Жиґимонти Корибутович

XV ст. → Литва, Чехія, Польща → Козацька доба

Корибутович Жиґимонт (р. нар. невід.,м. Новгород-Сіверський — 1435) — литовсько-руський князь, герой Гуситських війн, намісник Чеського королівства. Легендарний патрон роду князів Збаразьких і Вишневецьких.

Батько Жиґимонта — князь Новгород-Сіверський Корибут-Дмитро Ольґердович, мати — дочка великого князя рязанського Олега Анастасія. З 1404 р. — вихову

вався при польському королівському дворі свого дядька Яґайла. Брав участь у битві при Грюнвальді, очолював 51-шу хоругву, яка йшла під його власним прапором (гербом Погоня).

Після Грюнвальду користувався великою довірою польського короля Яґайла. У 1411—1417 рр. мав окремий двір у Кракові і розглядався як можливий спадкоємець Владислава Яґайла. Від великого князя литовського Вітовта отримав батьківське Новгород-Сіверське князівство (1418—1422).

У 1418 р. разом з князем Федором Острозьким прибув у Чехію до гуситів, які висунули його претендентом на королівську корону, проголосивши королем. Намагався переконати Яґайла виступити на боці гуситів, але невдало, через що втік у землі Тевтонського ордену, де навчав орденські війська гуситським методам ведення війни. Протягом 1422—1423, 1424—1431 рр. — чеський намісник.

У 1421 р. у Чехії починається боротьба за престол. У 1422 р. Вітовт послав до Чехії 5-тисячне військо, та призначив там своїм намісником Жиґимонта Корибутовича. З квітня 1422 р. — Жиґимонт як королівський намісник Богемії керував гуситською армією та литовськими підрозділами. Під їх натиском війська іншого претендента на чеський престол — Сигізмунда I, імператора Священної Римської імперії, відступили до Угорщини. Жиґимонт Корибутович 16 травня 1422 р. увійшов до Праги, де його проголосили правителем Чехії. Головною проблемою для Жиґимонта було примирити два крила гуситів — поміркованих чашників та радикальних таборитів. Чашники відразу, а таборити на чолі з Яном Жижкою пізніше визнали владу Жиґимонта, хоча й зберігали автономію в своїх діях. Тим часом, Папа Римський Мартін V почав тиснути на Вітовта й Яґайла, домагаючись, щоб Жиґимонт покинув Чехію. І вже 24 грудня 1423 р., відповідно до угоди Яґайла з імператором Сигізмундом, Жиґимонт Корибутович зі своєю армією був вимушений залишили Прагу. Він повернувся до Кракова, де був присутній на коронації дружини Яґайла — Софії Гольшанської.

У 1424 р. чеські посли звернулись до Вітовта з проханням відпустити до них Корибутовича, бо збирались коронувати його. Але Вітовт, зв’язаний договором з імператором не допомогати гуситам, відмовив. Тоді чехи звернулись напряму до Жиґимонта, який сказав, що не може відмовитися від претензій на чеський трон.

29 червня 1424 р. Жиґимонт на чолі 1,5 тис. загону знову вступив до Праги. Там він був проголошений королем, хоча коронований так і не був. За це Яґайло конфіскував усі родові маєтки Жиґимонта, Папа Римський оголосив його єретиком, а Вітовт публічно відрікся від нього. Жиґимонт і Вітовт продовжували вести листування, де Корибутович умовляв короля підтримати його.

Жиґимонт об’єднав два крила гуситів, а після смерті Яна Жижки став верховним головнокомандувачем усієї армії. Армія під його проводом

16 червня 1426 р. перемогла імператорські війська у битві біля Усті-над-Лабем. Незважаючи на перемогу, Жиґимонт не хотів продовжувати війну, намагався почати переговори з Сигізмундом з наміром примирити католиків і гуситів. У своїх листах до Вітовта він просив його стати посередником у цих переговорах. Ця таємна переписка потрапила до рук радикальних таборитів, і вони підняли повстання.

У кінці 1427 р. Жиґимонта на чотири місяці заточили до в’язниці у замку Вальдштайн. Проте, його популярність серед народу була настільки великою, що таборити, задля уникнення повстання вирішили перевезти його під конвоєм до Польщі. Деякий час перебував у Ратиборськім князівстві у сестри Олени. Тут він зібрав своїх прихильників гуситів, поляків, литовсько-руські дружини, до нього приєдналися також війська Федора Острозького.

У квітні 1430 р. Жиґимонт Корибутович з військом увійшов у Чехію, зайняв місто Глівіцу й оголосив його своєю резиденцією. Проте Конрад Олесницький напав на місто та спалив його. Ще деякий час Жиґимонт воював під своєю хоругвою з імператорськими військами у Чехії та Сілезії.

У 1431 р. новий Великий князь Литовський Свидригайло Ольґердович закликав його до себе на службу. Листи Корибутовича до Свидригайла потрапили до рук Яґайла, що дозволило останньому звинуватити Свидригайла у зв’язках з гуситами.

Тим часом, у самій Литві розпочалася громадянська війна (1432—1435) між Сигізмундом Кейстутовичем та Свидригайлом Ольґердовичем за литовський великокняжий престол.

У 1434 р. Жиґимонту обхідними шляхами (через німецькі князівства, Балтійське море та Ригу) вдалося повернутися до Великого князівства литовського. Він став на бік Свидригайла, але за переказом польського хроніста Яна Длугоша, намагався помирити Сигізмунда Кейстутовича і Свидригайла. Був одним із очільників війська Свидригайла у битві п

ід Вількомиром 29—30.08.1435 р. Потрапив у полон до поляків і був страчений за наказом великого князя Сигізмунда.

ПОСИЛАННЯ: Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. — Біла Церква, 2006.

 

Грюнвальдська битва.