Проект «Українці в світі»

БАБАНСЬКИЙ Пилип Дмитрович /н. 30.Х.1921, с. Дудникове поблизу Полтави - + жовтень 1994, Полтава; похований там само/ - укр. письменник, журналіст, керівник Полт. організації Спілки письменників України /1956-57/. Закінчив Одеське артилерійське уч-ще /1941/, журналістське відділення Харків. парт-школи /1950/, Вищі л-ні курси при Спілці письменників СРСР /1959/; учасник II світової війни. Найголовніші твори: "Як виріс пиріжок", "Таємниця Толі Стародуба", "Дідусів портрет", "Мураха з жалом", "З днем народження!", "На крутому повороті" та ін.

БАБАТ І... /н.в 2-й пол. XІХ ст. -+ після 1926; похований ?/ - ініціатор створення в Києві 1918 Близькосхідного ін-ту з двома ф-ми - консульським і комерційним; був ректором цього ін-ту. 10 січня 1926 створено в Харкові Всеукраїнську наукову асоціацію сходознавства з філіалами в Києві та Одесі.

БАБАНОВ Семен Леонтійович /н. в 2-й пол. ХІХ ст.-+ 1969, Київ; похований там само/ - один з найстаріших укр. кінематографістів. В УРЕ не представлено.

БАБЕНКО Олександр Калістратович /н. 25.V.1881, Ясинуватка, тепер Олександрівського р-ну Кіровоград. обл.- + 30.IX.1959, Київ; поховано там само)-  укр. фізик, автор праць "Електромагнітна індукція", "Звук", "Коливання й хвилі" та ін.

БАБИЧ Іван Трохимович /н. 2.VI.1929, м. Осер, Франція -+ червень 1993, Полтава; похований там само/ - укр. педагог, перекладач творів укр. письменників на франц. мову, зокрема твори І.Франка, Г.Квітки-Основ'яненка, С.Гончара, А.Головка. О.Вишні та ін. Після повернення в Україну закінчив Харків пед. ін-т і багато років працював викладачем франц. мови Полт. пед. ін-ту.

 БАБІЙ Іван /н. 1896 - + ?/ - укр. художник-неокласик. Студіював малярство в Києві, Парижі, Берліні. Здобув загальне визнання на виставках у Німеччині й Парижі. В УРЕ не представлено.

БАБІЙ Тома /н. 05. 09. 1932, Київ – + 24. 03. 1983, Сідней, Австралія. На еміграції з 1944 в Австрії, в Австралії з 1949. Середню освіту здобув в Австрії, а закін. в Ольбурі, Вікторія. 1964 здобув звання бакалавра фіз. Наук в Ун-ті НПВ, а 1979 там само – докторат з біохімії; працював біохіміком в Ун-ті НПВ. Виступав на фахових австралійських і міжнародних конференціях, друкувався в наук. журн., був чл. Австрал. Королівського хімічного т-ва, чл. НТШ Австралії, голова академ. ради Фундації українознавчих наук в Австралії, голова Укр. градуатів у Сіднеї. В УРЕ не представлено.

БАБІЙ Олесь /н. 17.III.1897, с.Середня, тепер Калуського р-ну Івано-Франківськ. обл.- + 02.III.1975,Чікаго,США; похований там само/ - укр. письменник і літературознавець у США, поезії: "За щастя оманою", "Ненависть і любов", "Перехрестя", "Гуцульський курінь", оповідання: "На землю", повість "Перші стежки".

 БАВОЛЯР Варфоломій /р. н. невід. - п. 20.I.1956, Пряшів, Словаччина; похований там само, могила з надгробком /фото в ґаз. "Нове життя", №5, 1966/ - визначний укр. театральний діяч на Східній Словаччині, директор УНТ /Український народний театр/, режисер і актор. В УРЕ не представлено.

 БАГАЛІЙ Дмитро Іванович /н. 26.Х.1857, Київ - + 9.II.1932, Харків; похов-аний там само, на Міському цвинтарі, перенесеному в 70-і pp. XX ст. харків-ськими комуняками аж на 13-й цвинтар/ - укр. історик і громад.-культур. та освіт. діяч, акад. АН України з 1919, педагог. Освіту здобув у Київ. ун-ті /це саме повідомляв і УРЕ,т.1, с.395, К., 1959. Проте УРЕ, т.1, с.314, К., 1977 та УЛЕ, т., с.106, К., 1988 подають, що Б. закінчив Харків ун-т/, з 1883 - приват-доцент, 1887 - проф., 1906-Ю - ректор Харків. ун-ту; належав до славетної шк. харківських лінгвістів, товаришував і співпрацював з М.Ф.Сумцовим За 50 років наук. роботи опублікував понад 200 праць, після революції нама-гався стати на позиції марксизму, ввів у наук. обіг чимало фактичного мате-ріалу.

 БАГМУТ Іван Андріанович /н. 7.V.1903, с. Байбаківка Новомосковського пов. Катеринославської губ. /тепер - Царичанський р-н Дніпропетровськ. обл/ - + 20.VIII.1975, Харків; похований там само/ - укр. письменник. Середню осв. здобув у Новомосковській чол. класичній ґімназії, по закінченні якої вступив на останній курс учительської семінарії, яку закінчив 1921. Учителював у рідному селі, згодом переїхав до Харкова, працював інспектором нар. осв. затим - редактором юнацької л-ри в Держвидаві України, редактором худ. відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом у РАТАУ, навчався у Харків. с.-г. ін-ті. Багато подорожував, результатом чого стали публікації в ґазетах та журналах. Видав книжки: "Подорож до небесних гір" /1930/, "Преріями та джунглями Біробіджана" /1931/, "Вибухи на півночі" /1932/, "Карелія" /1933/, "Верхівці засніжених тундр". Був чл. л-х організацій "Молодняк" і "Проліт-фронт". 9 серпня 1935 особливо нарада при Харків. управлінні НКВС УРСР за вигадану контрреволюційну діяльність засудила Б. на 6 років позбавлення волі. Відбував строк у таборах Чиб'ю, Уса, Абезь /Комі АРСР/, після звільнення працював там же вільнонайомним, 1942 добровольцем пішов на фронт, де був тяжко поранений; після лікування 1944 повернувся да Харкова, де працював директором Харків. відділення Укрлітфонду, 1945 перейшов на творчу роботу. Видав ще чимало прозових книжок, удостоєний премії імені Лeci Українки 1973, Брат Йосипа Андрійовича Б. 

БАГМУТ Йосип Андрійович /н. 4.ІV.1905, с. Байбаківка Новомосковського пов. Катеринославської губ. /тепер - Царичанський р-н Дніпропетровськ. обл./ - + 26.VIII.1968, м. Боржомі Грузія, трагічно загинув у автокатастрофі; похований у Києві/ - укр. мовознавець і перекладач, канд. філолог. наук, старший співробітник ін-ту мовознавства АН України. Закінчив пед. технікум, учителював, а з 1919, після за кінчення Харків. ІНО, викладав мову у вищих шк. Його перу належить понад 80 наук. праць.

БАГРІЙ Олександр Васильович /н. 11.ІV.1891, Летичів, тепер смт Хмельн. обл. - + 22.VІ.1949, Баку, Азербайджан: похований ?/ - укр. літературознавець і бібліограф. Закінчив 1912 Київ. ун-т. викладав л-ру, зокрема в Азербайджанському ун-ті. багато працював у галузі дослідження укр. л-ри та її зв'язків з літературами ін. народів.

 БАГРЯНИЙ Іван /справж. - Лозов'ягін; н. 2.Х.1907, с.Куземин, тепер Охтир. р-н Сум. обл. - + 25.VIII.1963, Новий Ульм, ФРН; похований там само, на могилі встановлено пам'ятник роботи лева Молодожанина/ - видатний укр. письменник. Закінчив церковноприходську шк., 1919 - вищу початкову, навчався в ремісничій профтехшколі, але згодом вступив до Краснопільської худ.-керамічної шк., обравши за фах малярство й гончарну справу; 1921 вступив до комсомолу, працював в міліції, 1923 вийшов з комсомолу, вчителював, а потім подорожував, працював у кам'янець-подільській газеті "Червоний кордон, будучи її репортером, ілюстратором та друкуючи в ній свої вірші. 1925 повертається до Охтирки, трохи попрацював у друкарні, а восени 1926 склав іспити й вступив до Київ. худ. ін-ту. Т927 Б. виходить зі спілки "Плуг", до якої увійшов 1924, і вступав до літ. організації МАРС /Майстерня рево-люційного слова/, куди входили Підмогильний, Плужник, Антоненко-Давидович, Косинка, Осьмачка, Ярошенко та ін. Але скоро ця організація розпалася. Пе-реслідуваний Б. кидає ін-т і перебирається працювати до Харкова. 1932 заарештований, покарання відбував на Далекому Сході, повертається до Харкова, але знову потрапив під арешт, та 14 вересня 1939 письменник був звільнений з-під варти, пробувши у в'язниці два роки й чотири місяці, з яких 83 дні - в камері смертників. 1944 опублікував у львів. вид-ві "Вечірня година" скорочений варіант роману "Тигролови" під назвою "Звіролови", за який здобув на конкурсі І премію, співпрацював з УПА, був чл. Української Головної Визвольної Ради, брав участь у її першому Зборі в липні 1944 у Карпатах. 1945 Б. опиняється в Австрії, де активно працює в укр. середовищі, зорганізувавши Мистецький український рух /МУР/, вже в Новому Ульмі /ФРН/ засновує власну ґаз. "Українські вісті", тут же написав політичний памфлет "Чому я не хочу повертатися на "родіну", який багатьом втікачам допоміг уникнути сталінських концтаборів. 1946 започатковує Українські революційно-демократи-чну партію /УРДП/, ґенеральним секретарем якої був до самої своєї смерті. Видавав ж. "Наші позиції", 1958 брав участь у Всееміграційному з'їзді укр. письменників "Слово". В Україну повернувся своїми палкими й талановитими творами. В УРЕ не представлено.

 БАЖАН Валентин Платонович /н. 1907, Умань ?/ - + 5.VII.1967, Київ; похо-вано на Новобайковому цвинтарі, 16-та дільниця, з тилу могили М.Ковалевського; надгробка немає, бляшана табличка з написом: "Бажан Валентин Платонович. Сконч. 5.7.1967 г. на 60 году жизни" - укр перекладач, брат поета Миколи Платоновича Б. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БАЖАНСЬКИЙ Іван Миколайович /пс.- Мужик; н. 26.II.1863, с. Дорошівці, тепер Заставнівського р-ну Чернів. обл. -+ 20.V.1933, Вашківці, тепер місто Вижницького р-ну тієї ж обл.; похований там само/ - укр. письменник і педагог на Буковині; наприкінці XIX - початку XX ст. виступив з художніми творами /поезії, оповідання, нариси/ на педагогічні та морально-етичні теми, друкувався в чернівецьких часописах і календарях: "Буковина", "Руська правда" тощо, автор поеми "Пропасть" /1903/.

 БАЖАНСЬКИЙ Порфирій Іванович /н. 24.II.1836, с. Белелуя, тепер Снятинського р-ну Івано-Франк. обл.- + 29.ХII.1920, Львів; похований там само/ - укр. композитор, музикознавець, фольклорист, автор 4 коломийок для симфонічного оркестру, ряду музично-драмат. творів, деякі з них увійшли до репертуару західноукр. театру 2-ї пол. XIX ст.; відомим в його зб. "Русько-народні галицькі мелодії" /1905-12/.

БАЖИЛО Февронія /уроджена Кобринович; н. 18.ІІI.1903, с. Тучне Перемишлянського пов., тепер Польща - + 21.ХІ.1990, шпиталь Нотр Дам, Монреаль, Канада; похована на укр. відділі цвинтарю Кот-де-Неж, панахиду відправив о. митрополит Ярослав Гейманович, відправив похорон і виголосив проповідь у церкві Успенія пресв. Богородиці о. декан Іван Гаврилюк/ - укр. громад. - культурна діячка, 1924 виїхала до Франції, 1952 - до Канади. Перебуваючи у Франції, разом зі своїм чоловіком брала активну участь в організованому житті громади у Везін-Шалеті; прибувши до Канади, включилася в тамтешнє громад. життя. В довідниках не представлено.

БАЗАЛИЦЬКИЙ Григорій /н. 17. 11. 1898, Вінниця – + 17. 09. 1982, Сідней, Австралія; поховано там само/ - укр. культурно-освітній діяч і журналіст. Уч. визвольних змагань 1917 – 20, підпоручник Армії УНР. Емігрував до Польщі, працював бухгалтером і техніком-будівельником. Наприкінці 2-ї світової війни перебував у німецькій армії, 1945 потрапив у полон у Ліхтенштейні; згодом у таборі ДП Регенсбурзі, Німеччина. З 1949 проживав у Сіднеї, 10 років виконував функцію секретаря крайової управи Союзу укр. комбатантів Австралії, був секретарем консисторії УАПЦ (1965 -82), співредактор журн. „Праця і життя” й деякий час гол. об'єднання кол вояків українців у НПВ.

БAЗAPOBA Ніна Володимирівна /р. і місце н. невід. - + 1889 покінчила життя самогубством; поховано ?/ - талановита укр. артистка з трупи М.Кропивницького. В довідниках не представлено.

 БАЗИЛЕВИЧ Мануїл /н. на початку ХVIII ст, - +  після 1755; похований ?/ - укр. літератор. Навчався в Києво-Могилянській акад.; 1752- 55 був учителем піїтики в Смоленській колегії, автор "Декламації".

 БАЗИЛЕВИЧ Олександр Іванович /н. 1З.II.1787, Бубнівська Сотня /Черкащина/ - + 1843, Москва; похований там само, могила в Донському монастирі. Там же похована його дочка З.О.Бутовська /1826-61/, могила її поблизу дзвіниці Малого собору, на високому постаменті скульптурний надгробок портретного характеру з написом: "Зинаида Александровна Бутовская, рожденная Базилевич. Родилась 4 октября 1826 г., скончалась 10 декабря 1861 г. Да будет твоя воля. Усердное воздаяние признательного семейства за добрые дела"/ - військовик, навчався в Київ. гарматній шк., відзначався обдарованістю і вродою, дослужився до ґенерал-майора. Надгробок з написом: "Генерал-майор и кавалер Александр Иванович Базилевич, скончалася 24 января 1843 года на 55 году от рождения. Почій с миром доколь глас трубный не воззовет тебя к вечным радостям. Супруга его Александра Ильинична, рожденная Ефименкова скончалась II июля 1843 на 44 году от рождения". В УРЕ не представлено.

БАЗИЛЕВСЬКІ - укр. поміщики на Полтавщині; з 2-ї пол. ХVII ст. до се-редини ХVIII ст. були сотниками Білоцерківської сотні Миргородського полку, у 80-х pp. ХVIII ст. їм належало 12 сіл з 10 634 кріпаками в Київському, Харківському й Катеринославському намісництвах; вихідці з козацької старшини, у маєтку Б., в с.Турбаях, вибухнуло повстання /1789/, під час якого вбито трьох поміщиків Б.

 БАЗИЛОВИЧ Йоаникій /1742- 1821, Мукачеве; похований там само само, монастирі Миколая ?/ - укр. церковний історик, ігумен монастиря, автор "Коротких відомостей про монастир св. Миколая в Мукачеві"; доводив, що українці є автохтонним населенням, яке з найдавніших часів живе на території сучасного Закарпаття; використав документальні матеріали з історії Закарпатської України ХІV-ХVIII ст.

БАЗИЛЬСЬКИЙ Гаврило /н. 1879, Київщина - +  17. 10. 1937, м.Каліш, Польща; поховано там само на українському військ. цвинтарі, який було викуплено в поляків; на тих могилах тепер пасеться худоба/ - укр. військ. діяч, генерал-хорунжий, командир славетного Запорізького корпусу, який і був його останнім командиром. Закінчивши юнкерське уч-ще, служив підпоручником піхотного полку, розквартированого в Умані. Брав уч. у поході рос. армії на Львів., згодом очолив 258-й Кишинівський полк, який зайняв оборону в Карпатах. Тут і застала Б. революція. Б. організував у своєму полку укр. курінь, Пройшов багато тяжких боїв, був поранений. 10 листопада розпочався останній бій з більшовиками, супротивник прорвав фронт і запорожці змушені були йти за Збруч. На території Польщі й закінчилася трагічна епопея цього полку й самого командира.

БАЙБУЗА Тихін /н. бл. 1550 - + після 1598; похований ?/ - гетьман запорожців 1598; проводир поміркованої партії козацької старшини. В УРЕ не представлено.

БАЙЛЮК Ієронім /н. 27.VI.1897, с.Скала на Поділлі - + 15.XI.1963, Прага; похований ?/- укр. громад. діяч, інженер. Закінчив с.-г. акад. у Подебрадах приятель скульптора Мих. Бринського; упорядкував скульптурну спадщину Брянського і за його заповітом передав через В. Касіяна до музею в Івано-Фран-ківську 48 скульптур Брянського разом із портретом скульптора. Портрет роботи укр. художника в Празі Юрія Вовка, деякі скульптури передав до рідного села М. Брянського Долини, де при місцевій б-ці засновано маленький музей скульптора.

БАЙСА Дмитро /н. 8.XI.1936, с.Радоцина, кол. Горлицького пов. на Лемківщині, тепер Польща - + 21.I.1988, Львів; похований там само/ - укр. громад.-культурний діяч, один з перших організаторів нар. ансамблю "Лемковина" /Львів/, письменник. 1945 переселено з родиною в Україну, Кіровоградську обл., 1947 родина переїхала на Львівщину. Після закінчення середньої шк. до кінця життя працював на Львів. з-ді ім. В.Леніна. Був щирим аматором і чудовим виконавцем лемківських пісень. В довідниках нема.

БАКАЙ Микола Микитович /н. 1862, Гадяч - + 1912, Красноярськ; похований ?/ - педагог, історик, походженням з купецької родини. Закінчив Харків, ун-т істор.-філ. ф-т 1886; з 1877 викладав у Гімназіях Харкова, Єнісейська, а потім, у Красноярську, спершу в жіночій, а згодом у чоловічій ґімназіях; багато праць Б. стосується іcтop. України.

 БАЛАБАН Борис Олександрович /н. 21.ХII.1905 /УРЕ, т.1, с.417, К., 1959 подає цю саму дату народження, а вже УРЕ, т.1, с.330, К., 1977 називав дату народження Б. 23.ХII.1905 /5.I.1906/, Харків - + 8.III.1959, Київ; похований ?/ - укр. режисер, драматург, засл. артист УРСР з 1942; 1922-34 - актор та режисер театру "Березіль", у різний час працював у театрах Москви, Ленінграда, Києва, Харкова, Львова; написав ряд п'єс та муз. комедій, з 1948 - режисер Київ, театру ім. І.Франка.

БАЛАБАН Гедеон /до постриження в ченці - Григорій Арсенійович; н. бл. 1530, Львів -+  10.II.1607, Львів; похований там само?/ - видатний укр. церковник, львівський спискові, син львівського єпископа, походженням з дрібношляхетського роду, з 1566 - єпископ Львівський на ймення Гедеон, вів боротьбу проти папства. 1582 виступив проти григоріанського календаря в Україні; 1596 - проти Брестської унії, організував духовні шк. й друкарні; 1585 допоміг відновити друкарню Ів. Федорова і разом з тим боровся проти братств, намагаючись підкорити їх єпископській владі.

БАЛАВЕНСЬКИЙ Федір Петрович /ЗІ,ХІІ.1864, м. Люботин, тепер Харків обл. - + 8.ХІ.1943, с-ще Ліанозове, тепер у складі Москви; похований там само/ - видатний укр. скульптор, громадянин-митець, борець за нове мистецтво. Закінчив AM у Петерб. 1903; оселився в Києві, викладав у Київ. худ. уч-щі та Миргород. керамічній шк., процес формування його світогляду видно з творів: "Троглодит з ведмедем", "Політ відьом", де приділено основну увагу людським емоціям та формі; нарешті - глибокопсихологічні, портретні бюсти письменників, композиторів, учених; один з кращих творів - бронзове погруддя М.Кропивницького на його могилі в Харкові; створив портрет Т.Г.Шевченка; під час II світової війни переїхав до дочки в Тучкове, під Москвою, під час пожежі тут загинуло багато рисунків скульптора, він переїхав до сина в Ліанозове, де й помер.

БАЛЕЙ Степан /Степан-Максим/ Володимирович /4.II.1885, с. Великі Бірки, тепер Терноп. обл. -+ 13.IX.1952, Варшава; поховано ?/ - укр. психолог. Закінчив філософ. ф-т Львів. ун-ту; 1908-27 викладав у Львів. гімназії, вів наук. роботу, 1913 захистив докторську дисертацію, опублікував праці, присвячені психології творчості Т.Ґ.Шевченка; 1922 вийшов його "Нарив психології", перший укр. підручник з психології в Галичині; з 1927 Б. - проф. психології Варшав. ун-ту; по 2-й світовій війні брав активну участь у перебудові науки психології в Польщі на засадах марксистського філософ. учення.

БАЛИКА Богдан /Божко/ Якович /н. в 2-й пол. ХVІ ст., Київ - + після 1613; поховано ?/ - обіймав керівну посаду в київ. магістраті, син київ. війта; 1612-13 написав мемуари про Дмитрія Самозванця та пре облогу Москви. В УРЕ не представлено.

БАЛИКА Дмитро Андрійович /н. 9.ІХ.1894, Седнів, тепер смт Чернігів. обл. -+  9.IV.1971, Нижній Новгород, РФ; похований там само/ - укр. бібліограф, бібліографія П.Куліша, бібліотекознавчі праці, розвідки.

БАЛИКИ - родина заможних київ. міщан, які брали участь у громад.-політичному житті Киева в ХVІ-ХVII ст.; Яцько Б. - війт київ. магістрату з 1592 до смерті 1610; боровся проти уніатів, очолюваних заможним київ. міщанином, радником мягістрату Ф.Ходикою; сини Яцька Б.: Олександр, Созон, Денис і Богдан обіймали керівні посади в київ. магістраті.

БАЛИНСЬКИЙ Іван /н. 1879 - + 1927; поховано ?/ - дослідник історії укр. права, чл. комісії соціально-економічного відділу ВУАН для вивчення права за доби Центральної Ради. Досліджував феодалізм в Україні та Польщі.

Балицький Павло /н. 1881 - + після 1930-х pp.; поховано ?/ - укр. історик і мистецтвознавець, Проф. Київ. худож. ін-ту. В довідниках нема.

БАЛИЦЬКИЙ Юліан /н. 1885 - + 191б. Красноярськ; похований ?/ - укр. діяч-освітянин, чл. львів. "Просвіти". Вивезений 1915 до Сибіру, де й помер.В довідниках нема.

БАЛIЙ Володимира /н. 23.VІ.1938, с. Заліська Воля, Ярославщина, нині Польща -+ 23.Х.1993. Міхаловиці поблизу Варшави, Польща; похована там само/ - укр. громад.-культурний та освіт. діяч у Польщі, голова Союзу українок Польщі, чл. керівних органів СФУЖО ініціатор випуску першого жіночого ж.в післявоєнній Польщі "Криниця", зачинатель і координатор акції "Дітям Чорнобиля", співтворець осередку в домі Івашкевичів у Стависьках, засновниця першого в останніх десятиліттях пункту навчання укр. мови у Варшаві, співорганізатор центру українців Варшави - кав'ярні при церкві О. Василіян. 1947 маленькою дівчинкою разом з батьками була депортована на північ Польщі. Дитячі роки минули в польській шк. під Квідзинем на Гданщині. закінчує ліцей і вступав на вчительські студії в Щецині, де входить до гурту свідомих українців, які зорганізували укр. хор. що став для багатьох шк. укр. патріотизму. Тут знаходить вона свого обранця Михайла Б., котрий щойно повернувся з ув'язнення як чл. УПА. Збудували в Міхаловицях поблизу Варшави будинок, Володимира стала працювати директором початкової шк. І записалася на вечірній відділ русистики Варшав. ун-ту, який закінчує з дипломом магістра. І тоді Влодзя, як її любовно називали земляки, з головою кидається засновувати Союз українок Польщі, вірою і правдою служити Україні.

БАЛУДЯНСЬКИЙ Михайло Андрійович /в Росії - Балудянський; н. 7.X.1769, с. Вишня Ольшава (Єльшаве) Земплинської жупи, тепер Кошицької обл. Словакії - + 3.IV.1848 /УРЕ. т.1, с.430, К., 1959; 15.ІV.1847; УРЕ, т.1, с.341, К., 1977: 3.IV.1847/, Петербург; похований там само, в Сергіївській лаврі, на надгробку напис: "Да будет воля Твоя"- улюблені слова Б./- економіст, проф. політичної економії Петерб. учит. ґімназії, згодом Пед. ін-ту та Петерб. ун-ту; виходець з родини уніатського священика. Перший ректор Петерб. ун-ту /1819-21/. Закінчив юр. ф-т Віденського ун-ту, був проф. права у Надьвародській акад.; 1797 захистив дисертацію при Будапештському ун-ті і отримав диплом доктора юр. наук, викладав у Будапештському ун-ті. 1804 переїхав до Петербурга, разом з М.М.Сперанським брав участь у складанні Зводу законів Ро-сійської імперії, був прихильником реформ у селянському питанні, підтримував зв'язки з прогресивними діячами культури Закарпаття, багато праць не надруковано. За заслуги в розробці рос. законодавства Б. одержав герб, на якому зображено книжку законів з цифрою 15, що означало 15 томів його праць у музеї Петерб. ун-ту зберігається бронзовий бюст вченого; 1874 в Петерб. ун-ті було встановлено стипендію його імені.

БАЛУХ Михайло /пс. - "Соловій"; н. 25.ХII.1926, Верхрат, нині Польща - + 11.X.1994, Гурове-Іловецьке, Польща; поховано там само/ - борець укр. підпілля. Засуджений на смертну кару 20 листопада 1947 у Ряшеві, 3 грудня 1947 цю кару замінено на довічне ув'язнення, відбув 7 років тюрми у Штумі. У довідниках нема.

БАЛЯСНИЙ Василь Олександрович /н. 1862, Полтава - + 1911, Острогоськ Воронезької губ. тепер РФ; похований там само/ - укр. фізик, син генерал-майора, сам служив на військ. службі з 1882 по 1893; вийшов у відставку, захопився наукою, друкував свої праці в ж. "Электричество", "Научное обозрение", публі-кувався й у франц. ж. "Фламаріона", в праці з питань астрономії і метеорології, з 1900-04 був гласним полт. міськ. думи, мав власну обсерваторію, згодом отав чл. комісії землевпорядкування в Острогозьку, де й помер. В УРЕ не представлено.

 де-БАЛЬМЕН Яків Петрович /н. 29.IV.1813 /УРЕ, т. 1, c.342, К., 1877: 29.VII./10.VIII./ 1813, с. Линовиця Прилуцького пов. на Чернігівщині- + 14 .VII.1845. Кавказ, загинув у бою з горцями; похований ?/. Відомостей про місце поховання не виявлено. В Петербурзі є: а/ надгробок з написом: "Бальмен-де, графиня Елена Антиповна, ум. 1 декабря 1822" /Смоленський євангелічний цвинтар/ б/ Бальмен, графиня София Антоновна - см.Козловская: Козловская Софья Антоновна, рожденная графиня Бальмен, ум. 8 января 1822 г. /Смоленський євангелічний цвинтар/. Може, які родичі Якова Петровича де-Б?/ - укр. художник-аматор. Навчався в Ніжині разом з М. В. Гоголем, де захопився малюванням; 1643 зблизився з Т.Г.Шевченком, ілюстрував рукописний "Кобзар", Т.Г, Шевченко присвятив йому поему "Кавказ", де-Б. залишив 4 альбоми малюнків з життя України й Росії.

 БАЛЬЦ Володимир Степанович /н. ІЗ.VІ.1864, Одеса - + 20.I.1938; похований там само/ - укр. маляр. Закінчив Одес. рисувальну шк. і навчався в Петерб. AM /1863-89/; був чл. Т-ва південнорос. худ., експонувався на виставках передвижників, чл. худ. Т-ва ім. К.К.Костанді.

