що відбулася у 1906 р. У 1907 р. вона стала одним із ініціаторів утворення й діяльним членом Київського кустарного товариства. На Всеросійській виставці в Києві в 1913 р. влаштувала окремий павільйон, де було представлено продукцію шести кустарних майстерень, заснованих і утримуваних нею.

Разом із чоловіком В. Ханенко колекціонувала пам’ятки західного й східного мистецтва, на основі яких подружжя заснувало приватний музей. Після смерті Богдана Івановича в 1917 р. колекція, згідно з його волею, перейшла у власність Варвари Николівни, а після її смерті мала перейти у власність Києва для організації загальнодоступного музею. Варвара Николівна мусила впорядкувати колекцію й підготувати її до перетворення на музей. Та найважливішим завданням було зберегти зібрання в надзвичайно непростий час. Через Першу світову війну Варвара Николівна змушена була евакуювати значну частину зібрання з Києва до Москви, до Історичного музею. У 1921 р. вона добилася повернення колекції до Києва. При цьому три десятка картин безслідно зникли, повністю було пограбовано квартиру в Санкт-Петербурзі, де зберігалися прекрасні твори мистецтва. Варвара Николівна відмовилася від пропозиції переїхати до Німеччини й відкрити там музей на привілейованих умовах. Вона звернулася до Української академії наук із проханням прийняти від неї в дар усі художні багатства, але з урахуванням умови Богдана Івановича: зібрання має називатися «Музей Б. І. та В. Н. Ханенків». Однак науковий комітет Головосвіти «через відсутність за Ханенком революційних заслуг» просив Академію наук «віднайти більш підходящу особу для назви колишнього музею Ханенка». Врешті-решт, було затверджено компромісну назву — Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук ім. Б. І. та В. Н. Ханенків. У 1999 р. музею повернуто його первісну назву — Музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків.

Похована В. Ханенко на цвинтарі Видубицького монастиря поруч із чоловіком. Після її смерті загадково зник весь особистий архів Ханенків, зокрема документи й фотографії. Навіть два її портрети, написані в Парижі, теж було втрачено під час війни. На щастя, збереглися їх фотографії. За однією з версій, архів спалила після смерті Варвари Николівни її рідна сестра.