-Е-
ЕВАРНИЦЬКИЙ Дмитро Іванович (див. Яворницький Д. І.).
ЕВЕНБАХ Семен Маркович /н. 20. 04. 1870, Харків — + 21. 01. 1937, Київ; поховано там само/ — укр. театральний художник єврейс. походження. Навч. у Харків., пізніше в Одес. рисувальних школах. Працював у приватних оперних театрах Харкова (1889—1900), Києва (1901—16), Петрограда (1916—17); у 1921—37 — художник Київ. театру опери та балету. З численних праць особливо вирізняються «Ніч перед Різдвом», «Спляча красуня», «Нерон» та ін. Його унями були Д. Нарбут, О. Лернер та ін.
ЕВЕРАДІ Камільо /н. 1825, Бельгія — +1899, Київ; поховано?/ — співак-баритон; у 1890-х рр. учитель співу в Київ. муз. уч-щі, де навчив чимало гідних співаків. В УРЕ не представлено.
ЕДУАРДС (Едвардс) Борис Васильович /н. 1860, Одеса — +1924, Мальта; поховано там само?/ — укр. скульптор, англієць з походження. Навч. в Одес. рисувальній шк. (1876—81) та в петерб. АМ (1881—83), академік скульптури (1915), Один із засновників Т-ва пдросійських художників; закін. шк. Антокольського в Парижі; з 1885 виставлявся в Одесі: «Катерина» за мотивами Т. Шевченка, мармурові композиції «Облиш її», психологічні портрети, а також пам’ятники; 1919 емігрував.
ЕКЕБЛЯД Християн /н. 1800, Швеція? — +1877, Ніжин; поховано?/ — укр. психолог, походженням із шведів, учень Д. Велланського, професор (1835—70) і ректор Ніжин. ліцею; опублікував твори: «Зоопсихологія» (1839) і нарис психології в дусі шк. Шеллінга (1872). В УРЕ не представлено.
ЕЛЛАН-БЛАКИТНИЙ (Елланський) Василь Михайлович (див. Блакитний В. М.).
ЕПІК Григорій Данилович /н. 17. 01. 1901, с. Кам’янка, тепер у складі Дніпропетровська — + 03. 11. 1937 (так само подає й УЛЕ, натомість УРЕ: 27. 01. 1942», а «Письменники Радянської України»: 01.01. 1942). Насправді Е. загинув у сталінських катівнях (Соловки?), заарештовано його 5 грудня 1934 в Харкові. В Києві на Байковому цвинтарі стоїть гарно оформлений пам’ятник рорботи скульптора В. В. Машкари праворуч від дороги, поблизу надгробка В. Головачу з написом: «Українький письменник Григорій Епік 17. 1. 1901—3. 11. 1937 р. ; Роман Епік 10. 04. 1933—9. 4. 1946». Отже, виникає запитання, коли й де помер (загинув) Г. Епік, чи його прах лежить на Новобайковому цвинтарі? На могилі завжди живі квіти; 1963 школі м. Орджонікідзе, де 1910—16 навч. Е., присвоєно його ім’я, тепер це шк. № 90, при ній створено меморіальну кімнату, для якої письменникова дружина В. М. Епік-Омельченко подарувала його особисті речі/ — укр. письменник, належав до літ. орг. «Плуг», «Вапліте»; у творах 20-х рр. гостро критикував окремі явища совєцької дійсності. Літ. діяльність почав як поет (1923), писав романи, виступав і як драматург; з 1934 заслано на Соловки, де й помер.
ЕРАСТОВ Степан /н.1857 — + після 1917; поховано?/ — укр. громад. діяч на Кубані, інспектор нар. шк., директор банку в Новоросійську; подавав матеріальну допомогу орг. РУП на Кубані, пізніше активний чл. ТУП, голова Всеукраїнського нац. конгресу в Києві 1917. В УРЕ не представлено.
ЕРБЕН Карел Яромір /н. 07. 11. 1811, м. Мілетін — + 21. 11. 1870, Прага; поховано?/ — чес. поет, фольклорист, історик, чл. -кор. петерб. АН з 1856. Видав чеську історію, літер. пам’ятки й твори словацького фольклору. В книгу «Вибрані народні легенди й переклади інших слов’янських народів» (1869) включено й укр. фольклор, перекладав чес. мовою Несторів літопис, «Слово о полку Ігоревім» та ін.
ЕРДЕЛІ Адальберт Михайлович /н. 25. 05. 1891, с. Закуття, тепер Іршавського р-ну Закарпат. обл. — + 19. 09. 1955, Ужгород; поховано там само/ — укр. маляр. 1911—15 навч. у будапешт. АМ; разом з М. Бокшаєм 1927 заснував худ. шк. в Ужгороді. Виставки в Мюнхені, Празі, Парижі, Кжгороді й Києві; експресіоністичні пейзажі з франц. і закарпат. сюжетами, портрети, ікони. На творчості Е. Позначився вплив імпресіонізму.
ЕРНСТ Федір Людвігович /н. 11. 11. 1891, Київ (УРЕ: м. Глухів) — + 16. 08. 1949 закатовано сталіністами; поховано?/ — укр. історик мистецтвознавства. Навч. у Київ. ун-ті в професора Г. Павлуцького, працював у Київ. держ. музеї укр. мистецтва, дійсн. чл. Всеукраїнської археологічної комісії ВУАН; 23. 10. 1933 заарештовано енкаведистами, 1934 заслано, під час короткотривалого звільнення працював у музеях Алма-Ати й Уфи; 1939 знову заарештовано й заслано навіки.
