Андрієвський (Прокопович) Степан Семенович (1760, с. Салтикова Дівиця, тепер Куликівського р-ну Чернігівської обл. — 19.12.1818, м. Астрахань, тепер РФ) — штаб-лікар, організатор i реформатор медичної справи в Pociї, астраханський цивільний губернатор.
Народився в родині священика Семена Прокоповича. Уже в дитинстві перейшов на прізвище мaтepi. У 1770-х pp. навчався у Києво-Могилянській академії. У 1778 р. вступив до Кронштадтської госпітальної школи, а потім перейшов до Санкт-Петербурзької сухопутної госпітальної школи, яку закінчив у 1780 р. у званні підлікаря. Служив у Чернігівському легкокінному полку. У 1783 р. склав лікарський іспит i залишився прозектором при кафедpi професора М. Тереховського в Санкт-Петербурзькому медико-xipypгічному училищі. Через хворобу виїхав до Чернігова, де працював лікарем. Склав один із перших в Україні медико-топографічних oписів — «Обсервация (медико-топографические наблюдения) в Черниговской губернии» (1783), який здобув високу оцінку Санкт-Петербурзької державної медичної колегії. Повернувшись у 1786 р. до Санкт-Петербурга, недовго працював у Генеральному сухопутному госпіталі. 3 огляду на організаторські здібності та знання в галузі епідеміології Державна медична колегія включила Андрієвського до складу комісії, яка за завданням сенату мала вивчити у Челябінському повіті Катеринбурзької провінції Уфимського намісництва причини поширення там невідомої досі хвороби, що вражала людей i тварин. Згодом за пропозицією Андрієвського вона дістала назву «сибірська язва» (виразка). Андрієвський вважається її першовідкривачем. Очолюючи експедицію, впродовж трьох років займався вивченням епідеміологічної картини поширення хвороби й особливостей клінічної картини iї перебігу у тварин i людей, патолого-анатомічними та iншими дослідженнями, які завершилися першим у світі беззаперечним доказом контактного поширення сибірки. Щоб довести інфекційну природу хвороби, однаковий iї перебіг у людей i тварин, у 1788 р. заразив себе виразкою. Дослід Андрієвського, який мало не коштував йому життя, увійшов в icторію «драматичної медицини» як перший з відомих випадків самозараження. Надіслана Андрієвським у цьому ж році до Державної медичної колегії підсумкова наукова праця «О сибирской язве» дістала високу оцінку, a її автор — звання штаб-лікаря. У своїй класичній праці «Краткое описание сибирской язвы, содержащее предохранительные и врачевательные средства, в пользу простого народа» (СПб., 1796) детально описав клінічну картину сибірки, встановив шляхи її передавання i розробив профілактичні заходи проти поширення, які й нині не втратили свого значення. 3 1789 р. працював лікарем і викладачем анатомії, xipypгії й «зовнішніх хвороб» Санкт-Петербурзької сухопутної госпітальної школи. Опублікував низку наукових праць: «О раке», «О костных опухолях», «О глистах», «О нагноении костей черепа», «О происхождении заразительной болезни» та iн. У 1792 р. одержав призначення до Державної медичної колегії. До 1799 р. був першим i єдиним її постійним штатним членом. За цей час зробив вагомий внесок в управління медичною справою: склав «Инструкцию физикату» (1793). Разом з Н. Карпинським розробив положення «Об устройстве врачебных управ», перші нормативні документи губернських медичних закладів — «Об устройстве больниц по губерниям» i «О штате и содержании больницы на 50 кроватей» (обидві — 1797), проект реорганізації Державної медичної колегії (1799), інструкції з санітарно-гігієнічного нагляду; вжив заходи для впорядкування роботи медичних ботанічних городів, у результаті чого в Росії почали виробляти ліки з власних лікарських рослин тощо. У 1800 р. разом із Н. Карпинським та I. Вієном опрацював новий «Карантинний статут» Д. Самойловича. Активний учасник реформи вищої медичної оcвіти в Pociї. На підставі власного досвіду та праць учених-медиків, вихідців з України — М. Тереховського, Н. Карпинського, О. Шумлянського, Н. Амбодика-Максимовича, Д. Самойловича, О. Масловського — підготував разом з Я. Саполовичем «Предварительное постановление о должностях учащих и учащихся» (1795), яке лягло в основу першого положення про медико-xipypгічні академії, створення яких ініціював Андрієвський. Здійснював нагляд за будівництвом та обладнанням Санкт-Петербурзької медико-xipypгічної академії, був її першим директором (1804—1808). Надавав роботу на медичних кафедрах вихідцям з України. Один із ініціаторів ідеї створення медико-хірургічної академії в Києві, де у 1802 р. в КМА було засновано медичний клас. У результаті інтриг, спрямованих проти нього, Андрієвський у 1807 р. був змушений виїхати з Санкт-Петербурга. Протягом останніх семи poків життя обіймав посаду астраханського цивільного губернатора. Багато уваги приділяв благоустрою містa, його санітарному стану, боротьбі з інфекційними хворобами, oxopoнi здоров’я дітей. Займався питаннями видобування солі, організації рибних промислів, а також фінансовими питаннями. Склав проект під назвою «Устройство калмыцкого народа». Зустрічався в Астрахані з випускником КМА, на той час політичним засланцем, письменником-мемуаристом і перекладачем творів французьких просвітителів Г. Винським. У своїх «Записках» той з глибокою повагою та любов’ю говорив про Андрієвського як про надзвичайну особистість, наголошував, що «скверная корысть не коснулась чистоты души» цієї висококультурної, шляхетної людини, високо оцінював глибокі знання, його розум i серце. Помер Андрієвський «от нервического удара» i похований на старому Духосошественському цвинтарі в м. Астрахані.
ПОСИЛАННЯ: Києво-Могилянська академія в іменах, XVII — XVIII cт.: Енцикл. вид. / Упоряд. З. І. Хижняк; За ред. В. С. Брюховецького. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2001. — С. 36—37; ЭСБиЕ, т. 1 А. — СПб., 1894; Винский Г. С. Мое время: Записки. — СПб., 1914; Палкин Б. Н. Русские госпитальные школы XVIII века и их воспитанники. — М., 1959; Оборин Н. А. Вклад воспитанников… академии в развитие отечественной медицины. В кн.: Очерки истории… медицинского образования… на Украине. — К., 1965; Плющ В. Нариси…, кн. 1. — Мюнхен, 1970; Палкин Б. Н. Опыт достоверный. — НиЖ, 1982, № 2; Палкин Б. Н., Андреевский С. С. (1760—1818). — М., 1986.
