-Є-
ЄВДОКИМОВ Федір (УРЕ: Микола) Миколайович /н. 07. 04. 1868, Харків — п. 05. 04. 1940; там само й поховано/ — укр. астроном, фахівець з астрономії, засл. діяч науки УРСР з 1935. Закін. Харків. ун-т 1890, з 1893 — професор Харків. ун-ту, популяризатор астрономічних знань. Автор підручників з астрономії.
ЄВЕЦЬКИЙ Орест Степанович /н. ?, Катеринославщина — п. ?; поховано?/ — укр. фольклорист, етнограф і письменник, дослідник, публіцист, історик. Брат Ф. Євецького. Закін. 1830 істор. -філологічний ф-т Харків. ун-ту. Брав уч. у підготовці «Украинского альманаха» (1831). Підтримував дружні стосунки з Ізмаїлом Срезнєвським, О. Шпигоцьким. Зібраний фольклор опублікував у зб. Запорожская старина» тощо.
ЄВЕЦЬКИЙ Федір Степанович /н. бл. 1800, Катеринославщина, тепер Дніпропетровщина — п. після 1842; поховано?/ — укр. славіст, фольклорист і етнограф 30-х — 40-х рр. 19 ст. Навч. у Харків. ун-ті, був у дружніх і тіорчих взаєминах з Ізмаїлом Срезнєвським, збирав укр. фольклор, популяризував Шевченкову творчість. Осн. Праці: «Варшавські нариси» (1836), «Малоросійські історичні пісні та думи» (1841), «Малоросійська література» (1842).
ЄВПРАКСІЯ ВСЕВОЛОДІВНА / за зх. джерелами — Адельгейда; н. 1071, Київ? — п. черницею 1109, Київ; поховано?/ — князівна Київської Руси-України, дочка вел. князя київського Всеволода Ярославовича, сестра Володимира Мономаха, нім. імператриця. 1088 заручена з нім. імператором Генріхом IV, дістала ім’я Адельгейма. З цим шлюбом пов’язують організоване ставлеником Генріха IV антипапою Климентієм посольство до Києва з метою об’єднання католицької і православної церков. Після невдачі посольства Є. В. зазнала переслідувань з Генріхового боку і в кінці 1093 змушена була втекти до Каносси (пн. Італія), виступала на церковних соборах у Констанці й П’яченці проти Генріха IV; 1097 виїхала до Уогрщини, а звідти — на Батьківщину, де 1106 постриглася в черниці. Долю іі відображено в билинах про Апраксу і в худож. л-рі.
ЄВПРАКСІЯ МСТИСЛАВІВНА / Зея, Добродія; н. 1108, Київ — п. 1172, там само; поховано?/ — дочка вел. київ. князя Мстислава Володимировича, небога Володимира Мономаха. Автор наук. трактату «Мазі» — першої відомої на Русі мед. праці. 1122 одружилася з візантійським царевичем Олексієм — сином імператора Іоанна Комніна і дістала ім’я Зеї; з молоду вивчала нар. медицину, лікувала хворих (звідси прізвисько Добродія). В основу трактату Є. М. покладено дані тогочасних наук, рукописів і власні спостереження. В трактаті немає рекомендацій, пов’язаних з поширенням у мед. практиці 12 ст. марновірства і забобонів. В УРЕ не представлено.
ЄВТУШЕВСЬКИЙ Василь Андріанович /н. 1836, Полтавщина — п. 1888, Петербург; поховано?/ — російськомовний педагог укр. роду, родом з полтав. дворян, син урядовця; з 1876 у раді дитячих притулків, брав уч. в організації педагогічного музею в Соляному містечку; був головою Пед. т-ва в Петербурзі, користувались популярністю його підручники з арифметики; опублікував педагогічні праці. В УРЕ та УЛЕ не проедставлено.
