Син князя мінського, городецького і полоцького Володара Глібовича і Рікси Польської. По батьківській лінії — правнук Всеслава (Віщого, Чародія) з полоцької князівської династії Ізяславичів, по материнській — онук князя Польщі Болеслава ІІІ Кривоустого. І Всеслав, і Болеслав були, в свою чергу, нащадками (у третьому поколінні) великого князя київського Володимира Святославича (Великого) — хрестителя Русі. Брат Софії Володарівни — королеви Данії, дружини датського короля Вальдемара І Великого, і князя логожського Василька.
Полоцьким князем Володимир Володарович став, очевидно, в 1186 р. після смерті князя вітебського і полоцького Всеслава Васильковича. Про його правління відомо дуже мало.
Російський історик Василь Татищев, що мав у своєму розпорядженні втрачені пізніше джерела, зокрема Хрущовський та Полоцький літописи, у своєму творі «Історія Російська» під 1182 р. згадує про війну дорогичинського і берестейського князя Василька Ярополковича з мінським князем Володимиром Володаровичем.
Основне джерело відомостей про Володимира Володаровича Полоцького — «Хроніка Лівонії» Генріха Латвійського, де князя називають Вольдемар Полоцький та іменують великим королем Полоцька. Автор хроніки, оповідаючи про місіонерську діяльність німецького
Прагнучи повернути собі контроль над лівами, в 1203 р. Володимир вторгнувся в Лівонію, де захопив замок Ікскюль, змусивши платити йому данину. Однак невдовзі він зіткнувся з опором лицарів Ордену. В 1206 р. єпископ Риги Альберт намагався укласти мир з Володимиром, але ця спроба не увінчалася успіхом. Влітку того ж року Володимир узяв у облогу м. Ригу, але захопити не зміг. Пізніше між Володимиром і лівонцями не раз спалахували сутички через данину, поки в 1210 р. не було укладено вічний мир. Згідно з угодою Володимир виторгував собі право щорічно отримувати данину від лівів.
Однак миру між Ригою і Полоцьком так і не було, що дуже шкодило полоцькій торгівлі в гирлі Двіни. Володимир же не дозволяв ризьким купцям торгувати у Полоцькій землі. У 1216 р. до Володимира звернулися ести з проханням, щоб він з військом виступив на Ригу. Самі ести обіцяли одночасно розпочати війну проти лівів і летів й захопити гавань Дзюнамюнде. Вірогідно, такого вдалого моменту і чекав Володимир Володарович. Він приступив до формування війська в Полоцьку, Мінську, Литві, Смоленську, Вітебську і Друцьку. Зібралася велика дружина, але Володимир, уже зійшовши на корабель, раптово помер.
Похід на Ригу зірвався, бо між князями розпочалася боротьба за полоцький престол. Основним претендентом був молодший брат Володимира — Василько Володарович. Очевидно, він і став наступником Володимира, оскільки Василько згадується як полоцький князь під 1217—1218 рр. Згодом Полоцьк захопили смоленські князі, що призвело до остаточної втрати Полоцьком влади над Лівонією.
Історію не зберегла відомостей про дружину Володимира Полоцького й невідомо, чи були у нього діти. В хроніках про них нічого не повідомляється.
На фото: Сторінка манускрипту «Хроніки Лівонії» Генріха Латвійського.
ДЖЕРЕЛА:
Генрих Латвийский. Хроника Ливонии.
