Баранович Лазар (1620, Білорусь — 1693, м. Чернігів) — ректор Києво-Могилянської Академії, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, письменник, просвітитель.
Баранович Лука, чернече ім’я Лазар, навчався у Києво-Могилянській Академії, потім на кошти П. Могили — в Калуській і Віленській академіях. 3 1642 р. — викладач Києво-Могилянської Академії у класах фари, інфими, граматики, згодом — професор поетики, риторики й філософії, з 1650 р. — ректор Києво-Могилянської Академії й одночасно ігумен Київського Братського монастиря. У 1657 р. за підтримки Б. Хмельницького висвячений єпископом Чернігівським та Новгород-Сіверським. З 1666 р. — архієпископ. Водночас упродовж майже 20 років (1657,1659—1661,1670—1685) управляв Київською митрополичою кафедрою, був фактично першою духовною особою в Гетьманщині. Постійно перебував у центрі політичного й культурного життя України, впливав на політику гетьманів. У 1657 р. у Братському монастирі освятив гетьманські клейноди й подав їх новообраному гетьманові І. Виговському. Був шанований серед козацтва, брав участь у козацьких радах, зокрема Глухівській (1669), на якій гетьманом обрано Д. Многогрішного.
Баранович доклав багато зусиль для зміцнення православної церкви. За допомогою гетьманів повернув Чернігівській кафедрі чимало земель та монастирів, відібраних католиками. Упорядкував у Чернігові Єлецький Успенський, Троїцький-Іллінський, у Новгороді-Сіверському — Спасо-Преображенський та у Батурині — Крупицький Миколаївський монастирі. Реставрував своїм коштом Новгород-Сіверську Спаську церкву, Чернігівський Борисоглібський собор. Сподвижник Б. І. Ґалятовський писав, що в цій справі Баранович наслідував «гетьмана Мойсея», тобто Б. Хмельницького, з яким був свого часу тісно пов’язаний громадсько-політичними справами. Велику увагу приділяв освіті, зокрема КМА. У рокиНаціонально-визвольної війни українського народу 1648—1658 докладав чимало зусиль, щоб захистити КМА від розорення, забезпечити матеріально, піднести авторитет.
У1674 в Новгороді-Сіверському Баранович заснував друкарню, у 1679 р. переніс її до Чернігова. За життя Барановича чернігівською друкарнею було видано понад 50 книг: букварів, богослужебників, світських і релігійних творів. Серед них — праці Барановича та його однодумців: І. Ґалятовського, підтримувати якого Баранович вважав «за честь для науки», Д. Туптала, котрий певний час був на посаді проповідника при Чернігівській кафедрі, С. Яворського та ін. Співробітничав з культурними діячами Києва, зокрема, з архімандритом Києво-Печерської Лаври І. Ґізелем, ректором КМА й ігуменом Київського Братського монастиря В. Ясинським, професором-казнодієм (проповідником) А. Радивиловським, поетом і друкарем І. Армашенком; їхні творчі стосунки тривали ще з часів перебування в КМА. С. Полоцький рекомендував Барановича при царському дворі, сприяв розповсюдженню його книг в Росії.
Баранович любив і пропагував музику. Будучи ректором КМА, створив при Київському Братському монастирі великий хор і хорову школу, яку могли відвідувати й студенти. У Чернігові, при своєму дворі, мав хорову капелу, якою керував С. Пекалицький, утримував церковний хор. Баранович — автор музичних творів. У одному з рукописів ірмологіонів (після 1700 р.) вміщено його «Херувимську» (зберігається у Львівському історичному музеї). Є відомості про поширення свого часу кантів і псалмів, створених Барановичем. При ньому Чернігів став другим після Києва культурним центром Гетьманщини. Баранович вірив, що саме культура, якій він «служив ревносно, як і Богові», введе Україну в коло найцивілізованіших країн Європи.
Баранович був одним з найвідоміших письменників і проповідників 2-ї пол. XVII ст. Вважав, що література не менше сприяє самоутвердженню нації, ніж козацька зброя. Похований у Чернігівському Борисоглібському соборі. Того ж року в курсі риторики, що читався в КМА, було вміщено вірші на його смерть. Високоерудований невідомий автор писав, що за архієпископом плаче вся Русь, бо доброчинствами своїми ще за життя він заслуговував більшої поваги, ніж карійський цар Мавсол. Той уславлений був лише гробницею (мавзолеєм), прирівняною до семи чудес світу, а преосвященний Лазар відродиться, як Фенікс, у споминах не лише в стінах КМА, але й серед народу.