ЄВУСЯК Володимир Васильович /н. 1923, с. Лосє, поблизу Горлиць на Лемківщині, тепер Польща — п. 31. 12. 1987, Здунська Воля, Польща; поховано там само 04. 01. 1988 на місцевому цвинтарі, на якому є також кілька могил з хрестами сх. обряду та кириличними написами про покійників, які з різних причин знайшли там свій вічний спочинок/ — укр. педагог і громад. -культурний діяч у Польщі. По закін. почат. шк. середню освіту здобув у Горлицькій гімназії, 1947 переїхав до Сєрадза, де жив його батько, протягом деякого часу працював учителем поч. шк. у Варті і вступив до вчительського ліцею в Єлені Горі, а згодом — до Вищої економічної шк. у Вроцлаві. Потім працював учителем, активно співпрацював в укр. осередках Польщі. В УРЕ не представлено.
ЄВФИМОВИЧ Матвій /н. 2-а пол. 17 ст. — п. 1-а пол. 18 ст. ; поховано?/ — укр. архітектор 17—18 ст., побудував трибанну церкву (бл. 1692) Петропавлівського монастиря в Глухові. В УРЕ не представлено.
ЄВТИМІЙ /н. 2-а пол. 16 ст. — п. після 1627, Мукачеве; поховано?/ — закарпатоукр. церк. діяч, єпископ мукачівський (1618), але його номінація не є певною. Згадується з 18. 09. 1618 в указі Андрія Доци, «Supremi Comitis» (Верховного урядника). В УРЕ не представлено.
ЄВШАН Микола / спрвж. — Федюшка Микола Йосипович; ін. пс. -Лебедик, Явір та ін. ; н. 19. 05. 1890, с. Войнилів, тепер смт Калуського р-ну Івано-Фр. обл. — п. від тифу 23. 11. 1919, Вінниця; поховано там само/ — укр. літ. критик, співробітник «ЛНВ», представник нової течії в літ. критиці, гостро виступав проти народництва в л-рі, за новаторство й мистецькі шукання, підкреслював роль індивідуальності; поруч з Т. Шевченком висував П. Куліша як представника більш тривкої поезії; під час 1-ї світової війни був старшиною УГА, потрапив до Вінниці, захворів і помер. В УЛЕ сказано докладніше.
ЄГОРОВ Михайло /н. 1879 — п. 1942, Харків? ; поховано?/ — укр. учений-агроном, професор Харків. с. -г. ін-ту; опублікував бл. 140 нвук. Праць з ділянки агрохімії, фізіології рослин, загальних хліборобства та агрономії. В УРЕ не представлено.
ЄДИНЕЦЬ Йосип /н. бл. 1700 — п. після 1744, Львів; поховано?/ — львів. будівничий 1-ї пол. 18 ст. ; спорудив монастирський будинок св. Юра у Львові (1732—38), брав уч. у роботах при закладанні кафедрального храму св. Юра (1744). В УРЕ не представлено.
ЄДЛІЧКА Алоїз Вячеславович /н. 02. 12. 1819, Куклені, тепер у складі м. Градець-Кралове, Чехія — п. 03. 09. 1894, Полтава; поховано там само, могила не збереглася/ — укр. музикознавець, педагог і композитор чес. походження. Навч. у Празькій консерваторії; 1848 переїхав до Полтави, де 44 роки в жін. ін-ті викладав співи та фортепіанну гру; записував тексти й мелодії укр. нар. пісень, що їх використали укр. музикознавці.
ЄДЛІЧКА Ернест Алоїзович /н. 24. 05. 1854, Полтава — п. 1904, Берлін, тепер ФРН; поховано там само/ — укр. піаніст чес. походження, син Алоїза Вячеславовича Є. Закін. Полтав. гімназію, потім Петерб. ун-т у 22 роки на математичному ф-ті, згодом поступив до Моск. консерваторії, де вчився грі на фортепіано; закінчивши, залишився викладачем, а через три роки став професором Берлін. консерваторії. Писав мало, присвятив себе пед. роботі. Помер від перевтоми. В УРЕ не представлено.