 БАЛЬЦЕРОВСЬКИЙ Бальцеров Федір /я. в 1-й пол. ХVIII ст.- + після 80-х рр. ХVIII ст., Київ ?/; похований, імовірно, в Києво-Печерській лаврі/ - укр. маляр 2-ї пол. ХVIII ст., учень Алімпія Галика, вихованець лаврської Іконописної шк. в Києві, його значною самостійною працею було малярство на Іконостасі в Острозі на Чернігівщині.

БАНДЕРА Степан Андрійович /н. 1.І.1909, с. Старий Угринів Калуського р-ну Івано-Франк. обл. - + 15.X.1959 впав жертвою скритовбивства, медекспертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Два роки пізніше, 17 листопада 1961, німецькі судові органи проголосили, що вбивцею є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна й Хрущова. Після докладного слідства проти Сташинського відбувся процес з 1 до 15 жовтня 1962. Присуд проголошено 19 жовтня, в якому Сташинського засуджено на 8 ровів важкої в'язниці. Німецький Верховний суд у Карльструге ствердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Б. є совєтський уряд у Москві; похований на Лісовому цвинтарі у Мюнхені, ФРН, на могилі - білий мармуровий хрест з написом: "І горів, і яснів, і страждав, і вмирав вія для неї"/ - один з ватажків ОУН, ідеолог укр. націоналізму, лідер визвольної боротьби укр. народу проти окупантів, політв'язень польських та гітлерівських тюрем і концтаборів. Походив з багатодітної родини греко-католицького священика. Дитячі роки провів у рідному селі, виростаючи в атмосфері укр. патріотизму та живих нац. - культурних, політичних і суспільних зацікавлень. 1919 Б. вступив до Стрийської укр. гімназії, яку закінчив 1927: на агрономічний відділ Високої політехнічної шк. у Львові Б. записався 1928, але не закінчив, бо на заваді стала його активна революційна боротьба, займався спортом, не курив і не пив алкоголю; чл. Української Військової Організації /УВО/ став 1928, а через рік став чл. Організації Українських Націоналістів /ОУН/, 1934 Б. заарештовано за причетність до вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Б.Перацького, у варшавському процесі Б. засуджено на смертну кару, яку замінено на довічне ув'язнення: покарання відбував у в'язниці "Свенти Кшиж" /Святий хрест/, у Воронках біля Познаня, в Бересті над Бугом до половини вересня 1939; це були найгірші в'язниці Польщі, де панувала сувора ізоляція. З приходом німців Б. втікав а тюрми й опиняється на волі, а з приходом червоних у 2-й пол. жовтня 1939 з братом Василем кидав Лівії і прибув до Кракова. 30 червня 1941 проголошено відновлення Укр. Держави у Львові, післі чого німці заарештували й посадили до концтабору Заксегаузен, де він пробув до грудня 1944. Тоді звільнено його і кількох інших провідних чл. ОУН, пробуючи приєднати собі ОУН і УПА як союзника проти Москви. Фашистську пропозицію Б. рішуче відкинув і на співпрацю не пішов. Прізвище Б. нині стоїть в одному ряду з іменами М. Грушевського, С. Петлюри, В.Винниченка. В селі Старий Угринів відкрито його меморіал, пам'ятник стоїть третій, бо попередні два були підірвані ворогами укр. народу. Звісно, що рос. шовіністи його ненавидять.

БАНДУРКА Данило /Рихлієвський; н. бл. 1738, Київ - + після 1761; поховано ?/ - один з гайдамацьких бандуристів, жив на Запорозькій Січі, брав участь у гайдамацьких походах, грати навчився у богуславського бандуриста Матвія Волошина, був ув'язнений царською владою 1761, дальша доля невідома. В УРЕ не представлено.

БАНТИШ-КАМЕНСЬКА Єлизавета Іванівна /н. 1798, Москва ?/- +  16.ХІ.1834, Москва; похована в Донському монастирі, на надгробкові напис: "Бантыш-Каменская Елизавета Ивановна, супруга д. ст. сов. Дмитрия Николаевича Бантыш-Каменского, ум. 16 ноября 1884, на 36 г."/ - дружина історика Д.М.Бантиш-Каменсьного. В довідниках нема.

 БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ Володимир Миколайович /н. 1778, Москва ?/ - + 22.I.1829, монастирська в'язниця Спасо-Єфімієвого монастиря в Суздалі; похований та же, на арештантському кладовищі при в'язниці/ - брат історика Дмитра Миколайовича Б-К.; причина ув'язнення загадкова, річ у тім, що за тодіжньою в'язничною термінологією "предосудительные поступки" мали часом характер громадянського протесту. Могилу Б.-К. знайшов А.Пругавкін, він і прочитав таємні документи в Суздальській монастирській в'язниці: "Отставной коллеж-скій советникь Владимирь Николаввичь Бантыш-Каменскій, 1828 года, декабря 29 дня, прислань по Высочайшему Еге Императорского Величества повелєнію, при отношениі оть г-на владимірского гражданского губернатора и кавалера Куруты, за предосудительные поступки, к заключению вь сей монастырь, сь предписаніемь содержать его в числе прочихь, 1829-го года, янзаря 22-го померь". На могилі надгробок в написом: "Здесь покоится тело коллежского советника и кавалера Владиміра Николаевича Бантышь-Каменского, скончавшегося 22 января 1829 года» на 51 году оть рожденія. Другу-брату". В УРЕ не представлено. 

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ Дмитро Миколайович /н. 5.XI.1788, Моcква - + 25.I.1850, там у Донському монастирі/ - укр. історик, син Миколи Миколайовича Б.-К., 1800 зарахований у Моск. архів, де під батьковим керівництвом вивчав історію, дипломатію та іноземні мови; 1813 слухав лекції у Моск. ун-ті, 1814 перейшов на службу до Петербурга, звідки 1816 переведений в Україну правителем канцелярії кн. М.Г.Рєпніна; 1825-28 - цивільний губернатор Тобольська, з 1836 - віденський губернатор; написав ряд праць з історії Росії, автор тритомної "Історії Малої Росії" та зб. документів "Джерела малоросійської історії", у яких використав історичні матеріали архівів та ін. джерела. Праці Б.-К. з історії написано з монархічних позицій. До істор. могили. 1965 ще був надгробок, могильного пагорба вже не було, на надгробку чорного мармуру з одного боку напис: "Тайный советникь и кавалерь Дмитрий Николаевичь Бан-тышь-Каменскій. Родился 5 ноября 1788 года, сконч. 25 января 1850 г.", з другого: "Прямою дорогою. Своєму девизу следоваль почившій всю жизнь". Неподалік пам'ятник проф. Жуковському - батькові рос. авіації.

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ Іван Миколайович /н. 25.I.1739, м. Ніжин - + 3.III.1787, Москва; похований там само, могила в Донському монастирі, поблизу могили Дмитра Миколайовича Б.-К. До істор. могили. 1965 ще був надгробок чорного мармуру форми перевернутої сльози з написом: "Здесь покоится прахь родного племянника убіенного преосвященного Амвросія коллежского советнике и воспитательного дома попечителя Ивана Николаевича Бантыш-Каменского, родился 1739 г., 25-го генваря, скончался 1787 года 3 марта"/ - брат Миколи Миколайовича Б.-К.; згадуваний Амвросій був убитий перед брамою Донського монастиря заколотниками.

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ Микола Миколайович /н. 16.ХII.1737, м. Ніжин - + 20.I.1814, Москва; похований там само, могила в Донському монастирі, церква Пресвятої Богородиці/ - укр. історик, археограф. Навчався в Ніжинській грецькій шк., батько його вивезений в Україну з Молдавії дядьком Д.М.Кантеміром; мати укр., дочка С.К.Зертис-Каменського, який був перекладачем у гетьмана І.С.Мазепи; після Ніжина навчався в Київ. та Моск. духовн. академіях і Моск. ун-ті; з 1762 працював в архіві, за завданням уряду підготував зб. істор. документів; 1795 написав "Історію про унію", він же склав "Огляд зовнішніх зносин Росії до 1800 p."; один а видавців "Слова о полку Ігоревім".

БАПТІСТ Йоган /н. в 4-й пол. ХVII ст., Німеччина -+ після 1695, Україна; поховано ?/ - німецький архітектор, був помічником архітектора Адама Зернікау під час спорудження в 1679-95 Троїцького собору в Чернігові; 1684-92 разом з помічником Мартином Томасівським вводив Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині.

БАРАБАШ Світлана Григорівна /н. 30. 06. 1941, селище Олександрія Кіровоградської обл. - + 28. 04. ?, Кіровоград? Поховано там само?/ - укр. літературознавець, доктор пед. наук, засл. працівник освіти, її книги з літературознавства (творчість класиків укр. л-ри Андрія Малишка й Ліни Костенко), її численні передмови, рецензії, зрештою, власна поетична творчість ще потребують вивчення й узагальнення.

БАРАБАШ Яків Федорович /н. бл. 1600 - + серпень 1658, Лівобережжя, страчений за наказом гетьмана Івана Виговського; похований ?/ - кошовий отаман Запорозької Січі, прибічник Росії, очолив разом а М. Пушкарем повстання 1657-58 проти Ів. Виговського; коли той придушив повстання, Б. з'єднався з рос. військами, але був захоплений у полон і страчений.

БАРАН Михайло Лукич /нЛ880,с.Скала-Подільська, тепер смт Борщівського р-ну Тернопільської обл.- +  4.XI.1937, Харків ?/; похований ?/ - укр. революційний діяч, галичанин за походженням, під час I світової війни як по-лонений опинився в Росії, брав участь у заснуванні компартії Східної Галичини, в лютому-квітні 1920 командував 1-ю бригадою червоної Української Галицької армії /ЧУГА/, був на польсько-радянській мирній конференції, після громадянської війни працював на партійній та адміністративній роботі. Репресовано?

 БАРАН Степан /н. 1879 -+  після 1930-х pp. і похований ?/ - укр. галицький громад. і політ. діяч, публіцист, 1914 - чл. Головної укр. Ради; у Відні 1915 - чл. загальної укр. Ради, секретар земельних справ ЗУHP, автор проекту Конституції Української держави. В УРЕ не представлено.

БАРАНЕЦЬКИЙ Йосип Васильович /н. 1843, кол. Гродненська губ. тепер Білорусія - + 20.IV.1905, Київ; похований ?/ - укр. фізіолог та анатом рослин, чл.-кор. Петерб. АН з 1897, був першим проф. анатомії та фізіології рослин Київ. ун-ту /1873-98/; спільно з А.Фамінциним довів здатність гонідій лишайників до самостійного життя; вивчав осмотичні властивості рослинних клітин, з середини 80-х pp. працював головним чином у галузі анатомії рослин, за своїми поглядами - антидарвініст.

 БАРАННИКОВ Олексій Петрович /н. 2.ІV.(УРЕ, т.1, с.446, К., 1959 подав цю саму дату, натомість УРЕ, т.1, с.353, К., 1977 подав інші: 9/2І/.III.1890), м. Золотоноша, тепер Черкас. обл.- + 4.IX.1952, Ленінград; поховано ?/ - укр. мовознавець, акад. АН СРСР з 1939. Закінчив іст.-філ. ф-т Київ. ун-ту; з 1917 працював в ун-тах та ін-тах Самари, Москви і Ленінграда; опублікував бл. 250 наук. праць, досліджував новоіндійські мови та істор. інд. л-ри, переклав рос. мовою "Рамаяна", першим в Україні вивчав діалекти циганської мови і досліджував вплив на неї укр. мови; переклав укр. мовою твори Премчанда "Саут" /1926/ та ін. сучасних інд. письменників; ці переклади були першими в європейській л-рі.

БАРАНОВА Киянка з Гаврисевичів /н. 1896 - +  після 1930-х pp.; поховано ?/ - галицько-українська громад. діячка, публіцист, чл. держ. Ради ЗУНР 1919, організатор укр. галицького жіноцтва, голова укр. секції Міжнародної ліги жінок за мир і свободу. Друкувала статті в укр. часописах. Ні в УРЕ на в УЛЕ не представлено.

БАРАНОВИЧ Лазар /світське ім'я - Лука; н. 1620 ( за даними Д.М.Бантиш-Каменського - 1593; за даними УЛЕ, т.1, с.126, К., 1988 - бл. 1615) - + 3.ІХ( УЛЕ: 1/11/.IX.1693), Чернігів; поховано там само/ - укр. письменник, видавець, церковно-політичний діяч, виступав проти унії. Навчався в київ., вілен. та ка-лішській шк.; постригшись у ченці, був учителем піїтики, риторики, потім проф., а з 1650 - ректором Києво-Братського монастиря, а 1657 - архієпископ Чернігівський, був настоятелем Новгород-Сіверського монастиря, збудованого в ХVII ст., де 1663 організував друкарню /за ін. відомостями - 1674/, яку 1679 переведено в Чернігів; деякий час був фактичним київ. митрополитом, часто виступав як проповідник і письменник-богослов, багато віршував і видавав свої зб., мав тісні контакти а моск. царем Олексієм Михайловичем, до його думки дослухалися гетьмани; філософські погляди Б. - це поєднання арістотелівської філософії а християнською релігією.

БАРАНОВСЬКИЙ Іван /Іеан; н. у ХVIII ст., Галичина ?/ - + у ХVIII ст., Львів?/; поховано ?/ - укр. художник, докладних відомостей про життя і творчість Б. немає; у Львів. музеї укр. мистецтва зберігаються підписані твори Б.: "Анна пророчиця", "Сімеон", котрі подано як реалістичні зображення. В УРЕ не представлено.

 БАРАНЮК Іван /н. в 2-й пол. XIX ст. , Косівщина -+ 1-а пол. XX ст., там само; поховано ?/ - майстер гуцульської кераміки з косівської групи гончарів. Працював з братом Йосипом, їхні вироби дістали схвалення на численних висставках, але їхній внесок у розвиток гуцульської кераміки незначний. Ба-ранюки наприкінці XIX ст. з комерційних міркувань підписували свої вироби -Барановський. В УРЕ не представлено.

 БАРАНЮК Йосип /н. в 2-й пол. XIX ст.. Косівщина -+ 1-а пол. ХХ ст., там само; поховано ?/ - майстер гуцульської кераміки, працював разом з братом Іваном. В УРЕ не представлено.

БАРАНЮК Петро /н. 1816, Косів, тепер Івано-Франк. обл. - + 1860, там само; похований ?/- майстер укр. декоративної кераміки, в орнаментиці Б. серед рослинних, геометризованих та ін. мотивів в сцени, що відображають побут підгорян та верховинців, на основі праць Б. та ін. майстрів у середині XIX от. створювалась косівська шк. керамічного розпису.

БАРБАР Аркадій Олексійович /н. 1879, с. Попівщина Роменського р-ну Сум. обл. /кол. - Полт. губ./ - + після 1931 в ув'язненні, загинув у сталінсько-беріївських катівнях; похований ?/ - укр. громад. - політичний та культурно-освіт. діяч, педагог, віце-директор департаменту мін. здоров'я України за гетьмана Скоропадського, викладач Київ. мед. ін-ту, наук. співробітник ВУАН. Заарештований кадебістами 18 серпня 1929 у Києві і вироком особливого складу Верховного суду УРСР від 19 квітня 1930 за вигаданою версією участі в діяльності контрреволюційної організації СВУ згідно зі ст. 54-41 та 54-2 КК УРСР засуджений до 8 років позбавлення волі а пораженням у правах на З роки. У серпні 1989 вищенаведений вирок було скасовано за відсутністю складу злочину. 

 БАРБОН Петро /н., 1-а пол. ХVІ ст., Італія - + 1588, Львів; похований ?/ - укр. будівничий, родом з Італії, жив у Львові в 50-х рр, ХVІ ст.; пав великий вплив на укр. архітекторів: Римлянина Павла, Прихильного Амвро-сія; спорудив у Львові дзвіницю при братській Успенській церкві, що звалася вежею Корнятка /1572-82/, та житловий будинок-палац патриція Корнятка /1571-80/ в стилі Відродження.

БАРВІНОК Ганна /справж. - Білозерська-Куліш Олександра Михайлівна; ін. пс.- А.Нечуй-Вітер; н. 23.ІV.1828, х. Мотронівка, тепер у складі с.Оленівки Борзнянського р-ну Черніг. обл.- + 23.VІ.1911, там само; похована в садку, поруч а могилами П.О.Куліша та Вас. Білозерського, її брата/ - укр. письмен-ниця, представниця "етнографічного реалізму", дружина П.О.Куліша, писала оповідання з селянського життя, що друкувались у "Хаті", "Основі", "Правді" та ін. укр. виданнях; твори в основному присвячені жіночій долі, написані соковитою нар. мовою, але сентиментальні і мають релігійні мотиви.

БАРВІНОК Інна Григорівна /н. 8.VІ.1930, с. Леонтіївка Ново-Воронцовського р-ну на Херсонщині - + 10.XI.1992, Київ; поховано там само/ - укр. діяч культурі, журналіст, засл. працівник культури України /1980/, з 24 грудня 1975 -головний редактор газ. "Культура і життя", 1988 вийшла на пенсію. По закінченні Київ. ун-ту з 1953 по 1968 працювала спочатку кореспондентом, а потім завідуючою відділом інформації газ. "Зоря" /Дніпропетровськ/, з 1970 по 1975 - відповідальний редактор тієї ж газ. Чимало публікацій на теми мо-ралі, людських взаємин, народознавства, щиро й сміливо сприйняла перебудову й вітала незалежність України. В довідниках не представлено.

БАРВІНСЬКА Феодосія Андріївна /н. 11.VI.1899, Суми -+ 12.X.1966, Київ; похована там само; могила на Новобайковому цвинтарі ?/ - укр. актриса, нар. артистка УРСР, 14-річною розпочала творчу працю на сцені, з 1921 працювала в Київ, театрі ім. І.Франка; головні риси творчої манери - внутрішній драматизм і гострота форми. В УРЕ не представлено.

БАРВІНСЬКИЙ Богдан Олександрович /н.1880 - + після 1930-х pp.; поховано ?/ - галицько-укр. історик, дійсний чл. НТШ, автор монографій з історії Галичини. В УРЕ не представлено. 

БАРВІНСЬКИЙ Василь Олександрович /н. 20.II.1888, Тернопіль - + 09.05.1963, Львів; похований на Личаковому цвинтарі/ - укр. композитор, піаніст, педагог. Початкове муз. виховання дала йому мати Євгенія з Лбовичів, піаністка і співачка, саме в хорі, який вона вела в Тернополі, виявився чудовий голос Соломії Крушельницької, котрій пізніше Б. акомпанував на концертах. По закінченні Львів. гімназії навчався на філософ. ф-ті, згодом закінчив польськ. консерваторію у відомого викладача В.Курца; 1908-15 Б. навчається в Празі під керівництвом учня Дворжака Вітеслава Новака, в Празькому ун-ті слухав лекції О.Гостінського та З.Неєдли; 1914 Б. влаштував концерт укр. музики в "сметановській залі", що була переповнена празькою публікою й викликав позитивні відгуки в пресі. У фахівця ритмічної гімнастики Далькораза Б. слухав лекції в спец. осередку під Дрезденом, результатом чого було створення п'єси "Етюд методом Далькораза", на жаль, ця п'єса втрачена. 1915 Б. з Праги повертається до Львова і замість С.Людкевяча став директором Муз. ін-ту ім. Лисенка. 1926 Б. відбув концертну подорож по Рад. Україні, а в 1940-41 та 1945-47 виступав з концертами в Києві і Москві. 1948 його заарештовано й заслано на 10 років у Мордовську автономну республіку. Після арешту його рукописи знищено, так пропало бл. 40 творів, що становить приблизно третину цілого його доробку. Останні 5 років після повернення до Львова композитор присвятив спробам відновлення своєї творчості. У варшавській газ. "Наше слово" (1988.08.28) є про Б. стаття - "Про Василя Барвінського з продовженям".

БАРВІНСЬКИЙ Віктор Олександрович /н. 1885, м. Чугуїв, Харків. обл. - + 1940, Харків ?/, загинув під час культу особи Сталіна ?/; поховано ?/ - укр. історик-архівіст. Закінчив Харків. ун-т: 1909 видав пращо, в якій висвітлював процес закріпачення селянства укр. козацькою старшиною і поміщиками; після 1917 працював у Центр. архівному управлінні УРСР, згодом - Харків. центр. історичному архіві; автор ряду статей з історії України та архівної справи.

БАРВІНСЬКИЙ Володимир Григорович /пс. - Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.; н. 25.II.1850, с.Шляхтинці /тепер c. Гніздичка/ Тернопільського р-ну Терноп. обл. - + 3.II.1883, Львів; похований там само, 1892 громадськість Львова на могилі Б. поставила пам'ятника/ - укр. письменник, критик, публіцист. Закінчив Львів, ун-т, 1872, автор публіцистичних статей, прозових творів, редактор ж. "Правда" /1876-80/ та газ. "Діло" /1880-83/.

БАРВІНСЬКИЙ Олександр Григорович /пс. - Австрієць, Подолянин та ін.; н. 8.VI.1847, с. Шляхтинці /тепер с. Гніздичка/ Тернопільського р-ну Терноп. обл. п. 25.ХII.1926, Львів; похований там само/ - укр. педагог і громад. діяч, брат Володимира Григоровича Б. та Осипа Григоровича Б.; посол до віденського парламенту і галицького сейму; 1897 заснував християнсько-суспільну партію і її орган "Руслан", 1918 - короткий час був секретарем віросповідань у галицькому уряді, склав низку читанок і підручників, видав 14 томів "Історичної бібліотеки", 1893-97 - голова НТШ, залишив 2 томи спогадів. В УРЕ не представлено.

БАРВІНСЬКИЙ Осип Григорович /пс. - М.Нетяга, І.Григорович; н. вересень 1644, с. Шляхтинці /тепер с. Гніздичка/ Тернопільського р-ну Терноп. обл. - п. 8.II.1889, c.Сировари, тепер Зборівcького р-ну тієї ж обл.; похований там само/ - укр. діяч народовського табору, aвтоp істор. драми "Павло Полуботок", яку у 80-х pp. XIX ст. з успіхом виставляли на укр. сцені в Галичині. В УРЕ не представлено.

БАРВІНСЬКИЙ Павло Якович /пс. - Ізраїльтенко; н. 1862, с. Борисівка Білгородської обл. - п. 21.VIII.1908, там само й похований/ - укр. актор і письменник. Навчався в Моск. консерваторії, працював в укр. /театральних трупах М.Кропивницького, М.Садовського, Руського нар. театру в Галичині; автор нарисів, оповідань, п'єс. В УРЕ не представлено.

БАРДАХ Яків Юлійович /н. 1857, Одеса - п. 17.VII.1929, там само; похований ?/ - укр. мікробіолог, лікар-бактеріолог. Закінчив фізико-математичний ф-т Омського ун-ту /1880/ та Військове-мед. акад. у Петерб. /1886/; з 1895 - викладач Одес. ун-ту; разом з І.Мечниковим та М.Гамалією брав участь в організації Одеської бактеріологічної станції /1886/, 1903 організував в Одесі першу в Україні станцію швидкої допомоги.

БАРКА Василь /справж. -  Очерет, пс. – Іван Вершина; н. січень 1908, с. Солониця, тепер Лубенського р-ну Полтав. обл. - + після 1990-х рр., Нью-Йорк, США; поховано там само/ - укр. поет і прозаїк, перекладач. Походив з родини садівника й викладача  престижного навч. закладу. Мати його була першою вчителькою укр. мови. Закін. духовне уч-ще, трудову шк., пед. технікум, Полтав. пед. ін-т. 1940 закін. аспірантуру Моск. літ. ін-ту, захистив дисертацію на тему: „Стиль „Бежественної комедії” Данте”. Коли почалася 2-а світова війна, вступив до народного ополченні, пройшов військову підготовку для партизанської боротьби у підпіллі. Однак потрапив на фронт, дістав поранення і зрештою опинився на окупованій ворогом території й став „зрадником батьківщини”. В січні 1943-го тридцятип”ятилітній Б. поповнив ряди остарбайтерів, було вивезено до Німеччини. Та в Берліні поталанило влаштуватися в укр. вид-во „Голос”. Дізнавшись, що небезпека підстерігає його на кожному кроці, перебрався до авсбурського табору „діпі”. Там для нього навіть місця у бараці не знайшлося – ночував у ящиках. Але незважаючи на неймовірно жахливі умови, все ж писав вірші, що пізніше увійшли до зб. „Апостоли” та „Білий світ”. 1950 перебрався до США. На перших порах у Нью-Йорку життя було безрадісне й голодне. Не було даху над головою. До речі, Б. не мав житла до кінця своїх днів. Свою трудову діяльність „за морями-океанами” починав у шпиталі ордена Святого Хреста, а вже потім отримав редакторську посаду в укр. відділі радіо „Свобода”. Американський період творчості Б. досить плідний. Почав він з „Жовтого князя”, далі були літературознавчі, релігійно-філософські есе, переклади „Апокаліпсису”, „Короля Ліра” Шекспіра, творів Данте, власні романи „Рай”, „Спокутник і ключі землі”, „Душі едемітів”, п”єса „Господар міста”, поетичні зб. „Трояндовий роман”, „Псалом голубиного поля”, „Океан-I”, „Океан-II”, „Ліриник”. Саме в поезії найяскравіше проявилися мудрість майстра пера та світло його душі. Повернення творчої спадщини в Україну почалося тільки в дев”яності роки – появою в друці роману „Жовтний князь”, потім поетичних і драматичних творів. У відділ рукописів Ін-ту л-ри НАН України 1996 передано частину його архіву.

БАРОНЧ Садок /Вікентій Ферерій Григорович; н. 29.ІV.1814, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ - п. 2.ІV.1892, Підкамінь Лівів. обл.; похований там само/ -вірменський історик, писав німецькою мовою, виходець з вірмен, родини. Навчався у Львів. ун-ті, але через матеріальні нестатки пішов у домінікани й прибрав ім'я Садок. Працював у Тисьмениці 1846-48, а з 1855 - у Підкамені - Львів. обл.; залишив понад 60 цінних наук. праць, де подано цікавий матеріал про вірменські колонії на Західній Україні, написав історію Галичини та укр. культури. Багато рукописів загинуло.

БАРСИЦЬКИЙ Адам /р. н., с. і місце поховання невід./ - укр. композитор, педагог, викладав музику в Харків. ун-ті автор першої опублікованої музики до "Наталки Полтавки", написав музику до пісень "Віють вітри", "Ой, я дів-чина Наталка", романс "В'язонько" на слова А.Метлинського. В УРЕ не представлено.

 БАРСОВ Єлпідіфор Васильович /н. 1837, с. Логінове кол. Череповецького пов. Новгород. губ, РФ /УРЕ, т.1, с.457, К., 1959: 1836; УРЕ, К., 1977 уже цього прізвища не подає/ - п. 1913 /УРЕ: 1917/, Москва ?/; похований ?/ - рос.- фольклорист і літературознавець, досліджував усну нар. творчість і давньоруську писемність, не скінчив монографії "Слово о Полку Игореве" как художественный памятник Киевской дружинной Руси"; редактор московських "Чтений". Залишив багату зб. стародавніх рукописів.

БАРСЬКИЙ-ГРИГОРОВИЧ Василь Григорович (див. Григорович-Барський В. Г.). 

БАРСЬКИЙ-ГРИГОРОВИЧ Іван Григорович (див. Григорович-Барський І. Г.).

БАРЧЕНКО Дмитро /рр. і місце н. та см. й місце поховання невід./- укр. лікар, громад. діяч. Брав уч. у визвольних змаганнях 1917 – 20, емігрував до Польщі. Був одним з найактивніших діячів укр. емігрантських орг-цій у Манчжурії, куди приїхав 1931 з Волині. Продовжував там лікарську практику, а ще більше зусиль докладав до розбудови укр. життя в Харбіні, спираючись на підтримку групи політ. однодумців, що назвиалася „чвіркою” (Д.Б., Петро Марчишин, Іван Світ, Павло Яхно). Деякий час займав посаду гол. правління Укр. нац. Дому, в 1935 було обрано головою ради Укр. нац. колонії в Манчжурії, яка об'єднувала в своїх лавах представників молодшої генерації емігрантів і політ. орієнтувалася на екзильний уряд УНР у Європі. Перекладав китайську поезію на укр. мову. В УРЕ не представлено 

БАРЧИНСЬКИЙ Степан /н. 06. 12. 1885, м. Золочів, тепер Львів. обл. – п. 15. 06. 1961, м. Перт, Австралія; поховано там само, перепоховано на цвинтарі Руквуд у Сіднеї/- укр. ветеринар, оидн з ранніх поселенців в Австралії. 1910 закін. Ветеринарний ін-т ім. Кайзера Віьгельма в Берліні зі ступенем доктора. 1912 приїхав до Австралії і поселився в Перті. Перед 1-ю світовою війною повернувся до Галичини, 1918 служив старшиною в УГА. Згодом працював міським ветеринаром Золочева. Вдруге до Австралії прибув 1936 і поселився в Сіднеї. Його статті про Австралію появилися в газ. „Діло” (Львів). 1939 знову повернувся до Галичини; 2-у світову війну пережив у Югославії, Італії та Шевйцарії. 1946 остаточно (івтретє) переїхав до Австралії. Активно дпопмагав новоприбульцям з України. В УРЕ не представлено.

