Шовкуненко Олексій Олексійович (21.03.1884, м. Херсон — 12.03.1974, м. Київ) — художник, педагог, народний художник СРСР, дійсний член Академії мистецтв СРСР, академік архітектури, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка.
Народився в сім’ї робітника-покрівельника. У 1908 р. закінчив Одеське художнє училище (клас К. Костанді), у 1917 р. — Імператорську академію мистецтв у Санкт-Петербурзі. У 1913—1919 рр. брав участь у виставках Товариства південноросійських художників (м. Одеса). З 1917 р. — викладач Херсонської пролетарської художньої студії, з 1926 р. — Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв, з 1929 р. — Одеського художнього інституту. У 1924—1929 рр. — член Товариства художників ім. К. К. Костанді. У 1936—1965 рр. — професор Київського художнього інституту. Народний художник СРСР (з 1944), дійсний член Академії мистецтв СРСР (з 1947), член правління Спілки радянських художників України (1938—1968). Відзначений золотою медаллю на міжнародній виставці «Мистецтво і техніка в сучасному житті» (Париж, 1937). Академік архітектури в 1950—1956 рр. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1975).
Відомий як маляр-аквареліст, майстер пейзажу і портрета. Створив численні портрети визначних культурних та державних діячів України: П. Тичини (1940), В. Заболотного (1942), Б. Яковлєва (1944), А. Богомольця, С. Ковпака (обидва — 1945), М. Литвиненко-Вольгемут, М. Лисенка (обидва — 1947) та ін. Один із творців українського індустріального пейзажу — серії «Одеський суднобудівний завод» (1929—1930), «Дніпробуд» (1930—1932), «Луганський паровозобудівний завод» (1936). Створив також ліричні пейзажі — «Дуби» (1953) «Повінь. Конча-Заспа» (1954) та ін., натюрморти тощо.
Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.
