Дмитрій Донськой (Дмитрій Іванович Донський; 12.10.1350, м. Москва, тепер РФ —19.05.1389) — великий князь московський (1359) і владимирський (від 1362, з перервами).
Канонізований Російською православною церквою як преподобний, день пам’яті вшановується 19 травня (за ст. ст.). Є одним із нащадків великого князя київського Юрія Долгорукого. Онук великого князя московського та владимирського Івана Даниловича Калити, син Івана Івановича Красного (великого князя московського і владимирського; 1353—1359) та його другої дружини Олександри. Став правителем Великого князівства Московського в малолітньому віці; був посаджений на престол московськими боярами, які скористалися усобицями в Золотій Орді й напругою у відносинах між золотоординськими ханами та великими князями владимирськими, щоб утвердити великим князем московським саме Дмитрія Донського. За малолітства Дмитрія боярський уряд очолював митрополит Київський, Московський і всієї Русі Алексій (Бяконт; 1354—1378). Цей уряд досить успішно вів боротьбу Великого князівства Московського за гегемонію серед інших російських князівств, зокрема добився в Золотій Орді ярлика для Дмитрія Донського на князювання великим князем владимирським. Ця дипломатична перемога була закріплена шлюбом Дмитрія Донського з дочкою попереднього великого князя владимирського (1360—1363) Дмитрія Костянтиновича — Євдокією (1366). Водночас у самому Московському князівстві формувався удільний лад: у 1364 р. з благословіння митрополита Алексія було укладено договір між Дмитрієм Донським і його братом Володимиром Андрійовичем Хоробрим, який хоч і отримав м. Серпухов (нині місто у Московській обл., РФ), але визнавав себе васалом великого князя московського.
Від 18 років Дмитрій Донськой став повноправним правителем, хоча й прислухався до порад митрополита та бояр. Головним суперником Москви в той час було Велике князівство Тверське, очолюване великим князем тверським Михаїлом Олександровичем. Із сестрою останнього Іуліанією був одружений великий князь литовський Ольгерд, котрий підтримував м. Твер (нині місто в РФ) у протидії Москві. У 1368 р. Дмитрій Донськой зрадницьки захопив князя Михаїла, але під тиском уряду Золотої Орди змушений був його звільнити. Після цього московське військо оволоділо с. Городок (нині село у Тверській обл., РФ) на р. Стариця (притока Волги). Це спричинило війну Московського князівства з Тверським, яке підтримав Ольгерд. 21 грудня 1368 р. військо Великого князівства Литовського завдало нищівної поразки московським силам на р. Тростня, після чого обложило Москву, але не змогло її взяти. Під час нової війни проти Твері Дмитрій Донськой спочатку взяв гору над нею, розоривши також і Смоленське князівство, але потім знову мусив витримувати облогу Москви від військ Ольгерда (6—14 грудня 1370). Після відступу Ольгерда Дмитрій Донськой переміг тверського князя Михаїла, а пізніше, у 1371 р., уклав мирний договір із Великим князівством Литовським, скріплений шлюбом Олени Ольгердівни з Володимиром Андрійовичем. Чергове протистояння Дмитрія Донського та Михаїла, знову підтриманого Ольгердом, завершилося без кровопролиття мирним договором (літо 1372). Через кілька років Дмитрій Донськой зібрав велике військо з кількох князівств і взяв Твер (3 вересня 1375), після чого Велике князівство Тверське було значно послаблене.
Посилення Московського князівства викликало невдоволення адміністрації Золотої Орди, однак потужна ординська навала, яка призвела насамперед до поразки московського війська на р. П’яна (притока Сури, басейн Волги) у 1377 р., була призупинена перемогою Дмитрія Донського над мурзою Бегичем на р. Вожа (притока Оки, басейн Волги) 11 серпня 1378 р. Дмитрій Донськой виявив себе хорошим дипломатом, про що свідчить уміле використання ним усобиць у Великому князівстві Литовському по смерті Ольгерда. На боці великого князя московського виступили Андрій та Дмитрій Ольгердовичі, що дало можливість Москві оволодіти м. Переславль-Залєський (нині місто в Ярославській обл., РФ) і посилити свої позиції в Сіверщині. З огляду на складне становище в Російській православній церкві по смерті митрополита Алексія й невдалу спробу поставити новим митрополитом Михаїла (Митяя), Дмитрій Донськой змушений був визнати новим митрополитом Кипріяна. Особливо велике значення мала для Дмитрія Донського підтримка з боку святителя Сергія Радонезького, Стефана Махриського (киянина родом), Димитрія Прилуцького, Діонісія та ін., що сприяло консолідації руських князівств навколо Великого князівства Московського в його антиординській боротьбі. До Дмитрія Донського приєдналися й досить значні потуги військ Андрія та Дмитрія Ольгердовичів, князя Дмитра Михайловича (Коріятовича) Боброка-Волинського. Масштабна битва з військами Золотої Орди відбулася 8 вересня 1380 р. на Куликовому полі (при впадінні р. Непрядва в Дон). У ній перемогу над ординцями хана Мамая здобуло військо Дмитрія, прозваного за це Донським. Усупереч поширеній думці, він не показав себе тут як полководець належним чином і в певних ситуаціях навіть виявив слабкодухість, та це не применшує великого міжнародного значення Куликовської битви, яка прискорила звільнення руських земель від поневолення.
Однак ця перемога не привела до ліквідації золотоординського панування, і вже у 1382 р. хан Тохтамиш, скориставшись зрадою, захопив Москву, оборону якої очолював литовський князь Остей, і спалив її, як і деякі інші міста. Ординцями було вбито понад 24 тис. москвичів, не рахуючи втоплених і спалених. Дмитрій Донськой зі своїм військом не насмілився виступити проти Тохтамиша і відступив до м. Кострома (нині місто в РФ). Пізніше він змушений був віддати в заручники хану свого сина Василія, якому в 1385 р. вдалося втекти спершу до Молдови, а вже звідти — в Україну. Того ж року Дмитрій Донськой уклав мир з великим князем рязанським Олегом Івановичем (який до цього був союзником Тохтамиша, й за це Дмитрій Донськой свого часу спустошив Рязанщину) і віддав дочку Софію за його сина Федора. Взимку 1385—1386 рр. він завдав тяжкого удару Новгороду Великому, але внаслідок Кревської унії 1385 р. вплив Москви на західному напрямі послабшав, насамперед у Смоленському князівстві.
Загалом володіння Московського князівства при Дмитрії Донському розширилися, хоча й ціною незліченних людських жертв і матеріальних втрат. У 1389 р. Дмитрій Донськой встановив новий (територіальний) принцип формування війська на відміну від попереднього (т. зв. служилого), дещо обмежив права боярства, сприяв централізації влади. Важливим успіхом Дмитрія Донського у зміцненні великокнязівської влади і в цілому Московської держави була передача ним за заповітом Владимирського великого князівства як власної «вотчини» синові — великому князеві московському Василію Дмитровичу (іншим синам було дано звичайні уділи). Дмитрій Донськой був ініціатором будівництва кам’яних укріплень Московського Кремля, сприяв будівництву церков і монастирів.
Портрет Дмитрія Івановича Донського. Мініатюра з Царського титулярника 1672 р.
ПОСИЛАННЯ:
Кучкин В. А. Дмитрий Донской. "Вопросы истории", 1955, № 5—6; Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. — Т. 1. — М., 1998; Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К.: Наукова думка, 2004. — С. 405—406.