БАСОК Василь Якович /пс. - В.Б.Івась, Сількор дядько Бас; н. 25.ІV.1906, c. Соснівка Конотопського р-ну Сум. обл. - п. 8.Х.1938, Колима ?/; похований ?/ - укр. поет. Походив з багатодітної сільської родини, після початкової навчав-ся у Воздвиженській с.-г. шк. Ямпільського р-ну, працював у газ. "Червоне село, де систематично друкувалися його вірші, а в колективному зб. "Вперед" /Глухів, 1928/ вміщено його поезії й перші прозові твори. 1930 вийшла друком перша зб. Б. "Розорані межі", наступного року - "Рушай на врожай" та "Гримлять квартали". Про молодого поета заговорили в "Плузі", але хтось довідався, що його батьків розкуркулювали й поетова популярність пригасла. 1935 Б. перебрався до Кременчука, влаштувався відповідальним секретарем районної ґаз., де публікував і переклади з рос. поетів. Але 1936 був звільнений з роботи як "класово чужий елемент". Переїхав до Чернігова. 1930 поета було арештовано й постановою трійки УЦКВС Чернігівської обл. засуджено на 10 років виправно-трудових таборів на Далекому Сході.   1954 Б. реабілітовано посмертно. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

  

БАТРУХ Андрій /н. 1914, Балигород,  нині Польща - п. 3.V.1995, Білий Бір,  тепер Польща; похований там само/- укр. церковний і культур.-освіт. діяч, учасник оборонної війни 1939, в'язень німецьких таборів, переселенець 1947, співтворець церковного і громад. життя в Білому Борі, чл. УСКТ Церковної ради. В довідниках не представлео.  

 БАТТАЛІЯ Гвідо /н.1848, Обертин Тлумацького р-ну, тепер Івано-Франківської обл.- п.І9І5; похований ?/- польськ. шевченкознавець. Навчався в Калуші й Станіславській ґімназії, брав участь у січневому повстанні 1863; видав польськ. мовою 1865 книгу "Тарас Шевченко". Його життя і твори", яка сприяла популяризації поета в Польщі та Чехії. Польська реакція вороже сприйняла цю працю.

БАТЮК Порфирій Кирилович /н. 1884, м. Зіньків на Полтавщині - р.с. і місце поховання невід./- укр. композитор, педагог, музикант, фольклорист. Муз. ос-віту здобув у Петербурзі в муз. шк. ім. Смоленського та в придворній спеціа-лізованій капелі; 1913 повернувся в Україну й розпочав муз.-педагогічну працю, видав "Музичну хрестоматію для шкіл" та зб. шкільних хорів "Червоні свя та"; 1918 разом з П.Толстяковим у м.Зінькові заснував шк. для диригентів сі льських хорів. В УРЕ не представлено. 

БАХ Олексій Миколайович /н.29.III /УРЕ, К.,1977, т. І, с.327: 5/17/.III 1857, м. Золотоноша, тепер Черкас.  обл. -  п.1З.V 1946, Москва; похований там само, на Новодівичому цвинтарі/- укр. учений-біохімік і громад. діяч, академік АН СРСР з 1929.   Навчався в Київ.  ун-ті, був засланий 1878- 81, після повернення чл.  партії "Народна воля",  емігрував, повернувся з-за кордону 1917; засновник шк.  рад. біохіміків.

 БAXMЕTЮK /Бахматник, Бахмінський/ Олекса Петрович /н.1820, м. Косів, тепер  Івано-Франк.  обл.-  п.1882,  там само й  похований/-  укр.  нар.  митець,  майстер  косівської  кераміки;  творча  спадщина  Б.  стала  основою  Коломийської  гончарної  шк.  /1873- 1914/;  створив чудові  зразки  декоративного  розпису  як  в орнаментальних,  так  і  в  сюжетних композиціях,  у  котрих відображав побут  селян,  полонинських пастухів,  міщан та  військових.

БАХТИНСЬКИЙ Федір  /рр.н.,с.  і  місце  поховання  невід./ -  укр.  етнограф, опублікував  багато  відомостей  про  київ.  старців,  співців,  бандуристів;  до-сліджував  київ.  цвинтарі,  1928  в  ж."Життя  й  революція"  надрукував  статтю "Епітафійна  поезія",  чимало  його  статей  друкувалось у  пресі  20-х pp. В УРЕ не представлено.

БАЦУЛА Яків  /н. 1856 /УРЕ, т. І,с.470,К. ,1959  подає  цю  саму  дату,  а  УРЕ, т.І, с.375, К. ,1977/, с. Адамівка, тепер Віньковецького р-ну Хмельн.  обл. п.1933 /УРЕ, К., 1977/,  там само й  поховано/-  укр.  нар.  митець  кераміки представник  родини  з  с.Адамівки  на  Поділлі,  прикрашав  посуд  соковитим рослинним  орнаментом,  а  також  зображенням людей,  птахів  і  тварин;  найбільша колекція  його творів  зберігається в Петербурзькому  музеї  етнографії  нар. СССР. цю, видав "Музичну хрестоматію для шкіл" та зб. шкільних хорів "Червоні свя та"; 1918 разом з П.Толстяковим у м.Зінькові заснував шк. для диригентів сільських хорів. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКА Ольга Антонівна /н.5.V1 1875, м. Сучава, тепер Словакія – п. 25. 07. 1951, м. Стрий Львів. обл.; поховано там само/- укр. колекціонер і знавець нар. Вишивки Галичини й Буковини поч. 20 ст.; колекції, зібрані нею, зберігаються у Львів. та Стрийському музеях, мають зразки для окр. Районів та широко використовуються в худ. пром- сті. 

БАЧИНСЬКА (Лютомська) Теофілія Йосипівна /н. 1837, Вільно, тепер Литва – п.17. 01. 1906 у великій скруті, м. Самбір, тепер Львів. обл.; поховано?/- актриса укр. театру в Галичині, виступала в балеті в Любліні, на Поділлі, в Києві; дружина О.Бачинського, 1864 з чоловіком переїхала до Галичини, перша створила яскраві образи укр. жінок.

БАЧИНСЬКИЙ Андрій /н. 1772 (за ін. даними – 1672) – п. 1809, Закарпаття; поховано?/- уніатський єпископ на Закарпатті, підтримував своїх віруючих, які хотіли православія, переніс єпископську столицю і духовнгу семінарію з Мукачева до Ужгорода. За Б. число почат. шк. На Закарпатті зросло до 150; це були церковні парахіяльні шк., в яких навчали дяковчителі, між котрими траплялося чимало високоосвічених людей. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКИЙ Володимир /н. 1880 – п. 1927; поховано?/- укр. громад.-політичний діяч, адвокат, організатор нац.-демократичної партії. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКИЙ Едмунд /н. 1880 – п. 1945  в тюрмі; поховано?/- укр. (Закарпаття) громад.-політичний діяч москвофільського напрямку, юрист за освітою, працював суддею; 1925 – 29 – депутат чохословацького парламенту, з 1929 до 1939 – сенатор аграрної партії, 1938 – чл. автономного уряду Підкарпатської Русі; голова ЦК „Общества А.В.Духновича”,, видавав газ. рос. мовою; після 2-ї світової війни притягнуто до відповідальності як представника реакційної бурж. політики. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКИЙ Ілля /рр. н., см. і місце поховання невід./- укр. поет кінця 17 – поч. 19 ст.; його патріотичний вірш „Піснь світова” („І мні тоскно”) з актростихом „Ілля Бачинський”, є відомим з рукописного зб. 1729, свого часу був популярною піснею в Україні й Росії; з вірша видно, що автор жив на чужині, на маючи контакту з рідними; докладніших відомостей про життя Б. немає. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКИЙ Євген /н. 1885 – п. Після 1930-х рр.; поховано?/- укр. громад. Діяч, 1918 – посол УНР до Швейцарії, активіст укр. автокефальної церкви. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКИЙ Лев /н. 1872 – п. 1930; поховано?/- визначний  укр. політ. діяч і провідник радикальної партії в Галичині, адвокат, посол до австр. парламенту, заст. голови нац. Ради ЗУНР. В УРЕ не представлено.

 БАЧИНСЬКИЙ Леонід /н. 1896 – п. Після 1930-х рр.; поховано?/- укр. педагог на Закарпатті, у позашкільній діяльності організував укр. скаутизм „Пласт” (1923- 29), був редактором „Пластуна” в Ужгороді” склав кілька книжок – підручників скаутизму: „Сліди”, „Порадник впорядчика для новаків”, „Матеріали до пластових іспитів” та ін.; автор популярних праць із с.-г. й природознапвства. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКИЙ Михайло /пс. – орест Філаретів; н. 1866 – п. 1912; поховано?/- укр. поет; його т вори друкувалися з 1887 у журн. „Зоря”, „Дзвінок” та літ. збірниках. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКИЙ Омелян /н. 1886 – п. 1948; поховано?/- укр. культур.-освітній діяч і педагог, гуманіст, знавець класичної філології, працював у Галичині та на Закарпатті, пізніше – в Німеччині та Бельгії. В УРЕ не представлено.

БАЧИНСЬКИЙ Юліан /н.1870, Галичина – п. 6. 05. 1940, виправно-трудовий табір, де? ;Поховано?/- укр. громад.-політичний діяч, чл. галицької нац. Ради. 1918-19 – посол УНР у Вашингтоні. Автор творів „Україна ірридента” (Україна пригнічена), „Українська еміграція в Америці” та ін. 13 – 15 грудня виїзна сесія військ. колегії Верховного Суду СССР у Києві під головувавнням В.Ульріха розглянула справи 37 осіб; 28 з них засуджено до страти, а 9 осіб виділено на додаткове розслідування. Серед цих 9-и був і Б.; 26 листопада 1933 він повернувся разом з багатьма обдуреними компартійною пропагандою в Україну з Польщі; 6 листопада 1934 його заарештовано в Харкові по 2-й Радіальній вул., пом. 92, де Б. тоді жив разом із  донькою Оленою. 9 листопада 1934 уповноважений 2-го відділку СПВ УДБ НКВС КСРР по Харківській обл. Бордон підписав постанову, в якій було сказано, що „Бачинський є членом терористичної організації, заарештований за пропозицією СПВ НКВС УСРР,,,” і його переводять до Києва у розпорядження СПВ НКВС УСРР”. Виявляється, що доведений до відчаю на допитах А.Крушельницький, очевидно, заради врятування своїх заарештованих синів, почав лжесвідчити на Б. Лжесвідчив і ін. землячок Р.Ф.Сказинський. Брехав на Б. і директор вид-ва „Рух” А.Біленький-Березинський, а також відомий філософ, академік В.Юринець. Внаслідок чого 28 березня 1935 А.Крушельницького та Юліана Б. засуджено на 10 років позбавлення волі. Та ніхто з них звідти так і не повернувся. В УРЕ не предст- авлено.

БАШИЛОВ Михайло Сергійович /н. 18. 10. 1821, Могилів. губ., тепер Білорусія – п. 10. 12. 1870, Боцін, Тіроль, Австрія; поховано?/- укр. художник, ілюстрував твори Т.Шевченка й Марка Вовчка; на поч. 60-х рр. 19 ст. залишив Україну й оселився в Москві, де був інспектором  уч-ща малярства, скульптури й архітектури; ілюст рував також твори рос. письменників. В УРЕ не представлено.

БАШКИРЦЕВА Марія Костянтинівна /н.11. 11. 1860, с.Гавронці, тепер Диканського р-ну Полт. Обл. – п.12. 11. 1884 раптово, Париж, Франція; поховано там само/- укр. художниця. Походила з полтав. Дворян, донька генерал-майора; з 1870 навч. У Римі в польс. Художника Вільгельма Каторбінськогоь, 1876 повернулась в Україну і тут працювала; 1878 на паризькій худож. виставці її нагороджено золотою медаллю. Загальну й худож. освіту здобула у Франції, мешкала в Парижі, з великим успіхом виставляля свої твори в Паризькому салоні. Б. – вроджений витончений маляр, мала добрий голос, виступала в Україна на концертах як співачка укр. нар. пісень та світової класики; листувалася з Мопассаном, написала „Щоденник” – сповідь ніби хворобливого самообожнювання й прагнення до естетичного ідеалу в житті. Бурхливе творче життя Б. було порушене тяжкою недугою: менш як за рік, втративши голос і зір, померла. Художні твори Б. (бл. 150) були представлені на посмертній виставці в Амстердамі 1887; „Щоденника” Б. переклав з франц. на рос. мову Л.Я.Гуревич 1910, а 1904 видано листи Б. до Мопассана. Рос. шовіністи чомусь її спажщину приписують собі.

БЕВК Франце /н.17. 09. 1890, с. Закойца, біля м. Гориця, Словенія – п. 17. 09. 1970, Любляна, Словенія; поховано там само/- словен. Письменник, один з найбільших сучаинх м айстрів слова; в далекому Трієсті ще 1931 до свого перекладу „Панталахи” І.Франка додав післямову про Україну.

БЕЗБОРОДЬКО Ілля Андрійович /н. 18. 02.1756, м.Глухів, тепер Сум. обл. – п. 03. 06. 1815, Петербург; поховано там само, могила в Олександро-Невській лаврі/- виходець із козацької старшини Переяславського полку, брат Олександра Андрійовича Б., граф, сенатор, служив під командуванням Суворова 1790, брав уч. У походих проти турків (1773 – 74), дійсн. таємний радник, укр. поміщик, організатор у Ніжині гімназіївищих наук. Після братової смерті Б. знайшов у його паперах записку з проханням, щоб із грошових заощаджень покійного щороку вносили 5 тис. руб. на богоугодні заклади протягом 5-и років, а тоді вісім років – по 20 тис. На час виявлення записки вже зібралось майже 200 тис. Руб.; Б. вважав, що найкраще ці гроші витратити в Україні, канцлеровій батьківщині; вирішили організувати уч-ще вищих наук, якого в Україні ще не було. Крім братового капіталу Б. віддав свою землю в Ніжині з садком, а з власних прибутків постановив щороку видавати ще 15 тис.руб. Цар Олександр I повелів називати шк. ( з урахуванням засліг Олександра Андрійовича ,.) „Гімназія вищих наук князя Безбородька”; з 1825 - Ніжинський історико- філологічний ін-т ім. Безбородька. Тепер Пед. ін-т ім. М.Гоголя.

БЕЗБОРОДЬКО Олександр Андрійович /н.14. 03. 1747, м.Глухів, тепер Сум. обл.- п. 6. 04. 1799, Петербург; поховано там само, могила в Олександро-Невській лаврі, між Благовіщенською і Духівською церквами /- рос. держ. діяч, князь, канцлер, виходець із козацької старшини Переяславського полку, службу почав 1765 у канцелярії генерал-губернатора України О.П.Румянцева, 1776 призначено особистим секретарем цариці Катерини II. Якось вона наказала Б. заготувати одного важливого документа, а коли спитала, чи готовий документ, Б. витягнув з кишені аркуш і прочитав, ніби з чернетки. Цариці зміст сподобався, вона звеліла зараз же подати його на підпис; зніяковілий сенатор подав аркуша чистого паперу, вражена цариця не тільки не розгнівалась, а з того часу звертала особливу увагу на Б.; згодом він виявив дипломатичні здібності – 1783 домігся визнання Туреччиною приєднання Криму до Росії, 1791 підписав вигідний для Росії Ясський мирний договір, 1797 дістав титул князя і звання канцлера, став великим землевласником в Україні, а також багатьох маєтків; допоміг В.Рубану видати „Короткий літопис Малої Росії” (1777); на його кошьт відкрито в Ніжині згадувану гімназію вищих наук.

БЕЗБОРОДЬКО Микола Іванович /н.1883 – 1937 загинув у сталінсько-беріївських катівнях; поховано?/- укр. геолог, петрограф, доктор г.-м. наук, ппрофесор, відомий дослідник Укр. кристалічного масиву, завідував відділом петрографії Ін-ту геол. Наувк АН України і каф. мінералогії та петрографії Київ. ун-ту; підготував підручник, який і тепер є цінним посібником для петрографів. 

БЕЗКОРОВАЙНИЙ Василь /н.12. 01. 1880 – п. Після 1944, США; поховано там само/- укр. піаніст, диригент хорів, педагог, композитор інструментальної і вокальної музики. Навч. У Консарваторії галицького муз. Т-ва у Львові, тривалий час викладав математику в гімназіях Львова, Тернополя, Золочева, де водночас був диригентом співочих т-в; до 1911 – львів. „Бояна”, з 1929 – золочівського „Бояна”; в Тернополі та Золочеві організував ін-ти ім. М.Лисенка; 1944 емігрував до США. В УРЕ не представлено.

БЕЗКРОВНИЙ  Кузьма /н. 1886, Галичина – п. після 1930-х рр.; поховано?/- укр. громад. І політ. Діяч на Кубані, один із засновників і директор укр. кредитового т-ва в Харкові (1910); чл. укр. кубанської Ради  та кубан. уряду. Емігрував до Чехословаччини , де був лектором Укр. госп. академії у Подєбрадах; публікував статті та розвідки в укр. журн. і часописах.  В УРЕ не представлено.

БЕЗПАЛИЙ Іван /н. 1-а пол. 17 ст., Уманщина? – п.1718; поховано?/- наказний гетьман України, обрано під Варвою (1658); виходець із козацької старшини Уманського полку; коли 1659 у Переяславі обрали гетьманом Юрія Хмельницького, став генеральним суддею; на поч. 18 ст. прийняв схиму.

БЕЗПЕРЕЧИЙ Дмитро Іванович /н.18. 10. 1825, слобода Борисівка Курськ. губ, тепер РФ – п. 17. 09. 1913, Харків; поховано там само/- укр. художник і педагог. Закін. Петерб. АМ (1846), учень К.Брюллова, викладав малювання в Ніжин.ліцеї і в середніх шк. Харкова (1850 – 1900); учитель В.О.Беклемішева, С.І.Васильківського, Г.І.Семирадського, П.О.Левченка, М.С.Ткаченка; основні праці зберігаються в Харків. музеї образотворчого мист-ва.

БЕЗРЕДКА Олександр Михайлович /н.27. 03. 1870, Одеса – п.28. 02. 1940, Париж, Франція; поховано там само/- укр. мікробіолог, учень і співробітник І.Мечникова. Закін. Новорос. (Одеса) ун-т; з 1897 до кінця життя працював у Пстерівському ін-ті в Парижі; праці присваячені проблемам імунітету та анафілаксії; запропонував засоби запобігання анафілактичному шоку, захворюванню на черевний тиф, холеру, дизентерію. В УРЕ не представлено.

БЕЗУГЛИЙ Пилип Максимович /н. 1893 – п. 2. 12. 1956, Київа; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, в одній ограді з артисткою О.Полянською, на хресті бляшана табличка з написом: «Безуглый Филипп Максимович, с к. 2. 12. 1956 г. на 63 году жизни/ - укр. актор. В УРЕ не представлено.

БЕКЛЕМІШЕВ Володимир Олександрович /н.3 (15). 08. 1861, Катеринославщина – п. січень 1920, м. Новоржев, тепер Посковської обл.; поховано там само/- рос. скульптор, академік петерб. АМ (з 1892). Зазнав впливу передвижників. Навч. у Харків. рисувальній шк. М.Раєвської-Іванової та петерб АМ (1878 – 87). Твори: композиція «Селянська любов» (1896), статуя П.Чайковського (1897) портрети Т.Шевченка (1899) та А.Куїнджі (1909) пам ятник О.Грибоєдову в Тегерані, а також композиція до 1000-річчя Русі в Новгороді, де є й портрет Т.Шевченка. До України та її культури Б. ставився з повагою.

БЕКЛЕМІШЕВ Григорій Михайлович /н.23. 01. 1881, Москва – п. 5. 02. 1935, Київ; поховано там само/- укр. піаніст і педагог. Закін. Моск. Консерваторію (1900), а з 1913 – прпоф. Київ. консерваторії, згодом – також муз. ін-ту ім. М.В.Лисенка; виховав багато піаністів-солістів і педагогів; у 20-х рр. присвоєно звання засл. професор УРСР.

БЕЛЕЙ Іван Михайлович /пс. – Роман Розмарин, Гнат Перевізник та ін.; н. 1856, с. Войнилів, тепер смт Калуського р-ну Івано-Фр. обл. – п. 20.10. 1921, Львів; поховано там само/- укр. журналіст, перекладач і критик, редактор журн. «Світ» (1881 – 82); на поч. Своєїдіяльності – прогресист, разом з І.Франком та М. Павликом співробітничав у журн. «Друг», редагуючи газ. «Діло» (1884 – 1902).

БЕЛЬГОВСЬКИЙ Іван Васильович /н.13. 09. 1870, с.Сідаківці Полтав. пов. – п. після 1913, Київ?; поховано?/- укр. доктор агрономії, приват-доцент Київ. ун-ту. Навч. У Полтав. дух. семінарії (1892), закін. Харків. ветеринарний ін-т (1897) із званням лікаря. Закін Новоолександрівський ін-т с.-г. Та лісівництва із званням ученого агронома (1901); працював помічником зав. дослідної ферми Новоолександрівського ін-ту; 1902 обрано викладачем ветеринарії Київ. політех. ін-ту; 1904 склав магістерський іспит при Київ. ун-ті, з 1907 дістав учений ступінь магістра агрономії. 1913 дістав учений ступінь агрономії; опублікував низку наук. праць і статей. В УРЕ не представлено. 

БЕМЕР Федір (Фрідріх) Васильович /н. 2-а пол. 1820-х рр. (УРЕС, т.1, стор.152, К.1986: 1-а пол. 30-х рр.) Чернігівщина – п. 1885, Катеринослав; поховано там само/- укр. педагог. Навч. у Чрнігів. гімназії та Харків. ун-ті; за кордоном знайомився зі станом шкільної освіти і виховавчою роботою; прихильник гуманізму, наочності й свідомості в навчанні; деякий час редагував рос. Журн. «Учитель», з 1874 зав. Нар. Уч-щами Одеси. Останні роки прожив у Кат еринославі. Б. відомим є і як письменник та перекладач.

БЕН Степан Федорович /справж. Бендюженко; н. 24. 11. (за ін. даними – 16. 10) 1900, с. Лозоватка, тепер Шполянського р-ну Черкас. обл. –  01. 11. 1937 розстріляно сталінсько-беріївськими катами; поховано?/- укр. поет, походив з сільс. родини. Закін. сільську шк., навч. в учит. семінарії на батьківщині Т.Шевченка в Кирилівці. Закін. 2 курси пед. ін-ту, служив штабістом у Симона Петлюри, а також у Денікіна і навіть у якійсь банді Гризла. Службу в Червоній армії відбував протягом 1920- 22, після чого повернувся в Лозоватку, працював біля землі, займався самоосвітою і періодично виїжджав до Києва та Харкова в справах публікації свої віршів. 1928 на одному з вечорів Б.почув М.Зеров, а після публікації віршів привітав автора як надійну зміну неокласиків.  Пізніше Б. став чл. літорг. «Плуг». Арештовувано Б. 1929 органами ДПУ в Черкасах чи то в звязку з СВУ, чи за агітацію проти колективізації і впродовж з років відбував заслання десь на Крайній Півночі. Повернувшись додому, вчителював спочатку в Лозоватці, а потім у с. Княжому на тій же Звенигородщині. Як поет Б. не встиг розкрити свої можливості на повну потужність, оскільки видав лише одну зб. Віршів «Солодкий світ» (вид-во «Плужанин», 1929). Під час обшуку 27 липня 1937 у нього забрано 12 зошитів та один блокнот з віршами, сліди яких досі не знайдено. Повторно заарештовано Б. 2 серпня 1937 оперуповноваженим НКВС УРСР сержантом держбезпеки М.Котляренком; слідство вів лейтенант Добричев, звинувативши Б. в участі в «шпигунсько-повстанській організації якою керувала польська розвідка». 22 жовтня 1937 його засуджено до розстрілу. В УРЕ не представлено.

БЕНАРДОС Микола Миколайович /н.26. 06. 1842, с.Бенардосівка, тепер м. Мостове Миколаїв. обл. – п. 08. 09. 1905, м. Фастів, тепер Київ. обл.; поховано там само?/- укр. винахідник, творець дугового електрозварювання (1882). Навч. у Киїа. ун-ті і в Петровській землеробській та лісовій академії в Москві; на поч.  70-х рр. став винахідником-професіоналом, 1889 учена рада Петерб. Електротехнічного ін-ту присвоїла йому почесне звання інж.-електрика; наприкінці 90-х повернувся в Україну; Б. належить бл. 120 винаходів.

БЕНЦАЛЬ Микола Гнатович /н. 24. 05. 1891, с. Курінці, тепер Зборівського р-ну Терноп. Обл. – п. 09. 09. 1938, Коломия, тепер Івано-Фр. обл. ; поховано там само; на могилі встановлено памятник-погруддя за проектом С.Литвиненка, 1964 зберігався в доброму стані/- укр. актор і режисер, виступав на сцені т-ва «Руська бесіда», театральні діяльність почав дуже рано; протягом 20- 30-х рр. очолював різні театральні трупи; актор багатогранного обдаровання, ст ворив визначні сценічні образи Возного, Карася, Лукаша, Миколи, Остапа. 

БЕНЦАЛЬ-КАРП'ЯК Олена Олександрівна /н. 1901, Меджибож на Поділлі – п. 1990, США; поховано там само/- укр. актриса, «королева оперети», громад.-освітній діяч на емігріції, дружина Михайла Григоровича Б. та Володимира Карп яка. Дівоче прізвище – Сівницька. Навчаючись у гімназії в Проскурові (тепер Хмельницькому), вона співала в церковному і світському хорах, була солісткою, виступала на сцені з 12 років, 1919 з відзнакою закінчила 8-класну гімназію і вступила на істор.-філологічний ф-т Укр. ун-ту в Кам янці-Подільському, тоді ж потрапила до укр. галицького театру львів. «Бесіди»; дебютувала роллю Дівчини в «Наймичці», яку ставив А.Бучма. Разом з УГА поневірялась у 20-і рр., потім знову Галичина, де вона зіграла  понад 70 ролей; прихід більшовиків застав т еатр у Коломиї, звідки він переїхав до Станіслава, а згодом до Львова. За нім. окупації співала в ревю. 1944 разом з театром Б.Блавацького емігрувала на Захід. Переїхавши до Америки, працювала в Міннеаполісі, в дитячому відділі шпиталю, активно включилася в громад. роботу. В УРЕ не представлено.

БЕРГ Микола Васильович /н.24. 03. 1823 (УЛЕ 1824), Москва – п.16. 06. 1884, Варшава, Польща; поховано?/ - рос. письменник, перекладач, журналіст; перекладав з 28 мов світу, зокрема «Пана Тадеуша», «Кримські сонети» А.Міцкевича, окремі поезії Т.Шевченка; з 1868 до кінця життя – викладач рос. л-ри у Варшав. ун-ті. 

