Проект «Українці в світі»

ІБН-ХАУКАЛЬ /Абу-ль-Касим Ібн-Хаукаль ан-Насібі /н. ? — п. ?; поховано?/ — арабський географ і мандрівник 10 стю, купець. Автор книги «Шляхів і держав», або «Книги картини землі», 977; І. -Х. переказує оповідання про три «види» русів, дає опис міст Куяби (Київ), Слави (Новгород) і загадкової Арси; згадує про розгром волзьких булгар і хозарів русами 969 (на думку дослідників, це відбулося під час походу київ. великого князя Святослава Ігоровича).

ІБН-ХОРАДБЕРГ /Ібн-Хурдазбіг Абу-ль Касим Убайдаллаг Ібн-Абдаллаг; н. бл. 820, Персія? — п. бл. 912; місце поховання невід./ — арабський географ і письменник, з походження перс. Автор праці «Книга шляхів і держав», де описано шляхи й деякі географічні пункти Багдадського халіфату та навколишніх країн. І. -Х. — найдавніший з відомих арабських письменників, котрі писали про сх. слов’ян та українців зокрема, про маршрути укр. купців до пд. країн, про їхнє перебування в Багдаді. В книзі є виклад геоцентричної системи Птолемея Клавдія (бл. 90 — бл. 160).

ІВАКІН Олексій /н. 1893 — п. 1942, Київ? ; поховано?/ — укр. лікар, професор Київ. мед. ін-ту. Автор і редактор підручників з анатомії, гістології та ембріології укр. мовою. В УРЕ не представлено.

ІВАН /н. ? — п. ?; поховано?/ — ігумен Києво-Печерського монастиря, можливий автор Початкового літописного зведення (1093—1095), яке стало основою «Повісті временних літ». 1093 І. Висланий князем Святополком до Турова. В УЛЕ не представлено. В УРЕ є.

ІВАН МАЛЯР /н. бл. 1600 — п. після 1643, Галичина; поховано?/ — укр. маляр 1-ї пол. 17 ст. Твори: ікони намісні «Спас» (1629) і «Богоматір» з Кам’янки-Бузької (обидві у Львів. музеї укр. мист-ва); його творам властивими є строгість композиції, монументальність, уміле використання кольорових і тональних контрастів, у яких уже яскраво виявлено реалістичні тенденції, типові для стилю укр. малярства 17 ст.

ІВАН МИХАЙЛОВИЧ /н. 2-а пол. 12 ст., Волинь? — п. після 1227; там само й поховано?/ — укр. воєвода князя Данила Романовича з прихильних Данилові бояр, 1227 вибив Ярослава Інгваровича з Луцька; пізніше викрив змову галицьких бояр на Данилове життя. В УРЕ не представлено.

ІВАН ПІДКОВА /н. 1-а пол. 16 ст. — 12 (УРЕ: 16) 06. 1578 з наказу польс. короля Стефана Баторія скарано у Львові; поховано в Каневі, куди після страти козаки перевезли тіло й поховали в стародавньому монастирі, про який тепер і найменших відомостей немає/ — молд. господар (1577—1578), запорізький козак, один з керівників молд. та укр. народів проти турецько-татарського іга. Т. Шевченко подвигам І. П. присвятив поему «Іван Підкова».

ІВАН РОСТИСЛАВОВИЧ /Бер Ладник; н. 1-а пол. 12 ст., Перемишль? — п. 1161 на засланні, Солунь, Греція; поховано там само?/ — князь звенигородсько-галицький, пізніше берладський (від м. Берлад, тепер Молдавія), син Звенигорода Володаревича перемиського; вигнаний із Зенигорода Володимирком (1140); пробував захопити Галич, служив Ізяславу Давидовичу київському та ін., панував якийсь час у Берладі й вів боротьбу з Володимирком та його сином Ярославом Осьмосмислом; уСолуні, йомірно, було отруєно. В УРЕ не представлено.

ІВАН ЧЕРНЕЦЬ /н. бл.1750 — + після 1784; поховано?/ — укр. письменник. Автор поеми «Героїічні стихи… про козацтво» — віршована історія, епітафія Запоріжжю (1784). В УЛЕ не представлено.

ІВАНЕНКО Валерія (Валя) Володимирівна /н. 25. 12. 1926, Харків — + 08. 11. 1968, Київ; поховано там само, 1969 піонерзагонові шк. с. Орлянського Васильківського р-нгу Запоріз. обл. присмвоювали ім’я Валерії І./ — укр. письменниця, дочка Оксани Дмитрівни І. Закін. Київ. ун-т, за фахом іхтіолог; захворіла невиліковно, десять років була прикута до ліжка, але праці не знаходила, перекладала з болгарської та рос. мов, писала оповідання для дітей; працювала в експедиціях на Закарпатті, в Заполяр’ї, на Дунаї; з 1952 читала лекції в Київ. ун-ті; 1953 захворіла

ІВАНЕНКО Дмитро Олексійович /пс. — Ариэль, Попович Д., Непомнящий Іван та ін. ; н. 1859, с. Китайгори, тепер с. Великий Кобелячок Новосанжарського р-ну Полтав. обл. — + 01. 01. 1943, Свердловськ, тепер Єкатеринбург РФ; поховано там само/ — укр. (УЛЕ: і рос.) письменник і журналіст, батько О. Д. Іваненко, походив з родини священика. Закін. юр. ф-т Київ. ун-ту; з 1889 — редактор неофіц. Частини «Полтавский губернских ведомостей». Зусиллями І. 1895 газета стала щоденною і набула громадсько-літ. спрямування. Редактор газ. «Полтавский вестник» (з 1902), «Полтавский голос» (1907—15). Автор театральниї рецензій, статей, фейлетонів, сатир. Віршів. Опублікував кни гу вражень від поїздки до Москви «Летний отдых» (1899) та «Зписки и воспоминания» (1912—15), присвячені історії громадсько-культур. життя Полтави 1888—1908. Після жовтневого перевороту 1917 викладав укр. та рос. л-ри в шк. ; написав історичну повість для дітей «Івась Хмельниченко» (1928); 1927 з Полтави виїхав.

ІВАНЕНКО Євген /н. 1883 — + після 1930; поховано?/ — укр. математик, професор Вищого укр. пед. ін-ту в Празі. Автор кількох підручників, писав поезії. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

ІВАНЕНКО Оксана Дмитрівна /н. 13. 04. 1906, Полтава — + 1987; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/ — укр. письменниця. Закін. Харків. ін-т нар. освіти (ІНО). Авторка понад 50 книжок, ніби для дітей.

