Ярослав-Богдан Рудницький

XX ст. → Німеччина, Канада → Держава

Рудницький Ярослав-Богдан (1910—1995) — філолог-славіст, літературознавець, фольклорист, публіцист.

Народився в м. Перемишлі (нині м. Пшемисль, Польща) в сім’ї юриста. Навчався в Cтрийській гімназії. 1937 р. закінчив відділ славістики Львівського університету. 1938 р. виїхав до Берліна, де працював в Українському науковому інституті. 1940 р. переїхав до Праги, був доцентом (з 1943 р. — професором) Українського вільного університету (УВУ), викладав у Карловому університеті. 1945 р. виїхав до Німеччини, працював у Гейдельберзькому університеті, був професором УВУ в м. Мюнхені. 1949 р. переїхав до Канади, був обраний професором і завідувачем кафедри славістики Манітобського університету в м. Вінніпезі; у 1955—1970 рр. очолював Українську вільну Академію наук (УВАН) у Канаді, з 1959 р. — Українську наукову раду. 1963 р. був також обраний професором Українського католицького університету в Римі. Виступив ініціатором створення Канадської асоціації славістів і Канадського лінгвістичного товариства (1954 р.), Канадського інституту назвознавства і Канадської асоціації порівняльної літератури (1967 р.), Міжнародної академії гуманітарних і суспільних наук у Канаді (1974 р.). Видавав і редагував серії наукових збірників УВАН: «Slavistica» (з 1948 р.), «Onomastica» (з 1950 р.), «Ucrainica Occidentalia» (1956—1966 рр.). Обирався членом Федеральної королівської комісії для справ двомовності і двокультурності в Канаді (1968—1971 рр.), заступником голови Міжнародного комітету спеціальної ономастики при ООН (1972 р.). З 1978 р. був президентом Української Могилянсько-Мазепинської академії наук у Канаді. Помер у м. Монреаль.

Виступав з працями з різних галузей мовознавства, літературознавства і фольклористики, зокрема з питань літературної мови і діалектології («Українська мова та її говори», 1937; «Як говорити по-літературному», 1941; «Нарис української діалектології», 1946), розвитку української мови в діаспорі («Українська мова в Америці і Канаді», 1954; «Українська літературна мова і діалекти в діаспорі», 1962; «Проблема мови і асиміляція українців у діаспорі», 1976; «З української екзильної ідеолексики», 1981); мовної політики в Україні («Лінгвоцид. Мововбивство», 1976; «Проти русифікації України», 1984), ономастики й топоніміки («Cлово й назва „Україна“», 1951; «Назви „Галичина“ і „Волинь“», 1952; „Канадійські місцеві назви українського походження“, 1957; „Географічні назви Бойківщини“, 1962), шевченкознавства („Cтановище Шевченка в історії української літературної мови“, 1953; „Найближчі завдання шевченкознавства“, 1958; „Шевченкіана на Заході“, 1959; „Ідеологічне насвітлення Шевченка“, 1961; „Шевченкова мова“, 1962; „Гоголь і Шевченко“, 1975), бібліографії („Українські бібліотеки в Канаді“, 1954; „Бібліотека читальні „Просвіти“ в Вінніпегу“, 1956), етнографії („Українське Різдво в Канаді“, „Великдень у Канаді“, 1954; „Матеріали до українсько-канадійської фольклористики й діалектики“, т. 1—4, 1956—1963; „Тома Білоус — останній народний сопілкар у Канаді“, 1960). Працював над етимологічним словником української мови (літери А-Д, 1962—1974), підручниками української мови для німців (1964) і англійців (1968), рядом підручників та посібників.