Бережицький Прокіп (р. н. і р. см. невід.) — чигиринський полковник, генеральний суддя.
Походив із шляхетської родини Семена Бережицького, яка проживала у Київському воєводстві і перебувала у родинному зв’язку з Б. Хмельницьким (Прокіп був небожем Хмельницького). З початком національної революції 1648—1676 рр. активно боровся за визволення України. Восени 1648 р. — козацький отаман у м. Ніжин. Значиться у козацькому реєстрі з 1649 р. Служив у Чигиринській сотні Чигиринського полку. Брав участь у квітневих україно-російських переговорах 1658 р. в Москві щодо придушення повстання проти гетьмана І. Виговського, яке очолювали полтавський полковник М. Пушкар і кошовий Я. Барабаш. У період міжусобної війни 1658—1663 рр. Бережицький відійшов від активної політичної і військової діяльності. Перебуваючи від 1658 р. на посаді чигиринського полковника, у серпні 1665 р. підтримав обрання гетьманом П. Дорошенка. У квітні 1666 р. їздив у складі посольства до Варшави обстоювати інтереси Українського козацтва. Очевидно, наприкінці 1660-х рр. став генеральним суддею. Протягом 1668—1672 рр. підтримував П. Дорошенка у його боротьбі з претендентами на гетьманську булаву П. Суховієм і М. Ханенком. У листі до польського короля Міхала-Корибута Вишневецького (лютий 1671), написаному спільно з іншим генеральним суддею — С. Половцем, засвідчив підтримку городовим козацтвом і старшиною політики П. Дорошенка. Разом з іншими старшинами в лютому 1671 р. звернувся з листом до запорозького козацтва, в якому засуджувалися умови Острозького договору 1670 р. з Річчю Посполитою. На початку 1674 р. Бережицький їздив на Запорозьку Січ, щоб досягнути політичне порозуміння із запорожцями. Після капітуляції П. Дорошенка у вересні 1676 р. перед військами князя Г. Ромодановського та гетьмана І. Самойловича залишився в Чигирині. Подальша доля невідома.
ПОСИЛАННЯ:
Енциклопедія Історії України. — К: Наукова думка, 2003. — т. 1, 226 С.