ЄНЕНКО Юрій Олексійович /н. 04. 03. 1939, м. Луганськ — + бл. 1997; там само й поховано/ — ук. критик, літературознавець, прозаїк. Закін. Луган. мед. ін-т, кандидат мед. наук, доцент. Книги: «Слово про козака луганського», «Промінь добра», а також низку статей про Чехова, Даля, Грінченка; з 1994 редагував альманах «Бахмутський шлях» тощо.
ЄЛЕВА Костянтин Миколайович /н. 08. 05. 1897, Київ — п. 19. 11. 1950; там само й поховано, могила на Лук’янівському цвинтарі/ — укр. маляр і графік. 1922 закін. Київ. худож. ін-т, був чл. АРМУ, твори: «Страйк зірвано», «Портрет друкарки» (1927), «Щорсова смерть» (1937) та ін.
ЄЛИЗАВЕТА ЯРОСЛАВІВНА /н. бл. 1025, Київ? — п. 1076, Данія; поховано?/ — дочка великого київ. князя Ярослава Мудрого; 1045 одружилась із славним воїном норвезьким, принцом, з 1046 — королем Гаральдом Суворим, який на її честь склав сагу; після загибелі Гаральда під час походу до Англії одружилась (1066) з королем Данії Свеном Естрідсеном.
ЄЛИНЯК Василь /н. 1859, с. Небилів, тепер Івано-Фр. обл. — п. 1956, Канада; поховано?/ — перший укр. переселенець у Канаді, куди прибув з І. Пилиповим 1891; почесне канадське громадянство як проедставник укр. етнічної групи одержав 1947. До 100-річчя укр. діаспори в Америці їм обом споруджено в Канаді пам’ятника. В УРЕ не представлено.
ЄЛІЗАРОВА Людмила Павлівна /уроджена Гребінка; н. 1824 — п. 18. 12. 1906, м. Рєжиця, тепер Резекне в Латвії; поховано там само, могила на місцевому цвинтарі, зберігся надгробок чорного мармуну з написом: «Людмила Павловна Елизарова. Сестра писателя Е. П. Гребенки. Скончалась вь ночь на 18 декабря 1908 года. 84 леть оть роду»/ — сестра письменника Євгена Гребінки. Журналіст В. Лук’яненко, який виявив її могилу, спробував розшукати сліди родичів, але без результату. Отримав повідомлення, що в друкованих джерелах згадуються лише чотири Євгенові брати: Аполлон, Михайло, Микола та Олександр і сестра Ганна, по матері не рідна.
ЄЛІНЕК Густав /н. 2-а пол. 19 ст. — п. ?; поховано?/ — укр. музикант чеського походження, був гол. диригентом у театрі М. Садовського. В УРЕ не представлено.
ЄЛІНЕК Едвард /н. 06. 06. 1855, Прага — п. 15. 03. 1897, там само; поховано?/ — чес. письменник. Літ. діяльність почав 1873, писав оповідання, нариси, статті з чесько-укр. зв’язків, видав зб. (1881—87), у якому опублікував твори Т. Шевченка, Ю. Федьковича та ін. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЄЛІНСЬКИЙ Микола Іванович /н. 1796, Україна — п. після 1833, Харків; поховано?/ — укр. хірург. Закін.1817 мед. ф-т Харків. ун-ту, удосконалював знання в Петерб. мед. -хірургічній академії; 1920 повернувся до Харкова, з 1921 — професор Харків. ун-ту, 1930—33 — ректор. 1833 через хворобу вийшов у відставку. Автор першого в царькій Росії підручника з десмургії (1832).
ЄЛЬЦІ — князівський рід в Україні, в 16 ст. Успенська церква в Києво-Печерській лаврі була усипальницею князів роду Є. В УРЕ не представлено.
