Коломійченко Олексій Сидорович (30.03.1898, м. Шпола, тепер Черкаської обл. — 17.09.1974, м. Київ) — учений-отоларинголог, педагог, хірург, дослідник.
Народився в селянській родині. У 1924 р. закінчив Київський медичний інститут. Одночасно з навчанням працював провідником-фельдшером на Південно-Західній залізниці. З 1928 р. працював лікарем, а з 1944 р. — протягом багатьох років завідував кафедрою отоларингології в Київському інституті вдосконалення лікарів. З 1960 р. — перший директор створеного ним Київського науково-дослідного інституту отоларингології, якому в 1978 р. присвоєно його ім’я.
Праці присвячені проблемам новоутворень вуха, горла і носа, отосклерозу, вдосконаленню операцій, які поліпшують слух, та ін. Лікар цікавився кібернетикою і біохімією, застосовував ультразвук і лазерне випромінювання. Запрошував до співпраці інженерів-акустиків для використання на практиці принципу резонансу. Разом із слюсарем-лекальником розробляв і виготовляв інструментарій для вирішення проблем глухонімих людей. За вдосконалення і широке впровадження в лікувальну практику операцій по відновленню слуху у хворих на отосклероз О. С. Коломійченко був удостоєний Ленінської премії (1964). Створив школу українських отоларингологів. Він — член-кореспондент АН УРСР (1967), заслужений діяч науки УРСР (1955), член-кореспондент АН України.