БЕРДНИК Олесь (Олександр) Павлович /н.25. 12. 1927 («ЛУ» за 2 червня 2005: 1926), с. Вавилов, тепер Снігурівського р-ну Херсон. обл. – п. 2003, Київ; поховано в садку його садиби, с. Гребені Київ. обл./- укр. письменник-філософ, а не фантаст, як його представляли. Уч. 2-ї світової війни, 1945 – 49 навч. у студії при Київ. укр. драм. театрі ім. І.Франка. Друкувався з 1956. Автор повістей «Поза часом і простором» (1956), «Привид іде по Землі» (1959), «Серце Всесвіту» (1962), «Покривало Ізіди» (1988), романів «Шляхи титанів» (1958), «Стріла часу» (1960), «Хто ти?» (1966), «Чаша Амріти» (1968) та ін. Тоді ж Б. став для укр. патріотів одним із символів свободи й незалежності, сказати б, вільнодумства, вістки про нього та його прямо таки небесні твори передавалися з уст в уста, й КГБ це відчуло, зрозуміло й почало його зусібіч цькувати, як це «воно» робило в найкращі часи свого розквіту (20-і – 30-і, 40-і й аж до Горбачової Перебудови роки). Тільки для Нього вони були пігмеями: він їх просто не помічав упритул. Жив і творив, як Апостол. Такий і вигляд мав. У «ЛУ» за 2-е червня 2005 є спогад про Б. видатного поета Б.Олійника. 

БЕРДЯЄВ Сергій Олександрович /пс. –Обухівець; н. 1860, Київ – п. 06. 11. 1914, там само; поховано?/ - укр. поет і журналіст,перекладач, лікар; писав укр., рос., нім. та польс. мовами. Кращі поезії: «Моїм синам», «До України» та ін. Перекладав рос. мовою деякі твори О.Маковея, нім. – поему М.Вороного «Євшан-зілля».

БЕРЕЖНИЙ Василь Павлович /н. 26. 06. 1918, с. Бахмач на Чернігівщині - + бл. 1987, Київ; поховано там само/ могила на Новобайковому цвинтарі/- укр. письменник. Закін. Укр. технікум журналістики в Харкові, був журналістом на Чернігівщині, уч. 2-ї світової війни. По війні закін. філологічний ф-т Київ. ун-ту; працював у редакеціях газ. «Молодь України», журн. «Дніпро», «Вітчизна», «Україна». Особливо плідно працював у галузі наук. фантастики.

БИЧКО Валентин Васильович /н. 17. 06. 1912, Харків - +  бл. 1995, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/ - укр. письменник, громад. діяч. По закін. Харків. ін-ту народної освіти (ІНО) працював учителем, редактором газ. «Зірка», вид-ва «Молодь», журн. «Піонерія», лауреат премії ім. Лесі Українки. У 20 років вийшла його перша зб. Віршів «Матері на заводах», потім – «Сонце над головами», «Як ми в таборі жили» і в такому ж дусі…

БЕРЕЖНИЦЬКИЙ Богдан /н. 1886 – п. після 1930-х рр.; поховано?/- укр. віолончеліст-віртуоз з Галичини. В УРЕ не представлено.

БЕРЕЗА Василь /н. 1754, містечко Свіри, тепер с. Перемишлянського р-ну Львів. обл. – п. 1835 (за ін. даними – 1827 або 1831), там само й поховано/- укр. художник. Навч. у Римі (Італія), працював у Краківці та рідному містечку; у Римі виконав ряд копій полотен італійський майстрів, писав полотна на релігійні теми для церков у Львові та Ярославі, а також на анімалітичні теми (деякі картини зберігаються у Львів. музеї укр. мист-ва).

БЕРЕЗОВСЬКА Марина Юріївна /н. 14. 02. 1914, Санкт-Петербург – п. після 1989, Австралія; поховано там само/- укр. класична танцівниця, хореограф, учитель танку, дочка видатного укр. художника-графіка Юрія Нарбута. Вчилася класичного танку в Києві, була танцюристкою Київ. держ. Театру муз. комедії (1935 – 36) та балету Опрного театру в м.Горькому, Росія (1937 – 38). Під час 2-ї світової війни стала чл. Укр. муз. театру, з яким 1943 виїхала на Зх. Україну, а потім до Берліна. 1949 виїхала до Австралії і поселилася в Перті, де почала навчати класичного балету. 1950 стала співзасновницею балетної компанії Зх. Австралії. 1956 переїхала до Мельбурна, отримала звання чл. Ордену Австралії.  

БЕРЕЗОВСЬКИЙ Григорій /н. 2-а пол. 19 ст. – п. після 20-х рр. 20 ст.; поховано?/- укр. артист у трупі М.Садовського, працював з ним з дня заснування театру до остаточного розпаду трупи в Ужгороді; знав єврейську мову і побут, грав ролі євреїв, завідував у театрі електроосвітлювальною частиною, винайшов чимало цікавих освітлювальних елементів. В УРЕ не представлено.

БЕРЕЗОВСЬКИЙ Максим Созонтович /н.16. 10 1745, Глухів, тепер Сум. Обл. – п. 22. 03. 1777, Петербург; покінчив життя самогубством, поховано там само/- укр. композитор (Москва його називає російським), відіграв важливу роль у становленні укр. та рос. музики. Освіту загальну й почаиткову музичну здобув у Київ. духовній академії, де й почав писати музику; мав гарний голос, через що й потрапив до Петерб. придворної капели; брав уч. у виставах італ. Опери; 1765 послано до Італії, де навч. у Болонській академії. Там написав оперу «Демофонт», яку з успіхом поставлено в Ліворно, 1774 повернувся додому, написав чимало духовних концертів, мав стати директором Кременчуцької муз. акад., але двірські інтриги довели до самогубства. Б. є першим представником нового напрямку в хоровому співі в Україні й Росії, він поєднав укр. нар. музику з церковною тематикою.

БЕРЕНШТАМ Вільям Людвігович /н.16. 11. 1839, Полтавщина (обидві УРЕ: Київ) – п. 10. 11. 1904, Київ; там само й поховано/- укр. громад. діяч і педагог, походив з полтав. дворян. Закін. 1-у київ. гімназію та Київ. ун-т (1862), викладав у гімназіях Києва, Пскова, Петербурга; вийшов у відставку 1898, чл. киїів. «Громади», зазнав переслідувань царських властей, брав уч. у київ. Географічному т-ві. Автор низки статей про укр. культуру, друкував  твори в журн. «Киевская старина», спогади про Т.Шевченка, М. Костомарова тощо. 

БЕРЕСТ Олексій /н. бл. 1921, Сумщина – 02. 11. 1970 загинув на 49 році життя під колесами електрички, рятуючи чужу дитину, яка була в цей час на колії, Ростов-над-Доном; поховано там само, могила на закритому напівзруйнованому цвинтарі; є рішення про посмертне присвоєння Б. звання Героя України й прах перевезти до Києва і перепоховати в Могилі Слави  столиці України/-  уч. 2-ї світової війни, українець родом, лейтенант під два метри зростом. 30 квітня 1945  батальйон капітана Неустроєва 150-ї стрілецької дивізії наблизився до Рейхстагу. Очолити групу і забезпечити піднятта червоного прапора над рейхканцелярією доручено було саме йому. Єгоров, Кантарія і Б. увечорі того самого дня пробилися всередину будинку. На другому поверсі їх зустрічають кулементими чергами. Ризикуючи життям, Б. буквально пробив дорогу Єгорову й Кантарії, аби ті почепили на рейхстагу порапор Перемоги. Їм обом, як відомо, дали Героїв Совєцького Союзу, а Б – орден бойового червоного прапора. Сам Грицько Жуков викреслив ім'я відважного українця. 3 листопада 1970 на пероні вокзалу в Ростові-над-Доном він побачив чужу мале дитя на колії, а тут струмко наближалась електричка. Він залишив свою п'ятирічну дитину на пероні, а сам кинувся рятувати чуже маля. І врятував. А сам загинув. Оце і є характер справжнього українця.  

БЕРЕТТІ Вікентій Іванович /н. 14. 08. 1781 (УРЕ: 14.07) – п. 18. 08. 1842, Київ; поховано там само, могила на Старобайковому цвинтарі, під високовольтовою лінією, недалеко від могили Ол. Беретті; давній саркофаг, з одного боку вздовж напис, у головах саркофага обеліск з написом: « Беретти Виталий Иванович, 14.08. 1781 – 18. 08. 1842, профессор архитектуры, академик”. На старому саркофазі напис: „ Здесь  погребено тело професора архитектуры Викентия Беретти. Род. 17 июня 1780, сконч. 18 авг. 1842»/- укр. архітектор, академік з 1809, проф. З 1831. Закін. петерб. АМ, був автором перебудови частини Києва, спорудив Київ. унт. св. Володимира (1837 – 43) та Ін-т шляхетних дівчат (1839 – 43). 

БЕРЕТТІ Олександр Вікентійович /н. 19. 04. 1816, Петербург – п.06. 06. 1895, Київ; поховано там само, могила на Старобайковому цвинтарі, під високовольтною лінієюЮ недалеко від могили Вікентія Івановича Б; давній надгробок з хрестом; напис: «Александр Викентьевич Беретти. Род. 19 апреля 1816, умер 6 июня 1895»/- укр. архітектор, представник класицизму, син Вікентія Івановича Б. Навч. З 1827 у петерб. АМ, з 1840 - її академік. Споруди в Києві: Будинок пансіону Левашової (теперПрезидія НАН України), анатомічний театр (1851- 53), 1-а Київ. гімназія (1852, тепер гуманітарний корпус Київ. ун-ту), співавтор проекту Володимирського собору в Києві.

БЕРИНДА Памво /світське – Павло; н. між 1555 – 60, Самбірщина, ймовірно с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львів. обл. – п. 13. 07. 1632, Київ; поховано там само, могила в Києво-Печерській лаврі/ - видатний діяч укр. культури та освіти, письменник і друкар, автор першого укр. словника „Лексіконь словенороскій и имень тлькованіє” та силабічних віршів; діяч львів. Братства, працював як гравер і друкар у Стрятині, Перемишлі, Львові, а з 1619 – у Києві, завідував друкарнею у Києво-Печерській лаврі, був одним із зачинателів укр. поезії та шкільної драми. Брат Степана Б.

БЕРИНДА Степан /Стефан; н. 2-а пол. 16 ст. – п. Після 1634, Київ?; поховано в Києво-Печерській лаврі/- укр. друкар, поет і гравер, брат Памви Б., його сподвижник у літ.-видавничій діяльності; працював у друкарні Києво-Печерської лаври; писав вірші, один з яких прис вятив П.Могилі; надрукував блю десятка книг; йому належать дві гравюри з власними ініціалами й дат ами 1629 року.

БЕРКОС Михайло Андрійович /н.03. 04. 1861, Одеса – п. 20.07. 1919, Харків; поховано там само?/ - укр. маляр-пейзажист. Закін. Одеську рисувальну шк. (1877) та АМ у Петербурзі, чл. Т-ва пдн-рос. художників з 1894; його малярські етюди свідчать про поетичне сприймання укр. природи й майстерність пленериста.

БЕРКУТ Леонід Миколайович /н.1879 – п. 1940, Київ; поховано там само/- укр. історик, дослідник зх.-європейського середньовіччя, проф. Київ. та ін. ун-тів; своєю працею „Етюди з джерелознавства середньої історії” та ін. зробив вагомий внесок у медієвістику.

БЕРЛАД Михайло /н.2-а пол. 19 ст. – п. Після 1930-х рр.; поховано?/- укр. кооператор з Галичини, співвидавець Української Загальної Енциклопедії (УЗЕ) у Львові за гол. Редакцією І.Раковського. В УРЕ не представлено.

БЕРЛИНСЬКИЙ Максим Федорович /н. 05. 08. 1764, Нова Слобода, тепер с. Путивльського р-ну Сум. обл. – п. 06. 01. 1848, Київ; поховано там само, могила на Старобайковому цвинтарі/ - укр. історик т а археолог. Закін. Київ. духовну акад., навч. У Петербурзі, з 1809 учителював, з 1833 – інспектор 1-ї київ. гімназії, з 1829 – чл. Моск. т-ва історії і древностей російських, з 1843 – почесний чл. Тимчасової комісії для розгляду стародавніх актів у Києві. Автор „Короткої російської історії для юнацтва” (1800); прихильних рос. самодержавства, опублікував цінні документальні матеріали і дані археологічних розкопок, зокрема  з історії Києва.

БЕРНАРДАЦЦІ Олександр Йосипович /н. 1831, П ятигорськ – п. 13. 08. 1907, Одеса; поховано там само/- укр. рхітектор. Закін. Петерб. Буд. уч-ще (1850), був міським архітектором Кишинева (1856 – 78) та Одеси, де багато проектував і будував; кращі споруди Б. в Одесі: будинок т. З. Нової біржі (1899), готель на Пушкінській вул. (1899), житлові будинки тощо.

БЕРНДТ Отомар /н. 1896 – п. Після 1930-х рр. Поховано?/- укр. композитор, кантата „Міцна фортеця”, фортепіанні композиції тощо. В УРЕ не представлено.

БЕРТЬЄ Давид Соломонович /н. 13. 07. (така сама дата в першій УРЕ, натомість друга подає: 19 (31). 05. 1882, Літин, тепер смт Вінн. обл. – п. 16. 05. 1950, Київ; поховано там само/ - укр. срипаль, диригент, проф., засл. Діяч мистецтв УССР з 1938. Закін. Муз. Ін-т у Варшаві (1901), Петерб. Консерваторпію (1904), з 1918 – педагог Київ. муз.-драм. Ін-ту ім. М.Лисенка, з 1912 – у консерваторії; професор, виховав багато скрипалів.

БЕРТЬЄ-ДЕЛАГАРД Олександр Львович /н. 1842, Севастополь – п. 26. 02. 1920, Ялта; поховано там само/- укр. археолог, за освітою військ. інженер, фахівець з історії, нумізматики й епіграфіки Криму; вийшов на пенсію 1897. Вивчав нумізматику та археологію пн. узбережжя Чорного моря, багато матеріалів з цих питань друкував у місцевій пресі, значною є його істори чна розвідка – студія про облогу Корсуня великим київським князем Володимиром.

БЕРШАДСЬКИЙ  Сергій /н. 1850 – п. ?; поховано?/- рос. правник українського походження, друкувався в журн. „Киевская старина”. В УРЕ не представлено.

БЕСАРАБ Ольга /н. бл. 1900, Галичина – п. бл. 1926, убита польс. жандармами у в'язниці на Бригідках у Львові; поховано на Личаківському цвинтарі/- укр. учителька в Галичині, громад.-політична діячка. В УРЕ не представлено.

БЕСКИД Антін /н. 16.09. 1855, с. Ганіговці – п. 16. 06. 1933, Ужгород; поховано там само/- укр. держ. і суспільно-політичний діяч, юрист, організатор Пряшівської руської ради в Ужгороді, уч. Мирних переговорів у Парижі як чл. чеської делегації; губернатор Підкарпатської Русі 1923- 33, москвофіл. Навч. У гімназії (Кежмарк) і в колеії (Пряшів). Закін. юр. ф-т Будапештського ун-ту, працював адвокатом у Кежмарку і в Спиській Старій Веси. З 1906 був директором маєтків та юр. радником греко-католицького єпископства в Пряшеві, брав активну уч. у роботі Крайової ка толиць кої партії, відстоював інтереси русинів на території Угорщини, 1918 заснував Руську нар. раду, 1923 призначено губернатором Підкарпатської Русі; на цій посаді перебував до кінця свого життя. Став першим головою культурно-літ. т-ва ім. О.Духновича. В УРЕ не представлено.

БЕСКИД Микола /н. 1883, Закарпаття – п. 10. 12. 1947; поховано?/- укр. історик і громад. Діяч. Автор творів: „Ю.А.Ставровський-Попрадев”, „А.А.Духнович”, „Карпаторусская древность”  та ін. В УРЕ не представлено. 

БЕССАРАБА Іван Венедиктович /н.бл. 1850, с. Ломази Седлецької губ., тепер Польща – п. 1921, м.Нова Прага Кіровоград. обл.; поховано там само/- укр. фольклорист і етнограф, з 1880-х рр. До 1916 працював нар. учителем у Новій Празі, збирав і досліджував фольклорні та етнографічні матеріали в Седлецькій і Херсонській губ., вивчав їх мовно-діалектологічні особливості. В працях Б. чимало уваги приділено укр.-рос. та укр.-білорус. і частково укр.-польс. культурним взаєминам.

БЕССЕР Віллібальд Готлібович /н. 07. 07. 1784, Інсбрук, Австрія – п. 11. 10. 1842, Кременець; поховано там само/- укр. ботанік, за походженням австрієць. Закін. Краків. (Польща) ун-т, з 1809 викладав ботаніку й зоологію у Волин. гімназії м. Кременця, перетворениій 1818 на ліцей; 1834 – 38 завідував кафедрою ботаніки Київ. ун-ту, чл.-кор. петерб. АН з 1836. Праці Б. присвячені вивченню флори Галичини та Значної час тини Правобережної України; зібрав великий гербарій, що зберігається в Ін-ті ботаніки НАН України.

БЕЦ Володимир Олексійович /н. 14 (обидві УРЕ: 26). 04. 1834, с. Татаровщина в передмісті Остра, тепер Черніг. Обл. – п. 12.10. 1894, Київ; поховано там само, могила на цвинтарі Видубицького монастиря,неподалік від могили Ханенків, надгробок-хруст з написом: „Бець Владимир Алексеевичь 1834 - 1894/- укр. анатом, гістолог, прогресивний громад. діяч. навч. у Ніжин., згодом у 2-й Київ. гімназіях. Закін. мед. м-т Київ. ун-ту, де згодом був професором, зав. кафедрою анатомії; 1871 дрезденська АН (Німеччина) запропонувала видати атлас його анатомічних препаратів, на всесвітній виставці у Відні (Австрія) 1873 отримав медаль; з видатним укр. істориком В.Б.Антоновичем видав книгу „Историческіе деятели Юго-Западной Россіи”; за своїм фахом видав 35 наук. праць рос. та багатьма іноземними мовами; з 1871 – консультант з нервових хвороб при Кирилівській лікарні в Києві, тепер ім. І.П.Павлова, а з 1884 – гол. лікар т-ва Пд-Зх.. залізниць. Книжку „Ист орическіе деятель Юго-Западной Россіи” було інтерпретовано як засідження нац. Політики в Україні, через що Б. був змушений залишити ун-т, якому віддав багато років праці. Б. – основоположник сучасного вчення про архітектуру мозку голови. 

БЕЦЬКИЙ Іван Єгорович /н. 1818- п. 1890, Флороенція, Італія; поховано там сам- о?/- укр. видавець і перекладач. Виховувався в родині М.П.Погодіна, видавця шовіністичних журн. „Московский вестник” і „Москвитянин”, українофоба. Освіту здобув у Моск. (1833- 39) і Харків. (1840 – 42) ун-тах. Служив у Харкові (1842 – 45) та в канцелярії моск. губернатора. Перебуваючи в Харкові, належав до середовища укр. інтелігенції, підтримував дружні стосунки з В.Каразіним, Г.Квітко.-Основ'яненком, М.Костомаровим. За їх активною уч. упорядкував і видав 34 книги  альм. „Молодик” (1843 – 44). Тут було вміщено твори Т.Шевченкпа, О.Пушкіна. М.Лермонтова, Г.Квітки-Основ'яненка, А.Метлинськогьо та ін., матеріали до історії укр. л-ри – „Огляд творів, писаних малоросійською мовою М.Костомарова.

БЄДНИЙ Дем'ян /пс.- Придворова Юхима Олексійовича; н. 13. 04. 1883, с.Губівка Херсон. губ., тепер Компаніївського р-ну Кіровоград. обл. – п. 25. 05. 1945, с. Барвиха Одинцовського р-ну Моск. обл., де мешала тоді й мешкає тепер верхівка Росії; поховано в Москві на Новодівичому цвинтарі, дільниця № 2, навпроти могили В.Шишкова, неподалік від могили О.М.Толстого – стела з факсимільним підписом Б., внизу напис: „Ефим Алексеевич Придворов 13.4. 1883 г. – 25. 5. 1945”/- рос. сов. поет-сатирик. Закін. Київ. фельдшерську шк., Петерб. ун-т (1908), почав друкуватись у Києві 1899; уч. громад. війни, писав і укр. мовою примітивні стішки; був компартійним жлобом, жив у Кремлі поблизу Лєніна й лизав йому черевики, за що й любили його більшовики; в газ. „Известия” на геніальний фільм О.Довженка „Земля” надрукував гидкого пасквіля, звідки й почалися гоніння на Олександра Петровича.  

БЄЛІНСЬКИЙ Віссаріон Григорович /н.1811 – п.1848, Петербург; поховано там само/- рос. літ. критик, публіцист, „рев. демократ”, філософ-матеріаліст. У 1839 -48 у журн. „Отечественные записки» і «Современник». Писав про Пушкіна, Лермонтова й Гоголя. Писав і про Г.Квітку-Основ'яненка, а також Т.Шевченка, люто ненавидячі його, як ненавидів і все українське, тобто був елементарним рос. шовіністом. 

БЄЛІЦЕР Володимир Олександроаич /н. 17.09. 1906, м.Рязань, тепер РФ – п.04. 03. 1988, Київ; поховано там само, могила на Байковому цвинтарі/- укр. біохімік, акад. НАН України з 1957. Закін. Моск. ун-т (1930), з 1944 до кінця життя _ керівник відділу структури і функції білка Ін-ту біохімії АН УРСР, один з визнаних авторів фундаментального відкриття 20 ст. – явища окисного фосфорилювання в си стемі енергетичних перетворень у клітині, відомим є працями з денатірації білків та вичення механізмів полімеризації фібрину – білку, що є визначальним у механізмі зсідання крові; розробив ряд діагностикумів передтромботичних ст анів при серцево-судинних захворювань.

БЄЛОУСОВ Іван Олексійович /н.27. 11. 1863, Москва – п.07. 01. 1930, там само й поховано/- рос. письменник-перекладач. Закін. (1880) міське уч-ще в Москві; палкий шанувальник творчості Т.Шевченка; робітник-кравець, перекладав рос. мовою твори Кобзаря, деякий час жив у Боярці, поблизу Києва; там працював над перекладами  Шевченкових творів.

БЄЛЬСЬКИЙ Федір Іванович /н.1-а пол. 15 ст., Україна – п. Бл. 1506, Москва; поховано там само/- один з керівників укр. і білорус. феодалів проти литовського панування; виходець з укр. роду Б., які в 14 – 15 ст.володіли феодальною маєтністю в Україні та Білорусії. Онук князя Володимира Ольгердовича Б.; 1481 змовники намірювались убити вел. литовського кн. Казиміра, але були викриті, внаслідок чого Михайла Олельковича та Івана Гольшанського страчено, а Б. втік до Москви, де згодом породичався з моск. вел. кн. і відіграв значну роль у політ. Житті Моск. держави.

БИКОВ Леонід Федорович /н.12. 12. 1928, с. Знам'янка, тепер у складі смт Черкаського Слов'янського р- ну Донец. обл. – 11. 04.  1979 трагічно загинув в автокатастрофі прямо на містку Патона по дорозі за Київ, на дачу; загинув загадково, але є версія, що це сплановане самогубство, бо в передсмертних листах до І.Миколайчука та Мащенка він прозоро натякав на це, хоч і завуальовано, прохав потурбуватися про долю родини; поховано на Новобайковому цвинтарі, де на могилі встановлено пам'ятника, як установлено й на його батьківщині/- укр. актор і кінорежисер, нар. артист України з 1974. У 1951 закін. Харків. театр. ін-т, 1951- 60 працював у Харків. рос. театрі ім. О.Пушкіна. В кіно 3 1952. Створив чимало цікавих ролей українців у кіно, хоч і рос. мовою, бо українсько. тоді не дозволялося. За любов до укр. народу й нац. культури зазнав утисків і прямих переслідувань з боку компартійних бонз; лауреат Держ. премії ім. Т.Шевченка. 

БИНЧ Григорій /н. 12. 12. 1905, с. Вілька, кол. Сяніцького пов., тепер Польща – п. 11. 10. 1988, Львів; поховано там само/- укр. лемківський різбяр по дереву; на Лемківщині займався с.-г. і як більшість односельчан – різбярством. 1945 з родиною переселився (чи переселили) в Україну, в с. Гутисько Терноп. обл., там  у колгоспі, було обрано депутатом сільради. пацював згодом переїхав у Трускавець, де працював різбярем-надомником в артілі ім. Лесі Українки, а пізніше – в Худ. фонді у Львові; особливо любив різьбити палиці з головами фантастичних звірів, у виконанні яких він був недосяжним серед колег, котрі старалися наслідувати його твори. Його вироби постійно експонувалися на обласних, републіканських і всесоюзних виставках., ярмарках, а деякі знаходяться в приватних колекціях кол. СССР, Польщц, Чехословаччини, Словаччини і США. Колись Філарет Колесса записував з його уст лемівські нар. пісні. В УРЕ не представлено.

БИРЧАК Володимир /н.12.03. 1881, с. Любинці, тепер Стрийського р-ну Львів. обл. – п. 1946; поховано?/- укр. письменник і літературознавець. Походив з родини священика. Закін. філософ. ф-т Львів. ун-ту. Вчителював у Дрогобичі й Самборі; з 1920 жив на Закарпатті, був викладачем гімназії в Ужгороді. Замолоду належав до літ. угруповання „Молода муза”, Зб. оповідань „Під небом півдня” (1907), „1. 000. 000” відтворюють життя й настрої галицького міщанства та дрібної інтелігенції, писав істор. повісті, автор кілько читанок, досліджував вплив візантійських церковних пісень на „Слово о полку Ігоревім”.

БИЧ Л... /н. 1875 – п.1944, Прага, Чехія; піддано кремації, прах загубився/ - укр. інженер, професор, науковець, громад. діяч. В УРЕ не представлено.

БИЧКО Валентин Васильович /н.17. 06. 1912, Харків – п. 1995, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/- укр. поет, перекладач. По закінченні Харків ІНО працював учителем, редактором газ. „Зірка”, гол. Редактором вид-ва „Молодь”, журн. „Піонерія”; нагороджено орденами та премією ім. Лесі Українки та М.Островського; автор численних книжок для дітей.

БІБЕРОВИЧ Іван /н. 1884, Галичина п. 15. 11. 1920, Коломия, тепер івано-Фр. Обл.; поховано там само/- укр. актор і директор укр. театру в Галичині, чоловік Іванни Антонівни Б.; на сцені з 1874, коли був гімназистом Терноп. Гімназії; 1881 – 92 – директор театру т-ва „Руська бесіда” у Львові, разом з режисером І.Гриневицьким збагатив репертуар; як актор відзначався в ролях лірико-драматичного плану.

БІБЕРОВИЧЕВА Іванна Антонівна /уроджена Коралевич, сценічний пс. до 1897 – Ляновська; н. 30. 12. 1861, с. Фалиш, тепер с. Станків Стрийського р-ну Львів. обл. – п.07. 09. 1937, м.Коломия, тепер Івано-Фр. обл.; поховано там само/- укр. актриса. Дружина Івана Б. На сцені з 14 років; 1876 – 92 – провідна артистка, після 1892 на сцені виступала епізодично.

БІБІКОВ Дмитро Гаврилович /н. 1792 – п. 22. 02. 1870, Петербург; поховано там само/- кат укр. народу, генерал-губрнатор Пд.-Зх. краю (Правобережна Україна); брав уч. у розгромі Кирило-Мефодіївського т-ва, нещадно придушував селянські виступи проти поміщиків. Т.Шевченко затаврував його в поемі „Юродивий”.

БІГДАЙ Яким Петрович /н. 1850 – п.бл. 1910, Катеринодар, тепер Краснодар; поховано?/- збирач укр. та рос. нар. пісень, очолював катеринодарський музейний гуртом аматорів, який 1890 перетворився на відділення Рос. муз. т-ва; 1896 – 98 Б. видав зб. „Пісні кубанських і терських козаків”, куди увійшло 556 пісень; разом з П.Махровським створив оперету „Чорноморський побит” за однойменною п'єсою Я.Кухаренка.

БІДНОВ Василь Олексійович /н.02. 01. 1874, с.Широке Херсон. губ., тепер райцентр Дніпропетров. обл.- п. 01. 04. 1935, Варшава, Польща; поховано там само, могила на православному цвинтарі, ще й досі збереглася/ - укр. історик церкви, дійсн. чл. НТШ, один з організаторів катеринославської „Просвіти” (1905), директор 1-ї укр. гімназії в Катеринославі (1917 – 18), професор Укр. ун-ту в Кам'янці-Подільському, 1920 або 1921 емігрував до Варшави; там було заарештовано й заслано в глушину, звідки втік до Праги (Чехія) приблизно 1922. Там був одним із зачина телів Укр. істор.-філологічного т-ва, профеором Укр. вільного ун-ту в Празі (1922 – 29), прпофесором Укр. господарчої академії в Подебрадах (біля Праги), професором Укр. пед. ін-ту в Празі 1929 (за ін. даними – 1932). Потім переїхав до Варшави і став професором кафедри церковної історії Варшав. ун-ту до самої смерті. В УРЕ не представлено.