ЄМЕЦЬ Олександр /н? — 28. 01. 2001 о 20-й 30 хв. поблизу с. Мар’їнське Апостольського р-ну Дніпропетров. обл. потрапив в автокатастрофу; водій автомобіля «Мерседес», пасажиром якого був Є., не впорався з керуванням і зіткнувся з деревом. Водія та Є. Було госпіталізовано до райлікарні, де о 21 год. 24 хв. від ран він помер. 31 січня того ж року на Новобайковому цвинтарі відбувся похорон, на якому були присутні високі урядовці на чолі з В. Ющенком, у церемонії прощання взяв уч. і Л. Кучма. Скорботна церемонія відбувалася в Будинку вчителя в Києві, Л. Кучма висловив співчуття родині Є. У невтішному горі залишились батьки, дружина, двоє синів, брат, родичі/ — один з лідерів ПРП, укр. патріот.
ЄМЧЕНКО Андрій Іванович /н. 28. 10. 1893, с. Михайлівка, тепер Кам’янського р-ну Черкас. обл. — п. 18. 02. 1964, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, на дільниці проти військ. поховань, недалеко від могили проф. Лейфера; надгробок чорного каменю з написом: «Член-кореспондент АН УРСР доктор біологічних наук професор Андрій Іванович Ємченко 28. 10. 1893—18. 02. 1964»/ — укр. фізіолог, чл-кор. АН України з 1957. Закін. Київ. мед. ін-т 1925, з 1933 — зав. кафедрою фізіології Київ. ун-ту, склав підручник з фізіології тварин і людини. За редакцією Є. видано укр. мовою ряд творів І. П. Павлова.
ЄНДЖЕЄВИЧ (Jedrzejewicz) Єжи (н.02. 03. 1902, поблизу м. Конське, Польща — п. 19. 11. 1975, Варшава; поховано там само/ — польс. письменник, перекладач і літературознавець. Дитинство Є. минуло в Україні. Навч. у гімназії м. Катеринослава (тепер Дніпропетровськ). У чудовому дослідницькому романі «Українські ночі, або Родовід генія» (1966; укр. перекл. В. Іванисенка) змалював постать Т. Шевченка на широкому суспільно-культур. тлі доби За цей глибоко патріотичний твір його зненавиділи провідники рос. великодержавного шовінізму, компартійна пропаганда й не тільки не дали йому Шевченківської премії, на яку він цілком і закономірно заслуговував, а навіть не запросили в Україну, ба, більше — злочинно замовчували це святе для України ім’я і його епохальний твір. Саме рос. шовінізм він там показав у всій його україножерній іпостасі. Про це УЛЕ, звісно, й не натякає. В романі «Перемога подоланих» (1974) також показав укр. -польські взаємини; перекладав твори італ., нім., рос., укр. письменників. Зокрема, з українських: І. Котляревського, Т. Шевченка, М. Коцюбинського, М. Рильського, І. Драча, Л. Костенко, Є. Гуцала, Григора Тютюнника та ін. Це був справжній друг України. Його «Ночі…» ще в польськомовному варіанті вже ходили серед укр. патріотів, як сонячне проміння серед русифікаторської компартійної і вкрай задушливої темряви. Наш народ мусить віддати йому належне. Ми в боргу перед Ним.
ЄНДИК Ростислав /н. 1906 — п. 1956, Німеччина; поховано?/ — укр. антрополог (учень Я. Чекановського), письменник, публіцист, у 1930-х рр. — співробітник «ЛНВ», дійсн. чл. НТШ, професор; важливіші праці: «Антропологічні прикмети українського народу» (1934), «Вступ до расової будови українців», оповідання, поеми тощо. У 1950 — рр. жив у Німеччині. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЄНІНА Віра Михайлівна /н.19. 04. (02. 05.) 1906, с. Новотроїцьке, тепер Бердянського р-ну Запоріз. обл. — п. 26. 11. 1977, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/ — укр. письменниця й художниця. Закін. 1929 Київ. худож. ін-т, уч. 2-ї світової війни. Працювала у вид-вах Харкова й Києва, ілюструвала книжки. Перед війною опубліковано її перші оповідання, темою яких були подорожні вражіння, коли вони з чоловіком, укр. поетом М. Шереметом, мандрували по горах; була санітаром під час війни, виїздила з бригадами письменників і художників на фронт. По війні видала півтора десятка книжок. 1974 видала спогади, в яких згадує багатьох діячів укр. культури. Найкращі її малярські твори експонуються в Київ. геолог. музеї, мала дві персональні виставки в Будинку літераторів СПУ. В УЛЕ сказано трохи не так.
