Шимон Шимонович (Симон Симонід) — визначний філолог і талановитий латиномовний поет, один із засновників Замойської академії.
Народився у Львові. Навчався у Краківському університеті (від 1575). Був удостоєний звання «королівський поет». Твори його позначені українським колоритом. У польській літературі започаткував новий жанр — українські пісні («селянки»). Шимонович вів велику організаторсько-педагогічну діяльність, зокрема брав активну участь у заснуванні Замойської академії, доборі викладачів, фундуванні друкарні тощо. Цей навчальний заклад, як відомо, закінчували більшість перших професорів Києво-Могилянської академії. Шимон Шимонович був популярним у гуманістичних колах тогочасного суспільства. Високо цінували поета-гуманіста відомий польський поет Бартош Папроцький та видатні зарубіжні філософи і вчені: Юст Ліпсій, Георгій Дуза, професор Лейденського університету Йосип Скалігер. Останній писав, що Шимонович перевершив у поетичній майстерності навіть античних поетів. Його учнями були видатні польські культурні діячі: Ян Урсин, Томаш Дрезнер, Ян Собєський, Томаш Замойський. Шимонович цінував пізнавальні можливості людського розуму, виступав за розвиток світської науки та полемізував із тими, хто заперечував її значення. Він акцентував увагу на важливості прищеплення громадянам доброчесності, високих моральних якостей та інших позитивних рис. І в цьому подавав особистий приклад — подарував ділянку землі під міський шпиталь у Львові. Шимонович оспівував красу рідної природи, звеличував фізичну працю реальних людей. Його турбувала проблема нерівності селян, які, вважав, є фундаментом держави; виступав також за зрівняння у правах різних верств населення — міщан, ремісників, купців…
ПОСИЛАННЯ: В. Литвинов. Ренесансний гуманізм в Україні. — К.: В-во Соломії Павличко «Основи», 2000. — С.19—20.