БІДУЛА Василь /н.1868, с.Лапшин Бережанського р-ну Терноп. обл. – п. 1925; поховано там само/- укр. нар. майстер різьби по дереву; все жит тя працював у рідному селі. Автор невеликих соціально змістовних скульптур; у т ворах Б.яскраво виявився самобутній талант, багата уява, глибоке відчуття матеріалу; твори Б. зберігаються у Львів. музеї етнографії та худож. промислу. В УРЕ не предст- авлено.

БІЛАНОВСЬКИЙ Іван Дмитрович /н. 20. 01. 1878, м. Лохвиця на Полтавщині – п.15. 04. 1958, Київ; поховано?/- укр. антомолог. Закін. Петерб лісовий ін-т (1900), з 1936 до кінця жи ття працював в Ін-ті зоології АН України, з 1946 – зав. відділом фауни безхребетних; опублікував бл. 50 нвук.праць. В УРЕ не представлено.

БІЛЕЦЬКА Віра Юхимівна /н. 11. 08. 1894, м. Охтирка, тепер Сум. обл.  – п. 1933 (голодомор?); поховано?/ - укр. етнограф і фольклорист, одни з перших звернула увагу на робітничу поезію, зібрала й видала  велику кількість шахтарських пісень і частівок Донбасу; їй належить дослідження укр. нар. одягу.

БІЛЕЦЬКА Марія /н. 1864, Тернопіль – 30. 12. 1937, Львів; поховано там само/- укр. педагог, одна з організаторів 1-ї приватної укр. 8-річної шк. у Львові 1898, викладач цієї шк., згодом її директор; брала уч. у жіночому русі Галичини.

БІЛЕЦЬКИЙ  Ієремія /н. 2-а пол. 17 ст. – п. після 1738, Київ; поховано в Києво-Печерській лаврі?/- київ. майстер худож. литва та золотар 1-ї пол. 18 ст.; у музеях збереглися його твори – культовий посуд і коштовні срібні позолочені оправи книг; композиції складні: орнаменти з квітів та овочів.

БІЛЕЦЬКИЙ Леонід /н.? – п.?; поховано?/- укр. літературознавець у США, 1952 у газ. „Український голос” умістив критико-біографічну статтю про І. Франка. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БІЛЕЦЬКИЙ Микола Федорович /н. 1851, Новоселиця, тепер Новомосковськ Дніпропетр. обл. – п. 18. 02. 1883, Харків; поховано там само/- укр. зоолог і фізіолог. Закін. Харків. ун-т (1873), з 1877 – доцент кафедри  зоології того самого ун-ту. Наук. праці присвячені розробці методик фізіологічного дослідження тварин, зокрема риб, порівняльній морфології, фізіології органів тощо. В УРЕ не представлено.

БІЛЕЦЬКИЙ Михайло Семенович /н. 08. 11. 1910, м. Кобеляки на Полтавщина - ?; Поховано?/ - укр. поет-гуморист і прозаїк. Закін. Полтав. індустріальний тенхнікум та педінститут, у Москві – Літературний ін- ім. Горького, уч. 2-ї світової війни. По війні був інспектором шкіл Львів. обл. відділу нар. освіти. Автор багатьох книжок.

БІЛЕЦЬКИЙ Олександр Іванович /н.21. 10. 1884, Казань, тепер РФ – п. 02. 08. 1961, Київ; поховано там само,могила на Байковому кладовищі, праворуч від головної алеї, за могилами корифеїів укр. театру. Надгробок з написом: „Академік Олександр Іванович Білецький”. У спільній ограді ще могила з написом: „Белецкая Мария Ростиславовна 28. 02. 1885 – 21. 06. 1963”/-  укр. літературознавець, акад. АН України з 1939 та АН СССР з 1958; засл. діяч науки України, доктор Ін-ту л-ри ім. Т.Шевченка НАН України. Закін. історико-філологічний ф-т Харків ун-ту, викладав у харків. вузах, друкувався з 1919; 1918 захистив магістерську дисертацію. Широко відомими є його праці про західноєвропейських та античних письменників; брав уч. у виданні підручників. Підготував цілу плеяду фахівців.

БІЛЕЦЬКИЙ Фелікс Мар'янович /н.17. 11. 1927, с. Новопетрівка на Херсонщині -1991, Дніпропетровськ; поховано там само/- укр. лтературознавець, педагог, доктор філол. Наук, професор. Закін. Дніпроп. ун-т, став там викладати, захистив кан. і доктор. дисертації. Широкий діапазон зацікавлень Б.: „Лесь Мартович”, „Оповідання, новела, нарис”, „Українська сатира кінця 19 ст.”, „Стильові течії в українській літературі, „Жанрові форми літературної критики”, „Іван Сенченко” та ін.

БІЛЕЦЬКИЙ-НОСЕНКО Павло Павлович /н.16 (27). 1774, м, Прилуки, тепер Черніг. обл. – п. 11 (23). 06. 1856; там само, поховано в с. Лапинцях Прилуцького пов./- укр. письменник, педагог, мовознавець. Закін. 1793 Шляхетський сухопутний кадет. корпус у Петрограді, перебуваав на військ. службі під Очаковом, при шт урмі Праги; 1798 залишив службу в чині капітана й оселився в с. Лапинцях, учителював, був підсудком Прилуцького полкового суду, доглядачем повіт. уч-ща і почесним доглядачем до 1840; придврний радник; 1841 заклав у Прилуках приватний пансіон, де навчався М.А.Маркевич. Автор багатьох творів, частково укр. мовою; за життя твори майже не друкувалися, деякі опубл. Посмертно. Роман „Зіновій Богдан Хмельницький”, „Іван Золотаренко”, словник і граматика укр. мови та ін. – усе це переважно залишилося в рукописах.

БІЛИЙ Володимир /н. 1894 – п. після 1930-х рр. (репресовано?); поховано?/ - укр. літературознавець, етнограаф; розвідки про Г.Сковороду та ін. Ні в УРЕ, не ні в УЛЕ не представлено.

БІЛИК Іван (див. Рудченко Іван Якович).

БІЛИК Меланія /н. 18. 11. 1911, Чернівці – п. 04. 04. 1988, Аделаїда, Австралія; поховано там само/- укр. діячка жіночого руху, правник. Юр. студії закін. у Бухаресті (Румунія); працювала там правником. 1943 переїхала до Німеччини, а 1949 – до Австралії і поселилася в Аделаїді. Чл. багатьох жіночих управ пд. австралії, була головою (1952, 1961-63, 1968- 73). Була ініціатором створення Музею укр. мист-ва в Аделаїді. В УРЕ не представлено.

БІЛИКОВСЬКИЙ Іван Семенович /н.08. 10. 1846, Галичина – п. 1922, Станіславів, тепер Івано-Фр.; поховано?/- укр. муз діяч і композитор-самоук, один із засновників станіславського т-ва „Боян” і перший диригент йогохору, чл. правління львів. співочого т-ва „Боян”; написав шкільний пісенник та кілька хорових творів, гармонізував укр. нар. пісні.

БІЛИЛОВСЬКИЙ Кесар Олександрович /пс. – Цезар, Білило, Цезаренко, Ц. Б., Іван Кадило, Ольгин та ін.; н. 22. 02. 1859, с. Стопилівка, тепер Вознесенське Золотоніського р-ну Черкас. Обл. – п. 28. 05. 1938, Сімферополь; поховано там само/- укр. поет і видавець, за фахом медик. Навч. у Лейпцигському й Віденському ун-тах. Усе життя працював лікарем, у Мітаві перебував на посаді помічника мед. Інспектора; з 1876 вміщував вірші в рос. і галицьких виданнях, а згодом – у харків. альманасі „Складка” (1887 та 1892); нім мовою вдало переклав вірші Т.Шевченка, видав 2 томи альманаху „Складка”, переклав з нім. Українською Боденштадта, Гете, Шіллера; деякі поезії Б. набули популярності, зокрема „ В чарах кохання”, „Вечрня пісня” та ін.

БІЛИНСЬКИЙ Володимир /н. 1869 – п. 1918; поховано?/- укр. громад. діяч, працював на Збаражчині. В УРЕ не представлено.

БІЛИНСЬКИЙ Володимир /н. 27. 05. 1910, Чернівці – п. 22. 12. 1967, м. Турек, Вікторія в Австралії; поховано там само/- укр. юрист, журналіст, громад. діяч. Правничі студії закін. у Чернівец.ун-ті, активний у студент. житті, чл. багатьох суспільних орг-цій Буковини; з 1944 на еміграції в Австрії; гол. укр. делегації суспільної служби у франц. окупаційній зоні у Форальбергу; з 1949 – у Мелбурні; брав уч. в укр. культур. житті – керівник культурно-освіт. відділу СУОА 1960- 67, уч. зб. „Українці в Австралії” (1966). Автор довшої статті про укр. культурно-мистец. сили в Австралії. В УРЕ не представлено. 

БІЛИНСЬКИЙ Дмитро Григорович /н. 02. 09. 1874, с. Колиндяни, тепер Чортківського р-ну Терноп. обл. – п.28. 10. 1941; поховано там само/- укр. різбяр по дереву; його праці свідчать про видатний худож. талант і силу пластичного відчуття; твори зберігаються в музеях Кракова і Битома; у Львів. музеї укр. мист-ва- погруддя Т.Шевченка.

БІЛИНСЬКИЙ Гнат /н.? – п.04. 08. 1992, Філадельія, США; поховано там само/- укр. політ. І громад. діяч у США, редактор, чл. Президії секретаріату СКВУ, співзасновник Світового конгресу вільних українців, довголітній заст. Президента СКВУ, президент Екзекутиви укр. конгресового комітету Америки, організатор Чотирьох свобод України. В УРЕ, звісно, не представлено.

БІЛИНСЬКИЙ Йосип /н.1859 або 1860, с. Козівка, тепер райцентр Терноп. обл. – п. 1925 або 1926, Швейцарія; поховано там само/- укр. фармацевт, громад. діяч. По закін. Самбірської гімназії навч. на відділенні фармації Львів. ун-ту. В 1880 прибув до Єгипту, депоселився й зайнявся аптекарською справою та опанував арабську медицину. На поч. 1890-х став власником невеликої аптеки по вул Мускі в Каїрі; згодом значно розширив її, відкривши дослідні лабораторії і склади готових ліків. Тоді ж було прийнято на службу до хедива (намісника султана Оттоманської імперії в Єгипті) придворним аптекарем. Супроводжував єгипетського правителя у мандрах на верблюдах по Сінаю. 1904 одержав від хедива звання бея (полк.), а Віденська академія надрукувала наук. працю з методики лікування, успішно застосованої Б. З кінця 19 ст. навколо нього гуртувалася невеличка укр. колонія. Б. піклувався про лікування і побут приїжджих земляків, зокрема Лесі Українки, Д.Яворницького, Б.Грінченка. Сприяв виступам у Каїрі та Олександрії молодого оперного співака А.Дідура, приятелював з Соломією Крушельницькою, яка приїздила на гастролі до Єгипту. Передавав кошти на видання в рідному краї творів укр. письменників, періодики, розбудову освіти й суспільних рухів у Галичині. На поч. 1-ї світової війни повернувся в Європу. У Віднв займався забезпеченням укр. полків мед. персоналом і медикаментами. Останні роки свого життя провів у швейцарському маєтку Монтус. В УРЕ не представлено.  

БІЛИНСЬКИЙ Йосип /н. 2-а пол. 17 ст., м.Канів – п. після 1729, Київ; поховано в Києво-Печерській лаврі ?/- укр. майстер-ліпник; 1726 – 29 прикрасив ліпним орнаментом Успенську церкву Києво-Печерської лаври після її пожежі 1718; вибагливох форми фронтони, вікна, портали були оздоблені в дусі кращих укр. нар. традцій; в орнам енті є стилізовані мотиви укр. флори й фауни.

БІЛИНСЬКИЙ Михайло /н. 1882 – 1921 загинув у бою з більшовиками; поховано?/- укр. держ. діяч, один з організаторів укр. морського мін-ва УНР; 1919 – морський міністр і начальник морського генштабу; 1920- 21 – міністр вну трішніх справ УНР. В УРЕ його нема.

БІЛКОВСЬКИЙ Іван /н.1-а пол. 17 ст. – п. після 1668; поховано?/- укр. військ. діяч; по смерті Івана Сірка став у запорожців кошовим. В УРЕ ж не представлено.

БІЛОГРАДСЬКИЙ Тимофій /н. бл. 1700, Україна – п. після 1740; поховано?/- укр. бандурист і співак 18 ст.; на поч. 30-х рр. Був музикантом при царському дворі в Петербурзі; 1733 відряджено до Німеччини (Дрезден), 1739 прийнято на службу придворним музикою; користувався великим успіхом як співак та віртуоз-виконавець складних творів на бандурі; 1740 переїхав до Дрездена, вистапав за кордоном. Далі сліди загубилися.

БІЛОЗЕРСЬКА  Надія Олександрівна /дівоче – Ген; н. 24. 05. 1838, маєток Софіївка, що був на території Білозерського р-ну Вологод. обл., тепер РФ – п. 27. 02. 1912, Петербург; поховано?/- рос. перекладачка, журналістка, дружина В.М.Білозерського; писала біографічні нариси „В.Т.Наріжний” (1896), розвідки – „Царское венчание в России” (1986) та ін.

БІЛОЗЕРСЬКИЙ Василь Михайлович /н. 1825, хутір Мотронівка, тепер у складі села Оленівки Борзнянського р-ну Черніг. обл. – п. 22. 02. 1899, Петербург; поховано в Мотронівці, поруч з могилою П.Куліша/- укр. культурний і громад. діяч, виходець із чернігівських дворян. Навч. у Київ. ун-ті, один з організаторів Кирило-Мефодіївського братства; Чоловік Надії Олександрівни Б.; 1847 заарештовано й заслано, 1861 – 62 – редактор журн. „Основа”, за що йому Україна мусить скасти довічну подяку; потім служив, був чл. Варшавської судової палати, після відставки жив у Петербурзі.

БІЛОЗЕРСЬКИЙ Микола Михайлович /н.1833, хутір Мотронівка, тепер у складі села Оленівки Борзнянського р-ну Черніг. обл. – п. 10. 06. 1896, м. Борзна, тепер райцентр тієї само обл.; поховано там само/ - укр. фольклорист і етнограф, брат Олександри Михайлівни Білозерської-Куліш (див. Барвінок Ганна) та Василя Михайловича Б. Збирав та досліджував фольклорні, історичні й етнографічні матеріали; окремі праці зберігаються в рукописах.

БІЛОКУР Катерина Василівна /н.25. 11. 1900, с. Богданівка, тепер Яготинського р-ну Київ. обл. – п. 10. 06. 1961; там само й поховано, на могилі споруджено пам'ятника/- видатний майстер укр. декоративного малярства , нар. художник України з 1956; грамоти навчалася самотужки, природний хист до малювання набув розвитку в самодіяльності; з кінця 1930-х рр. Експонує твори на обласних, республіканських, союзних виставках і за кордоном. Б. – основоположник декоративного малярського натюрморту в укр. нар. мист-ві. Їй присвячено художні літературні твори, її талантом захоплювалися видатні укр. літератори, зокрема П.Тичина й М.Рильський.

БІЛОКУРСЬКИЙ Осип Миколайович /н. 1883, м. Коломия, тепер Івано-Фр. обл. – п. 1944; поховано?/- укр. майстер нар. кераміки. Викладав у школах Миргорода, Опішні, Черкасах. Залишив книги з кераміки. В УРЕ не представлено.

БІЛОСТОЦЬКИЙ Анатолій Юхимович /н. 15. 09. 1921, Одеса – п. 22. 07. 1993, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/- укр. скульптор, нар. художник України з 1974. Син відомого укр. скульптора Юхима Ісайовича Б. Уч. 2-ї світової війни. 1952 закін. Київ. держ. худ. ін-т. Широкої популярності набули створені Б. композиції, присвячені  видатним діячам минулого та сучасного України, портрети мистців, робітників, воїнів. Разом з О.Супруном створив ряд пам'ятників, серед яких І.Франкові в Києві (1956), Т.Шевченку в Одесі (1966), героям Визвольної війни укр. нар. 1648 – 54 у м. Жовті Води на Дніпропетровщині (1991) тощо.

БІЛОСТОЦЬКИЙ Юхим Ісайович /н. 15 (28). 06. 1893, Єлисаветград, тепер Кіровоград – п. 02. 10. 1961, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі в кінці алеї, що відходить праворуч від головної (за церквою), надгробок з написом: „Скульптор Белостоцкий Ефим Исаевич 1893 – 1961” – моноліт сірого граніту з бюстом-портретом/- укр. скульптор. Навч. 1913 – 20 в Одес. Худож. уч-щі. Серед творів – портрет Марії Заньковецької (1936), пам'ятник Г.Котовському в Умані (1959) тощо.

БІЛОУСОВИЧ Л... /н. 18 ст. – п. 18 ст., Київ; поховано в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, зруйнований енкаведистами під час 2-ї світової війни, звернувши цей злочин на фашистів/- укр. церковний діяч, архімандрит Києво-Печерської лаври. В УРЕ не представлено.

БІЛОЦЕРКОВСЬКИЙ Левко Григорович /н. 1897, м. Олександрія, тепер Кіровоград. обл. – п. 23. 08. 1066, Київ; поховано там само, могила на Байковому цвинтарі/- один з найстаріших працівників укр. театру, суфлер театру ім. І.Франка в Києві; опублікував книгу „Записки суфлера”. В УРЕ не представлено.

БІЛУХА-КОХАНОВСЬКИЙ Михайло Андрійович /н. 1809, Полтава – п. 08. 01. 1891; там само й поховано/-  укр. правник, журналіст. Закін. Царськосельський ліцей 1826; почав працювати 1829 у канцелярії малоросійського генерал-губенрнатора князя Рєпніна; з того часу жив до смерті в Полтаві, працюючи на різних посадах; 1839 – суддя, з 1845 – голова палати кримінального суду, з 1864 – чл. губерніального в справах присутствія, був головою мирових суддів; публікуваав статті в журналах. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено. 

БІЛЯВСЬКИЙ Остап /н. бл. 1740, с. Городище, тепиер Терноп. обл. – п. 1803, Львів; поховано там само/- укр. художник-портретист; 1766 навч. у Римі, жив і працював у Львові, де в музеях зберігаються підписані портрети його роботи; малював і релігійні твори для львів. храмів.

БІЛЯШІВСЬКИЙ Микола Федотович /н. 11. 10. 1867, м. Умань, тепер Черкас. обл. – п.21. 04. 1926, Київ; поховано в Каневі на Княжій горі, могила в дуже гарному стані, доглянута, надгробок-плита з написом: „Академік Микола Федорович Біляшівський, фундатор всеукраїнського історичного музею та ДКПЧ м-ка в Києві, 1867 – 1926”. Поховання відбулося за старим козацьким звичаєм: у Києві труну до пароплава везли на волах під червоною ки тайкою/- укр. археолог, етнограф, мистецтвознавець. Закін. юр. ф-т Київ. ун-ту, був вільним слухачем Моск. ун-ту на природничому ф-ті; уч. багатьох археол. з'їздів; редактор зб. „Археологическая летопись Южной России”, а потім – журналу тієї ж назви; 1902 – 23 – дирктор Київ. істор. музею. Автор ряду праць з археології, етнографії, мистецтвознавства. Великий патріот України. Про нього написано багато досліджень, особливо тепло - С.Плачинда. 

БІЛЬСЬКИЙ Степан Володимирович /н. 08. 01. 1866, м. Борзна на Чернігівщині – п. 07. 05. 1943, Київ; поховано?/- укр. геолог. Закін. Гірничий ін-т у Петербурзі (1894); старший геолог тресту, з 1907 до кінця життя досліджував корисні копалини Житомирської, Волинської і Рівненської обл.; опублікував 23 праці з геології, відрив родовища топазів, моріонів, ільменіте та ін.; виховав багатьох фахівців-геологів; активний громад. діяч. В УРЕ не представлено, бо ж помер в окупації тощо.

БІРЮКОВ Михайло Олексійович / справж. – Бірюк, пс.: Купріян, Диндря, Ол. Вовченко; н. 01. 10. 1903, с. Новосвітлівка, тепер смт Краснодонського р-ну Луган. обл. – п. 01. 02. 1966, Львів; поховано там само, могила на Личаковому цвинтарі/- укр. письменник. Закін. Таганрозьке вищепочаткове уч-ще 1919; перше оповідання надрукував 1928; перша п'єса – 1929; уч. 2-ї світової війни; з 1946 – співробітник журн. „Радянський Львів”, газ. „Львовская правда”.

БІЧУА-БИЧИНСЬКИЙ Варфоломей /н. 25. 05. 1899, Дашів на Вінничині – п. 09. 02. 1994, Варшава, Польща; поховано там само, могила на православному цвинтарі на Волі/ - уч. збройних змагань за незалежність України 1917 – 18, сибірський засланець і багатолітній в'язень совєцько-московських тюрем. В Україні працював на цукроварні; в Польщі організував і розвинув мінерально-видобувну  та хімічну промисловості. В УРЕ не представлено.

БЛАВАЦЬКИЙ Володимир /н. 1900, Галичина – р. см. і місце поховання невід./- укр. актор, працював у театрі „Березіль”. В УРЕ не представлено.

БЛАЖКЕВИЧ Іванна Омелянівна /н. 09. 10. 1886, с. Денисів, тепер Козівського р-ну Терноп. обл. – п. 02. 03. 1977; там само й поховано/- укр. письменниця. Закін. 1920 екстерном Львів. учит. Семінарію. Друкувалася з 1908. Окремими виданнями для дітей вийшли: віршовані п'єси „Св. Миколай в 1920 році” (1920), „Тарас у дяка” (1923), „Діло в честь Т араса”, „Вертеп” (обидві – 1924), „В мамин день” (1931), зб. оповідань і поезій тощо. За сприяння Ірини Вільде 1958 вийшла зб. віршів у Львові, а 1963 теж за сприяння Ірини Вільде стала чл. НСПУ на 77 році свого життя. У 5-у числі журн. „Дзвін” за 1991 вийшли „Спогади” Б. Також опублікувала спогади про Павла Думку та асиля Стефаника.

БЛАЖЧУК Трохим Петрович /пс. – Огневик; н. бл. 1900, Вінничина – п.1940, Вінниця; поховано?/- укр. поет. Навч. на вищих пед. курсах (у Вінниці?) на поч. 1920-х рр.; згодом – у Кам'янець-Подільському ІНО, 1926 переїхав до Одеси. Літ.діяльність розпочав студентом Вищих курсів, в Одесі організував обласну філію „Плуг”, керував нею; захворів на сухоти й помер; журн. „Україна” (№ 27, 1964) посмертно надрукував кілька його віршів. Ні в УЛЕ, ні в УРЕ не представлено.

БЛАКИТНИЙ Василь Михайлович /справж. – Елланський; н. 31. 12. 1893, с. Козел, тепер смт Михайло-Коцюбинське Черніг. обл. – п. 04.12. 1925, Харків; поховано на загальному цвинтарі, біля заводського аеродрому, поруч з братською могилою уч. жовтневого перевороту та могилами авіаторів; згодом там утворилося маленьке кладовище, якраз над шосе Харків – Москва; на смерть Б. відгукнулися М.Калінін та Г.Петровський. Це була така тактика/- укр. поет, літ. критик, публіцист, громад. і партійний діяч, звісно, романтик. Закін. Черніг. духовну семінарію, навч. у Київ. комерц. ін-ті. Літ. діяльність розпочав 1912, але перші твори побачили світ 1918, організатор і редактор журн. „Червоний перець” та ін., активний політ.діяч, спершу чл. УПСР (боротьбист), а згодом – КП(б)У, один із засновників і керівників Спілки пролетарських письменників „Гарт”, був улюбленцем тодішнього укр.письменгства; врятував О.Довженка від розстрілу комуністами. По смерті більшовики його викреслили з літератури й пам'яті про нього. І лише за хрущовської „відлиги” почали видавати його твори й говорити про нього, як про щирого комуніста. 

БЛАКИТНИЙ Кость /справж.- Костянтин Юрійович Пестушко; н.10. 02. 1898, с. Ганнівка на Катеринославщині – 01. 06. 1921 загинув у бою з чекістами, а за свідченням його брата Федора в нижці „В Херсонських степах” застрелився зі словами: „Як буде Україна вільною, передайте привіт!” , Єлисаветград, тепер Кіровоград; три дні чекісти не дозволяли поховати Б., на четвертий батько, Юрій Семенович Пестушко, пішов до комісара просити дозволу поховати сина „Хорошего ты сына воспитал», - в'їдливо промовив комісар, на що батько відповів: «Я певен, що ваші батьки також не знають, де ви і що робите». Комісар дозволив поховати Б., але на другий день його відкопали й повезли до Кривого Рога, де труну відкрили, трупа сфотографували, а потім дозволили батькові зарати сина і вже вдруге перепоховати в рідному селі Ганнівці/- укр. отаман Степової дивізії. Мав трьох братів (Івана, Федора, Миколу) та  трьох сестер (Поліну, Віру, Уляну), які згодом стали вчительками. Кость виявив непересічні здібності до математики. Закінчивши двокласну шк., поступив до Олександрівського механіко-технічного уч-ща. Але навчання закінчити не вдалося – пішов добровольцем на фронт 1-ї світової війни, порозбивавши перед цим учителеві  математики вікна. Воював хоробро, за що діс- тав у нагороду кілька Георгіїівських хрестів. Лютневу революцію зустрів на Зх. фронті. Незабаром повернувся додому, а 1918 підпав під гетьманську мобілізацію. Служив у Маньківському полку в Білій Церкві. Як стверджує брат Федір, Б. дослужився до полковника. Під час протигетьманського повстання приєднався до військ. С.Петлюри. 1920 організував загін і воював проти білогвардійців. Оперативним протсором Середньодніпровської групи Б. стали Черкаси, Бобринська, Чигирин, Кременчук, Ново-Георгіївськ, Знам'янка, Олексагндрія з напрямком дій на Білу Церкву. Приїздив сюди і Юрко Тютюнник. Він прос ив партію зброї для формування повстанських загонів у районі Києва. Його прохання викликало гнів у Махна: «УНР – наш классовый враг. Ни одной винтовки я не позволю отпускать из армии для этого империалистического вассала!» Махно сам  був, як відомо, васалом червоної Москви й зброю для боротьби з укр. патріотами йому давай Ленін, а потім нагородив орденом Красного знамені. Б. переконався, що махновці – банда, яка живе сьогоднішнім днем, що анархізм ніколи й нічого не мав з українською національною справою. У січні 1920 Б. в с. Ганнівці його заарештували латиські ст рільці, та, довідавшись, що він не служив у денікінців, обрали його комісаром Ганнівської волості.

БЛАХОВСЬКИЙ (Blachоwski) Константи Антоній /н.20. 02. 1849, Конколювка, тепер Жешувського воєвідства, Польща – п.18. 04. 1921, Чернєєве, тепер Познанського воєвідства, Польща; поховано там само/ - польс. педагог, укр. літературознавець. Закін. У Переитшлі нар. шк., а в Станіславові гімназію, де годом працював учителем нім. Мови та музики; у т-ві „Гвязда” прочитав кілька лекцій про укр. л-ру. 1887 „Кур'єр львівський”  опублікував його працю „Тарас Шевченко як поет, громадянин і вчитель українського народу”, а 1891 зробив доповідь: „Декілька поетичних творів Тараса Шевченка”; надрукував низку статей з історії Галичини.

БЛАНК Бер Пінхусович /н. 20. 06. 1897, Лібава, тепер Лієпая, Латвія – п.19. 07. 1957, Харків; поховано там само/- укр. графік. Закін. Харків. худож. ін-т (1922 – 29), працював у галузі ксилографії та ліногравюри, над ілюстраціями книжок, а т акож у сфері естампа та промислової графіки. В УРЕ не проедставлено.