ЄНСЕН (Jensen) Альфред /н. 30. 09. 1859, м. Форс, Швеція — п. 15.09. 1921, Відень, Австрія; поховано там само, могила на міському цвинтарі; вертаючись з Югославії, несподівано помер, поховано віденськими українцями НТШ (цих подробиць УЛЕ не подає) — шведський учений-славіст, поет. Автор багатьох праць з укр. л-ри, розвідки про «Еднеїду» І. Котляревського, знав укр. мову, бував в Україні (Чернігів, Львів), бачився з І. Франком, М. Коцюбинським О. Маковеєм, В. Гнатюком, написав (склав) маленьку енциклопедію про Україну (1921), з пошаною ставився до укр. народу. УЛЕ подає докладніше.
ЄРЕМІЇВ Михайло /н. ? — п. ?; поховано?/ — чл. Центральної ради від укр. студентства, соціал-демократ, гол. редактор «Вістей Центральної Ради» (1917—18). Як секретар ЦК вночі 25 січня 1918 провів поіменне голосування IV універсалу серед 49 присутніх чл. Малої Ради; 1919 — секретар місії УНР у Римі, редактор «La del Ukraina» (Рим, 1919—20). Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.
ЄРЕЦЬКИЙ Микола Григорович /н. 1909, м. Ізмаїл, тепер Одес. обл. — п. 11. 03. 1966, Київ; поховано там само/ — укр. театральний режисер, засл. артист УРСР з 1951; сценічну діяльність почав 1930. Закін. 1939 режисерський ф-т Моск. театр. ін-ту; працював педагогом у Києві; з 1944 по 1956 — режисер Львів. театру юного глядача, з 1961 по 1964 — гол. режисер Київ. театру юного глядача; громад. діяч. В УРЕ не представлено.
ЄРМАКОВ Василь Петрович /н. 11. 03. 1845, с. Терюха, тепер Гомельського р-ну Тієї самої обл., Білорусія — п. 16. 03. 1922, Київ; поховано там само/ — укр. математик, чл-кор. петерб. АН з 1884. Закін. Київ. ун-т 1869, з 1874 — доцент, з 1877 — професор цього ж ун-ту, а з 1899 — професор Київ. політех. ін-ту; наук. праці з математики, проводив велику роботу в Київ. фіз. -математичному т-ві; 1884—66 видавав журн. «Журнал элементарной математики».
ЄРОФЕЇВ Іван Федорович /н. 26. 09. (08. 10) 1882, с. Андрушівка, тепер Погребищенського р-ну Вінн. обл. — п. 27. 11. 1953, смт Ворзель Києво-Святошинського р-ну Київ. обл. ; поховано там само/ — укр. письменник, літературознавець, історик, етнограф і фольклорист. 1907 закін. Київ. ун-т, багато років був викладачем у вузах Харкова і Києва; наук. співробітник кафедри історії культури. Автор праць про укр. нар. думи, про старі укр. міри, гроші, про Г. Сковороду та ін. письменників.
