Павло Флоренський

XX ст.РосіяДуховенствоРектори

Флоренський Павло (21.01.1882, м-ко Євлах, Азербайджан — 1937, Ленінградська обл., Росія) — релігійний філософ і вчений, православний священик, професор, завідувач кафедри духовної філософії.

Походить з давньої священицької родини, його пращури — козацького роду, про що він свідчить у своєму творі «Детям моим».

У своїх листах до дітей він пише: «Наши фамилии в ХVІІІ в. писались Флоринские и только в ХІХ в., неправильно, стали писатися Флоренские…». Серед представників роду п’ять випускників Києво-Могилянської академії, серед них Кирило Флоринський (пом.1744 р.) — архімандрит, письменник, полеміст, ректор Московської Слов’яно-грецької академії, ще один Кирило Флоринський — відомий співак середини ХVІІІ століття, Андрій Флоринський (нар.1720 р. в Сорочинцях), випускник Києво-Могилянської академії, видатний письменник, викладач, архімандрит…

Після закінчення загальноосвітньої гімназії в Тифлісі вступив на математичний факультет Московського університету. Під час навчання паралельно вивчав філософію, цікавився релігією, вченням Володимира Соловйова, входив до кола символістів.

У студентські роки його духовним учителем стає єпископ Антоній (Флоренсов), який жив на спокої в Донському монастирі Москви.

Після закінчення університету відмовляється від продовження математичних досліджень в університеті і вступає до Московської духовної академії.

У 1908 р. після закінчення академії залишається в ній викладачем філософії. Згодом стає професором, завідувачем кафедри духовної філософії й редактором журналу «Богословський вісник».

1911 р. приймає священицький сан — ректор Московської духовної академії єпископ Волоколамський Феодор висвячує його на ієрея.

1914 р. виходить друком перша велика наукова праця о. Павла «Стовп і ствердження Істини», яка викликала різку критику консервативних російських богословів.

1918 р. Московська духовна академія переміщується із Сергієвого Посаду до Москви, а згодом взагалі закривається під тиском радянської влади.

У 1916—1925 рр. о. Павло пише такі праці, як «Нариси філософії культу», «Іконостас», «Біля водорозділів думки» та інші, які пізніше стали класичними взірцями російського богослов’я.

1921 р. після повного припинення занять у академії о. Павло працює в Головному управлінні енергетики, відновлює свої дослідження з математики та фізики. Друкує низку статей з технічної тематики, пише монографію про діелектрики (1924), здійснює грунтовні наукові дослідження у сфері матеріалознавства. Одночасно працює вченим секретарем Комісії з охорони пам’яток історії та старовини Троїце-Сергієвої лаври.

1928 р. його вперше було заарештовано і вислано до Нижнього Новгорода, звідки він повертається завдяки заступництву Катерини Пєшкової — дружини письменника Максима Горького.

Однак 26 лютого 1933 р. о. Павла знову заарештовують, засуджують, етапують на Далекий Схід, потім на Соловки.

8 грудня 1937 р. його було розстріляно згідно з постановою уповноваженої трійки НКВС у Ленінградській області.

НА ФОТО: Фрагмент картини М. В. Нестерова «Філософи», 1917 р. (Державна Третьяковська галерея, м. Москва, РФ)