ІВАНЕНКО Петро Іванович /Петрик; н. 2-а пол. 17 ст., Полтава — після 1712 убито під Комишною; поховано? Петрикового трупа було повішено на гаку/ — укр. політ. діяч кінця 17 ст. — поч. 18 ст. ; страший канцелярист Генеральної військ. канцелярії за гетьмана Івана Мазепи (1691); утв на Запоріжжя, де став військ. писарем, підбурював Запоріжжя й крим. татар звільнити Україну від москалів і своїх панів та орендаторів; двічі приводив в Україну татар, але місцеве населення не пітримало Петрика, який мріяв піти шляхом Б. Хмельницького й добитись козацької волі; 1692 уклав у Казикермані союзний договір з Кримом, спрямований проти Москви; обрано на гетьмана, розпочав з допомогою крим. татар боротьбу проти Москви й Мазепи, який тоді ще вимушений був бути холуєм Петра I (походи 1692, 1693, 1694 і 1696), що закін. Петриковою поразкою; з 1696 до 1712 (з перервами) був гетьманом т. з. Ханської України (частина пд. України, між Бугом і Дністром, яка належала до Крим. ханства). Вотаннє П. згадується в документах 1708.

ІВАНЕЦЬ Іван /н. 1893 — п. після 1945; поховано?/ — укр. художник (маляр і графік), ілюстратор книжок, 1942—44 — голова Спілки укр. образотворчих мистців у Львові; батальні колмпозиції, пейзажі. Автор численних статей на мистецькі теми. В УРЕ не представлено.

ІВАНИС Василь /н. 1888, Кубань — п. після 1950-х рр., Канада; поховано там само/ — укр. інженер-технолог та економіст, політ. -громиадський діяч. Навч. у вищих шк. Москви та в Новочеркаському політехнікумі; 1918—2 — — чл. Кубанських Рад, згодом на еміграції і Чехо-Словаччині, Польщі, Німеччині, з 1948 — у Канаді; доцент, з 1927 — професор Укр. господарської академії, дійсн. чл. НТШ; експериментальні праці, головне — з нафтопереробки; опублікував твори, підручники для вищих шк. В УРЕ не представлено.

ІВАНИСЕНКО Віктор Панасович /н. 02. 01. 1927, с. Новопавлівка Межівського р-ну Дніпроп. обл. — п. 06. 11. 1997, Київ; поховано там само, могила на Новобайкоівому цвинтарі/ — укр. літературознавець, критик. Закін. філфак Харків. ун-ту; працював на освітянській, науковій та видавничій роботі. Кандидат філологічних наук. уч. 2-ї світової війни. Автор літ. портретів А. Малишка, М. Нагнибіди, П. Воронька, Любові Забашти, І. Гончаренка та ін. Окремими виданнями вийшло 9 книжок з історії й теорії укр. поезії та прози. Зокрема такі: «Сучасна ліро-епічна поезія», «Поезія, людина, сучасність», Українські письменники про літературу та мову», «Поезія і життя народу», «Що таке лі

Рика», «Народження стилю» та ін. За тоталітарного режиму за т. з. «антигромадську поведінку» зазнав дискримінацій, було виключено зі Спілки письменників. Талановита була людина.

ІВАНИЦЬКИЙ Борис /н. 1878, Суми — п. 1953, Детройт, США; поховано там само/ — укр лісознавець і громад. діяч. По закін. Лісового ін-ту в Петербурзі працював (1902—17) у держ. лісах України; на меіграції один з організатьорів і професор Укр. держ. академії в Подєбрадах (Чехія), дійсн. чл. НТШ, основоположник укр. лісознавства; більшість його праць про природу, історію та економіку укр. лісів; створив свою шк. укр. лісівників. В УРЕ не представлено.

ІВАНИЦЬКИЙ Григорій /н. 1867, Чернігівщина — п. 1942, Київ? ; поховано там само?/ — укр. хірург-травматологі анатом; з 1920 — професор Київ. ун-ту, згодом — Мед. ін-ту, в організації якого брав діяльну уч… Автор ряду наук. праць і кількох методів хірург. операцій. В УРЕ не представлено.

ІВАНИЦЬКИЙ Омелян /н. 1868, Буковина — п. 1941; поховано там само?/ — укр. педагог, буковинський громад. діяч і журналіст; організатор учительства на Буковині, спецредактор двотижневика «Каменярі» (1908—14). Автор шкільних підручників і праці «Чоловік у Вселенній» (1923). Ні у УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

ІВАНИЦЬКИЙ Теодор /н. 1860, Буковина? — п. 1935, Чернівці? ; поховано там само?/ — укр. педагог, громадсько-політ. діяч Буковини; 1911—18 — посол до буеовинського крайового сейму, голова «Селянської каси» в Чернівцях (1912—18), з 1929 — засновник і голова видавничої спілки «Час». В УРЕ та УЛЕ не представлено.

ІВАНИЦЬКИЙ-ВАСИЛЕНКО Сергій /н. 1883—1938 загинув у сталінсько-беріївських катівнях; поховано?/ — історик укр. права, наук. співробітник Комісії істор. права ВУАН, дослідження істор. магдебургського права та шляхетського землеволодіння за гетьманщини; репресовано в 1930-х рр. В УРЕ не представлено.

ІВАНИЦЯ Григорій Микитович /н.1892, м. Шостка тепер Сум., кол. Чернігів. обл. — після 1930-х рр. загинув у сталінсько-беріївських катівнях; поховано?/ — педагог-україніст, професор Київ. ІНО, секретар Комісії історико-філол. відділу ВУАН, співредактор педагогічного журн. «Радянська освіта» в Києві. Автор статей з методики навч. укр. мови й л-ри, підручників і читанок. У справі СВУ заарештовано 18 серпня 1929, згідно зі ст. 54—11 та 54—2 КК УРСР засуджено до 6 років позбавлення волі з пораженням у правах на 3 роки. В УРЕ та УЛЕ не представлено.

ІВАНИЩЕВ Микола Дмитрович /н. 05. 11. 1811, Київ — п. 14. 10. 1874; там само й поховано/ — укр. історик права. По закін. Пед. ін-ту в Петербурзі з 1840 — професор, декан юр. ф-ту, 1862—65 — ректор Київ. ун-ту, один із засновників Тимчасової комісії для ррозгляду давніх актів у Києві, згодом — гол. редактор її видань. 1845 провадив розкопки кургану Переп’ятихи, в яких брав уч. і Т. Г. Шевченко; 1876 у Києві вийшло «Собрание сочинений», т. 1-й.

ІВАНОВ Борис Миколайович /н. 09. 04. 1902, Петербург — п. 15. 09. 1941, Одеса? ; поховано?/ — укр. скульптор; 1924—29 навч. в Одес. худож. ін-ті у Б. Яковлєва. твори: «Воєнмор» (1929), «Снайпер» (1935), «Моряки» (1938); портрети г. Петровського, П. Постишева, актора М. Щепкіна (всі — 30 і рр. 20 ст.), В. Чкалова (1939). Загинув на фронті 2-ї світової війни.