ЄРОШЕНКО Василь Якович /н. 31. 12. 1889 (12. 01. 1890), с. Обухівка, тепер Бєлгор. обл. РФ — п. 23. 12. 1952; там само й поховано/ — укр. (УЛЕ: вітчизняний) письменник, педагог, фольлкорист, музикант укр. роду. Писав япон. есперанто й рос. мовами. В дитинстві осліп. Закін. 1908 Моск. шк. -інтернат для сліпих дітей, 1912 — Королівський коледж для сліпих та Академію музики для сліпих у Лондоні. 1914—23 жив, навчався і працював у Японії, Таїланді, Бірмі, Індії, Китаї. 1917 прибув до Бірми, став записувати місцевий фольклор і вперше через його публікацію англ. мовою Європа довідалась про геніальні бірманські казки. Японці кілька разів перевидавали кількатомову зб. його творів. По-китайському Є. називають Айлосянка. Зустрічався з Р. Тагором, дружив з Лу Сінем; з 1922 викладав есперанто в Шанх. та Пекін. ун-тах, виступав з лекціями про творчість Пушкіна. Лермонтова, Л. Толстого; уч. кількох міжн. конгресів есперантистів. 1923 повернувся до Москви, працював перекладачем. В УЛЕ про це — докладніше.
ЄРЬОМІН Ігор Петрович /н. 05. 04. 1904, м. Ревель, тепер Таллін, Естонія — п. 17. 09. 1963, Ленінград, тепрер Петербург РФ; поховано там само/ — рос. літературознавець; у його спадщині є низка праць з історії укр. та білорус. л-р. Дослідження про С. Полоцького — найзначніша з усієї наук. л-ри про нього; дослідження творчості І. Вишенського — ніби продовжує праці І. Франка та М. Сумцова на цю тему; вартими високої оцінки є праці про «Слово о полку Ігоревім» та «Енеїду» Котляревського, укр. нар. драму й театр; на особливу увагу заслуговує курс лекцій з істор. укр. л-ри 19 ст., який треба б нам опублікувати. В УРЕ не представлено, а в УЛЕ вже таки подали.
ЄРШОВ Анатоль /н. 1897 — після 1930-х рр. загинув у сталінських катівнях; поховано?/ — укр. історик, викладач Ніжин. ін-ту нар. освіти (ІНО), співробітник Харків. ін-ту укр. культури; праці з економіки й соціології, історії Лівобережної України 17—18 ст. тощо; в 1930-х рр. репресовано, дальша доля невідома. В УРЕ не представлено.
ЄСИМОНТОВСЬКИЙ Григорій /н. 1793, Чернігівщина — п. бл. 1848; поховано?/ — чернігівський дідич із старого козацького роду. Навч. у Моск. ун-ті. Автор «Описания Суражского уезда» (1845—82) з цінними описами господарства пн. Чернігівщини. В УРЕ не представлено.
ЄСЬКОВИЧ Михайло /н. 1-а пол. 16 ст. — п. після 1556; поховано?/ — отаман надвірних козаків укр. магната Дм. Вишневецького; брав уч. у козацько-москов. поході проти татар під проводом дяка М. Ржевського і в здобутті Очакова (1556).
ЄФИМЕНКО Олександра Яківна /дівоче — Ставровська; н. 30. 04. 1848, с. Варауга, тепер Терського р-ну Мурманської обл. РФ — в ніч з 17-го на 18-е 12 1918 убито в своїй хаті більшовицькими бандитами, хутір Любочка поблизу села Писарівки, тепер Верхня Писарівка Вовчанського р-ну Харків обл. ; поховано там само?/ — укр. історик та етнограф демократичного напрямку, з походження росіянка. Закін. гімназію і вчителювала в Хлмогорах; наук. діяльність почала на Півночі. 1879 переїхала до Чернігова, потім — до Харкова, де стала досліджувати історію України, дружина Петра Є. ; почесний доктор Харків. ун-ту — перша жінка в Україні й Росії. Авторка численних праць з історії; 1907—08 викладала історію на Бестужевських курсах у Петербурзі. 1917 Є. дістала запрошення місцевої поміщиці А. В. Колокольцової переїхати в Україну, в кінці 1917 вона з донькою Тетяною приїхала у Вовчанськ, а пізніше оселилася на хуторі Любочка в маєтку Колокольцових. Тут вона й працювала до трагічної смерті. В ніч з 17-го на 18-е грудня 1918 року бандити вдерлись до беззахисних жінок «грабувати награбоване» й помститися за укр. патріотизм. А деякий В. Астахов (чи не рос. комуніст-шовініст з Харків. обкому КПУ та ун-ту?) без підстав називає цих бандюг петлюрівцями. На смерть Є. тривожно відгукнулась тодішня укр. патріотична преса, зокрема, журн. «Наше минуле» за редакцією П. Зайцева і — професор Харків. ун-ту М. Ф. Сумцов. Праці Є відзначалися яскравістю викладу, солідною документацією, оригінальними поглядами на соціальні процеси в Україні.
