Єлевферій Федорович Бяконт

XIV ст.РосіяДуховенствоМитрополити, Святі

Бяконт Єлевферій Федорович (чернече ім’я — Алексій; між 1292 і 1305, м. Москва — 12.02.1378, там само) — митрополит Київський, Московський і всія Русі, святитель, державний діяч, дипломат.

Народився в родині чернігівського боярина Федора Бяконта, який переїхав до Москви після спустошення рідного краю татаро-монголами. На 20-му році життя пішов у московський Богоявленський монастир і в 1320 р., перебуваючи під керівництвом старця Геронтія, прийняв чернецтво з ім’ям Алексій.

У 1340 р. митрополит Феогност благословив його жити при своєму святительському дворі та завідувати судовими справами церкви. У грудні 1352 р. митрополитом Феогностом Алексій був возведений у сан єпископа Володимирського і Суздальського і став вікарієм, першим кандидатом на первосвятительську кафедру РПЦ. У 1354 р. патріархом Калістом його затверджено «архієпископом Києва й великої Русі з титулом всечесного митрополита й екзарха».

З часу возведення святителя Алексія в сан митрополита розпочалася його діяльність, пов’язана зі створенням і відновленням церков і монастирів. У 1361 р. було відновлено монастирі: Чудів, Спасо-Андроників та Алексіїв у Москві; у 1362 р. — Симонів, Серпуховський, Володарний під Москвою; у 1365 р. — Костянтинів поблизу Володимира, Благовіщенський у Нижньому Новгороді.

Святитель Алексій був добрим пастирем і діяльним патріотом, розумівся на канонах, церковних та цивільних законах. Йому довелося вести напружену боротьбу за єдність церкви. Завдяки своїй наполегливості, енергії й твердості характеру в поєднанні з інтелектом та освітою він зміг піднести архіпастирську владу на небувалу висоту. Покликаний волею Божою до керування справами церковними і державними, він як першоієрарх завжди залишався першомолитвенником за православних людей, людиною бездоганного чернечо-подвижницького життя. Духовно-моральний світ святителя розкривається з його повчань до Нижньогородської пастви та до всіх християн.

Святитель Алексій був мудрим державним діячем. Його сприяння великому московському князеві Івану Івановичу (Красному) остаточно вплинуло на підйом Москви, допомогло підпорядкувати навколишні князівства Московському та поклало початок скиненню монгольського ярма.

Після смерті великого князя Івана Івановича святитель Алексій став опікуном його малолітнього сина Дмитрія (Донського). У турботі за батьківщину святитель виявив мудрість, миротворчість, суворість і водночас обережність та обдуманість.

Ризикуючи власним життям, він двічі їздив у Золоту Орду. Під час однієї з таких подорожей відкрився дивовижний дар святителя Алексія, коли він після молитви до Бога зцілив дружину хана Джанібека Тайдулу. Вдруге Алексій їздив до лютого хана з клопотанням за всю Руську землю. Лагідною й розумною бесідою він приборкав злобу хана і вдало повернувся на батьківщину, несучи мир співвітчизникам.

Смерть святителя Алексія була мирною й безболісною. Літопис повідомляє, що святий відчув наближення кончини, покликав свого духовного сина великого князя Дмитрія Івановича, благословив його і заповів покласти своє тіло не в церкві, а біля вівтаря. Згідно з іншими джерелами, перед своєю смертю він відслужив Божественну літургію і причастився Святих Таїн, потім, побажавши всім миру й любові, мирно віддав Господу свою душу.

Помер митрополит Алексій у Чудовому монастирі. 20 травня 1431 р. в обителі обвалилася церква, в якій було поховано святителя Алексія. Каміння пошкодило труну, в якій і знайшли нетлінні мощі святителя.


ПОСИЛАННЯ:

Житие иже во святых отца нашего Алексия, Митрополита Киевского, Московского и всея Руси, Чудотворца, М., 1892; Новый Завет Господа нашего Иисуса Христа. Труд свт. Алексия, митр. Московского и всея Руси, Фототип. изд. Леонтия, митр. Московского, М., 1892. А л е к с и й I, патр., Житие митр. А., свт. Московского и всея Руси, ЖМП, 1978, № 2; В е д е р н и к о в А., Великий строитель Московской Руси, ЖМП, 1950, № 2; В о с к р е с е н с к и й Г. А., Древний слав. пер. Апостола и его судьбы до 15 в., М., 1879; е г о ж е, Рец. на кн.: [Новый Завет Господа нашего Иисуса Христа (труд свт. А., митр. Московского), М., 1892 ] Сергиев Посад, 1893; е г о ж е, Алексиевский список НЗ и Четвероевангелие преп. Никона, Радонежского чудотворца, БВ, 1893, № 7; Г л у ш а к о в А., прот., Московский свт. А., всея России чудотворец, ЖМП, 1981, № 5; Г о л у б и н с к и й Е. Е., История Русской Церкви, т. 2, 1-я пол., М., 1900; К а р т а ш е в А. В., Очерки по истории Русской Церкви, т. 1, Париж, 1959, репр. М., 1992; М у р е т о в М. Д., Славяно-рус. перевод НЗ в труде, по преданию усвояемом свт. А., митр. Киево-Московскому и Всероссийскому, с точек зрения церк. -практич. и науч. -богосл., Сергиев Посад, 1898; СКДР, вып. 2, ч. 1, с. 25—34.