Колесса Олександр Михайлович (12.24.1867, с. Ходовичі Стрийського повіту (тепер Львівська область). — 23.05.1945, Прага) — український літературознавець, мовознавець. громадсько-політичний діяч, дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка.
Брат Філарета Колесси. Після закінчення у 1888 р. Стрийської гімназії став студентом Львівського університету, де вивчав україністичні та славістичні дисципліни і класичну філологію у відомих учених О. Огоновського, А. Каліни, Р. Пілята, Л. Цвіклінського та ін. Був доцентом (з 1895) і професором Львівського університету (1898—1918).
Належав до Української національно-демократичної партії. В 1907—1918 рр. був депутатом австрійського парламенту, на засіданнях якого послідовно відстоював інтереси українського населення Галичини в шкільництві та вищій освіті.
У 1915 р. О. Колесса заснував у Відні «Загальноукраїнську Культурну Раду» і став її віце-президентом. Зусиллями цієї організації було відкрито кілька українських шкіл, зокрема у Празі. Як представник Ради О. Колесса брав участь у відкритті університету у Кам’янці-Подільському 22 жовтня 1918 р. У 1921 очолював дипломатичну місію Західноукраїнської Народної Республіки у Римі.
З 1921 р. і до кінця життя жив і працював у Празі. В 1923—1939 рр. — професор Карлового університету, заступник голови чесько-українського комітету (голова — Я. Бідло). Надавав стипендії українським студентам для навчання у Чехословаччині, став одним із засновників Українського Вільного Університету, його професором і кількаразовим ректором (1921—1922, 1925—1928, 1935—1937, 1943—1944) Був учасником багатьох наукових форумів, які проходили в Чехословаччині. У 1924 р., наприклад, виступив з доповіддю на міжнародному географічно-геологічному конгресі у Празі.
Досліджував пам’ятки давньоукраїнської письменності («Південноволинське Городище і городиські рукописні пам’ятки 12—16 ст., 1923—1925), фольклор („Головні напрями й методи в розслідах українського фольклору”, 1927), вивчав історію української мови („Погляди на історію української мови”, 1924), проблеми українського літературознавства („Погляд на сучасний стан історії розслідів української літератури” (1901), нову українську літературу (творчість Т. Шевченка, М. Шашкевича, Ю. Федьковича). Автор пісні „Шалійте, шалійте, скажені кати” (1889).
