Народився в небагатій міщанській сім’ї Івана та Євфимії Яворських. Початкову освіту здобув у братській школі
З 1684 р., завдяки своєму покрови телеві митрополиту Київському, Галицькому і всієї Малої Росії В. Ясинському, продов жив навчання у єзуїтських колегіях Львова, Любліна, Познані й академії у м. Вільні. Лекційні курси у Познані слухав, вірогідно, в Яна Моравського. Щоб мати змогу навчатися у католицьких закладах, Яворський пе рейшов у католицтво й у м. Вільні прийняв чернечий постриг під ім’ям Станіслав, навіть деякий час очолював католицьке студентське товариство у Віленській єзуїтській академії — Конгрегації пресвятої Діви. У названих зарубіжних закладах Яворський дістав звання магістра філософії та вільних мистецтв.
Повернувшись у Київ у 1689 р., він зрікся католицтва, пояснивши публічно, що «… відступництво від благочестивої віри учинив не серцем, лише єдиними устами створив науки ради». Прийняв чернечий по стриг з ім’ям Стефан (між 1689 і 1691). Успішно склавши пе ред професурою КМА іспит, підтвердив отри мане за кордоном вчене звання й був зара хований до складу академічної вченої корпорації.
Викладав поетику, риторику, філо софію й богослов’я, з 1694 р. — префект КМА. Багато віршував. Ще будучи студентом, склав віршований панегірик ректору В. Ясинському — «Геракл після Ат лантів». У 1689 р. видав у Києві панегірик на честь гетьмана І. Мазепи — «Відлуння голосу волаючого в пустелі…», в якому оспівав герб гетьмана та його успішну боротьбу з турками і татарами. Віршував латинською, польською, українською мовами. Дістав у КМА титули магістра вільних мистецтв і філософії, досконалого теолога та звання поета, увінчаного лаврами (лавроносного поета). Відомий і як про повідник, що «до витійства мав дар незви чайний і навряд чи в Росії подібні є», — так поцінують його згодом сучасники в Росії.
На сьогодні відомо 250 про повідей С. Яворського (і лише якусь частину з них опубліковано). Перша орація — панегірик «Виноград Христов…» вийшла в Чернігові у 1698 р. і була при свячена І. Мазепі з нагоди одруження його племінника І. Обидовського.Вірогідно, вона була не єдина. Пізніше між Яворським й Мазепою встановляться тісні стосунки на ґрунті спільних громадських і культурних інтересів і особиста приязнь. Але як найвищий духівник Росії саме Яворський проголосив у Московському Успенському соборі «Слово перед прокляттям Мазепи». Яворський — ав тор книг «Конкордація Святого письма», «Про церкву», «Про святу Троїцю», які вийшли у друкарні
У Києві залишився відомий сьо годні курс його лекцій з філософії — «Філософське змагання, роз почате 7 вересня 1691 року на арені право
У 1700 р. Яворського за велінням Петра І зведено у сан єпископа і висвячено на митрополита Рязанського і Муромського, а у 1701 р. призначено (після смерті
п. Адріана) доглядачем (місцеблюстителем) патріаршого престолу. На той час це була найвища духовна посада в Росії. Яворський підтримав реформи Петра І щодо перебудови державного устрою, економіки, науки, освіти. Проте ви ступав за автономію церкви, за невтручання держави в її справи. Він полемізує із старообрядцями як із противниками перетворень. Цій полеміці присвячує працю «О знаменіях пришествія антихристова и кончины века». Капітальною працею Яворського є «Камђнь вђры», в якій він висловив свою незгоду з церковною реформою в Росії, виступив на за хист «чистоти православ’я», незмінності об рядів, церковних традицій та догматів, застерігав проти поширення протестантизму (праця «Отвђт Феофану Прокоповичу на слово об игђ неудобоносимом»). Водночас він зробив спробу раціоналізувати православ’я. І хоча такі виступи були відомі цареві, той, врахо вуючи авторитет, ученість та ерудицію Яворського і, в кінцевому результаті, його підтримку, при значив його головою Синоду (1721).