ЄФИМЕНКО Петро Петрович /н. 21. 11. 1884, Харків — п. 15. 04. 1969, Ленінград; поховано там само/ — укр. археолог, академік АН України з 1945, син Олександри Яківни та Петра Савовича Є. 1912 закін. природничий відділ фізико-математ. Ф-ту Петерб. ун-ту; працював у музеях Москви, Ленінграда та ленінград. Відділення Ін-ту історії матеріальної культури. 1945—54 — директор Ін-ту археології АН УРСР. Є. — фахівець у галузі палеоліту, слов’янської археології та етнографії. Археологічні дослідження розпочав 1900, уперше визначив періодизацію пам’яток палеоліту на території кол. СРСР. Одним з перших розробив нову методику долідження палеолітичних поселень. Довів існування в пізньому паеоліті осідлості, постійних жител, матріархату тощо. Досліджував слов’янські пам’ятки на Подонні. Наук. праці присвячено гол. чином вивченню найдавніших епох історії людства.
ЄФИМЕНКО Петро Савович /пс. — П. Одинець; н. 1835, с. Великий Токмак, тепер м. Токмак Запоріз. обл. — п. 20. 05. 1908, Петербург; поховано там само/ — укр. етнограф. Навч. у Харків. і Моск. ун-тах. За уч. у харківсько-київському таємному т-ві було заслано (1860—70) у Пермську, а потім Архангельську губ., де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Олександрою Яківною Є., на формуванні чиїх поглядів, за словами М. Ф. Сумцова, відіграв значну роль. Автор праць з історії промислів, звичаєвого права, статистики народів Півночі, а також про побут населення Чернігівщини й Харківщини. Найголовніші праці: «Збірка малоросійських заклять» (М., 1874), «Кустарні, відхожі та деякі сільські промисли в Сумському повіті» (Х., 1882), «Матеріали для вивчення економічного становища селян Харківського повіту» (1884), «Рудні на Сіверщині» (К., 1888) тощо. Керував виданням «Харківського календаря» (1884—87), під пс. Петро Одинець 1906 опублікував статтю «До питання про українське народництво», де піддає критиці марксизм.
ЄФРЕМ /н. 1-а пол. 11 ст. — п.1096, Київ; поховано?/ — укр. церковний діяч Київ. Руси-України, другий після Іларіона митрополит київський укр. походження; як єпископ Переяслава і всієї Русі збудував і висвятив церкву св. Михайла в Переяславі, яка згодом була зруйнована 10 травня 1124 внаслідок землетрусу. Митрополія раніше була розташована в Переяславі; київські митрополити жили там же й консекрували єпископів. Єпископи Стефан Володимира, Іван Чернігова, Марин Юр’єва та Єфрем Переяслава були присутні на перенесенні останків св. Теодрзія; новгородський єпископ Герман приїздив до Києва в часи Єфрема. Є. був митрополитом київським і всієї Русі після Івана євнуха, але продовжував жити в Переяславі аж до смерті князя Всеволода (1093), після чого переїхав до Києва. Був же й на похоронах Всеволода, але його присутність у літописах не згадується, як і в Нестора Літописця. Здається, якийся пізніший цензор спробував виключити титул київського і всієї Русі митрополита і зменшити його становище лише до єпископа Переяслава. Перекладав для Феодосія Печерського Студійський монастирський статут.