ІВАНОВ Вадим Миколайович /н. 18. 05. 1892, м. Маріуполь — п. 15. 01. 1962, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі по гол. алеї, недалеко від могили академіка Патона/ — укр. терапевт, дійсн. чл. АМН СРСР з 1953, академік АН УРСР з 1957, засл. діяч науки УРСР з 1946. Закін мед. ф-т Київ. ун-ту (1916), а 1918 працював у клініках при цьому ун-ті, в перші роки — під кер-вом Ф. Г. Яновського; з 1933 — професор, зав. каф. 2-го Київ. мед. ін-ту, одночасно з 1953 — зав. відділом клінічної фізіології Ін-ту фізіології АН УРСР. Прпаці І. Присвячено проьблемам фізіології і патології органів травлення, онкології, питанням клініки й діагностики захворювань легень тощо. Одним з перших в СРСР розробляв метод гастрографії.

ІВАНОВ Євген /н. 1873 — п. 1929, Харків? ; поховано?/ — укр. архіварій, учень Д. Багалія; з 1897 — архіварій Харків. історико-філолог. т-ва, брав уч. у розбудові істор. архіву; з 1922 — зав. Центр. істор. архіву в Харкові; співробіиник журн. «Архівна справа». В УРЕ не представлено.

ІВАНОВ (Іванів) Микола Олексійович /н. бл. 1890, Чернігівщина — п. після 2-ї світової свійни, Андорра; поховано там само?/ — укр. перекладач з англ., франц., імпан. Мов; вийшло десятків зо три книг. Брат Юрія Івановича Меженка. В УЛЕ не представлено.

ІВАНОВ Микола Кузьмич /н. 10. 10. 1810, с. Вороніж, тепер смт Шосткинського р-ну Сум. обл. — п.19. 07. 1880, Болонья, Італія; поховано там само/ — видатний укр. співак-тенор, син кріпака. Голос відзначався великим діапазоном, красою, гнучкістю. З України було вивезено до Петербурга в Придворну капелу, зненавидів Росію. Разом зі свом земляком М. Глинкою 1830 виїхав до Італії, 1832 з великим ус — піхом дебютував у Неаполі; 1833 прийняв швейцарське підданство і в Росію більше не повернувся. Співав тільки італійською та укр. мовами. Російською не розмовляв. Доніцетті написав спеціально для нього оперу «Напій кохання» Берліоз захоплювався його співом, Россіні був його особистим другом.

ІВАНОВ Микола Федорович /н. 02. 10. 1871, Ялта — п. 29. 10. 1935, Москва; поховано там само?/ — укр. учений у галузі тваринництва, дійсн. чл. ВАСГНІЛ з 1935. Закін. Харків. ветеринарний ін-т 1897, з 1900 — викладач, з 1906 — професор цього ж ін-ту; з 1914 і до смерті — професор Моск. с. -г. ін-ту; 1925 організував в Асканії — Новій зоотехнічну станцію. Праці (понад 200) присвячено племінній справі та акліматизації тварин; створив ряд цінних посібників з вівчарства, сви — нарства й птахівництва.

ІВАНОВ Олександр Федорович /н. 1836, Таврійська губ., тепер Автономна республіка Крим — п. 26. 09. 1880, Київ; поховано там само/ — укр. офтальмолог. Закін. мед. ф-т Моск. ун-ту (1859); з 1867 — лікар очного відділенні Київ. військ. шпиталю, з 1869 — професор щойно організованої кафедри очних хвороб Київ. ун-ту (водночас зав. очним відділеннім військ. госпіталю), з 1875 — ординарний професор. Праці І. Присвячено мікроскопічній, нормальній та патологічній аномалії ока, вивченню відшарування скловидного тіла, набряку й запаленню сітівки та зорового нерва, захворюванням кон’юктиви й рогівки тощо.

ІВАНОВ Петро Васильович /н. 1837, м. Чугуїв, тепер Харків. обл. — п. 1931, м. Куп’янськ, тепер тієї ж обл. ; поховано там само/ — укр. етнограф і фольклорист. Закін. 1856 1-у харків. гімназію; з 1862 працював учителем і доглядачем повітового уч-ща в Ку п’янську, 1877—1884 — інспектором нар. уч-щ Куп’янщини, з 1884 — чл. Історико-філол. т-ва при Харків. ун-ті. Зібрав та опублікував багато нар. оповідань, легенд, приказок, прислів’їв, пісень тощо. Автор праць з етнографії та фольклору, які є найповнішіи джерелом для вивчення нар. вірувань Слобожанщини; чимало праць І. публікував, коментував і високо цінував академік М. Ф. Сумцов.

ІВАНОВ Петро Федорович /н. 23. 10. 1921, селище Велика Вергунька поблизу Луганська — + 1997, Київ; поховано там само/ — укр. поет. Уч. 2-ї світової війни. Закін. Київ. ун-т, аспірантуру, кандидат філологічних наук; працював у вид-ві «Дніпро» та Ін-ті л-ри ім. Т. Шевченка. автор поетичних збірок «Моя анкетна відповідь» і в такому псевдопатріотичному дусі.

ІВАНОВ Петро /н. 2-а пол. 19 ст. — п. 1-а пол. 20 ст. ; поховано?/ — укр. історик. Учень В. Антоновича; праці з історії Волині й Пд. України, зокрема,»Ис — торические судьбы Волынской земли с древнейших времен до конца 14 в.» (1895), «Материалы по истории Запорожья 18 в.» (1897) та ін. В УРЕ та в «Радянській енциклопедії історії України» не представлено.