БЛОХ Леонора Абрмівна /н. 11. 04. 1881, Кременчук – п. 17. 01. 1943, Алма-Ата, Казахстан; поховано?/- укр. скульптор. Навч. у шк. заохочувальних мистецтв у Петерб. Та в студії Родена в Парижі (1898 – 1905); з 1917 працювала в Харкові, 1935 – професор Харків. худож. ін-ту; створила бронзовий бюст Т.Шевченка (Богодухів); значними творами є ліричні композиції.

БЛУМЕНФЕЛЬД Фелікс Михайлович /н.06. 04. 1863, с. Ковалівка, тепер Миколаївс. р-ну Миколаїв. обл. – п. 21. 01. 1931, Москва; поховано там само/ - укр. композитор, піаніст, диоигент, педагог; ст ворив низку обробок укр. нар. пісень; пед. діяльність розпочав 1885 у Петерб. Консерваторії, 1920 – 22 – диригент Київ. консерваторії. Його брати – Станіслав (1850 – 97) та Сигізмунд (1852 – 1920) теж були музикантами.

БОБЕНКО (справж. – Бібик) Андрій Михайлович /н.11. 08. 1854, с. Добренька, тепер Красноградського р-ну Харків. обл. – п. 1920, м.Павловськ, тепер Воронеж. обл., РФ; поховано?/-  укр. письменник. Освіту здобув самотужки, з юнацьких років працював кочегаром на пароплавах, бував за кордоном, у ряді віршів змалював Кавказ, Італію; перші вірші та оповідання „Лірник” надруковано в альманасі М.Старицького „Рада”.

БОБЕРСЬКИЙ Іван /н.14. 08. 1873, с.Доброгостів на Самбірщині – п. 1947, м. Трщіц, Словенія; поховано там само/- визначний укр. спортивний і громад-політичний діяч, професор, засновник укр. фізкультури; походив з давнього галицького роду, котрий почав свої витоки ще з княжої доби, його батько був священиком. Закінчивши  гімназію та студії у Львів. ун-ті, продовжує навчання з нім. Філології в м. Грец (Австрія); там у т-ві „Русь” зацікавився ідеєю фізкультури, закін.відповідні курси, щоб стати вчителем фізкультури в середніх школах; відвідує осередки фізичної культури в Швеції, Німеччині, Чехії та Франції. Повернувшись у Галичину, втілює в життя побачене й вивчене за кордоном. Організовує першу в Галичині руханкову навч. групу при „Соколі-Батькові”, опрацював нову спортивну термінологію. Автор перших підручників про фізкульт урні вправи, активно пропагував спорт серед широкої громадськості; 1918 стає працівником секретаріату у військ. справах ЗУНР, а 1919 виїхав до США, згодом – до Канади для організації допомоги стрілецькому війську. Не маючи змоги повернутись в Україну, 1932 переїздить жити до словенського міста Тршіц, де помер і похований. 14- 16 жовтня у Львові пройшла конференція, присвячена 120-м роковинам з дня народження проф. Івана Б., а в Оперному театрі відбувся врочистий вечір з цієї нагоди. В УРЕ не представлено.

БОБИКЕВИЧ Костянтин /н. 1855, м.Старі Скоморохи. Тепер Галицького р-ну Івано-Фр. обл. – п. 09. 09. 1884, с. Пасічна, тепер у складі Івано-Франківська; поховано там само/- укр. письменник. Напвч. У Львів. ун-ті, належав до академ. Т-ва „Дружній лихвар”. Автор оповідань з життя інтелігенції та повісті „Жертва панського весілля”; друкувався в „Зорі” (1881 -82).

БОБИКЕВИЧ Олекса Христофорович /н. 20. 03. 1865, с. Малі Дідуші, тепер Стрийського р-ну Львів. обл. – п. 08. 12. 1902, м. Стрий; поховано там само/- укр. письменник, діяч партії народовців. Закін. Львів. дух. Семінарію (1888), був священиком у Стрию. Автор віршів, оповідань, публ. статей, відомою є його комедія „Настоящі”.

БОБИНСЬКИЙ Василь Петрович /н.11.03. 1898, м. Кристинопіль, тепер Червоноград Львів. обл. – 02. 01. 1938 загинув у сталінсько-беріївських катівнях; поховано?/- укр. поет і публіцист, виступав як організатор літ. руху на Зх. Україні, засновник і редактор львів. журн. „Вікна”; походив з родини залізничника. Освіту здобув у гімназіях Львова та Відня, брав уч. у !-й світовій війні, з 1922 співпрацював з прокомуністичною пресою Зх. України, тяжіючи до групи революц. Письменників „Гроно”; видавав літ. тижневик „Світло” (1925- 28), журн. „Вікна” (1927 – 30); 1926 був заарештований польс. властями; після виходу на волю вирішив поїхати в совєт. Україну разом з дружиною та сином, 1930 Б. прийнято на навчання в аспірантуру Ін-ту л-ри ім. Т.Шевченка Ан України, який перебував тоді в Харкові. Поет уперше заявив про себе 1919, опублікувавши зб. „В притворі храму”, затим побачили світ книжки лірики „Ніч кохання” (1923), „Тайна танцю” (1924), „Поезії. 1920 – 1928” (1930), поеми „Смерть Франка” (1927), а також публіцистика „Статті й памфлети” (1933). 25 грудня 1933 органами ДПУ виписано ордера на арешт. В „Анкеті звинувачуваного” в графі „Соціальне й політичне ми нуле” сказано: „Служив в австрійській армії 1916 – 18 рр. У ранзі молодшого офіцера; в УГА – хорунжим з 1918 по 1919 р.”; 27 грудня Б. подав органам ДПУ заяву, в якій рішуче заперечив свою приналежність до укр. військ. організації, але заст. прокурора Крайній 28 лютого 1934 запропонував засудити Б. на 3 роки концтаборів. Судова трійка погодилася з цим висновком і винесла рішення: „Бобинського Василя Петровича засудити у виправно-трудовий табір строком на три роки”. Дальша доля Б. невідома. Блукали чутки, що він пережив табірні страхіття, був звільнений, жив десь у Моск. обл. Та це лише чутки. 29 серпня 1956 військ. прокурор Київ. військ. округу І.Бударгін переглянув у порядку нагляду справу Б. і дійшов висновку, що його притягнуто до відповідальності необгрунтовано, а тому порушив клопотання: рішення судової трійки при колегії ДПУ УРСР від 28 лютого 1934 скасувати, а спрпву припинити за відсутністю злочину. 26 жовтня 1956 Б. реабілітовано посмертно. На батьківщині митця – в місті Червонограді (кол. Кристинополі) відкрито пам”ятника Б., автори: скульптор В.Усов, архітектор Й.Буковинський. На урочистому відкритті погруддя поетові були присутні відомі укр. письменники. Виступили поети М.Петренко, В.Лучук, онука Б. Ярина Готь.

БОБОЛИНСЬКИЙ Леонтій /н. середина 17 ст.–п. після 1700, Новгород-Сіверський;

Поховано там само/- укр. хроніст. Навч, імовірно, в Київ. духов. Академії, чернець Видубицького монастиря, потім ієромонах черніг. Троїцького Іллінського монастиря; тут 1699 написав чи переписав „Хроніку”; писав повісті.

БОБРЕЦЬКИЙ Микола Васильович /н.19. 05. 1843, с. Троянка, тепер Голованівського р-ну Кіровогр. Обл. – п. 24. 09. 1907, Київ; поховано там сам о/- укр. зоолог-дарвініст. Закін. Київ. ун-т (1866), де працював до кінця життя; з 1877 – професор, 1902 – 05 – ректор; у наук. діяльності продовжував напрям, створений О.О.Ковалевським та І.І.Мечниковим. Автор першого підручника із зоології для вузів „Основи зоології”.

БОБРОВСЬКИЙ Михайло /н.1784, Підляшшя – п. 1848; поховано?/- польс. письменник укр. походження, син греко-католицького священика; написав „Граматику старослов'янської мови”, „Матеріали до історії слов'янських друкарень на Литві” та ін. В УРЕ та УЛЕ не представлено.

БОБРОВСЬКИЙ Павло Григорович /н.1816, Київщина – п.20. 05. 1879, Полтава; поховано там само/ - перекладач, лікар. Закін. Медико-хірургічну академію (Петербург, 1840), працював військ. лікарем, з 1864 – с тарший лікар Полтав. Кадет. корпусу, опублікував наук. праці, перекладав з нім. мови на російську медичні твори. В УРЕ не представлено.

БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ Дмитро Михайлович /Дмитро Коріятович, Гедимінів онук; н.1-а пол. 14 ст., Волинь – 12. 08 1399 загинув у битві на р. Ворську між Вітольдом Литовським і татарським полководцем Едігеєм; поховано?/ - укр. князь, перейшов до Москви з Литовю князівства; дружився з сестрою моск. князя Дми трія Донського й став виєначальником під його орудою. Особливо відзначився в Куликовській битві 08. 09. 1380; допомагав вел. кн. московському в боротьбі за створення потужного Великого князівства московського.

БОГАЄВСЬКИЙ Костянтин Федорович /н. 24. 01. 1872, м. Феодосія – п. 17. 02. 1943; поховано там само/- укр. маляр, засл. Діяч мистецтв РРФСР з 1933. Навч. в АМ Петербурга (1891 – 97); написав багато байзажів Сх. Криму, чл. Т-ва південнорос. художників з 1910. 

БОГАЄВСЬКИЙ Мойсей /н. бл. 1700, Україна – п. 1742, Москва; поховано там само, могила в Стрітенській церкві Донського монастиря. На гробниці напис: „Богаевский Млисей, священноиерей, каппелан войсковій Малороссійский”/- укр. військово-церковний діяч 18 ст.,капелан Війська українського. В УРЕ не представлено.

БОГАЄВСЬКИЙ Овксентій Трохимович /н. 25. 12. 1848, с.Устинівка Миргород. пов. На Полтавщині – п.05. 12. 1930, Кременчук; поховано там само/- укр. хірург, науковець, громад. діяч. Закін. Полтав. Гімназію (1869), мед. ф-т Київ. ун-ту (1874); 1875 – лікар у Комишній, потім у Шишаку Миргород. Пов., з 1883 –старший лікар Кременчуцької губ. Земської лікарні; брав уч. у міжнародних конгресах у берліні, Москві, Парижі. Уславився як хірург-новатор, робив найрозмаїтіші за складністю операції; 1911 Київ. ун-т присвоїв йому без захисту дисертацію наук. ступеня доктора медицини, Б. надрукував 85 наук. праць, створив велику шк. хірургів-практиків.

БОГАЦЬКИЙ Павло /н. 17. 03. 1883, Купина на Поділлі – п. 23. 12. 1962, Тірул, Новий пд. Уельс, Австралія; поховано там само/- укр. літ ературознавець, редактор, видавець, письменник, бібліограф, громадсько-політ. і пластовий діяч. Після навчання в духовн. семінарії Кам'янця-Подільського та закін. офіцерської юнацької шк. у Вільні (1906) навч. на агроном. відділі Київ. політех ін-ту (1907 – 08). Літ. діяльність почав 1906, пишучи оповідання та повісті. Видавав і редагував у Києві журн. „Хрін” (1908) та „Укр. хата” (1909 – 14), брав уч. у виданні літ. альманаха „Терновтй вінок” (1908). Повернушись із заслання в Наримському краї Сибіру (1914 -17) до Києва, працював на різних посадах у міліції та столичним отаманом Коша охорони республіки. За гетьманщини заарештовано. В складі Січових Стрільців брав уч. у боях за Київ, Радивилів, Чорноострів, Кам'янець-Подільський. 1917 – 19 співпрацював з редакціями журн. „Книгар”, „Україна”, „Шляхи” та працював архіваріусом у Кам'янець-Подільському ун-ті. 1920 емігрував до Польщі, де співпрацював у газ. „Українська трибуна” (Варшава, 1920), потім до Чехії (Прага, 1922), де редагував „Нову Україну” (1922- 23), був чл. Комітету й Укр. громад. видавничого фонду. 1940 виїхав до Німеччини. Працював в „Українському віснику” (Берлін, 1943 – 45); навчав історії укр. л-ри в гімназії й учит. семінарії в таборі Міттенвальд, Баварія (1945 -49). До Австралії прибув 1949, поселившись у Тірулі, де працював на фабриці й продовжував літ. діяльність, публікуючись у газ. „Вільна думка” (Сідней). Друковані твори Б.: зб. оповідань „Камелії” (1919), „На шляху до освіти” (1941), новела „Під баштою слонової кості”,есей „Сучасний стан світового мистецтва” (1023), „Нове про Шевченка” (зб. „Громадянство”, 1-3, 1929), хронологічний покажчик творів у редаговапній Б.книзі Григорія Чупринки „Твори” (1926), ред. „Вибраних творів М.Драгоманова” (1932). „Кобзар Т.Шевченка за сто років. 1840 -1940” (1042) та ін. Був чл. філологічної секції НТШ, Укр. історико-філолог. т-ва в Празі. В УРЕ та УЛЕ не представлено.

БОГДАН (Богданов) Павло /н. 1826, Поділля – п. після 1871, Дрогобич; поховано?/- укр. революціонер, капітан царської армії. Закін. Петерб. Ун-т, служив у рос. армії, був уже капітаном, коли почалися арешти революціонерів; емігрував до Парижа, брав уч. у боротьбі за незалежність Італії. В лютому 1863 з'явився в Кракові, добровольцем вступив до лав польс. повстанців, тут дослужився до полковника, брав уч. у багатьох битвах, відзначився відвагою, чотири рази поранений. Після поразки повстання емігрував, воював з німцями на боці французів 1870 – 71, був нач. Штабу бригади добровольців. Точний термін його смерті й місуе поховання неві. Відомо тільки, що останні роки прожив у Галичині. В УРЕ не представлено. 

БОГДАН Костянтин Іванович /н. 1911, с. Пищики на Київщині – п. 1969, Київ; поховано там само/ - один з провідних кінорежисерів Укр. студії хронікально-документальних фільмів. Закін. 1928 Булоцерківський технікум, 1938 кіноінститут; понад 30 років працював кінооператором. В УРЕ не представлено.

БОГДАНІВСЬКА Віра Євстафіївна /н.17. 09. 1867, Петербург – 1896 отруїлась за нещасного випадку в лабораторії, Іжевський з-д Вятської губ.; поховано в с. Шабалинові на Чернігівщині, могила на сільському цвинтарі в склепі. Тіло забальзамовано, домовину прикиріплено корабельними ланцюгами в одній з „кают” незвичайного склепа-судна. Склеп займає понад 50 м кв., має вигляд кам'яного корабля з двома просторими каютами, з усіма палубними надбудовами, з ілюмінаторами, замість щогли 12-метровий металевий хрест, борти вгорі закінчуються візерунчатою металевого огорожею з рятівними колами. Східчасті надбудови вивершували велику арку до половини хреста і припасовувалися під грунт для живих квітів. У с. Шаюалинові 1967 відкрито кімнуту-музей Б. Проте ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено її. /- учений-хімік, письменниця, дружина рос. адмірала Якова Попова, дочка відомого укр. хірурга Богданівського; в травні 1883 закін. Петерб. ін-т шляхетних дівчат, восени поступила на Вищі жіночі курси, які закін. 1887 по фіз.-математичному відділенню; два роки працювала в хім. Лабораторії, 1889 поїхала до Женеви продовжувавти навчання, там же захистила дисертацію, дістала наук. ступінь доктора фізичних наук; 1891 – 92 читала лекції в Женев. ун-ті, восени 1892 повернулася до Петербурга і читала хімію на Вищих жін. курсах. Приїздила в Україну на батьквщину своїх батьків, відкрила в с. Шабалтнові лікарню, збудувала школу. Кожній дівчинці, випускниці 4-го класу нарізувала земельний наділ; Б.- автор віршів т а оповідань, провадила наук. роботу, публікувала статті з хімії; по смерті Б. в Петербурзі видано тритомник її творів.

БОГДАНОВ Микола Миколайович /н.17. 11. 1872, с. Ілевський Завод, тепер с. Ілев Ардатського р-ну Нижньоновгород. обл. РФ- п.30. 04. 1949, Харків; поховано там само/- укр. учений у галузі ветеринарії, засл. Діяч науки України з 1946. Закін. Казан. вет. ін-т (1889); завідував клінікою т-ва захисту тварин у Києві (1909 – 12); працював у Костромському с.-г. ін-ті (1919 – 25), з 1925 до кінця життя – в Харків. вет. ін-ті. Наук. праці з епізоотології, клініки й лікування сверблячки тощо.

БОГДАНОВ Сергій Михайлович /пс. – Богдан-Сокольський А.М.; н. 03. 07. 1882, с. Сокіл, тепер Кам'янець-Подільського р-ну Хмальн. обл. –  12. 08. 1914 загинув під час 1-ї світової війни, с. Чернівці, тепер Могилів-Подільського р-ну Вінн. обл.; поховано там само/- укр. письменник. Закін. Київ. комерц. ін-т ; пис ав укр. та рос. мовами, друкувався з 1909 у газ. „Рада”; видав кілька книжок прози, підтримував діяльність „Просвіти”.

БОГДАНОВИЧ Іполит Федорович /н. 23. 12. 1743, с. Переволочна Полтав. губ. (з 1962 села не існує) – п. 06. 01. 1803, Курськ, тепер РФ; поховано там само/- рос. письменник, перекладач. Навч. у Моск. ун-ті, викладав у пансіоні при цьому ж ун-ті; служив на військ. службі; 1766 – секретар саксонського посольства, 1780 – чл. держ. архіву, з 1788 – його голова; Б. став офіційно монархічним поетом, писав багато повістей, нарисів, видавав журн. „Петербургский вестник”. За наказом Катерини II видав 1785 „Собрание русских пословиц”, перекладав Вольтера, Гельвеція та ін.; його брат Іван Федорович Б. теж був письменником.

БОГДАНОВИЧ Петро Іванович /н. н. бл. 1750, Полтава – п. після 1812; там само й поховано?/- укр. культур. Діяч, видавець. Навч. у Лейпцігському ун-ті, вивчав математику, служив у тамтешній канелярії; заклав власну друкарню і з 1779 до 1781 видав 8 частин „Академических изданий”, 1786 видавав „Новый петербургский вестник» , книги” 1793 „Яко беспокойный и упорного нрава человек, неповинующийся власти», був висланий з Петербурга до батька в Полтаву; 1810 дістав право виїзду з Полтави, але без права в'їзду в столицю.

БОГДАНОВИЧ-ЗАРУДНИЙ Самійло /н. бл. 1600 – п. після 1658; поховано?/ - генеральний суддя Війська Запорізького, очолював укр. посольство до Москви, Польщі, Туреччини, Трансільванії; після смерті Б.Хмельницького перейшов на бік Ів. Виговського, а після поразки – на бік Ю.Хмельницького, схиливши його до союзу з султанською Туреччиною.

БОГДАШЕВСЬКИЙ Василь /н.1861, Волинь  – п. 21. 02. 1933, Київ; поховано там само/ - укр. церковний діяч, Останній ректор Київ. духовної академії; підтримував моск. єпископа в Україні, Був висвячений з титулом єпископа Канівського і вікарія Київського (1914 – 33), був ув'язнений 1922 і звільнений 1923 на вимогу Французької академії, членом якої він був. В УРЕ не представлено.

БОГОМОЛЕЦЬ Вадим /н. 1878 – п. 1928; поховано?/- укр. військ. діяч, один з організаторів військ. мін-ва УНР; 1919 – військово-морський дипломат, представник УНР у Румунії. В УРЕ не представлено.

БОГОМОЛЕЦЬ  Олександр Олександрович /н.11. 05. 1881, Київ – п. 19. 07. 1946; там само й поховано, могила в садку Ін-ту фізіології його ж імені; надгробок – бронзове погруддя роботи скульптора Муравіна. Увічнення пам'яті: вул. Володимирська, 54 – меморіальна дошка з білого мармуру на фасаді будинку Президії НАН України, напис: „Тут працював видатний радянський учений, президент АН СРСР 9з 1930 по 1946 рік), Герой Соціалістичної Праці академік Олександр Олександрович Богомолець. Народився 1881 р., помер 1946 р.” Встановлено 1947; вул. Богомольця,2- меморіальна дошка з білого мармуру на фасаді будинку Науково-дослідного ін-ту клінічної фізіології його ж імені, напис: „У цьому будинку жив і працював засновник і директор ін-тів експериментальної біології і патології М-ва охорони здоров'я УРСР та клінічної фізіології Академії наук УРСР, Герой Соціалістичної Праці академік Богомолець Олександр Олександрович. Народився 1881 р., помер 1946 р.” Встановлено 1947; вул. Богомольця № № 1 і 12 – дві меморіальні дошки з чорного граніту на фасадах будинків: „Цю вулицю названо на пам'ять видатного українського вченого-фізіопатолога, державного і громадського діяча, президента АН УРСР з 1930 по 1946 рр., Героя Соціалістичної Праці, академіка Богомольця Олександра Олександровича. Встановлено 9 грудня 1956/ - видатний укр. фізіопатолог, акад. АН України з 1929; 1930 – 46 – президент, син революціонерки-народниці Софії Богомолець, яка спородила його у в'язниці; держ. і громад. діяч, акад. АН СРСР з 1932. Закін. гімназію в Києві, Новорос. ун-т в Одесі; 1909 захистив докторську дисертацію, 1911 – проф. Саратов. ун-ту, багато уваги приділяв питанням старіння організму; 1925 переїхав до Москви, 1931 повернувся до Києва.

БОГОМОЛЕЦЬ Софія Миколаївна /дівоче прізв. – Присецька; н. 27. 09. 1856, с. Ковалівка, тепер Шишацького р-ну Полтав. обл.- п. 10. 01. 1892, Нижня Карана в пн.-зх. Сибіру; поховано?/- укр. революціонерка-народниця, походила з дворянської родини; мати академіка Олександра Олександровича Богомольця; у справі „Південнорос. робітничого союзу” зас уджено на 10 років каторги, де й померла, народивши перед цим видатного сина.

БОГОМОЛЕЦЬ-ЛАЗУРСЬКА Наталія Михайлівна /н.1880 – р. См. і місце поховання невід./- актриса дожовтневого укр. театру, працювала з М.Садовським, Марією Заньковецькою, І.Мар'яненком; одна з найближчих подруг М.К.Заньковецької; написала спогади, які використав С.Дурилін у монографії про М.Заньковецьку. В УРЕ не представлено.

БОГУН Іван /н. поч. 17 ст., Україна – п. 17. 02. 1664, Новгород-Сіверський, страчено польс. загарбниками; поховано під Новгородом-Сіверським/- один з найвидатніших військ. діячів укр. нар. періоду Визвольної боротьби проти польс. завойовників; кальницький полковник, брав уч. у багатьох боях, виявляв військову винахідливість і велику мужність; не підписав Переяславської угоди з москалями, не підписав і Гадяцького договору 1658; з 80 діячів, імена яких дійшли до нас з першого десятиріччя діяльності Б.Хмельницького, Б. без сумніву найвидатніший. Після Чуднівської угоди Б. перейшов на бік польс. короля але викликав підозру й просидів рік у в'язниці; за клопотанням П.Тетері  призначено наказним гетьманом на Задніпров'ї. За зносини з Брюховецьким йлгл розстріляно в польс.  таборі. 1966 польс. дослідник Лев Кальтенберг опублікував працю, в якій доводить, що Іван Б. неначе був шляхтичем, характером не забіяка, а талановитий організаторо і досвідчений дипломат.  

БОГУСЛАВСЬКИЙ Костянтин Євгенович /н.21. 05. 1895, с. Павлівка, тепер Харків. обл. – 1937 загинув у сталінсько-беріївських катівнях (УРЕ: 07. 12. 1943); поховано?/- укр. композитор, співак (бас) і хормейстер; 1922 – 23 був керівником хору в Харків. шк. червоних старшин. Автор перших укр. рад. масових пісень (поч. 

20-х рр.).

 БОГУСЛАВСЬКИЙ Сергій Олексійович /н. 20. 06. 1888, Чернігів – п. 14. 01. 1946, Москва; поховано там само/- укр. літературознпвець, музикознавець, композитор, доктор філол. Наук, доктор мистецтвознавства, професор. Закін. у Києві муз. Уч-ще рос. муз. Т-ва і 1912 істор.-філологічний ф-т Київ. ун-ту. Наук. підготовку здобув у семінарі східнослов'янськох філології проф. В.М.Перетца, з 1917 читав курс історії давньорус. л-ри в Таврійському ун-ті (Сімферополь), а з 1922 у Моск. комуністичному ун-ті трудящих Сходу, Вищому літ.-худож. ін-ті ім. В.Брюсова; з 1938 працював в Ін-ті світової л-ри ім. О.Горького АН СРСР. Історико-літературні інтереси Б. зосереджувались насамперед у галузі текстологічного вивчення вгіографії та літописання періоду Київської Руси-України. Ці дослідження підсумовано в доктор. Дисертації „Давньоруські літературні твори про Бориса і Гліба” та ряді розділів „Історії російської літратури” (т. 1- 2, 1941- 45. Автор симфонії з хором „Пушкін”, сюїти, роансів, музики до кінофільму „Свято св. Йоргена”. рр.), маршів, хорів.

БОДАРЕВСЬКИЙ Микола Корнилович /н.1850, Одеса – п.1921; там само й поховано/- укр. маляр. Закін. Одеську рисувальну шк. і петерб АМ (1873), брав активну уч. у виставках передвижників. Чл Т-ва південнорос. художників. В УРЕ не представлено.

БОДЕНШТЕДТ Фрідріх /н.22. 04. 1819, Пейне, поблизу Ганновера, Німеччина – п. 18. 04. 1892, Вісбаден, Німеччина; поховано там само/- нім. письменник, журналіст, перекладач. Здобув торговельну й філолог. Освіту в ун-тах Мюнхена й Берліна; 1840 – 47 жив у Росії; 1845 видав „Поетичну Україну” – зб. перекладів укр. нар. пісень. Укр. мовою вірші Б. перекладав П.Грабовський. В УРЕ не представлено. 

БОДРУГ  Іван /н. 2-а пол. 19 ст., с. Березівка на Коломийщині – п. – 1-а пол. 20 ст., Канада; поховано?/- укр. культур.-освітній діяч, один з Березівської трійки (Геник Кирило, Негрич Іван), яка відіграла значну роль у згуртуванні канадських українців у 1-і два десятиліття 20 ст. В УРЕ не представлено.

БОДЯНСЬКИЙ  А... М... /н. 2-а пол. 19 ст. – п. після 1910; поховано?/- укр. культ укр.-освітній діяч, відкрив у Майкопі укр. книгарню, діставши відповідний дозвіл, вклав на це 13 тис. Рублів; згодом дозвіл анульовано, від чого Б. з родиною потроапив у тяжку скруту. В УРЕ не представлено.

БОДЯНСЬКИЙ Осип Максимович /пс. – М.Бода-Варивнець, Ісько Катеринка, І. Мастак та ін.; н. 31. 10. 1808, містечко Варва, тепер смт Чернігів. обл. – п. 06. 09. 1877, Москва; поховано там само, могила на цвинтарі Новодівичого монастиря, біля Смоленського собору, поруч з могилою М.Погодіна, надгробок – коричнева плита з написом: „Бодянскій Іосиф Максимовичь, дейст. стат. совет., родился 13 ноября 1808 г., умер 6 сентября 1877 г.; Жена Марія Никитична ум. 30 іюня 1831 г.”; недалеко від могили Б. могили декабристів Муравйовичх/- укр. філолог-славіст, історик і письменник, дослідник і видавець стародавніх слов'янських праць, зокрема „Історії Русів”. В Росії найбільший слов'янознавець. Закін. Переяславську духовну семінарію 1831 та Моск. ун-т 1834; з 1842 – професор Моск. ун-ту, з 1846 – секретар моск. Т-ва історії і старожитностей російських; належав до ліберального крила слов'янофілів. Відстоював спмобутність укр. мови, писав поетичні твори; за його редакцією вийшов „Літопис С амовидця”, видав багато праць з іст орії України, перекладач; 5 років перебувсав за кордоном; вивчаі історію й л-ру слов'ян, с творив цілу шк. славістів; залишив величезну біб-ку; після його см ерті її за безцінь продано букуністам; товаришував з М.Максимовичем, підтримував укр. громаду Москви, допомагав видавати свої т вори П.Кулішеві, сприяв виходові Т.Шевченка в європейську культуру.

