Володимир-Іван Василькович (після 1247—10.12.1288) — князь володимиро-волинський і берестейський, син і спадкоємець князя волинського Василька Романовича і дочки краківського князя Лєшека Білого і Гремислави Інгварівни — Олени, онук засновника Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславича, зять князя чернігівського і брянського Романа Михайловича (Старого).
За свідченням Галицько-Волинського літопису, князь Володимир-Іван Василькович постає як «філософ зело хитрий» та знавець Святого письма. До зайняття ним Волинського князівства після смерті батька (1269) літописи відзначають участь його в походах на литовців та поляків і шлюб із князівною брянською Ольгою Романівною (1263).
Успадкувавши батьківський престол, продовжував його політику, прикладаючи чимало зусиль для розвитку й розбудови міст, заснував нові міста, як, наприклад, Кам’янець, де споруджено одну із знаних оборонних веж, що збережена до сих пір. Був освіченою людиною, власноруч переписував книжки. Проводив загалом мирну зовнішню політику, хоча не уникав і війни, коли справу не можна було владнати миром.
У 1273 р. він воював з агресивними племенами ятвягів, яких примусив просити миру. У 1274 р. Володимир змушений був воювати з литовським князем Тройденом, що розоряв володимирські волості, помщаючись Володимиру, за словами літописця, за те, що його батько убив трьох братів Тройдена. Через деякий час вороги примирилися. Однак у наступному році ця мирна угода була порушена проти волі руських князів.
До Володимира та його двоюрідного брата Лева Галицького без будь-якого прохання з їх боку золотоординський темник Ногай надіслав своє військо для війни з Литвою. Володимир-Іван змушений був виступити до Новгородка. Оскільки в Бересті (Брест) він довідався, що татари вже там, то порадившись зі своїми союзниками, князями — луцьким Мстиславом та галицько-волинським Юрієм Львовичем, він пішов до Городна (Гродно). Мстислав та Юрій таємно від Володимира вступили в бій з литовцями, взяли в полон їхнього воєводу та бояр. Проте Володимир виступив мирним посередником між литовцями і князями.
У 1280 р. проти свого бажання, «татарскою неволею», Володимир змушений був допомагати Леву Даниловичу, який хотів зайняти польський престол, у війні його з Лєшеком II Чорним. У 1282 р. Ногай та Телебуга зажадали, щоб Володимир разом з іншими князями йшов на угорців. Володимир за станом здоров’я залишився вдома, а військо своє послав з Юрієм Львовичем. Під час цього походу Болеслав, князь мазовецький, напав на Галицкую область, і Лев Данилович, повернувшись з угорського походу, запропонував Володимиру підняти своє військо проти Болеслава разом з Литвою. Війська литовське та володимирське здобули повну перемогу над поляками.
Наступного 1283 р. за вимогою Телебуги Володимир-Іван знову повинен був йти на поляків, але незабаром через свою хворобу відступив, через свою хворобу. Свою землю заповів луцькому князю Мстиславу Даниловичу.
Похований в Успенському соборі м. Володимир-Волинський.
Посилання: Енциклопедія історії України. — Т. 1. — К., Наукова думка, 2003; Історія України / Енциклопедичний довідник. — К., Генеза, 2008; Літопис руський. — К.: Дніпро, 1990.
Ім’я:
Володимир-Іван Василькович
Дата народження:
після 1247
Дата смерті:
10.12.1288
Регіон:
Київська Русь
Сфера:
Княжа доба
Опис:
Князь володимиро-волинський і берестейський
Ключове слово: князі та князівни
Шапка:
Володимир-Іван Василькович (після 1247—10.12.1288) — князь володимиро-волинський і берестейський, син і спадкоємець князя волинського Василька Романовича і дочки краківського князя Лєшека Білого і Гремислави Інгварівни – Олени, онук засновника Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславича, зять князя чернігівського і брянського Романа Михайловича (Старого).
Нарис:
За свідченням Галицько-Волинського літопису, князь Володимир-Іван Василькович постає як «філософ зело хитрий» та знавець Святого письма. До зайняття ним Волинського князівства після смерті батька (1269) літописи відзначають участь його в походах на литовців та поляків і шлюб із князівною брянською Ольгою Романівною (1263).
Успадкувавши батьківський престол, продовжував його політику, прикладаючи чимало зусиль для розвитку й розбудови міст, заснував нові міста, як, наприклад, Кам’янець, де споруджено одну із знаних оборонних веж, що збережена до сих пір. Був освіченою людиною, власноруч переписував книжки. Проводив загалом мирну зовнішню політику, хоча не уникав і війни, коли справу не можна було владнати миром.
У 1273 р. він воював з агресивними племенами ятвягів, яких примусив просити миру. У 1274 р. Володимир змушений був воювати з литовським князем Тройденом, що розоряв володимирські волості, помщаючись Володимиру, за словами літописця, за те, що його батько убив трьох братів Тройдена. Через деякий час вороги примирилися. Однак у наступному році ця мирна угода була порушена проти волі руських князів.
До Володимира та його двоюрідного брата Лева Галицького без будь-якого прохання з їх боку золотоординський темник Ногай надіслав своє військо для війни з Литвою. Володимир-Іван змушений був виступити до Новгородка. Оскільки в Бересті (Брест) він довідався, що татари вже там, то порадившись зі своїми союзниками, князями – луцьким Мстиславом та галицько-волинським Юрієм Львовичем, він пішов до Городна (Гродно). Мстислав та Юрій таємно від Володимира вступили в бій з литовцями, взяли в полон їхнього воєводу та бояр. Проте Володимир виступив мирним посередником між литовцями і князями.
У 1280 р. проти свого бажання, «татарскою неволею», Володимир змушений був допомагати Леву Даниловичу, який хотів зайняти польський престол, у війні його з Лєшеком II Чорним. У 1282 р. Ногай та Телебуга зажадали, щоб Володимир разом з іншими князями йшов на угорців. Володимир за станом здоров’я залишився вдома, а військо своє послав з Юрієм Львовичем. Під час цього походу Болеслав, князь мазовецький, напав на Галицкую область, і Лев Данилович, повернувшись з угорського походу, запропонував Володимиру підняти своє військо проти Болеслава разом з Литвою. Війська литовське та володимирське здобули повну перемогу над поляками.
Наступного 1283 р. за вимогою Телебуги Володимир-Іван знову повинен був йти на поляків, але незабаром через свою хворобу відступив, через свою хворобу. Свою землю заповів луцькому князю Мстиславу Даниловичу.
Похований в Успенському соборі м. Володимир-Волинський.
Посилання:
Енциклопедія історії України. – Т. 1. – К., Наукова думка, 2003; Історія України / Енциклопедичний довідник. – К., Генеза, 2008; Літопис руський. – К.: Дніпро, 1990.
