- Славинецький (чернече ім’я — Єпіфаній; кін. XVI — поч. XVII ст., Волинь або Поділля — 19.10.1675, м. Москва) — один із перших українців, які започаткували просвітницький рух у Москві, перенесення української вченості до Росії. Перекладач богослужбових текстів, праць з медицини, географії, педагогіки слов’янською мовою.
Навчався у Києво-Могилянській академії та в закордонних навчальних закладах. У Києві прийняв чернечий постриг. Приблизно від 1639 р. до травня 1649 р. викладав у Києво-Могилянській академії латинську, грецьку і, можливо, церковнослов’янську мови. Для потреб Києво-Могилянської академії створив «Лексикон латинський», найстаріший список якого датується 1642 р. У кінці червня 1649 р. приїхав до Москви разом з Т. Софоновичем та А. Корецьким-Сатановським. Мешкав у Московському Чудовому монастирі й викладав у створеній тут посланцями Києва школі. Запрошений для здійснення нового перекладу Біблії, Славинецький із самого початку перебування в Москві зайнявся виправленням конфесійних книг, перекладами з грецької на церковнослов’янську мову. Біблія, надрукована ним у 1663 р. у Москві з невеликими виправленнями, є практично перевиданням Острозької Біблії. До нового, наукового перекладу Біблії Славинецький приступив лише у 1674 р, однак встиг перекласти лише Новий Завіт і П’ятикнижжя. Особливо плідно працював над перекладами й виправленням конфесійних творів після обрання на московський патріарший престол Никона (1652). Славинецького називають найближчим помічником Никона в справі церковних реформ. Коли патріарха Никона звинуватили в єресі й судили, Славинецький виступив на його захист. Славинецький прожив у Москві 26 років, залишив після себе приблизно 150 праць, перекладних і оригінальних (близько 60 слів-проповідей). Особливої уваги заслуговують переклади з латинської мови наукових творів з медицини, географії, педагогіки, зокрема, «Атласу» нідерландського вченого Блау (Блеу) та «Про будову людського тіла» А. Везалія. Своїми перекладами вчений сприяв розвиткові освіти й формуванню наукової термінології. У Москві Славинецький створив дві філологічні праці, що залишилися в рукописах: т. зв. Філологічний словник (зведення пояснень термінів Святого Письма та святоотчеської літератури) і «Лексикон греко-слов’яно-латинський». Разом із А. Корецьким-Сатановським створив «Лексикон словено-латинський». Головна словникова праця Славинецького — «Лексикон латинський» — також дійшла до нас у рукопису, але в дуже багатьох списках. Це найбільший словник (близько 27 тис. вокабул у реєстрі), скарбниця церковнослов’янської та української лексики XVII ст., посібник для навчання міжнародної мови (якою тоді була латина) і перекладів з неї. Реєстр «Лексикона» взято зі словника італійського вченого доби Відродження А. Калепіно (1435—1511), який багато разів перевидавався, і в кін. XVI ст. в ньому, крім латинських тлумачень вокабул, давалися відповідники 11 мовами, в т. ч. грецькою й польською. Деякі реєстрові слова взято з праць інших авторів. При заголовних словах є граматичні позначки. Славинецький широко використав і «Лексикон» П. Беринди. Для перекладної частини вибрав церковнослов’янську мову (східно-слов’янської редакції) своєї епохи, чим довів адекватність її латинській мові. Однак багато вокабул не мали еквівалентів у звичайній (конфесійній) церковнослов’янській мові. У таких випадках автор подавав відповідники з рідної української (напр., therioma — вредъ, болячка). При словах із галузі природознавства, медицини, астрономії, філології тощо вчений вживає слова-ремарки: зеліє, трава, древо, зверь, птица, рыба, звезда, стихъ та ін. (напр., шалвея трава, выдра зверь, нурокъ птица тощо). «Лексикон латинський» відіграв велику роль в історії української та російської лексикографії. Він був серед джерел «Лексикона треязычного» (М., 1704) Ф. Полікарпова-Орлова, X. Целларія «Краткий латинськой лексикон с российским и немецким переводом» (1746), «Лексикона славяно-еллино-латинского» (серед. XVIII ст.) Я. Блоницького. Можливо, його мав у своєму розпорядженні хорватський лексикограф Й. Стуллі (Стулич). Славинецький також автор численних проповідей, які на той час ще не були у Москві в широкому вжитку. У 50 укладених ним проповідях він картав неправедне життя — любов до грошей, лицемірство й особливо невігластво тих, що «полюбили темноту неуцтва, ненавидя світло науки, шкодять тим, які бажають просвітити інших. Такі люди — як сови, що люблять темноту й жахаються сонячного світла науки». Постійно звертався до священиків: «Дбати і старатися закладати школи для малих дітей — це більше всіх чеснот, за це отримаєте відпущення всіх гріхів своїх». Славинецький та його помічники стали першими українцями, які започаткували просвітницький рух у Москві, перенесення української вченості до Росії. Своє багатство — бібліотеку — він відписав Києво-Могилянській академії. Але більшість книг залишилися в Москві. 80 червінців, що зосталися по його смерті, розіслано по різних українських монастирях. Поховано Славинецького в Московському Чудовому монастирі.
ПОСИЛАННЯ: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII cт.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 493—494; Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. — К., 1980.
НА ФОТО: Церковний Собор 1654 р. Патріарх Никон представляє нові богослужбові тексти.