У Москві Яворський багато займався освітніми справами. Призначений протектором Московської академії, перебудував її на зразок КМА. Так в Росії постав перший вищий навчальний заклад — Московська
Яворського без перебільшення можна вважати одним із засновників російського театру. Він — автор текстів спектаклів, які ста вились на сцені Театру при Московській
Яворський послідовно підтримував у Москві інтереси КМА, зокрема, сприяв поверненню її маєтностей, свого часу відібраних ченцями Київського Межигірського монастиря, протегував могилянцям у їхніх клопотаннях перед царським урядом в отриманні грамоти у 1701 р., якою за тверджувалися всі маєтності Київського Братського монастиря, надбані протягом його існування, а також підтверджувались права КМА як вищого навчального за кладу.
Та, незважаючи на блискуче становище, визнання в державних, вчених і церковних колах, С. Яворський, як і сотні інших українців, вивезених примусово до Росії, відчував себе пригніченим і намагався звільнитися від обтяжливих для нього
від 19.12.1706 р., в якому він гірко скаржився на свій «нелегкостерпний», «марнотратний» спосіб життя, «що й розум засліпив, і здоров’я відняв, і ду шу пошкодив… Ось що, отче, змушувало і змушує мене вийти з цього Вавилону. Ось що побуджувало мене шукати Київської ка федри, не заради кафедри, тому що я вже маю кафедру, яка є першою в ієрархічному значенні…, але заради відпочинку і спокійно го життя, у якім я зміг би лишити нащадкам
Думка повернутися в Україну, принаймні прислужитися їй, не залишала Яворського до кінця життя. У 1702—1716 рр. усі свої кошти він вкладав у будівництво Ніжинського Благовіщенського собору
Д. Ростовського і т. ін., зарубіжних філософів — Самуеля Пуффендорфа, Юста Ліпсія, античних авторів — Гомера, Софокла, Демосфена, Катона, Лівія, Флавія, Юстиніана, Вергілія, Овідія, збірки байок та анекдотів, медичні посібники тощо. Відправляючи книги до Ніжина, Яворський склав власноручно реєстр і «Тестамент», в якому навчав, як уберегти книги від «огнен ного випадку, вологості, шашелів, краді жок» і т. ін., а також додав знамениту елегію латинською мовою «Прощання з книгами», в якій зізнавався, що книги були його «любов’ю й скарбом, паче тисяч злата й срібла дорожчі»:
— Книги, прощайте! Пора.
Я гортав вас, леліяв і пестив.
Світло і гордість й утіхо моя!
Іншим тепер прислужітесь
достойнійшим людям,
Спрагу блаженних сердець
ваш потамує нектар.
Горе мені! Очі мої розлучаються
з вами навіки.
І остигаючу душу
вже не зогріє ваш жар.
«Прощальна елегія» Яворського полонила душі тисяч читачів, її переписували віршами й прозою, перекла дали різними мовами, аж до далекої Англії. У І732 р. за ініціативи ректора А. Прокоповичакниги було передано до Харківського колегіуму. На сьогодні частина з них віднайдена і зберігається у Харківському університеті. 23 книги залишились у Ніжині, але час і люди не поща дили їх, як і інші речі, передані Яворським до Ніжинського Бла говіщенського собору. За роки радянської влади загинули оригінальні грамоти, надані Яворським со бору (1717), ікони Божої Матері Корсунської, за переказами, написаної митрополитом Р. Заборовським, й Каплунівської Богоматері (Рим, 1435), три срібні хрести з мощами святих угодників, серед них — святих євангелістів Матвія, Марка й Луки, «Апостол» (1632), Євангеліє (1644) та ін.
Так і не судилося повернутися С. Яворському в Україну. Він помер у Москві. Похований у церкві Стрітення Господнього Донського монастиря, що в
ПОСИЛАННЯ:
