Ростовський Димитрій (справжнє прізвище, ім’я — Туптало Данило Савич; 21.11.1651, м-ко Макарів, тепер райцентр Київської обл. — 08.11.1709, м. Ростов, Росія) — святий, митрополит Ростовський і Ярославський, церковний і культурний діяч, вчений, письменник, проповідник, богослов.
Народився в родині сотника Київського полку Сави Туптала. Навчався у Києво-Могилянській академії (тоді ще колеґіумі) (1662—1665). Після постригу в 1668 р. жив у Києві в Кирилівському монастирі. З 1675 по 1700 р. — ігумен і проповідник у різних українських монастирях (Густинському, Чернігівському, Батуринському, Києво-Печерській лаврі і недовгий час у Вільно та Слуцьку), жив у єпископа Теодосія Василевича. У 1677 р., будучи кафедральним проповідником при Лазарі Барановичі в Чернігові, написав за велінням останнього «Руно орошенное» (1683), перший з його творів, що дійшли до нас. Це — збірник сказань про чудеса чудотворного образа Богоматері в Чернігівському Троїцько-Іллінському монастирі (7 видань до 1702). З 1679 р. — імовірно, придворний проповідник гетьмана Івана Самойловича у Батурині. У 1680 р. обраний ігуменом Київського монастиря св. Кирила, проте залишається у Батурині. У 1681 р. стає ігуменом Максаківського Спасо-Преображенського, а через півроку — Батуринського Крупицького Миколаївського монастиря. У 1684 р. на запрошення Варлаама Ясинського приїздить до Києва і стає проповідником у Києво-Печерській лаврі. Тут прийняв на себе послух — складання «Четьї Мінеї», що прославило його ім’я: над житіями святих він трудився понад двадцять років. У 1689 р. у Києво-Печерській лаврі було надруковано першу частину (вересень — листопад), а робота над четвертою, останньою, частиною тривала до лютого 1705 р. У зв’язку з приїздом до Московії змінюється погляд на завдання й цілі його праці: за спостереженнями дослідників, він вже в Москві, а потім і в Ростові приділяє все більше уваги пам’яткам московської агіографії, тож окрім «великоруських житійних переказів» включає в «Четьї Мінеї» деякі повісті й розповіді місцевого — переважно ростовського — походження (наприклад, Житіє Димитрія царевича). Друге видання вийшло в 1711—1716 рр. (надруковано у трьох частинах). Пізніше праця перевидавалася кілька разів. Ще в Україні став відомим проповідником. Його проповіді знаходяться в одному ряді з творами найвідоміших у XVII ст. проповідників Іоаникія Галятовського, Антонія Радивіловського та ін. Для них характерний надмір риторичних запитань, вигуків, алегорій тощо. У 1701 р. Петром I його призначено митрополитом Тобольська. У 1702 р. з огляду на слабке здоров’я призначається митрополитом Ростовським і Ярославльським, де розгорнув широку адміністративну діяльність. Найголовнішим його починанням було відкриття школи для священнослужителів. Туди приймалися не тільки діти священиків, а й особи інших станів, усього за час існування школи в ній навчалося 200 чоловік. У школі викладалися граматика, латинська і давньогрецька мови, нотний спів, віршування, риторика. Тобто школа була загальноосвітньою, а не спеціальною. Навчання було побудовано за тогочасними українськими принципами. Ростовська школа проіснувала до 1705 р. 1757 р. був канонізований. Його рукописи мали широке поширення не тільки в Російській імперії, але також і в Болгарії, Сербії, почасти в Румунії. ПОСИЛАННЯ: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII cт.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 545—547.