ІВАНОВА Антоніна Миколаївна /справж. — Іванкова; н. 09. 05. 1893, м. Кагарлик на Київщині — п. 1972, Москва; поховано там само/ — укр. художниця-монументаліст, т. з. бойчукістка; з дворічного віку тяжко хвора — параліч ніг. Закін. гімназію в Києві; 1916 — у Петрограді — Шк. заохочування до мистецтва в Нових майстернях І. Білібіна, М. Реріха, С. Лансере; 1917 деякі її праці експоновано на виставці «Мир искусства», 1918 вернулась в Україну і вступила до щойно організованої в Києві АМ України, скінчивши яку, переїхала до Москви. В Києві навч. у майстерні, якою керував видатний укр. художник М. Бойчук; працювала над розписом селян. санаторію ім. ВУЦВК на Хаджибейському лимані в Одесі (1928), у співпраці з М. Бойчуком виконала ліричну фреску «Селянська родина»; 1925 за свої розмальовані іграшки І. отримала медаль на Всесвітній виставці в Парижі. Основною працею стає декоративний розпис на тканинах. Працювала на багатьох фабриках, писала фрески в громадському будинку м. Нальчика, давала ескеізи килимів, зразки розписного посуду; в декоративному розпису тканини виявила своєрідність композиційного об’єднання орнаментальних мотитвів укр. народу, стала чудовим орнаменталістом, колористом, оволоділа майстерністю складної декоративної композиції, набула природного творчого почерку, в якому відувається вплив укр. нар. культури. Все життя була переслідуваною як одна з бойчукістів й лише під час короткої «відлиги» 1960-х повернулась до монументальних тенденцій малярства; все життя І. зберігала глибоку повагу до вчителя, яким був М. Бойчук; слабка фізично, відзначалась цілеспрямованістю, працелюбністю, міццю духа; упорядкувала свої твори 1920-х рр. І в своїй кімнатці в Москві влаштувала постійну виставку, ознайомитись з якою приходили дроузі-однодумці, укр. патріоти, серед яких був і засновник цього «Некрополя України» М. Кутинський, рідна сестра якого Віра Іванівна Кутинська також належала до художників-бойчукістів і приятелювала з Антоніною Миколаївною І. ; відвідували цю небуденну виставку й художники та мистецтвознавці; І. багато читала, раділа кожній згадці про монументальне мистецтво України, пишалася тим, що в п’ятому томі «Історії українського мистецтва» (К., 1967) бойчукістів та її особисто згадали. 1970 з успіхом пройшла персональна виставка її творів, на якій особливий інтерес викликали праці 1920-х рр. Її творчість ще треба систематизувати й належним чином вивчити. В УРЕ не представлено.

ІВАНОВА-РАЄВСЬКА /н. бл. 1843, Харків — п. 1912; там само й поховано/ — укр. художниця, яка першою з жінок у царській Росії здобула звання художника; 5 років навч. у професора Ефварда (Дрезден, Німеччина); 10. 10. 1868 склала іспит до петерб. АМ; 21. 01. 1869 заснувала першу в Україні шк. малювання, що проіснувала 27 років і випустила 385 учнів; картин І. -Р. збереглось мало, у родичів художниці по вул. Чернишевського, 6 у Харкові висів на стіні її автопаортрет. В УРЕ не представлено.

ІВАНЧЕНКО Іван Семенович /н. 09. 07. 1902, м. Кролевець, тепер Сум. обл. — п. 09. 06. 1987, Київ; поховано там само/ — укр. кобзар, композитор, поет. Закін. 1930 загальноосвітні курси в Києві; з 1934 складав вірші, пісні, думи. У пресі та колект. зб. «Народні пісні Радянської України» (1955) і «Народ про Шевченка» (1963) опубліковано його поему «Дума про Радянську армію-визволительку», «Посланіє Полю Робсону» (обидві — 1957) та ін.

ІВАНЧУК Адріан Михайлович /н. 17. 09. 1903, с. Струсів, тепер Теребовлянського р-ну Терноп. обл. — п. 23. 09. 1951; там само й поховано, могила на місцевому цвинтарі, надгробок — залізний зрест, тибличка з написом/ — укр. поет. З 1925 навч. у Львів. ун-ті, за уч. у революц. русі було 1933 і 1937 ув’язнено (концтабір Береза Картузька), звідки його звільнили совєти 1939. Вчителював, займався малярством, був чл. літ. орг. «Гроно», брав уч. в антифашистському конгресі діячів культури 1936 у Львові, друкувався з 1926 у журн. «Світло», «Нові шляхи», «Вікна» та ін.

ІВАНЮКОВ Іван /н. 1814 — п. 1912; поховано?/ — рос. економіст, з походження українець. В УРЕ не представлено.

ІВАСЮК Іван /н. 1876 — п. 1933, Подєбради, Чехія; поховано там само?/ — укр. кооператор, громадсько-політ. діяч на Кубані; директор Кубанського кооперативного банку; в Чехо-Словаччині викладав в Укр. господарчій академії; праці з економіки та кооперації, нариси з історії кубаньського козацтва. В УРЕ не представлено.

ІВАСЮК Микола Іванович /н. 16 (28). 04. 1865, м. Заставна, тепер Чернів. обл. — п. 1930; поховано?/ — укр. маляр-реаліст. Навч. у Віден (1884—89) та Мюнхен. (1890—96) АМ; був організатором першої худ. шк. в Чернівцях (1899—1908); працював у Чернівцях, Львові, Києві. Автор істор. картин, побутових, жанрових, іконостасів; твори відзначаються живим колоритом та акуратністю рисунка, лишив бл. 500 творів, доля яких здебільшого невідома.

ІВАЩЕНКО Петро /н. 1846 — п. ?; поховано?/ — укр. етнограф, писав про релігійну культуру укр. нар. в його приказках, записував кобзарські думи Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

ІВКО Дем’ян Куприіянович /н. 01. 11. 1890, с. Санжари, тепер Валківський р-н Харків. обл. — п. ?; поховано?/ — укр. фоллклорист, педагог; склав іспит на нар. учителя, після 1917 скінчив Полтав. пед. ін-т; писав вірші, брав уч. у роботі Полтав. обл. буд. нар. творчості. В УЛЕ не представлено.

ІВЛЄВ (Трохименко) Трохим /н. 2-а пол. 19 ст. — п. ?; поховано?/ — укр. співак-бас, голос дуже широкого діапазону, великої сили й приємного тембру; працював у Галичині; 1911 дебютував у М. Садовського. В УРЕ не представлено.

ІВЛЄВА Тетяна /н. ? — п. ?; поховано?/ — укр. артистка, працювала в М. Садовського хористкою, згодом перейшла на ролі травесті. Ймовірно, дружина Івлєва Трохима, який теж працював у М. Садовського. В УРЕ теж не представлено.

ІВЧЕНКО Михайло Євдокимович /пс. — М. Проліс, М. ивлев; н. 28. 07. (09. 08.) 1890, с. Никонівка, тепер Срібнянського р-ну Черніг. обл. — п. 18. 10. 1939, м. Орджонікідзе, Пн. Осетія, РФ; поховано там само?/ — укр. письменник. Закін. екстерном Моск. землероб. шк. ; з 1910 працював агрономом на Полтавщині, згодом — редактором журн. «Сільський господар» (Харків) і «Сільський кредит» (Київ). Виступав у газ. «Рада», «Русские ведомости», «Хуторянин», «Літературно-науковий вісник» за статтями на прирордознавчі, економічні, суспільствознавчі теми. Написав ряд літ. портретів (Марка Вовчка, І. Франка, Дніпрової Чайки, А. Тесленка, В. Сткфаника, П. Мирного). Автор оповідань і повістей (зб. «Шуми весняні», 1919; «Імлистою рікою», 1925; «Порваною дорогою», 1926; «Землі дзвонять», 1928; роману «Робітні сили», 1929; п’єси «Повідь»,1924. Проходив по сфабрикованій справі СВУ 1930, після чого вже уч. в літ. процесі не брав, виїхав з України.