БОДЯНСЬКИЙ Павло Ількович /н.1809, м. Прилуки, тепер Черніг. обл. – п. 29. 05. 1867, Полтава; поховано там само/- укр. літературознавець, педагог, громад. діяч, етнограф. Закін.  Полтав. духовну семінарію, учителював у Кременчуку, а з 1838 – учитель Полтав. гімназії; з 1836 до 1940 викладав у Полтав. жін. Ін-ті, був редактором „Полтавский губернских ведомостей”, де вміщував свої статті з георграфії та етнографії Полтавщини, видавав книги про Полтаву. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БОЖЕНКО Анатолій Іванович /н. 18. 03. 1920, Київ - + 1999; там само й поховано, могила на Новобайковому цвинтарі/ - укр. прозаїк і драматург. Закін. юр. ф-т Київ. ун-ту. Друкуватися почав 1944. Писав усяку всячину для дітей. А одного разу працював у Київськиі обласній колегії адвокатів, в редакції газ. „Літературна Україна”, директорром бюро пропаганди худож. л-ри Спілки письменників України, та так і сам став „письменником”.

БОЖКО /н. кінець 19 ст. – у січні 1920 під час зимового походу загинув у боротьбі з червонцями; поховано?/- укр. повстанський отаман (1918), прихильник традицій і звичаїв Запорізької Січі; у військ. діяльності відновлював звичаї запорожців. В УРЕ не представлено.

БОЖКО Сава Захарович /н. 24. 04. 1901, хутір Крутоярівка, тепер с. Межівського р-ну Дніпропетр. обл. –. 27. 04. 1947 загинув від рук убивць, с. Слов'янка тих самих р-ну та обл.; поховано в с. Крутоярівці/- укр. письменник, журналіст. Навч. у Павлоградській учит. Гімназії, 1923 закін. Комуністичний ун-т ім. Артема (Харків); працював журналістом у редакціях газет „Червоний кордон” (Кам'янець-Подільський), „Селянська правда” та журн. „Студент революції” (Харків). Починаючи з з 1917 друкував нариси, літ.-критичні ст атті в газ. „Селянська правда”, „Вісті ВУЦВК”, „Пролетар”, „Культура і побут”, „Комсомолець Украхни”, багатьох республіканських журналах. Належав до організації селянських письменників „Плуг” і ВУСПП, чл. СП СРСР з 1934. Окремими виданнями вийшли нариси „Козаччина”, „Хмельниччина”, „Гетьманщина” (1922), повісті „Над колискою Запоріжжя” (1926), „Чабанський вік” (1927), „Українська Шампань” (1930), роман „У степах” (1930); 1932 Б. переїхав до Херсона, де працював викладачем політекономії в місцевому пед. ін-ті та Всеукр. Заочному ін-ті масової партосвіти. 14 лист опада 1936 бюро Херсон. міськкому партії розглянуло його персональну справу й виявило, що, працюючи у вузі, він „протягував націоналістичні ухили, боротьбу з Хвильовим розцінював як боротьбу наркомівське місце”. За прояв нац. ухилу В. Виключили з партії. Після трусу на квартири 27 червня 1936 Б. заарештовано. Слідство тривало понад 10 місяців. Особлива нарада засудила Б. на 6 років ув'язнення. До 1942 працював в Ухті; війну пройшов рядовим, працюючи в дивізійній, а потім у фронтовій газетах. Після війни працював у „Наддніпрянській правді” (Херсон).

БОЖОК Григорій /н. 04. 08. 1890, с. Холопків біля Глухова Черніг. губ. – п. 08. 08. 1993, Аделаїда, Австралія; поховано там само/- укр. інженер-технолог, громад. діяч на еміграції. 1919 перебував у більшовицькій в'язниці, 1920 з Криму разом з армією Денікіна потрапив до Єгипту, де організував українців у таборі інтернованих, 1922 переїхав до Чехії ів Подєбрадах закін. Укр. господарчу академію (1931); працював на Закарпатті, виступав у театрі „Нова сцена” в Хусті, 1939 заарештовано угорцями. До 1944 викладав у с.-г. шк. на Лемківщині; з 1945 – у Регенсбурзі викладав в УГТІ, 1948 емігрував до Австралії, жив в Аделаїді. Автор спогадів „Українці в Єгипті” (Регенсбург, 1946). В УРЕ не представлено.

БОЖУК Миколая (справж. – Божук-Штефуца Василина Миколаївна; н. 03. 01. 1907, с. Великий Бичків, тепер Рахівського р-ну Закарпат. Обл. – п. 04. 01. 1938, м. Рахів, тепер тієї ж обл.; поховано там само/- укр. поетеса. Закін. 1918 Ужгород. учит. Семінарію. Учителювала селах Закарпаття: Липча, Драчове, Великий Бичків, а пізніше після одруження з Михайлом Штефуцою – в селі Рахів. За життя було видано лише одну зб. її ліричних творів „Поезії” (1930). По смерті її вірші з'являлися в зб. „Гірську квіти” (1962), „Вітайте Карпати” (1973) та „На вершині” (1984). Добірку поезій Б.М. видано також у пряшівському зб. „Поети Закарпаття” (1965) та в „Репертуарному збірнику” № 4, Пряшів, 1986. М.Рильський писав, що їїх вірші „одно з багатьох свідчень великої духовної сили українського народу”.

БОЙКО Василь Панасович /н. 12. 12. 1919, с. Пляшевець Дубенського пов. На Волині – п. 22. 11. 1990, Олгдам, Англія; поховано там само, могила на цвинтарі Гурст в Аштоні/- укр. громад.-політичний та релігійний діяч на еміграції. Після 1939 опинився в Німеччині. Під час 2-ї світової війни змагався проти фашистів у партизанській сотні ОУН, очолюваної А.Мельником, яка оперувала на Дубенщині та околицях Крем'янеччини; по війні оселився в Олгдамі, був чл.-організатором міс цевої укр. православної парафії. В УРЕ не представлено. 

БОЙКО Василь Сидорович /н.12. 04. 1893, м. Малин, тепер Житомир. Обл. – п. 1938; поховано?/ - укр. літературознавець. Закін. 1918 Київ. ун-т, працював у вузах Києва (1918) і Харкова (1927). Автор монографії „Марко Вовчок. Історико-літературний начерк” (1918), працю з питань методологічного літературознавства та мистецтвознавства, розвитку рос. та укр. літ-р.

БОЙКО Петро прокопович /р. і місце н. невід. – п. 15. 12. 1968, Житомир; поховано?/- укр. актор, засл. артист України; останнім часом працював у Житомир. муз.-драм. театрі. В УРЕ не представлено.

БОЙЧЕНКО Олександр Максимович /н. 09. 11. 1903, Київ – п. 30. 05. 1950; там само й поховано, могила на Новобайковому цвинтарі, через дорогу від корифеїв укр. театру, недалеко від могилли М.Старицького, надгробок з написом: „О. М. Бойченко 1903 – 1950”/- укр. письменник, громад. діяч. Закін. двокласне й вищепочаткове уч-ще в Києві, активний діяч комсомолу, 1930 – 32 генерельний секретар ЦК ЛКСМУ, виступав на 1Х з'їзді ВЛКСМ у Москві 1931 з вимогою – не змушувати комсомольців України вивчати рос. мову. Останні 10 років життя прикутий до постелі, працював над повістю „Молодісь”, книгу перекладено багатьма мовами світу, за нею створено п'єсу „Кров серця”. В києві на будирнку № 9 по вул. Грушевського встановлено меморіальну дошку з написом: У цьому будтнку з 1944 – 1950 рр. Жив український радянський письменник, громадський діяч Олександр Миколайович Бойченко (1903 – 1950)”. Урочисте відкриття дошки відбулося 19 червня 1959 року з нагоди 40-річчя ЛКСМУ. Виготовлено за проектом архітекторра І.Шмульсона та скульптора В.Оснача.

БОЙКО Роман /н.12. 02. 1924, с. Ремезівці, тепер Золочівського р-ну Львів. обл. – п. 07. 06. 1991, Аделаїда, Австралія; поховано там само/- укр. борець за волю, громадсько-культурний діяч. З юних років чл. ОУН, вояк УПА, поранено в битві з партизанами С.Ковпака (1943) Служив в укр. дивізії „Галичина”, 1945-46 полонений у Ріміні, Італія. До Австралії прибув 1949. Після дворічного контракту в пустелі Новий Пн. Уельс поселився в Аделаїді (1952). Тут був чл. управи кооперативи „Говерля”, чл. управи УГ ПА (1967 – 87) і 19 років адміністратором нар. дому, головою місцевого братства укр. катол церкви (1982 -88), активний в братстві УПА і СУМ, зокрема при розбудові сумівської оселі на о. Гайндмарш. В УРЕ не представлено. 

БОЙЧУК Іван Павлович /н.15. 11. 1892, с.Могильниця, тепер с. Трудове Теребовлянського р-ну Терноп. обл. – п. 28. 09. 1976, Торонто, Канада; поховано там само/- активний діяч укр. еміграції і робітничого руху в Канаді, куди прибув 1913; один з організаторів Компартії Канади, голова Канад. слов'янського комітету (1949).

БОЙЧУК Михайло Львович /н. с. Романівка, тепер Терноп. обл. – 13. 07. 1937 розс тріляний енкаведистами, Київ,акт про розстріл зберігається в окремому архіві спецвідділу НКВС СРСР, т 11, оркуш 42; поховано?/ - укр. художник-монументалімт. Навч. у Кракові й Парижі, товаришував з Пікассо, був проф. Київ. худ. інту (2-ї рр. ХХ ст.), створив свою шк. в малярстві – бойцукістів; прихильник фрескового жанру, закоханий в укр. нар. мист-во. До найближчих співробітників Б. належали Павленко Оксана, Седляр Василь, Налепінська-Бойчук Софія (дружина Б.). Художники бойчуківської шк. входили до Асоціації революц. Мист-ва України (АРМУ), намагались розвивати нац. традиції укр. мист-ва, використовували худож форму візантійського та ст ароукраїнського малярства. Ще 1920 київ. ЧК зарештувало Б., але звинувачення не пред'явлено; 25 листопада 1936 видеано ордер на обшук та арешт Б., коли мешкав по вул. Банковій. 12. кв. 47 (Київ), після чого потрапив на Інститутську, 6, де містилося НКВС УРСР, слудство вів М.І.Хаєт.

БОЙЧУК Тимофій Львович /н. 1896, с. Романівка, тепер Терноп. обл. – п. 1922 від сухот, Київ; поховано там само/- укр. маляр, брат Михайла Львовича Б., брав уч. у розписах Луцьких казарм у Києві (1919). Автор картини „На пасовиську”, „Садять картоплю”, „Торговки насінням”, плакатів, ілюстрацій до журн. Тощо. 

БОКАРІУС Микола Сергійович /н. 18. 03. 1896, Одеса – п.23. 12. 1931, Харків; поховано там само/- укр. учений, один із засновників рад. судов. Медицини та криміналистики, засл. професор з 1925, з 1910 – зав. кафедрою Харків. ун-ту, з 1926 – директор Харків. ін-ту суд. експертизи; бл. 130 наук. праць.

БОКШАЙ Микола Сергійович /н. 20. 09. 1891, Кобилецька Поляна, тепер смт Рахівського р-ну Закарпат. Обл. – п. 19. 10. 1976, Ужгород; поховано там само/- укр. маляр, нар. художник СРСР з 1963, чл.-кор. АМ СРСР з 1958. Навч. у Будапештськкій Академії образотворчих мистецтв (1910 – 14), з 1918 працював у Ужгороді художником і педагогом; майстер широкого діапазону, особливо вражають пейзажі: „Озеро в горах”, „Синевір”, „Полонина Рівна” та ін. Разом з А.Ерделі 1927 організував першу на Закарпатті Ужгородську худож. школу.

БОКШАЙ Єміліян /н. 1889, Закарпаття – р. см. і місце поховання невід. /- укр. письменник, відстовював релігійні ідеї. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БОЛОБАН Гедеон (див. Балабан Гедеон).

БОЛОБАН (Балабан) Діонісій /н. 1-а пол. 17 ст. – п.10. 05.1663,Луцьк; поховано?/- єпископ Луцький та Острозький, архімандрит Вільна.23. 10. 1657 боярин Бутурлін сповіщав цареві московському, що в Україні було три кандидати на митрополита- єпископ Луцька Балабан, єпископ Львова Арсеній Желіборський та Йосиф Тукальський. Ніхто не набрав більшості, отож вибори було відкладено до дня св. Миколи наступної осені.Отримав Холм (1650). Після смерті митрополита Косова. Перед виборами митрополита Болобана Б.Хмельницький пише листа до патріарха Москви Никона, звертаючись до нього, що він є „Зверхній Пастир”. Відомо, що Хмельницький просив Никона приїхати до Києва, щоб поблагословити його сина на гетьмианство, а митрополита – на митрополію. Б. погодився бути висвяченим  патріархом Москви, якщо цар вирішить це питання з патріархом Константинополя.У  відповідності до угоди в Зборові (18.08. 1649) Б. зайняв церкви Холма, Любліна, Красностава тощо і вигнав королівського ставленика  єпископа Сушу, Б. на єпископа Холма був запропонований 22. 01. 1659, номінований 27. 04. 1650 і посвячений 24. 09. 1650. Після битви під Берестечком 29. 07. 1651 згідно до угоди в Білій Церкві  (28. 09 1651) Холм було передано знову єпикопу  Суші 30. 03. 1652 Болобан мусив забратися. За деякими відомостями Б. помер під час подорожі до Корсуня; 

БОЛТЕНКО Михайло Федорович /н.01. 09. 1888, поблизу м. Осовця, тепер Польща – п. 06. 05. 1959, Одеса; поховано там само/- укр. археолог, історик і філолог; працював в Одес. Археологічному музеї та ун-ті, брав уч. у розкопках на о. Бепезань, Ольвії і Тіри, доліджував Усатівське поселення і могильники під Одесою. В УРЕ не представлено.

БОЛТАРОВИЧ Зоріана Євгеніївна /н.03. 01. 1935, с. Задвір'я Буського р-ну Львів. обл. – п. 16. 07. 1992, Львів; поховано там само, могила на Личаківському цвинтарі/- укр. фольклорист та етнограф. Хакін. Середню шу. І Львів. ун-т (філфак).Працювала  вчителькою, а з 1962 до останніх днів - - львів. відділення Ін-ту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Рильського.  Автор праць з нар. медицини: „Народна медицина українців” (1990), „Українська народна медицина” (1994), 18 червня 1992 на спеціальній раді !н-ту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Рильського захистила докторську дисертацію з проблематики нар. медицини. В УРЕ та УЛЕ не представлено.

БОЛЮХ Василь /н. 12. 01. 1889, Тернопіль – п. 17. 10. 1953, Мельбурн, Австралія; поховано там само/- громадсько-політ., військ. і гоподарчий діяч. 1018 капітаном австр. армії перейшов з українцями своєї частини до УГА. Як сотник УГА був військ. комендантом спершу Тернополя, а з переходом УГА за Збруч – Житомира і Проскурова. Б. належав до УНДО і був чл. його повітової екзекутиви в Тернополі, обрано послом до польс. сейму з округи Тернопіль-Збараж-Золочів (1935 -39). Особистий приятенль провідних діячів УНДО Василя Мудрого і Степана Барана. В сеймі Б. був відомий своїми виступами проти поселення поляків на зх-укр. землях, захищав інтереси населення Галичини проти польс. колоністів, захищав перед владою переслідуваних чл. підпілля ОУН та здобував для них паспорти на виїзд за кордон. За нім. окупації разом з В.Мудрим співпрацював з укр. підпіллям. 1945 емігрував до Австрії, де був головою Укр. центр. комітету Австрії. 1949 переїхав до Австралії, де був першим головою Об'єднання українців Австралії. В УРЕ не представлено.

БОЛЬШАК Василь Григорович /н. 23. 04. 1922, с. Безуглівка Яготинського р-ну Київ. обл. - + бл. 1989, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/- укр. письменник. Вчився в Укр. комуністичному газетному уч-щі ім. М.Островського (1937- 38), у харківській політосвітній шк. (1938- 40), Харків. військово-медичному уч-щі (1940 – 41). Закін. Вищу партійну шк. при ЦК компартії України. Уч.2-ї світової війни, був військ. фельдшером, воював у складі частин Пдн.-західного фронту, Воронезького, Центрального ті ін. фронтів. По війні працював в обласній та республ. Пресі, з 1963 – головним редактором журн. „Україна”, з 1972 – голова Денржкіно УРСР; з 1971 по 1985 – головним редактором журн. „Український театр”.

БОНДАР Василь Трохимович /н.31. 12. 1923, с. Бурдине, тепер Семенівського р-ну Полтав. обл. – п.24. 10. 1969, Харків; поховано там само, на 13-му міському цвинтарі; випадково (чи ні) пізно ввечорі біля парка культури ім. Горького потрапив під трамвай, від чого тв лікарні й помер. Поет Олекса Марченко був у нього в лікарні й твердить, що Б. дав зрозуміти, оскільки був у тяжкому стані, що його кадебісти кинули під трамвай/- укр. письменник. Закін. Черніг. учит. Ін-т, згодом – екстерном Львів. ун-т. Почав друкуватися з 1947; вийшли зб. віршів „Маки на дроті”, помилково написано „... на дроту”, „Зоре моя непогасная”, „Сонце під хмарами”, „Листя летить проти вітру” тощо.Пройшов тяжкий і складний життєвий шлях; юнаком під час 2-ї світової війни потрапив в оточення, а потім вивезений до концтабору „Дахау” (Німеччина). 1 травня 1945 визволили совєти, але вдома був репресований, зазнав і бєжнєвсько-сусловських переслідувань. Користувався великою пошаною серед літераторів Харкова.

БОНДАРЕНКО Володимир Іванович /н. 1906, Одеса – п. 1980, Київ; поховано там само/- укр. художник. Юність розпочав на гірничих кар'єрах Криворіжжя; прагнення оволодіти фахом художника привело його на підготовчі курчи Харків. худ. ін-ту; 1935 починає навчання в майстерні Ф.Кричевського, де набув колористичної майстерності, що дало йому широкі можливості для вираження пантеїстичного захоплення природою, її жаттєдайністю, що виявилося в натюрмортах і пейзажах. Вершина його поліфонізму – поліптих „Веснянка”: 5 окремих композицій, що передають і святковий настрій молоді, яка веде весняний хоровод, і почуття закоханих, і спів, що лине під акомпонимент баяна, й неозорі Дніпрові простори. Школа Ф.Кричевського багато важила в утіленні творчих задумів, але водночас художник вивчає і досвід майстрів минулих епох: Ботічеллі, Тінторетто, Веронезе, Веласкеса; з рос. художників особливо шанував Борисова-Мусатова і Врубеля. Саме в інтересідо цих художників, що офіційно вважалися занепадницькими, одна з прчин остракізму, якого художник зазнав наприкінці 40-х рр. ХХ ст. Якраз тоді почалося чергове „полювання на відьом”. І Б. став однією з жеотв нової кампанії. Його позбавили можливості викладати в Київ. худ. шк., але президент Академії архітектури Заболотний запросив його на роботу до Ін-ту монументального малярства і скульптури. З 1948 розпочався новий етап у т ворчості художника, коли монументальне мист-во втіснило на задній план заняття станковим малярством. Персональена виставка творів Б. відбулася наприкінці 1987 – на початку 1988, тобто вже по смерті художника. В УРЕ не представлено.

БОНДАРЕНКО Григорій Антонович /н.31. 01. 1892, с. Новогеоргіївка? – п. 1969, Харків; поховано там само/- укр. художник, відомий майстер станкової графіки – ілюстрації. Навч. у Миргород. шк., закін. Одеське худ. уч-ще 1915 тп графічний ф-т Вищигл худ. технікуму; улюблна техніка – автолітографія. Виставлявся за кордоном; 25 років вів пед. роботу, буа доцентом Харків. Пром. ін-ту.  

БОНДАРЕНКО Іван /р. н. невід., с. Грузьке, тепер Макарівського р-ну Київ. обл. –  06. 08. 1768 страчено, Чорнобиль; поховано там само?/- ватажок гайдамацького загону, активний уч. Коліївщини, селянин-кріпак, очолював загін повстанців у р-нах Брусилова, Макарова, Радомишля; люддина виняткової хоробрості, користувався в народі великою популярністю, по-зрадницькому сховлено у полон і страчено.

БОНДАРЕНКО Іван /р. н. невід. – п. 1911, Одеса?; поховано?/- укр. історик і письменник, доцент Одес. Ун-ту. Автор творів „Велике повстання англійського народу”, „Про Гарібальді”, „Дніпром” та ін. Ні в УРЕ, ні в УРЕ не представлено.

БОНДАРЕНКО Марфа Сидорівна /н. 20. 06. 1892, с. Орлова Балка, тепер с. Петрове Знам'янського р-ну Кіровогр. Обл. – п. 03. 11. 1970, Полтава; поховано там само/- укр. нар. поетес, без освіті, вірші складала змалку, коли наймитувала, з 1913 працювала на залізниці в Полтаві, з 1920 брала уч. у громад. роботі; з 1934 друкувала вірші в пресі; 1957 видала зб. „Життя наше золоте”. Збирала укр. нар. пісні.

БОНДАРЕЦЬ Володимир Йосипович /н. 1920, м. Решетилівка на Полтавщині – п. 1959, Лівадія, Крим; поховано там само/- рос. письменник. Закін. Решетилівську середню шк., навч. у Харків. інженерно-будівел. Ін-ті, уч. 2-ї світової війни; потрапив у полон до фашистів, був у їхньому концтаборі Дахау, останні роки працював у Ялтинському проектному бюро.

БОНДАРОВИЧ Анатолій Мартинович /н. бл. 1900 – п. після 1969; поховано?/- укр. художник-графік; оформаляв перший укр. жур. Для дошкільнят, ілюстрував оповідання молодого М.Трублаїні, згодом працював у станковій мініатюрі. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БОНКАЛО Шандор /Олександр; н. 1880. Зх. Україна – п. після 1924; поховано?/- дослідник закарпатської літ-ри,  перекладач, угорський мовознавець, славіст, очолював кафедру укр. мови, яка виникла 1919 у Будапештському ун-ті й прпоіснувала до 1924; лише 1943 вийшла зб. його перекладів творів закарпат. укр. авторів. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БОНКОВСЬКИЙ Данило Федорович /н. 16. 04. 1816, м. Вороновиця, тепер смт  Вінн. р-ну Вінн. обл. (УРЕ: м. Бердичів, тепер Житомир. обл.) – п. не раніше 1869; поховано?/- укр. поет і композитор. Працював канцеляристом у земських судах (1834 – 38), секретарем у канцелярії київ. цивільного губернатора (з 1838). Автор тексту й музики пісень: „Гандзя” (стала  народною), „Гей, я козак, зовусь Воля” та ін.; муз. Освіти не мав, записувати мелодії допомагали знайомі. В УРЕ не представлено.

БОНКОВСЬКИЙ Сигізмунд /рр.н.і см. невід.; поховано в Брусилові/- укр. композитор і співак. В УРЕ не представлено.

БОПЛАН Гійом Левассар де /н. бл. 1600, Нормандія, Франція – п. 06. 12. 1673, Руан, Франція; поховано там само/- франц. військ. інженер. Автор записок про Україну, споруджував фортеці на Наддніпрянщині, перебуваючи на службі в польс. короля 1630 – 48. Повернувшись до Франції, склав і видав „Опис України”, кількох провінцій королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії...” Б. склав також карти України, використавши власні виміри. Дуже тепло писав про Україну й наш народ. 

БОРАКОВСЬКИЙ Григорій Максимович /н. 1846, м. Павлоград, тепер Дніпропетровської обл. – п.1890, м. Новомосковськ  тієї ж обл.; поховано там само/- укр. письменник, лікар за фахом. Закін. 1869 мед. ф-т Харків. ун-ту. Автор істор. драми „Маруся Чурай” та соціальних п'єс; йому належить ряд комедій та водевілей, а також кілька праць на медичні теми.

БОРАЧОК Северин /н. 1898 – п. після 1930-х рр.; поховано?/- укр. художник з Галичини, прихильник футуризму; з 1924, після переїзду до Парижа, схилявся до класицизму. В УРЕ не представлено.

БОРГГАРД Олександр Іванович /н. 19. 08. 1880, м. Діліжан, тепер Іджеванського р-ну, Вірменія – п. 18. 01. 1937, Харків; поховано?/- укр. фітопатолог, професор. Вищу освіту здобув у Швейцарії, 1906 – 11 працював у Новоросійському ун-ті (Одеса), 1911 спеціалізувався в Бернському ун-ті з фітопатології; автор ряду наук. праць; перший запропонував метод сухого протруювання насіння і винайшов для цього спец. препарат.

БОРДЗИЛОВСЬКИЙ Євген Іванович /н. 29. 08. 1875, Київ – п. 08. 11. 1948; поховано там само/- укр. ботанік, чл.-кор. АН УРСР з 1939. Закін. Київ. ун-т, працював у його ботанічному садку, з 1919 – співробітник АН УРСР, 1035 41 – зав. відділом систематики вищих рослин Ін-ту ботаніки. Брав уч. у підготовці видання „Флора УРСР”, досліджував флору Закавказзя, України, Білорусії.

БОРДУЛЯК Тимотей (Тимофій) Гнатович /пс.- Т.Бондаришин, Т.Ветлина та ін.; н. 02. 02. 1863, с. Бордуляки, тепер Бродівського р-ну Львів. обл. – п.16. 10. 1936, с. Великий Ходачків, тепер Козівського р-ну Терноп. обл.; поховано там само/- укр. письменник. Закін. 1889 богословський ф-т Львів. ун-ту, працював священиком і вчителем на Галичині, писав вірші, перекладав твори Тургенєва, Достоєвського; 1899 вийшла перша зб. оповідань „Ближні”, 1903 – „Оповідання з Галицького життя”. Творчість Б. сповнена гуманізму і пошани до селян. Ще й досі ( 2004) в с. Великому Ходачкові стоїть будинок, у якому жив письменник, недалеко від села – цвинтар, де поховано Б.; дбайливо оберігають його могилу школярі; 1963 Тернопільська міськрада перейменувала вул. Холодну на вул. Т.Г.Бордуляка, присвоїла ім'я Б. середній шк. в с. Великий Ходачків, де Б. жив з 1965 до смерті.

БОРЕЦЬКИЙ Іов /Йов, Іван Матвійович; н. 2-а пол. 16 ст., с. Вірча в Галичині – п.02. 03. 1631, Київ; поховано там само, могила в Золотоверхому монастирі, де заснував свій собор.Густинський літопис роком смерті подає 1633/- укр. церковний і громад. діяч, педагог, письменник. Навч. за кордоном. Патріарх Єрусалима Теофан 09. 10. 1620 висвятив на митрополита, 1621 висвячений від світського духовенства Києва; 1619 розлучився з дружиною і пішов ігуменом у Золотоверхий монастир. Поки Б. їздив до Москви, патріарх Теофан вирішив висвятити ієрархію для Києва. Він написав у Константинополь і отримав документ, датований 01.04. 1618, що дозволив йому це зробити. Митрополит Борецький і 5 єпископів: Мелетй Смотрицький Полоцька, Вітебська і Мстислава, Ісая Копинський Перемишля і Самбора, Єзекиїл Йосиф Курцевич Володимира і Берестя, Ісак Борискович Луцька і Острога та Паїсій Іполитович Холма і Більська – були таємно висвячені не пізніше вересня 1620 патріархом Теофаном, митрополитом Софії Неонілом і єпископом Страгона Аврамієм. Для свого часу Б. був високоосвіченою людиною, викладав у льві. Братській шк., а згодом (1604 -05) – її ректор; з 1610 за його участю відкрито братську шк., в якій Б. працював ректором, 1615 обрано ігуменом Києво-Михайлівського монастиря. Вів боротьбу проти католицизму та унії, вистапв поборником нар. освіти; написав і переклав ряд творів релігійного змісту.

БОРЖКОВСЬКИЙ Валеріян /н. 1876 – 1919 загинув у Вінниці; поховано?/- укр. етнограф, археолог, статистик. Служив комісаром  у Вінниці. В УРЕ не представлено.

