Огієнко Іван Іванович (чернече ім’я — Іларіон; 14.01. 1882, м. Брусилів Житомирської обл. — 29.03. 1972, м. Вінніпег, Канада) — митрополит Вінніпегу і всієї Канади, митрополит Холмсько-Підляський. Церковний і громадський діяч, мовознавець, історик церкви, педагог, перекладач, поет, біблеїст, богослов.
Народився в бідній селянській родині Івана та Єфросинії Огієнків. Був шостою дитиною в сім’ї. Коли Іванові ледь виповнилося два роки, внаслідок нещасного випадку загинув батько, тому він рано і сповна пізнав злидні і нестатки. У 1896 р. закінчив початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі навчався у Київській військово-фельдшерській школі. Із товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутній російський поет Дем’ян Бєдний) редагував рукописний місячник «Моя библиотека». Закінчивши у 1900 р. повний фельдшерський курс, за направленням комісії працював у Київському військовому шпиталі. У травні 1903 р. в Острозі склав іспити в місцевій гімназії й отримав відповідне свідоцтво.
У 1909 р. закінчив Київський університет св. Володимира. Згодом навчався на Вищих педагогічних курсах, працював у Київському комерційному інституті. Від 1915 р. викладав у Київському університеті, був приват-доцентом на кафедрі російської мови і літератури. Належав до Української партії соціалістів-федералістів. У 1917—1918 рр. відіграв значну роль в українізації вищих навчальних закладів і шкільництва. Від 1918 р. — професор новоствореної кафедри історії української культури Київського українського державного університету.
14 січня 1918 р. Огієнко виступив на Всеукраїнському церковному соборі у Києві з доповіддю «Відродження української церкви», в якій аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування.
Улітку 1918 р. виступив засновником і став першим ректором Кам’янець-Подільського державного українського університету (урочисто відкрито 22 жовтня 1918). В уряді гетьмана Скоропадського І. Огієнко став міністром освіти Української Народної Республіки (УНР), працював в урядах Володимира Чеховського та Сергія Остапенка. У 1919—1920 рр. — міністр віросповідань УНР в урядах Ісаака Мазепи та В’ячеслава Прокоповича. Від 16 листопада 1919 р., після від’їзду Директорії УНР з Кам’янця-Подільського, Огієнко став головноуповноваженим уряду. При від’їзді Симон Петлюра наказав головноуповноваженому: «Бережіть Україну, як зможете».
Захоплення Кам’янця-Подільського більшовицькими військами (16 листопада 1920) змусило Огієнка емігрувати до Польщі (спочатку до Львова, потім до Варшави). Від 1920 р. жив у Тарнуві. У 1921 р. був членом Ради Республіки і до 1924 р. — міністр у справах віровизнання уряду УНР в екзилі. Від 1924 р. викладав українську мову у Львівській учительській семінарії, протягом 1926—1932 рр. — професор церковнослов’янської мови на богословському факультеті Варшавського університету. Заснував і редагував у Варшаві журнал «Рідна мова» (1933—1939) і «Наша культура» (1935—1937), які сприяли популяризації української культури, норм єдиної літературної мови серед українців за межами УРСР, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва радянської України.
У жовтні 1940 р. на Соборі українських православних єпископів був висвячений (під ім’ям Іларіона) архієпископом Холмським і Підляським. Здійснював українізацію церкви на Холмщині шляхом запровадження української мови у богослужіння. Від березня 1944 р. — митрополит Холмсько-Підляський.
Улітку 1944 р. Огієнко змушений був емігрувати до Швейцарії (жив у Лозанні), а у вересні 1947 р. — до Канади, у м. Вінніпег.
У серпні 1951 р. на Надзвичайному соборі Української греко-православної церкви (УГПЦ) у Вінніпезі обраний главою УГПЦ у Канаді і митрополитом Вінніпега. Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національно-культурного та релігійного життя у Канаді. Заснував Теологічне товариство (нині Теологічне товариство митрополита Іларіона), здійснив реорганізацію богословського факультету Манітобського університету, перетворивши його в Колегію ім. св. апостола Андрія (готує православних священиків для українських громад в усьому світі), очолював Науково-богословське товариство, розгорнув велику науково-дослідницьку та видавничу діяльність. Відновив видання і продовжував редагування науково-популярного журналу «Наша культура» (1951—1953, від 1954 — «Віра і культура»). За Огієнка було проголошено Акт об’єднання трьох українських автокефалій за кордоном.
Справа життя Івана Огієнка (працював 1936—1955) — переклад із староєврейської мови Біблії, що до сьогодні є неперевершеним надбанням українського народу.
Похований на православній секції меморіального парку «Ґлен Іден».
ПОСИЛАННЯ: НАРОДЖЕНІ УКРАЇНОЮ. Меморіальний альманах. У 2-х т. — К.:ЄВРОІМІДЖ, 2002. — Т.1. — С. 250—251.