ІГНАТЕНКО Варфоломій Андрійович /н. 25. 08. 1892, с. Озеряни, тепер Бобровицького р-ну Черніг. обл. — п. 07. 12. 1943, Київ; поховано там само?/ — укр. бібліограф. Закін. 1919 Київ. комекрц. ін-т, завідував 1923—31 бібліогроафічним відділом Укр. НДІ книгознавства, займався пед. діяльністю. Досліджував історію укр. книги і преси. Автор книг «Українська книга й преса в історичному розвитку» (1923), «Українська преса» (1926) та ін. Осн. праця — «Бібліографія української преси 1816—1916» (Х. — К., 1930).

ІГНАТОВИЧ Віктор Володимирович /н. 1883 — п. 1933; поховано?/-укр. громад. діяч, один з керівників київ. контори Держбанку, касир «Старої громади, чл. -засновник Укр. федеративно-демократичної партії (грудень 1917), чл. фін. Комісії укр. мирової делегації при переговорах Укр. держави з Росією (почалися 23. 05. 1918), брав уч. в укладенні торгово-консулярного договору з Кубанським урядом (листопад 1918). Згідно з некрополем Б. Зданевича, похорон І. віжбувся 06. 05. 1933 (Центр. держ. архів-музей л-ри й мистецтва України, ф. 113, оп. 1, № 36, арк. 6). В УРЕ не представлено.

ІГНАТОВИЧ Гнат Гнатович /справж. — Балінський; н. 05 (17). 11. 1898, Немирів, тепер Вінн. обл. — п. 16. 01. 1998, Ужгород; поховано там само/ — укр. режисер, актор, педагог, засл. артист України з 1960. Навч. у драм. студії при «Молодому театрі» 1918—19 у Києві; 1922—25 — у театрі «Березіль», декан драм. відділу Київ. театрального ін-ту, пізніше — Харківського; усунуто з театру й Ін-ту за «курбасівщину»; в 1930-х рр. працював при київ. кіностудії, з кінця 40-х рр. — мистецький керівник обл. театру в Ужгороді, в 1950 — рр. — у Кіровограді.

ІГНАТОВИЧ Яким /н. бл. 1700 — п. після 1754; поховано?/ — кошовий отаман Війська запорізького (1749, 1751—52, 1754). В УРЕ не представлено.

ІГОР /н. до 912 — страчено древлянами, розірвавши двома зігнутими березами при зборі додаткової данини 945, біля Коростеня; поховано?/ — вел. князь київський; став самостійно князювати після Олегової смерті; за даними літописів — син Рюрика, але міг бути його небожем; за Ігоря сталися перші напади печенігів на Київську Русь-Україну; 941 відбувся перший похід на Царгород і в Малу Азію, коли флот наш загинув від грецького вогню.

ІГОР ОЛЬГОВИЧ /н. бл. 1100 — убито киянами як представника непопулярної династії Ольговичів 1147, Київ; поховано там само, могила в Києво-Печерській лаврі?/ — брат Всеволода Ольговича, князь новгородський і (короткочасно) київський після Всеволодової смерті; піддався Ізяславу Мстиславовичу й пост — ригся в ченці.

ІГОР СВЯТОСЛАВОВИЧ /н. 1151 — п. 1202, Чернігів; поховано там само, могила в Спасо-Преображенському монастирі. 1966 там ішла реставрація, прісля якої мав бути музей «Слова о полку Ігороевім».

ІГОР ЯРОСЛАВОВИЧ /н. 1-а пол. 11 ст. — п. 2-а пол. 11 ст., Смоленськ? ; поховано?/ — князь волинський і смоленський, син Ярослава Мудрого, брат Юрія Довгорукого, засновника Москви. В УРЕ не проедставлено.

ІГУМНОВ Ігор Миколайович /н. 08 (20). 10. 1864, містечко Лебедянь, Липецьк. обл. РФ — п. 25. 10. 1942, Харків? ; поховано?/ — укр. лікар. Закін. мед. ф-т Моск. ун-ту (1889), після чого працював лікарем у Лебедянському земстві й санітарним лікарем у Херсон. і Моск. губ. ; з 1904 — зав. санітарним бюро Харків. губ. Після жовтневого перевороту 1917 працював у Харкові й брав активну уч. у будівництві системи охорони здоров’я. Наук. праці І. присвячені питанням епідеміології і демографії, а також санітарній справі.

ІДЗИКОВСЬКИЙ Леон Вікентійович /н. 1827, Краків, Польща — п. 06 (18). 05. 1865, Київ; поховано там само/ — укр. видавець. 1858 заснував у Києві нотну фірму. Після смерті І. фірмою керувала дружина Герсилія Гнатівна, з 1897 — син Владислав (помер 10. 06. 1944, Варшава). Фірма видала майже всі твори укр. композитора М. Лисенка (350), К. Стеценка, О. Кошиця та ін.

ІДЗИКОВСЬКИЙ В… /н.2-а пол. 19 СТ. — П. ПІСЛЯ 1937, Варшавав? Поховано?/ — у Києві до 1917 існувало довгий час вид-во Ідзимковського, яке видавало й муз. твори укр. композиторів. У тодішньому культ ур. житті України воно мало величезне значенні. 1937 у Варшаві І. видав спогади: «Польський видавець про М. Лисенка».

ІЄРЕМІЯ /н. 1-а пол. 18 ст. — п. після 1768, Київ; поховано там само, могила, певно, була в Києво-Печерській лаврі, тепер давні поховання зліквідовано й слідів не залишилось/ — укр. письменник. Автор сатири, виходець із укр. сім’ї військового, батько — сержант царської гвардії; І. навч. у Київ. духовній академії, після служби в армії — в Києво-Печерській лаврі, постригся в ченці, було призначено комісаром по продовольству. В УРЕ й УЛЕ не представлено.

ІЖЕВСЬКИЙ Василь Петрович /н. 04 (16). 1863, Рязань, тепер РФ — п. 23. 10. 1926, Київ; поховано там само/ — укр. учений у галузі металургії. Закін. 1887 Моск. ун-т, 1889—1926 викладав у Київ. політех. ін-ті. Основені праці з питань даменного виробництва металіргії, електрометалургії і термообробки.

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ Олександр Олексійович /н. 22. 02. (06.03). 1851, Петровський пов., тепер Саратов. обл. РФ — п. 19. 10. 1914, Полтава? ; поховано?/ — укр. учений-агроном. 1875 закін. Петеровську (тепер Моск.) с. -г. академію ім. К. Тімірязєва, де потім працював асистентом; 1879—83 читав лекції з с. -г. і завідував учебною фермою в Херсон. земському уч-щі (тепер Херсон. с. -г. ін-т). З 1883 був віце-президентом Полтав. с. -г. т-ва. Наукова діяльність І. присвячена питанням історії розвитку степів, вологості грунту і боротьбі із засухою.

