Микола Гулак

XIX ст.Російська імперіяНаука і техніка

Гулак Микола Іванович (25.05.1821, м. Варшава, тепер Польща — 08.06.1899, м. Єлизаветполь, тепер м. Гянжа, Азербайджан) — гро­ мадський і політичний діяч, уче­ ний-орієнталіст, юрист, філософ, педагог, перекладач. Кандидат правознавства (1844).

Народився в сім’ї поміщика (родом із Золотоніського пов. на Полтавщині, тепер Черкаська обл.). Рід Гулаків бере початок від Генерального обозного Війська Запорозького часів урядування гетьмана Петра Дорошенка. Початкову освіту, певно, одержав удома. У 1835 р. його віддали в один із приватних пансіонів, де дітей готували до вступу в університет. У 1938 р. Микола Гулак вступає на юридичний факультет Дерптського (тепер Тартуського) університету, який закінчує у 1844 р. Цього ж року він подає до Вченої ради університету дисертацію «Спроба опису чужого права за французьким, пруським, австрійським і російським законодавством» і здобуває науковий ступінь кандидата прав.

У 1845 р. Микола Гулак переїхав до Києва, де працював перекладачем уКиївській археографічній комісії та чиновником при канцелярії київського, подільського і волинського гене­ рал-губернатора (1845—1847). Увій­ шов до гуртка київської молоді, членами якого булиВ. Білозерський, П. Ку­ ліш,

Т. Шевченко та інші діячі українського національно-визвольного руху. На рубежі 1845—1846 рр. разом із М. Костомаровим і В. Білозерським заснував політичну антикріпосницьку і анти царистську організацію — таємнеКирило-Мефодіївське товариство («Украйно-слов’янське товариство»), був одним із авторів його програмних документів, зокрема статуту, причетним до складання «Книги буття українського народу». Як кирило-мефодіївець, противник самодержавно-кріпосницького ладу, борець за національну незалеж­ ність українського та інших слов’янських народів, республіканець — М. Гулак був ув’язне­ ний уШліссельбурзькій фортеці (1847—1850), а згодом засланий до м. Перм (нині місто в РФ) під су­ ворий нагляд поліції (1850—1859).

Після закінчення строку заслан­ ня займався педагогічною й науковою роботою вОдесі, Керчі, Ставрополі (нині місто в РФ), Кутаїсі й Тифлісі (нині м. Тбілісі; обидва в Грузії). Автор багатьох праць з історії, філософії, математики, філології, юриспруденції та інших наук. Зокрема, він написав дев’ять навчальних програм для Рішельєвського ліцею (згодом Новоросійського університету) в Одесі з аналітичної геометрії, вищої алгебри, диференційного та інтегрального числення, теорії ймовірності тощо. Пере­ кладав грузинську, іранську, англійську художню класику.

ПОСИЛАННЯ: Енциклопедія історії України. — Т. 2, К.: Наукова думка, 2004. — С. 248; Видатні постаті України. К., 2007. — С. 414—415; Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки. — Т. 2. — К.: Рада, 2006. — С. 61—66; Стороженко П. Кирилло-Мефодиевские заговорщики (Николай Иванович Гулак). «Киевская ста­ рина», 1906, № 2; Зайончковский П. А.Кирилло-Мефодиевское общество. (1846—1847). — М., 1959; Сергієнко Г. Я.Т. Г. Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1983; Марахов Г. И. С верой в будущее. Революционный демократ Н. И. Гулак. — К., 1989; Кирило-Мефодіївське товари­ ство. — Т. 1. — К., 1990; Энциклопедия жизни и творчества Н. И. Костомаро­ ва (1817—1885). — К. — Донецк, 2001.

Стаття:

Файли: