Маркевич Микола Андрійович (1804, с. Дунаєць Глухівського пов. Чернігівської губ., тепер Сумської обл. — 1860, м. Марсель, Франція) — історик, етнограф, письменник.
Народився в небагатій дворянській сім’ї. Маркевичі належали до знатного старшинського роду. У 1814—1817 рр. навчався в приватному пансіоні П. Білецького-Носенка в с. Лапинці Прилуцького пов., у 1817—1820 рр. — у Cанкт-Петербурзькому благородному пансіоні Головного педагогічного інституту. З 1820 р. служив в армії; підтримував зв’язки з діячами декабристського руху (C. Волконським, В. Кюхельбекером, П. Пестелем, К. Рилєєвим), письменниками Г. Квіткою-Основ’яненком та Є. Гребінкою. У 1824 р. вийшов у відставку, оселився у власному маєтку (с. Турівка тепер Київської обл.). Був знайомий з О. Бодянським, М. Максимовичем, Т. Шевченком. Великий Кобзар присвятив йому поезію «Бандуристе, орле сизий».
М. Маркевич відомий як автор синтетичної історії України, написаної в романтико-літературній манері, та фундаментальних статистичних досліджень.
У 1842—1843 рр. створив п’ятитомну наукову працю «Історія Малоросії», в якій використав давніші друковані і рукописні історичні праці (зокрема «Історію русів»), а також корпус документів власного зібрання. Одним з перших в українській історичній науці обґрунтував тезу про виникнення козацтва як прояв національно-визвольної боротьби, опрацював методику підготовки документальних джерел до публікації, запропонував класифікацію джерел за тематично-хронологічною ознакою. Водночас для праці М. Маркевича характерні некритичне сприйняття окремих джерел, певна ідеалізація та романтизація козацького минулого, активне використання фольклорно-етнографічної джерельної бази. Ці риси притаманні й іншим розвідкам та роботам історика: «Мазепа», «Гетьманство Барабаша» (обидві — 1841), «Про перших малоросійських гетьманів», «Акти, що пояснюють історію Малоросії» (обидві — 1848), «Про козаків» (1858).
Як етнограф видав збірки української народної творчості: «Зібрання малоросійських пісень» (1840), «Південноруські пісні» (1857). У фундаментальній праці «Звичаї, повір’я, кухня та напої малоросіян» (1860), яка, за задумом автора, повинна була увійти до задуманого ним історико-етнографічного дослідження «Внутрішнє життя Малоросії від 1600 року до нашого часу», дав надзвичайно широку картину життя українського народу XVII — XIX ст.: вмістив, зокрема, тексти обрядових пісень, легенд, замовлянь, вертепної драми, описи календарних та побутових обрядів, відомості з народної медицини, народні прикмети і повір’я, рецепти поширених у селянському побуті страв та напоїв тощо. Збирав також матеріали до українсько-російського словника (упорядкував рукопис першого тому — літери А, Б, В).
У 1831 р. видав збірку власних поезій «Українські мелодії» (російською мовою), вірші якої створені переважно на фольклорній основі; ряд поезій («Русалки», «Іван Купало», «Прикмети за конем», «Cон-трава») має романтично-баладний зміст, інші твори («Україна», «Гетьманство», «Веснянка», «Чигирин», «Вінки») звеличують козацьке минуле України. Залишив також «Щоденник», у якому наводив відомості про свої стосунки з Т. Шевченком, В. Жуковським, О. Пушкіним, К. Рилєєвим та іншими українськими і російськими культурними діячами.