ІЗМАЙЛОВИЧ Петро /н. 1890, Сх. Поділля — п. після 1950-х рр., Бразилія; поховано?/ — укр. художник-портретист, з 1927 — у Бразилії. Твори: копії фресок з мечеті в Царгороді, мадонни візантійського стилю, типи населення Пн. Бразилії та ін. Мистецькі виставки: Афіни, Нью-Йорк, Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло, Куритіба тощо. В УРЕ не представлено.

ІЗРАЕЛЬСОН Яків /н. 1859 — п. 1926, Київ; поховано?/_ укр. арієнталіст, знавець єврейської та арабської мов і л-ри; 1919—22 — зав. відділу «Юндаїка» Всенародної б-ки в Києві. В УРЕ не представлено.

ІЗЮМОВ Овсій /н. 1898 — після 1930-х рр. загинув у сталінсько-беріївських катівнях; поховано?/ — укр. лексикограф-мовознавець, упорядник популярних словників, зокрема «Російсько-українського словника» («Держивдав України», 1930, Харків — Київ). Автор праць з укр. словотвору й курсів укр. граматики, співавтор «Словника чужомовних слів». Заарештовано і 30-х рр., заслано в Казахстан; дальша доля невідома. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

ІЗЯСЛАВ ДАВИДОВИЧ /н.1109 — п. 1161, Чернігів; поховано там само, могила в Борисоглоібському монастирі, спорудженому його батьком/ — князь чернігівський, син князя Давида Святолсавовича. В УРЕ не представлено.

ІЗЯСЛАВ МСТСЛАВОВИЧ /н. бл. 1100 — п. 1154, Київ; поховано?/ — вел. князь київський 1141—54, з роду Мономаховичів; князь волинський, пізніше — переяславський. Талановитий і популярний володар, котрий усю енергію зосередив на опануванні Києвом і боротьбі з Юрієм суздальським, себто Довгоруким, засновником Москви, спираючись на Волинь, Київщину, Переяслав, Смоленськ, організуючи тимчасову понадудільну систему в Русі-Україні, що базувалась на Дніпрі й Правобережжі; в І. М. слушно вбачати втілення української ідеї в 12 ст. ; під його протекторатом 1147 обрано на митрополита Київської Руси-України українця Клима Смолятича замість грека Михайла.

ІЗЯСЛАВ ЯРОСЛАВОВИЧ /н. 1024, Київ — 1078 загинув у бою; поховано?/ — вел. князь київський, син Яролава Мудрого, володів більшістю земель Давньокиївської держави, 1060-х рр. опанувау усі землі на захід від Дніпра; орієнтувався в своїй політиці на зх. Європу; двічі мусив залишати Київ і шукати підтримуви на Заході, навіть гадав віддати себе й свої землі під опіку Риму; по Святославовій смерті повернувся в Русь-Україну, виступив проти синів померлого Святослава й загинув у боротьбі.

ІКОННИКОВ Володимир Степанович /н. 09 (21). 12 1841, Київ — п. 26. 11. 1923; т ам само й поховано, могила була на Щекавицькому цвинтарі, якого зліквідовано в 1930-х рр., слідів не збереглось/ — укр. історик, академік петерб. АН з 1914, акад. АН України з 1920. Закін 1865 Київ. ун-т, у якому працював з 1871. Один з фундаторів і голова (1873—77) істор. т-ва Нестора-літописця. 1873—13 — гол. редактор «Университетских известий». Автор книги «Спроба російської історіографії» (т. 1—2, 1891—1908; т. 3 неопубліковано, рукопис зберігається в Центр. наук. б-ці АН України) та ін. праць з історіографії, джерелознавства, а також історії науки, культури і сусп. рухів у Росії та в Україні.

ІКОННІКОВ Михайло /н. 1818 — п. після 1888, Київ; поховано?/ — укр. архітектор, спорудив у Києві разом з І. Штромом та К. Скаржинським будинок суду (1854—57) та університетську клініку (1873—88) в стилі ренесанс. В УРЕ не представлено.

ІЛАРІЙ /Ларіон; н. бл. 1500 — п. 1561, Мукачів; поховано, ймовірно в Грушівському монастирі/ — закарпатоукраїнський церковний діяч, православний єпископ Мукачівської єпархії; згадано в листах, датованих 1556, від Юрія Баторія, Верховного урядника регіону, в указі королеви Угорщини Ізабелли, датованому 1558, і в указі Івана (Сигізмунда) Трансильванії, датованому 1561. Він отримав десятинне право, підпорядкував собі Грушівський монастир, і мав право призначати собі наступника.

ІЛІЯ /Іоанн; н… бл. 1120, Новгород, тепер РФ — п.1186; там само й поховано?/ — давньоукр. церк. діяч, письменник, був у Новгороді спершу священиком, а з 1165 архієпископом; 1185 приняв схиму. Автор поученія і драматичних писань. Ні в УРЕ. ні в УЛЕ не представлено.

ІЛЛІНСЬКИЙ Іван Степанович /н. 1827, с. Білки Кролевецького пов. Черніг. губ., тепер Тростянецького р-ну Сум. обл. — п. 31. 12. 1890, Петербург, тепер РФ; поховано там само, могила в Олександро-Невській лаврі, Тихвинський цвинтар, надгробок з написом: «Иллинский Иван Степанович, доктор, ум.31. 12. 1890 г. на 63 г.»/ — укр лікар, брат Іллінського Тимофія Степановича. В УРЕ не представлено.

ІЛЛІНСЬКИЙ Тимофій Степанович /н. 27. 07. 1820, с. Білки Кролевецького пов. Черніг. губ, тепер Тростянецького р-ну Сум. обл. — п. 16. 08. 1867, Петербург; поховано там само, могила в Олександро-Невській лаврі, Тихвинський цвинтар, полруч з братом/ — укр. лікар. Закін. петерб. Медико-хірургчну академію (1844); 1853—59 — професор Харків. ун-ту, з 1859 — професор петерб. Медико-хірург. академії, створив кафедру (друга в Росії) паталогічної анатомії; праці присвячені психотерапії, хірургії, паталогічній анатомії. В УРЕ не представлено.

ІЛЛЯ /н. бл.1600, Галичина? — п. після 1656, Київ; поховано?/ — укр. гравер 17 ст., працював у Львові, пізніше (1636—56) у Києві; йому належить 400 праць, найвидатніші з них: гравюри до «Лицевої біблії» і «Печерського патерика», основне місце в творчості І. займали портретні зображення та жанрові композиції.

