Володимир Івасюк

XX ст.УкраїнаМузика

Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949, м. Кіцмань Чернівецької обл. — 22.05.1979, м. Львів) — видатний український композитор і поет. Один із основоположників української естрадної музики.

Народився Володимир Михайлович Івасюк 4 березня 1949 р. у сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Вже у три роки він виявив величезну увагу до музики, з цікавістю спостерігаючи за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У 1954 р. батько композитора разом із іншими жителями Кіцмані домагається, аби в містечку відкрили музичну школу, і п’ятирічний Володя потрапляє в підготовчий клас цієї новоствореної філії Чернівецької музичної школи № 1, де починає оволодівати скрипкою. А в 1956 р. йде у перший клас середньої школи. Хлопець проявив неабиякі нахили до гри на скрипці, його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників і колгоспників. За свою чудову гру Володя отримує від земляків подарунок — гарну німецьку скрипку. Вчитель хлопця в музичній школі Юрій Візнюквмовив батьків продовжити музичну освіту здібної дитини, тож після закінчення шостого класу Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей ім. М. Лисенка. Але навчання і виснажлива робота над собою, ще й проживання в гуртожитку далеко від батьків позначились на здоров’ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано. В 1964 р. Володя створює в школі аматорський вокально-інструментальний ансамбль «Буковинка» й пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — «Колискова». Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру. Що важливо, пісні юного композитора запам’ятовуються, й невдовзі до нього починають звертатися з проханнями надіслати ноти й тексти пісень.

Попри його заангажованістю музикою справи у загальноосвітній школі йшли чудово. За кілька місяців до її завершення Володя — один із небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість, яка невдовзі породить у нього і його батьків стільки життєвих труднощів та душевного болю. Під час прогулянки парком хтось із хлопців вирішив закинути картуз на гіпсовий бюст Леніна, що й було зроблено. Усвідомивши крамольність такого вчинку, друзі беруться знімати картуза. Але хто знав, що бюст не закріплений? У ході «операції» бюст вождя падає і хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб. Відкривається «Справа Володимира Івасюка». Відразу постало питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли. Володя отримав атестат із четвірками з історії СРСР і суспільствознавства, тобто був позбавлений права претендувати на золоту медаль.

Сім’я переїжджає до Чернівців. Володя блискуче здав екзамени в медичний інститут і був зарахований на перший курс лікувального факультету. Його радості не було меж, але хтось повідомив ректора про його шкільну «справу». Тож інститутське начальство вирішило «перестрахуватись» — і 31 серпня 1966 р., напередодні початку лекцій, Володимира звинувачують у тому, що нібито він «нечесним шляхом» став студентом і при всіх зачитують наказ про його відрахування. Він іде працювати слюсарем на завод «Легмаш». Та коли профспілковий діяч Леонід Мельник дізнається, що Володя музикант, то доручає йому створити і вести заводський хор. Через рік Володя таки вступає в Чернівецький медінститут. Після закінчення третього курсу він починає працювати над піснею «Червона рута».

І вже 13 вересня 1970 р. на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії залунала чудова пісня — перший великий тріумф молодого митця. В 1971 р. у Карпатах був знятий фільм «Червона рута», в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка». Це був перший український музичний фільм.
Навесні 1972 р. починається львівський період у житті Івасюка: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на 4-й курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. Пісню «Балада про дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару, яка вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії. Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 р. з його «Водограєм» стане лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот — 74». Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня.
1974 рік в біографії Івасюка був ознаменований іще двома моментами: його обирають делегатом ХХІІ з’їзду комсомолу від Львівської області й того ж таки року він стає студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. У 1975 р. він пише музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом І-го ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А невдовзі його було відраховано з консерваторії, в якій йому вдалося поновитися лише через три роки (клас Лєшека Мазепи).
У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень В. Івасюка «Моя пісня», він працює над підготовкою платівки-гіганта. Право на таку платівку мали лише члени Спілки композиторів, а Володимир Івасюк тоді був звичайним студентом консерваторії. Тому «гігант» дався йому дуже важко, але коли платівка вийшла, то розійшлася вмить. Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії ім. Островського. Однак, із виставою «Прапороносці» Володимир Івасюк не потрапляє до складу претендентів на премію. Про це він дізнається у Хмельницькому.
А коли 24 квітня повертається до Львова, то за якимось дзвінком-викликом в обідній час одягається, йде начебто до консерваторії — і більше не повертається.
Й лише майже через місяць — 18 травня 1979 р. тіло Володимира Івасюка знайшли у закритій військовій зоні Брюховицького лісу неподалік від Львова. Офіційна версія — самогубство. Володимир Івасюк загинув 30-літнім. Але створені ним фантастичні пісні й надзвичайно мелодійна, прониклива музика зробили його ім’я безсмертним.
ПОСИЛАННЯ: Іван Лепша»Життя і смерть Володимира Івасюка»//Журнал «Військо України», № 6, 1994. . Михайло Івасюк «Монолог перед обличчям сина». — Чернівці, «Золоті літаври». — 2000.