ЄФРЕМ /н. 2-а пол. 12 ст. — п. після 1237, Смоленськ? ; поховано там само, могила в Богородицькому монастирі?/ — укр. церковний діяч, чернець Богородицького монастиря в Смоленську; написав житіє свого вчителя Авраамія. В УРЕ не представлено.
ЄФРЕМОВ Микола /н. 1904 — п. після 1950-х рр., США; поховано?/ — укр. геолог і мінералог, 1935—41 — доцент і професор Геолог. ін-ту прикладної хімії в Ростові-над-Доном, досліджував гірські породи Пн. Кавказу й Маріупольщини, залізні руди Таманського і Керченського пів. -ів; відкрив та описав мінерали: абхазит, азовскіт, лабіт, бегеніт, краснодарит, карачаїт та ін. У 50-х рр. — у США, професор УТГІ, дійсн. чл. НТШ. В УРЕ не представлено.
ЄФРЕМОВ Петро Олександрович / пс. і крипт. — П. Є., П. Е., П. Є. Т-ро, Тромов, Р. Юноша; н. 08. 10. 1883, с. Пальчик, тепер Катеринопільського р-ну Черкас. обл. — після 1930-х рр. загинув у сталінських катівнях; поховано?/ — укр. історик л-ри, професор ІНО і редактор журн. «Зоря» в Дніпропетровську, брат Сергія Олександровича Є. ; 9 вересня 1929 заарештовано енкаведистами в справі СВУ, відповідно до ст. 54—11 та 54—2 КК УРСР засуджено на 5 років позбавлення волі з пораженням у правах на 2 роки, дальша доля невідома. В УЛЕ сказано докладніше.
ЄФРЕМОВ Сергій Олександрович / пс. і крипт. — С. Є., Ромул, С. Охріменко, Spectator, С. Ярошенко, Р. Дніпровенко, Сергій, С. Ситковецький, Липовчанин, Земець, С. Александрович, Киянин, Волосар, Гр. Лановий, П. Устяк; н. 06. 10. 1876, с. Пальчик, тепер Катеринопільського р-ну Черкас. обл. — 31 (за даними професора М. Наєнка: 10. 03. 1939, Вологда, тепер РФ), загинув у сталінських катівнях за три місяці до завершення строку покарання; поховано?/ — укр. історик л-ри, критик, публіцист, політ. діяч, академік АН України, кол. товариш (помічник) голови Центральної Ради, голова ЦК партії укр. соціал-федералістів, дійсн. чл. НТШ. Освіту здобув у Київ. духов. семінарії, а 1901 закін. юр. ф-т Київ. ун-ту. Заарештовано в справі СВУ 2 липня 1929, відповідно до ст. 54—2, 54—3, 54—4, 54—8 та 54—11 КК УРСР засуджено до 10 років позбавлення волі. Ув’язнення відбував у Ярославському централі-ізоляторі, 1933 ін. засуджених з ізолятора було евакуйовано по різних таборах, а Є. залишено. 1937 листовно він звернгувся до АН УРСР, що склав словника мови Т. Шевченка. АН УРСР не зацікавилась. Досить вагомою і цікавою є його праця «Історія українського письменства» (К., 1911). В УЛЕ сказано докладніше.
ЄФРЕМОВ Федір /н.1874, Одеса — п. 1947; поховано?/ — укр. лісівник та агроном-меліоратор; 1930—36 — наук. співробітник Укр. н. -д. ін-ту агромеліорації в Харкові; 1937—47 — доцент с. -г. ін-ту в Одесі; працював над закріпленням сипких пісків, ярків, схилів та лісових смуг; 25 наук. праць, переважно укр. мовою. В УРЕ не представлено.