ІЛЛЯШЕВИЧІ (також — Еліяшевичі) — львівський міщанський рід, котрий 18—19 ст. відіграв визначну роль у Ставропігійному братсьтві; відоміші: Юрій — сеньйор братства 1722—35 (+ 1735), Василь, сеньйор, 1756 — посадник Львова, Олександр, віце-сеньйор Ставропігійного братства (+ 1825).

ІЛЬЄНКО Іван Олександрович /н. 1943, с. Краснопілка на Кагарличчині — + 1996, Київ, поховано там само; могила в рідному селі на цвинтарі поряд з могилою його матері/ — укр. письменник, літературознавець, публіцист. З 1985 працював у «Літературній Україні», де з номера в номер з»являлися його глибокі розвідки про тяжку долю А. Кримського, М. Вороного, В. Науменка, Зінаїди Тулуб, В. Сосюри, Остапа Вишні, інших діячів української культури, які згодом увійшли до книжки «У жорнах репресій». Остання серед них — «В пазурях у двоголового», з яких читачі глибше осягнули трагедію укр. інтелігенції часів більшовизму, відкрили чимало невідомих або маловідомих сторінок нашої історії, сприяли духовному і національному відродженню незалежної України. За його творчою участю з»явився і зб. документів про так звану «Справу СВУ».

ІЛЬЇН Василь Семенович /н. 01 (14). 01. 1901, Київ — п. 13. 07. 1963; там само й поховано, могила на Новобайковому цвинтарі, діьниця № 31, ряд 4, чорний надгробок з написом: «Ільїн Василь Семенович, н. 13.01. 1901 р., п. 13. 07. 1963, любимому брату і другу від рідних і друзів»/ — укр. мовознавець, канд. філол. наук з 1946. Закін. 1935 Київ. ун-т; працював з 1938 в Ін-ті мовознавстьва АН України, одночасно викладав укр. мову в Київ. ун-ті. Досліджував питання історії укр. мови, стилістики, словотвору, граматики, історії перекладу тощо. Ряд праць присвятив вивченню мовно-стилістичної особливості перекладів творів О. Пушкіна та ін. праці.

ІЛЬКЕВИЧ Григорій Степанович /пс. — Мирослав Ількевич, Мирослав з Городенки та ін. ; н. 13. 10. 1803, с. Нове Село, тепер Нестеровського р-ну Львів. обл. — п. 1841, Городенка, тепер Івано-Фр. обл. ; поховано там само/ — укр. фольклорист, етнограф і педагог. Освіту здобув 1820 у Жовткві (Нестеров). 1822 склав екстерном іспити на нар. учителя. Вчителював 1824—35 у Коломиї, 1835—41 — у Городенці. Підтримував зв’язки з гуртком «Руська трійця», 1841 видав «Галицькі приповідки й загадки, зібрані Григорієм Ількевичем», де вмістив 2700 укр. нар. прислів’їв, приказок та 60 загадок. Автор статенй з етнографії тощо.

ІЛЬНИЦЬКИЙ Володимир /н. 1887, Галичина — 1942 загинув у сталінсько-беріївських катівнях; поховано?/ — укр. громад. та освітній діяч на Дрогобиччині, адвокат, фахівець у нафтових справах, засновник і голова Т-ва укр. власників нафтових ділянок і бруттовців «Підойма» (1923—39); організатор приватного шкільництва; зарештовано 1939 і заслано, де й загинув. В УРЕ не представлено.

ІЛЬНИЦЬКИЙ Лука /відомим є під ім’ям Луки Веселенького; н. 1-а пол. 19 с. — п. після 70-х рр. 19 ст., Київ; поховано?/ — укр. громад. діяч 70-х рр. 19 ст., чл. київ. «Старої громади» та пд. -зх. відділу Рос. географічного т-ва, для якого збирав етнограф. Матеріал, мав у Києві друкарню й ккерував під своїм ім’ям вид-вом «Громади». В УРЕ та УЛЕ не представлено.

ІЛЬЧЕНКО Григорій Миколайович /н. 27. 02 (12. 03). 1902, Катеринославщина, тепер Кіровоградщина — п. 21. 12. 1975, Харків; поховано там само/ — укр. кобзар; у 1920-х — 30-х рр. працював в обласній капелі бандуристів та багатьох ансамблях бандуристів при палацах культури Харкова. Складав вірші.

ІЛЬЧЕНКО Данило Іванович /н. бл. 1895, Україна — п. ?; поховано?/ — укр. артист, знімався в кіно; першу кінороль зіграв ще 1914; походив з селян. родини. Навч. у театр. шк. Соловцова в Харкові; заслужений артист РРФСР, багато мандрував і виступав на проф. сцені. В УРЕ не представлено.

ІНГІГЕРДА Ірина /н. бл. 1000, Швеція — п. 10. 02. 1051, Київ; поховано там само, могила в Софійському соборі; на її честь у Києві було споруджено Ірининський монастир (11 ст.), який зруйнували татаро-монголи 1240. У Софійському соборі в Києві було фрескове зображення І. серед чл. родини Ярослава Мудрого (дійшло до нас лише на малюнку А. Вестерфельда).

ІНЗОВ Іван Микитович /н. 1768 — п. 1845, м. Болград, тепер Одес. обл. ; поховано там само, могила в спеціальному мавзолеї/ — рос. генерал, уч. 2-ї турецької війни, італійського походу Суворова; 1818 — попечитель іноземців — колоністів Бессарабської обл. Під його наглядом жив О. Пушкін; добрив, освічений, в молодості близький до моск. гуртка Новікова, переконаний ворог кріпацтва, щирий гуманіст. В УРЕ та УЛЕ не представлено.

ІНОЗЕМЦЕВ Федір /н 1802 — п. 1869; поховано?/ — укр. хірург. Закін. Харків. ун-т 1829; першу операцію в Росії під наркозом зробив 1847, впровадив у лікарську практику відомі тепер краплі Іноземцева. В УРЕ не представлено.

ІОАНН /н. 16 ст., Галичина — п. 2-а пол. 16 ст. ; поховано?/ — укр. маляр середини 16 ст. ; твори його виконані в традиціях укр. середньовічного малярства; визначається поетитчністю зображення, динамічністю композиції, витонченим майстерним малюнком. У Львові, в музеї укр. мист-ва зхберігається ікона роботи І. «Богоматір» з села Ліскуватого (Лемківщина).

ІОАНН /н. бл. 1450 — п. бл. 1498, Мукачеве? ; поховано?/ — зхукр. церковний діяч, перший православний єпископ Мукачівської єпархії.

ІОАНН-1-й /н. бл. 950, Греція — п. 1035, Київ; поховано там само?/ — київський митрополит до 1008, родом грек…

ІОАНН-2-й /н. ?, Греція — п. 1089, Київ; похованол там само?/ — київський митрополит з 1077 до смерті, родом грек. Автор посланія і канонічних творів.

