Бортнянський Дмитро Степанович (1751, м. Глухів, нині Сумської обл. — 10. 10. 1825, м. Санкт-Петербург) — відомий український співак, композитор і диригент. Багаторічний капельмейстер та директор Придворної співацької капели у Петербурзі. Почесний член Академії мистецтв.
Навчався у Глухівській співацькій школі до 1758 р., потім виховувався у Придворній співацькій капелі в Петербурзі (під керівництвом українського композитора М. Полторацького). В Італії у 1769—1779 рр. вдосконалював композиторську майстерність і водночас брав участь у дипломатичній місії, оскільки вільно володів італійською, німецькою, французькою мовами. Мистецтва композиції навчався у Венеціанській консерваторії, в класі Б. Галуппі. Після її закінчення створив опери-серіа (трагедії) «Креонт», «Алкід» та «Квінт Фабій», які з успіхом були поставлені в Італії.
Після повернення до Петербурга Д. Бортнянський працював капельмейстером, а з 1796 р. і до кінця життя — директором Придворної співацької капели. Організовував концерти, давав уроки гри на клавесині, створив комічні опери в стилі французької опери-буф «Свято сеньйора», «Сокіл», «Син-суперник», камерно-вокальні твори. Етапною для вітчизняної музики стала інструментальна творчість композитора — він створив художньо досконалі зразки в жанрах клавірної сонати, концерту, квартету, квінтету, симфонії. В них домінує загальноєвропейський ранньокласичний стиль, проте відчувається й інтонаційна своєрідність, пов’язана з впливом народно-пісенних джерел, а також музики українського бароко XVII — XVIII ст.
Видатним, самобутнім явищем є хорова творчість композитора, вершину якої становлять духовні концерти (близько 70) — масштабні циклічні композиції урочисто-панегіричного або узагальнено-ліричного характеру. Хорова спадщина представлена також широким спектром інших жанрів: це тричастинні «Хвалебні», літургійні цикли, окремі хори, тріо, кантати, гімни, гармонізації монодичних піснеспівів. Хоровий стиль Д. Бортнянського, позначений природною вокальністю, майстерністю поєднання слова й музики, красою ладо-гармонійного вислову, фактурно-тембровим багатством, справив величезний вплив на подальший розвиток української та російської музики.
Д. Бортнянський був одним із найвідоміших людей свого часу, чим завдячував не лише бездоганному професіоналізмові, а й доброзичливості, дипломатичності, широті поглядів і зацікавлень (як знавця живопису його було обрано почесним членом Академії мистецтв). Саме таким знали й любили Д. Бортнянського його сучасники, саме таким постає він у довершених, класично врівноважених творах — мудрий і невтомний Просвітитель, відданий високим ідеалам служіння мистецтву.
