Ігор Кістяківський

XIX ст. → Росія, Україна, Франція → Держава

Кістяківський Ігор Олександрович (16.01.1876, м. Київ — червень 1940, м. Париж) — державний і громадський діяч, правознавець, меценат української культури та освіти.

Народився в сім’ї відомого громадського діяча, доктора кримінального права О. Кістяківського. Закінчив юридичний факультет Київського університету і був залишений при ньому професорським стипендіатом кафедри римського права. В юнацькі й студентські роки часто зустрічався з В. Антоновичем,

П. Житецьким, П. Науменком, спілкування з якими сприяло формуванню його національного світогляду. Декілька років поглиблював освіту в університетах Німеччини. Після повернення додому обраний доцентом Київського університету св. Володимира. Мав широкі зв’язки серед діячів українського національного руху. Від 1903 р. жив у Москві. Був присяжним повіреним і одним із найближчих співробітників відомого правника, голови 1-ї Державної думи Російської імперії професора С. Муромцева. Веде адвокатську практику і викладає в університеті. Кістяківський стає приват-доцентом кафедри цивільного права і судочинства Московського університету: читає деякі курси, а з 1906 р. — загальний курс цивільного процесу. Водночас викладає страхове право та інші юридичні дисципліни на Комерційних курсах Московського товариства сприяння комерційній освіті (у 1907 р. перетворені на Комерційний інститут).

У лютому 1911 р. разом із В. Вернадським та іншими науковцями залишив викладацьку роботу в університеті на знак протесту проти порушення університетської автономії. В 1910—1917 рр. викладав правові дисципліни в Московському комерційному інституті.

Ігор Кістяківський був членом Конституційно-демократичної партії та активним учасником масонських організацій («Великий Схід народів Росії»). Співпрацював із діячами українського національного руху. Як успішний і заможний адвокат-цивіліст став одним із меценатів української культури і просвіти, зокрема матеріально підтримував видання часопису «Украинская жизнь», оплатив друк праці свого брата — Б. Кістяківського «Страницы прошлого. К истории конституционного движения в России» (М., 1912).

У 1917 р. повернувся до Києва. У травні 1918 р. — державний секретар Української держави, у липні — листопаді 1918 р. — міністр внутрішніх справ у кабінетах Ф. Лизогуба і С. Гербеля. З травня по серпень 1918 р. — заступник голови української делегації на переговорах з укладення мирного договору з РСФРР. Належав в уряді до групи міністрів, які обстоювали незалежницький курс і виступали проти укладення федеративного договору з Росією.

Ініціатор формування Державної варти Української держави та офіцерських дружин. Був також генеральним суддею, а після реорганізації Генерального суду з липня 1918 р. — сенатором Загального зібрання Державного сенату Української держави.

Від 1919 р. — на еміграції: жив у Стамбулі, пізніше — у Парижі. Провадив адвокатську і банківську діяльність. Член масонських лож «Гермес», «Астрея» і «Юпітер», депутат масонського конвенту (1931). Співпрацював із російськими еміграційними колами. Входив до еміграційного Союзу російських адвокатів, релігійного товариства «Ікона», головної ради правління Російського національного об’єднання.

Помер у м. Париж. Похований на кладовищі Сент-Женев’єв де Буа.

Автор праць: «Боргова відповідальність спадкоємця в римському праві» (1900), «Поняття про суб’єкт права» (1903) та ін.

ПОСИЛАННЯ: «Юридичний. вісник України», 2002, № 5 (лютий); Усенко І., Дорошенко Д.: Кістяківський І. О. «Українська дійсність», № 1. — Прага. — 1940; Дорошенко Д. І. Історія України 1917—1923 рр. Т. 2. — Ужгород. — 1930.