ІОРИШ Володимир Я… /н. 1899 — п. 1946, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, ліворуч від гол. алеї, надгробок з написом: «Орденоносец, заслуженный артист УССР В. Я. Иориш 1899—1946»/ — укр. композитор і ди ригент. Автор опери «Кармалюк», «Шевченко» та балету «Бісова ніч», переробляв «Наталку Полтавку» і «Запорожець за Дунаєм», додаючи мимало власної музики. В УРЕ та УЛЕ не представлено.

ІПСІЛАНТІ Костянтин Олександрович /н. 1760, Греція — п. 1816, Київ; поховано там само, могила була спершу в Георгіївській церкві, потім перенесено в Успенський собор Києво-Печерської лаври, після зруйнування собору скульптура з надгробка (роботи С. Піменова) зберігається у фондах Лаврського музею; на надгробкові був напис:

В гробнице сей, родных слезами орошенной,

Лежит владелец Ипсилантий незабвенный,

Что знаменитого был Александра сын,

Высокий господарь, державный Константин.

Честь, слава Греции, отчизне луч спасенья,

С кем милость и любовь, закон и правота

И мудрость совершенств других всех красота,

Молдавскою страной и Влахской управляли,

Кому бы доблести безсмертье даровали,

Коль жизни смертного назначенный предел

Равнялся бы числу его великих дел/ —

діяч із грецької родини учасників Визвольної війни проти турецького ярма 18—19 ст., господар Молдови (1799—1802) та Волощини (1802—06), продовжував батькову політичну лінію; викритий турками, втік в Україну, мав двох синів: Олександра та Дімітроса. В УРЕ не представлено.

ІРАКЛІЙ /н. 1-а пол. 18 ст. — п. 1765, Чернігів; поховано там само, могила в Троїце-Іллінському монастирі, під Троїцьким храмом/ — укр. церк. діяч, єпископ Троїце-Іллінського монастиря. В УРЕ не представлено.

ІРЛЯВСЬКИЙ /справж. — Рошко Іван Іванович; н. 17. 01. 1919, с. Ірлява, тепер Ужгород. р-ну Закарпат. обл. — 21. 02. 1942 розстріляно фашист ами; поховано?/ — укр. поет. Закін. Торг. Шк. в Мукачевому. Друкувався в ужгород. та львів. пресі; 1939 жив у Празі, Чехія. Належав до т. з. празької групи укр. поетів4 1942 разом з ін. чл. цієї групи приїхали до окупованого німцями Києва. За відмову співпрацювати з газетою «Нове українське слово» та за підставкою енкаведистів ст-рачено гестапо. Про цю «деталь» УЛЕ мовчить.

ІРЧАН Мирослав /справж. — Баб’юк Андрій Дмитрович; пс. — Абба, Б’юк, І. Мірко, Юрко Ропша та ін. ; н. 14. 07. 1897 («ЛУ»: 1896), с. П’ядики, тепер Коломийського р-ну Івано-Фр. обл. — 03. 11. 1937 розстріляно сталінсько-беріївськими катюгами в Соловецькій в’язниці; поховано?/ — укр. письменник, чл. КПСС з 1920. Навч. у Коломийській гімназії, Львів. семінарії, які закін. 1924. Під час 1-ї світової війни служив підхорунжим у корпусі Січових Стрільців у складі австро-угорської армії, був редактором газ. «Стрілець». У лютому 1920 разом ії Першою галицькою бригадою переходить на бік червоної армії. На фронті перебуває до кінця громадянської війни як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда; редагував газ. для галицького селянства «Більшовик». 1921 переїхав до Києва, працював у шк. червоних старшин, а потім — одинм зх редакторів журн. «Галицький комуніст»; друкував статті в газ. «Червона правда» та ін. виданнях. 1922—23 жив у Празі. В жовтні 1923 виїхав до Канади, працював у тамтешній укр. пресі, редагував масові журн. «Робітниця» й «Світ молоді», був секретарем заокеанської філії «Гарту». Влітку 1932 І. повернувся в Україну, очоллив у Харкові літ. орг-цію «Західна Україна». Вийшло друком понад 50 книжок. 28 грудня 1933 на підставі виданого ДПУ УРСР ордера № 67 Мирослава І. в приміщенні ЦК КП (б) У після його тривалої розмови з Постишевим заарештовано. Його звинувачено в прирналежності до націоналістичної укр. орг-ції. Судова трійка і колегія ДПУ УРС 28 березня 1934 винесла вирок: 10 років концтаборів. Судова трійка УНКВС по Ленінградській обл. 1937 засудила І. від 9 жовтня до найвищї міри покарання. Вирок виконано 3 листопада 1937. В УЛЕ про літ. діяльність І. сказано докладніше, але про арешт і вирок — двома словами «незаконно репресований». І все.

ІСКРА Іван Іванович, Яцьків небіж; н. бл. 1650, Україна — 15. 07. 1708 страчено разом з В. Кочубеєм за зраду інтересів України на користь моск. узурпатора Петра I за наказом гетьмана І. С. Мазепи, згодом трупи перевезено до Києва й уже за наказом того ж таки моск. узурпатора перепоховано як Мазепинських жертв у Києво-Печерській лаврі під трапезною церквою 17. 07. 1708; про сучасний стан могил див. Кочубей Василь/ — полтав. полковник, уч. рос. -турецьких та рос. -шведських війн; разом з Василем Кочубеєм написав на гетьмана Ів. Мазепу доноса катові укр. нар. Петру I, але був виданий гетьманові і той наказав їх обох стратити.

ІСКРА Іван Яцькович /УРЕ: Яцкович; н. бл. 1600—1658 загинув у бою; поховано?/ — наказний полковник полтавський (1652), кандидат на гетьмана від прихильників Москви. Не вкисло.

ІСКРА Захар Юрійович /н. 2-а пол. 17 ст. — п. бл. 1730; поховано?/ — корсунський полковник (1684—1707), один з керівників Визвольного руху на Правобережжі проти польс. загарбників. Очолював боротьбу разом з С. Палієм і С. Самусем; перейшов на Лівобережну Україні, коли повстання було придушено.

ІЩЕНКО Василь /н. 1883 — п. після 1980; поховано?/ — укр. скульптор; праці під впливом О. Родена. В УРЕ не представлено.

ІЩУК-ШУЛЬГИНА Надія /див. Шульга-Іщук Надія; н. 1888 — п. після 1950-х рр., США; поховано там само/ — укр. математик-педагог, 1920—23 — виклоадач Київ. ІНО, 1927 — у Пед. ін-ті ім. М. Драгоманова в Празі, 1928—42 — в середніх шк. у Рівному; праці з математики. В УРЕ не представлено.