БОРЗАКОВСЬКИЙ Пилип /н. 2-а пол. 17 ст. – п. після 1723; поховано?/- один з ав- торів діаріуша (щоденника) Генеральної військової канцелярії Запорізької Січі. Вів діаріуш з 13. 12. 1722 по 10. 03. 1723. Поряд з відомостями про політичні події діаріуш містить докладний опис життя й побуту козацької старшини, характеристики окремих предс тавників старшинсь кої верхівки тощо. Записи Б. – одне з джерел політ. Історії Лівобережної України 20-х рр. 18 ст.

БОРЗЯК Дмитро Семенович /н. 25. 10. 1897, с. Пищики Іркліївського (тепер- Золотоніського) р-ну на Черкащині – п. 1939; поховано?/- укр. письменник. 1915 закін. Золотоніську класичну гімназію й продовжував навчання на мед. ф-ті Київ. ун-ту, де потрапив під нагляд таємної поліції за участь в „Українській студнтській громаді”; друкуватися почав 1925, чл. ВУСПП, твори вміщувалися в журн. „Життя й революція”, 1927 вийшла книжка оповідань „Під дощ”, які привітав М.Хвильовий; Б. було заарештовано в зв'язку з процесом СВУ, та через кілька місяців вийшов на волю, однак 21 квітня 1938 знов заарештовано й винесено смертний вирок, замінений десятьма роками ув'язнення та п'ятьма заслання. За відомостями, що є в справі Б., віе помер від невиліковної хвороби, вважай – загинув. Реабілітовано посмертно. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БОРИН (Шварцман) Борис Абрамович /н. 1889 – п. 10. 02. 1965, Чернівці; поховано там само/- укр. режисер. Творчу діяльність у театрі розпочав 1923 як актор Одес. Рос. театру, одночасно працюючи асистентом режисера; 1931 працював у Харків. театрі, 1935 перейшов до Одеси на режисерську роботу; з 1944 по 1964 очолював Чернівецький обл. Муз.-драм театр ім. Ольги Кобилянської. В УРЕ не представлено.

БОРИСОВСЬКИЙ (Байда) Петро Павлович /н. 1911, передмістя Харкова – загинув у сталінських катівнях? Поховано?/- укр. актор-березолець. Батько його був простим шевцем, мати пекла й продавала бублики. Від запоїв батько рано помер, а невдовзі й мати. З меншою сестрою залишились сиротами. Дівчи нка десь зникла, а його відправили до Куряжу в комуну ім. Горького, де порядкував А.Макаренко. Хлопець часто втікав з тієї колонії, але його завжди ловили й повертали назад. Згодом у колонії відкрився драмгурток, куди пластичний, рухливий і талановитий хлопець негайно вступив і мав неабиякий успіх, за що його віддали в Харківське театральне училище, по закінченні якого його взяли в трупу театру „Березіль”. Йому там доводилось виконувати всякі ролі, а театр тим часом „реформували”, звільнивши й ув'язнивши самого засновника Л.Курбаса. Але помітні ролі Б. таки зіграв у 1925 – 35 роках. З початиком війни залишився в Харкові, працював у  театрі за окупантів; з наступом червоних дійшов до Коломиї й там грав у театрі. Грав і  після повернення совєтів. Та вони оговтались і почали виловлювати „ворогів” народу. Б. прикинувся божевільним і переконав своїх „опікунів”, але він там закохався й зізнався тій медпрацівниці, що він лише удає з себе божевільного. Та на радощах розповіла своїй подрузі, а та далі, й тут уже йому дали 25 років суворого режиму і 5 років позбавлення прав. Покарання відбував в Інті разом з багатьма українськими мистцями й літераторами. Зокрема з актором Олександром Гриньком та Григорієм Кочуром. І в тому таборі Б. створив такимй  театр, що в ньому грали предс тавники багатьох національностей і переважно спектаклі укр. репертуару. Про це яскраво написав політв'язень Євген Дацюк у першому числі жур. „Дзвін” за 2001 у спогадах „Сизий птах із гніздов'я Курбаса...” В УРЕ не представлено.

БОРИНЕВИЧ Антін Самійлович /н.20. 07. 1855, Одеса – п. 03. 12. 1946; поховано  там само/- укр. статистик-демограф, з 1883 працював у земських стат. Бюро, активний громад.діяч, професор статистики, опублікував понад 30 наук праць

БОРИС І ГЛІБ – молодші сини вел. князя київського Володимира Святославовича. Під час поділу давньокиївських земель 987 – 989 Борис (кінець 10 ст.- п. 1015) дістав від батька м. Ростов, а Гліб (кеінець 10 ст. – п. 1015) – м. Муром. У боротьбі за великокнязівський стіл, що почалася після  Володимирової смерті (1015), Б. і Г. вбито за наказом їхнього старшого брата Святополка. Руська (давньоукраїнська), а слідом і московська православна церкви створили культ особи Б.і Г., оголосивши їх святими. 

БОРИСИКЕВИЧ  Іван /н. 1815, с. Увисла Гусятинського пов. – п. 18. 01. 1892, Відень, Австрія; поховано там само/- один з укр. діячів  Галичини ще з 1840. В УРЕ не представлено. 

БОРИСОГЛІБСЬКА (Сидоренко-Свидерська) Ганна Іванівна /н. 26. 12. 1877, м. Себеж, тепер Псков. Обл. РФ – п. 26. 09. 1939, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, неподалік від поховань корифеїв укр. театру, надгробок з написом: „Борисоглібська Ганна Іванівна, 1868 ь- 1939. Народна артистка Української РСР. Нар. у м. Себежі/- укр. артистка. Разом з батьками переїхала до м. Ізюма, тепер Харківської обл., де й минуло її дитинство; 1888 вийшла на професійну сцену до М.Кропивницького. Творчість Б. реалістична за своїм характером, міцно пов'язане з укр. культурою; Б. створила велику галерею яскравих образів, з 1925 до кінця життя працювала в Київ. драм. театрі ім. І.Франка; дружина артиста Г.Г.Рафальського.

БОРИСЯК Никифор Дмитрович /н. 14. 03. 1817, с. Ріг Полтав. губ. – п. 17. 03. 1882, с. Золотоноша Полтав. губ.; поховано там само/- укр. геолог, професор Харків. ун-ту, 1838 закін. Харків. ун-т, отримав звання лікаря; 1839 відряджено до Петерб. слухати лекції з геолог. Дисциплін, щоб згодом зайняти кафедру в Харків. ун-ті; 1847 дістав ступінь магістра мінералогії та геогнезії; Б.брав уч. у поїздках та екскурсіях; 1869 видав „Збірник матеріалів, що стосуються геології Південної Росії”, склав оро-гідрографічну геогностичну карту Харків. губ., усього опублікував бл. 40 наук. праць, які є цінним внеском у розвиток вітчизняної геології і грунтознавства.

БОРИСЯК Олексій Олексійович /н. 21. 07. 1872, м. Ромни, тепер Сум. обл. – п. 25. 02. 1944, Москва; поховано там само, могила на Новодівичому цвинтарі/- укр. геолог і палеонтолог, академік  АН України з 1929, чл-кор. з 1921. Закін. 1896 Петерб. гірничий ін-т, з 1911- викладач, потім професор Петерб. гірничого ін-ту; склав геологічну карту пн.-зх. районів Донбасу. Автор кількох підручників.

БОРИШПОЛЕЦЬ Григорій Михайлович /н. 07. 02. 1898, с. Гоголів на Київщині – п. 06. 09. 1954, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/ - укр. педагог, учений. 1918 закін. Вінницький учит. ін-т, працював педагогом, наук.-дослідну діяльність розпочав 1930, поєднуючи з викладанням вищій шк.. Автор понад 30 наук. праць з педагогіки. В УРЕ не представлено.

БОРКАНЮК Олекса Олексійович /н. 11. 01. 1901, с. Ясіня, тепер смт Закарпат. обл. – 03. 10 1942 страчено фашистами; поховано в м. Гурагуморі. У вересні 1945 прах Б. перевезено до м. Рахова й перепоховано на цвинтарі героїв 2-ї світової війни. В жовтні 1957 у с. Ясіні врочисто відкрито пам'ятника Олексі Олексійовичу/- укр. револ. діяч, керівник револ. руху на Закарпатті, 1926 – 29 навчався в Комуністичній академії в Харкові; повернувся на Закарпаття, редактор газ. „Карпатська правда”; під час 2-ї світової війни боровся проти фашистів на Закарпатті; закатовано у фашистській в'язниці. 

БОРОВИК /справж.- Боровиков Віталій Гаврилович, крипт.- В.Б., Б. Б-н; н. 18. 10. 1864, м. Ніжин, тепер Черніг. обл. – п. після 1938; поховано?/- укр. публіцист, поет, перекладач. Закін. 1889 природниче відділення фізмат. Ф-т Київ. ун-ту. Належав до літгуртка „Плеяди”, чл. „Братства тарасівців”, 1899 Б. ув'язнено як „політичного неблагонадійного”. Після жовтневого перевороту 1917 працював в Одесі. Один з ініціаторів створення Укр. держ. б-ки в Одесі (1919). Публіцистичні твори („Вісті з Волині”, 1889; „З України /Мужицький рай у Росії/”, 1893); займався фольклористикою, збирав матеріали для тлумачного словника укр. мови, підтримував дружні стосунки з М.Коцюбинським, Лесею Українкою, В.Стефаником, Г.Мачтетом. Автор спогадів про М.Коцюбинського.

БОРОВИК Дмитро /н. 1876, Зх. Україна – п. 1920; поховано?/- укр. громад. діяч на Далекому Сході (Уссурійський край). В УРЕ не представлено.

БОРОВИКОВСЬКИЙ Володимир Лукич /н. 22. 07. 1757, Миргород – п. 05. 04. 1825, Петербург; поховано там само/- укр. маляр-портретист, походженням з укр. козаків. Навч. малювати в батька-іконописця, рання творчість пов'язана з драдицією укр. малярства 18 ст., наприкінці 80-х рр. переїхав до Петербурга, з 1795 – академік, з 1802 – радник АМ, успіхом користувалися його мініатюри й портрети, особливо жіночі. Створив бл. 200 портретів, зокрема цариці Катерини 11, поета Державіна, поміщика Трощинського та ін.

БОРОВИКОВСЬКИЙ Левко Іванович /н. 09. 02. 1806, с. Малюшки, тепер Хорольського р-ну Полтав. обл. – п. 13. 12. 1889; там само й поховано; ще перед 2-ю світовою війною укр. письменник Д.Косарик з архівних матеріалів довідався, що Б. помер і похований у рідному селі Малюшках, біля м. Хорола; місцеві старожили показали на сільському цвинтарі могилу – невисокий горбик землі, зарослий бур'яном. 1955 Д.Косарик у Хоролі попросив місцевого вчителя К.Ходосова відновити могилу Б.; К. Ходосов за це ретельно взявся. 1960 на могилі поставлено беліск з написом: „Боровиковський Левко Іванович, український письменник-байкар”. При малюшківській б-ці напередодні 1963 відкрито кімнату-музей Б. Мешкала в Ленінграді Ніна Олександрівна Боровиковська-Осипенко, праправнучка Левка Івановича Б., мати відомої балерини Алли Осипенко. В Ніни Олександрівни зберігалися деякі реліквії родини, переписані в Полтаві сином Платоном. Як відомо, Б. мав три сини: Олександр, Віктор, Платон. Переписані альбоми мають посвяту й дат овані 1901 і 1902. Платон Левкович навч. у Полтав. кадет. корпусі, але за непокору був розжалуваний, позбавлений дворянського титулу й висланий до Сибіру. Вернувся до Полтави ст арим і немічним, де й доживав віку, підтримуваний братами/- укр. поет-романтик, байкар, фольклорист, етнограф, перекладач. Навч. у Харків. ун-ті (1826 – 30), викладав у гімназіях (1838 – 56); ще студентом видав романтичну  баладу „Маруся” (журн. „Вестник Европы”), створив чимало балад, пісень, дум, байок; 1852 А.Метлинський видав у Києві одну за життя книгу Б. „Байки й прибаютки”; Б. уклав словник укр. мови.

БОРОВИКОВСЬКИЙ Олександр Левкович /н. 26. 11. 1844, Полтава – п. 03. 12. 1905, Одеса; поховано?/- укр. фольклорист, судовий діяч, син Левка Івановича Б.; 1887 – 94 – приват-доцент Новоросійського ун-ту (Одеса); дотримувався буржуазно-ліберальних поглядів, у праці „Жіноча доля за малоросійськими піснями” (1867) показав тяжке життя жінки-селянки. Автор поезій рос. мовою. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БОРОДАВКА (Народич) Яцько /н. 2-а пол. 16 ст. – 1621 ст рачено за наказом гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного; місце поховання невід./- гетьман запорізького козацтва, обраний замість 1620 замість П. Сагайдачного на вимогу нереєвстрвого козацтва; 1621 виступив проти Туреччини на чолі 40-тисячного козацького війська, але не хотів об'єднатися з польс. військом, окремі загони в Молдавії зазнали поразки, тоді козаки скинули Б. й знову обрали гетьманом П.Сагайдачного, який наказав стратити його.

БОРОДАЄВСЬКИЙ Сергій /н. 1870, Зх. Україна – п.?; поховано?/- укр. кооперативний діяч. В УРЕ не представлено.

БОРОДАЙ Сергій /н. 1844 – п. 1914; поховано?/- укр. патріот і прототип літ. героя „Щирого” з оповідання В.Винниченка „Уміркований та щирий”. Б. чимало прислужи вся кобзарській справі. Закін. 1869 технічну шк. в Мюнхені; 20 років прожив у США. В УРЕ не представлено, в УРЕ – тим паче.

БОРОХОВИЧ М... /рр. н., см. і місце поховання невід./- полковник Гадяцький (1687 – 1704) війська Запорізького.  В УРЕ не представлено.

БОРТНЯК  Януарій Дем'янович /н. 03. 05. 1897, с. Озерна Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 1938 загинув уталінсько-беріївських катівнях; поховано?/- укр. театральний режисер. Театральну діяльність розпочав 1915 у театрі Л.Курбаса „Тернопільські театральні вечори”, з 1922 – в театрі „Березіль”, 1925 – 28 – режисер основної сцени „Березоля”; 1927 – 30 очолював перший укр. театр малих форм „Веселий пролетар”; 1930 – 33 – худ. керівник Харків. театру музкомедії; 1933 – 36 _ Дніпропетров. укр. муз-драм. театру ім. Т.Г.Шевченка; 1936 – 37 - Харків. театру Революції. У режисерській діяльності позначився вплив формалізму.  

БОРТНЯНСЬКИЙ Дмитро Степанович /н. 1751, м. Глухів, тепер Сум. обл. – п. 28. 09. 1825, Петербург; поховано там само, могила на Смоленському православному цвинтарі, надгробок з написом: „Бртнянский Дмитрій Степановичь, дейст. Стат. Совет. (дат немає). Памятник сооружен женою его 17 ноября 1826 г. Род. 1751, ум. 28 сентября 1825”/- укр. композитор. За гарний голос 1758 прийнято до Петерб. придворної капели, а згодом навч. у Італії, 1784 – 96 – капельмейстер при царському дворі, тоді ж написав опери „Сокіл” (1786), „Сон-суперник” (!787) та низку камерно-інструментальних творів; залишив понад 100 творів хорової культової музики; хоровий стиль Б. відзначався традиційною урочистою пісенністю й укр. нар. ліричністю.

БОРШАК Ілько /н. 1892, Херсон – п. 11. 10. 1957, Париж, Франція; поховано тм само/- укр. історик, з 30-х рр. жив у Парижі, до самох смерті завідував відділенням укр. мови в Держ. шк. східних мов В одному із замків Франції виявив трактат франц. мовою Пилипа Орлика „Вивід прав України”. Це перша конституція не лише України, а й у Європі. В УРЕ не представлено.

БОШКО Володимир Ілліч /н. 07. 04. 1885, с. Іванівка Одес. Обл. – п. 10. 08. 1949, Київ; поховано?/- укр. учений-юрист. Закін. 1914 ф-т Київ. ун-ту, з 1937 – професор цього ж ун-ту. Автор понад 100 наук. праць. В УРЕ не представлено

БОЯРСЬКА Євдокія /справж. – Богемська Євдокія Прокопівна; н. 13. 03. 1861, м. Могилів-Подільський – п. 19. 04. 1900, Чита, тепер РФ; поховано там само/- укр. актриса, з 1880 працювала в трупі М.Максимовича (Одеса), 1884 – в театрі М.Старицького, дебютувала в ролі Наталки („Наталка Полтавка” І.Котляревського); 1899 виступала в  моковському театрі Федора Корша в ролі Китерини („Гроза” О.Островського), згодом повернулась на укр. сцену (трупа Манька); померла в Читі під час гастролей. 

БОЯРСЬКИЙ Григорій /н.1914, с. Заячинці Горохівського пов., тепер  Польща – п. 18. 06. 1994, Варшава, Польща; поховано там само, могила на Північному цвинтарі /Вілька Венгльова/ - укр. громад.-культурний та освітній діяч у Польщі. Закін. учит. семінарію в Острові, вчителював у початкових шк. на Горохівщині, а під час нім. окупації навч. в укр. шк. в Лекачах. 1944 переїхав і працював у Варшавському комітеті ПОРП, тоді ж брав активну уч. в організації з'їзду представників укр. населення Польщі, був обраний генеральним секретарем ГП УСКТ, а після відходу з цієї посади до виходу на пенсію працював головним редактором тижневика „Наше слово”. В УРЕ не представлено.

БРАГІНЕЦЬ Андрій Степанович /н. 14. 12. 1903, с. Малі Канівці, тепер Чорнобаївського р-ну Черкас. обл. – п. 27. 04. 1963, Львів; поховано там само?/- укр. філософ, доктор філософ. наук з 1959. Закін. 1934 філософ. ф-т Харків. ун-ту, 1937 – 39 викладав у цьому ж ун-ті; 1939 – 41 завідував кафедрою філософії Львів. ун-ту. Автор наук. праць переважно з історії філософії і суспільно-політичної думки в Україні. В УРЕ не представлено.

БРАДАЧ Іван /н. 1732, с. Ториски Попрадського округу, Закарпаття – п. 1778, Відень, Австрія; поховано там само?/- укр. закарпат. церковний та освітній діяч, єпископ Мукачівський. Початкову освіту здобув у Торисках і в селі Каменцях, середню – в Спиській капітулі та Левочі, теологію – в Трнаві; після 1756 – священик у с. Росвигові, що поблизу Мукачевого, згодом – професор богословської шк., з 1764 працював у Відні уповноваженим єпархії, з 1767 – єпископ. Уклав і видав у Відні другий Слов'яноруський буквар, перевидав київ. церковниі зб. і був за це покараний; домагався створення в Закарпатті на основі кирилиці.

БРАЗОЛЬ Лев Євгенович /н. 20. 02. 1854, с. Мала Павлівка Зіньківського пов. на Полтавщині – р. см. невід., Петербург; поховано?/- укр. лікар, науковець, громад. діяч. Закін. 2-у Харків. гімназію (1871) і Медико-хірургічну академію в Петербурзі (1877); працював військ. лікарем, покинув службу 1880; 17. 03. 1884 – доктор медицини, з 1890 – голова Петерб. т-ва лікарів-гомеопатів; опублікував кілька наук. праць з медицини. В УРЕ не представлено.

БРАСЮК Гордій Іванович /н.1899, с. Лука Троянівського пов. на Житомирщині – після січня 1942 сліди Б. губляться, Алма-Ата , Казахстан; поховано?/- укр. письменник, походив з убогої селянської родини. 1919 закін. Житомирське комерційне уч-ще, належав до культурологічної орг-ції „Просвіта” й літоб'єднання „Гарт”. Перше оповідання „Істина” опублікував 1924. Автор зб. оповідань „Безпутні” (1926), „В протоках” (1927), „Устинка” (1929), „Сни і дійсність” (1930), роману „Донна Анна” (1929). Перебував на посаді інспектора по господарській частині лазарету петлюрівської армії, за що 1930 було заарештовано органами ДПУ і рішенням суду трійки при Колкегії ДПУ УРСР заслано на 6 років до концтабору. Відбувши покарання, жив у Запоріжжі. 27 червня 1941 на підставі ордера № 228 зарештовано вдруге й зник у сталінсько-беріївських катівнях. Реабілітовано посм- ертно. 

БРАТИЦЯ Павло /н. 1825, с.Тарасівка Ніжин. пов. Черніг. губ. – п. після 1886; поховано?/- укр. кобзар грав 1884 перед Людвиком Кубою, який у записках помилково називає його Іваном. В УРЕ не представлено.

БРАТКОВСЬКИЙ Данило /н30-і – 40-і рр. 17 ст. (за ін.відомостями – 2-а пол. 17 ст.), Волинь – 18. 11. 1702 „Посеред ринку Луцького через ката на сім разів мордерсько зістав стятий” ; поховано?/- укр. пот, громад. діяч, уч. і організатор нар. повстань на Правобережній Україні та в Галичині проти польс. загарбників; десь 1700 – 02 втупив до загону Палія, 1702 шляхта затримала Б., польс. військ. суд засудив його до страти. Б. здобув грунтовну освіту, перебував за кордоном. Автор зб. сатиричних віршів польсю мовою з українізмами. М. Старицький вивів Б. головним героєм драми Остання ніч”, сучасний поет Д.Кулиняк присвятив Б. історичну поему „Данило Братковський”. Походив Б. з родини укр. шляхтича.

БРАТМАН Едуард Петрович /н. 1856 – п. перед революцією 1917, Київ; поховано?/- укр. архітектор. навч. у петерб АМ (1876- 78); усе своє творче життя присвятив Києву. В УРЕ не представлено.

БРАТУНЬ Ростислав Андрійович /н.07. 01. 1927, Любомля Волин. обл. – п. березень 1995, Львів; поховано там само, могила на Лиячаковому цвинтарі, зі словом про поета виступили письменники Михайло Косів, Ігор Калинець, Микола Петренко, Марія Якубовська, дружина письменника Неоніла Б./- укр. поет, громад.-політичний та освітній діяч, депутат Верховної Ради СРСР, активний поборник незалежності України, ідейний і духовний провідник т-в „Просвіта” і „Львівська бесіда”. Навесні 1978 на похороні В.Івасюка Б. виступив з палкою промовою, яка стала викликом системі тоталітаризму, у Верховній Раді СРСР став на захист українського національного жовто-блакитного прапора. 1960 закін. філологічний ф-т Львів. ун-ту ім. І.Франка; ще студентом видав першу книжку „Вересень” (1949), тривалий час був на журналістській роботі, 1968, ставши гол. редактором журн. „Жовтень” (тепер „Дзвін”), почав друкувати твори раніше заборонених письменників, зокрема Б.-І.Антонича, художників, композиторів, істориків; очолював Львівську організацію НСПУ. За виступ над могилою В.Івасюка був позбавлений права друкуватися й видаватися. Разом з іншими депутатами-патріотами боровся за якнайшвидший розвал комуністичної імперії, за право нашої нації на самовизначення. Автор книжок „Світанки” (1950), „Пісня про волю” (1953), „Буйноцвіт” (1964), „Ватра” (1962), „Грані віку” (1976) та ін.; збірок публіцистичних статей і памфлетів.

БРАУН Володимир Олександрович /н. 13. 01. 1869, Єлисаветград, тепер Кіровоград – п. 21. 08. 1987, Київ; поховано на Старобайковому цвинтарі, по алеї, на якій і мгила композитора М.Тутковського/- укр. кінорежисер, засл. діяч мистецтв УРСР з 1954. Творчу діяльність почав 1924 в Ленінграді, з 1939 в Україні, поставив чимало кеінофільмів.

БРАУНЕР Олександр Олександрович /н. 12. 01. 1857, Сімферополь – п. 05. 05. 1914, Одеса; поховано там само/- укр. зоолог-систематик. Закін. Новорос ун-т в Одесі (1881), служив у земстві й водночас вів наук. дослідження, а 1918 – зав. кафедрою Одес. С.-г. ін-ту, 1923 – 35 працював у Всесоюзному ін-ті гібридизації та акліматизації тварин (Асканія – Нова) і праці присвячені переважно вивченню ссавців, птахів, риб, комах. Багато уваги приділяв популяризації зоологічних знань.

БРАЩАЙКО Михайло /н. 1883, Закарпаття – р. см. і місце поховання невід./- укр. громад.-політичний діяч. В УРЕ не представлено.

БРАЩАЙКО Юліан /н. 1879, Закарпаття – р. см. і місце поховання невід./- укр. громад.-політичний діяч. В УРЕ не представлено.

БРЕЖНЬОВ Іван Станіславович /н.28. 10. 1913, Харків – п. 07. 10. 1953; там само й поховано/- укр. поет. Закін. Харків. пед. ін-т, працював на фабриці. Перша зб. вийшла 1933. Автор багатьох ліричних віршів та байок, писав для дітей, переклав п'єсу Я. Райніса „Вій, вітерець”.

БРИК Іван Станіславович /н. 07. 07. 1879, с. Устрики Долішні, поблизу Перемишля, тепер Польща – п. 17. 09. 1947, Ландек, Тіроль, Австрія; поховано?/- укр. філолог, педагог і громад. діяч у Галичині, дійсн. чл. НТШ, з 1932 – голова „Просвіти” у Львові. Автор праць: „Століття уродин Маркіяна Шашкевича”, „Шевченкова поема „Іван Гус”, „Чужі про українську народну пісню” та ін.

БРИНДЗАН Теофіл /н. 1891, Зх.Україна – р. см. і місце поховання невід./- укр. лінгвіст, працював в Одесі. В УРЕ та УЛЕ не представлено.

БРИНСЬКИЙ Теофіл /н. 11. 10. 1883, с. Долина, тепер Тлумацького р-ну Івано-Фр. обл. – п. 10. 01. 1957, Прага, Чехія; поховано там само/- укр. скульптор, основоположник сучасної укр. скульптури. Навч. у Закопаному, Відні, Празі. Автор пам'ятника розстріляним робітникам на віденському цвинтарі (1911), 1931 на міжнародному конкурсі на пам'ятник Шевченкові в Харкові здобув другу премію. Творча спадщина увійшла в укр. і чес. Мистецтво. Б. заповів свої праці передати в Україну, що й зробив його приятель І.Байлюк.

БРОДЕЦЬКИЙ Юліан / р.і місце н. невід. – п. 03. 03. 1910, Київ; поховано там само, могила на польс. кладовищі/- польс. артист, у похороні брала уч. уся трупа М.Садовського. В УРЕ не представлено.

БРОДЛАКЕВИЧ (Вишенський) Ілля /н. бл. 1600, м. Судова Вишня, тепер Львів. обл.  – п. після 1666; поховано?/- укр. мляр, працював у середині  та 2-й пол. 17 ст. на Закарпатті; на картинах підписувався: „Ілля Бродлакевич, Малярь Вишенський, малярь Мукачівський”. Його твори є в музеях Львова та Ужгорода.

БРОЗНИЦЬКИЙ Іван /н. 06. 09. 1909, с. Рудка Смотрицького пов. Подільської губ. – п. жовтень 1991, Мельбурн, Австралія; поховано там само/- укр. педагог, громадсько-політ. діяч. Навч. у Кам'янець-Подільському ІНО, закін. Всеукраїнський ІНО. Вчителював на Луганщині, 1930 заарештовано на 7 років Гулагу; покарання відбував у таборах Явас та на Біломорсько-Балтійскому каналі. По звільненні жив за межами України, 1942 потрапив до нім. полону на Пн.Кавказі; з 1944 перебував у Німеччині; 1945-52 служив у франц. Чужоземному легіоні в африці, Індокитаї та Німеччині. 1952 переїхав до Австралії, брав активну уч. у діяльності укр. громад. орг-цій, викладав у суботніх укр. шк. Керівник шк. ім. Т.Шевченка при Святопокровській кафедрі УПЦА в Ессендоні (Мельбурн), редагував бюлетень Укр. центр. шкільної ради та місячник „Дитяче слово” (1964 – 65), співробітник „Вільної думки”. Автор низки статей на громад. і освітні теми. В УРЕ не представлено.

БРОНЕВСЬКИЙ Марцін /н.16 ст., Семиграддя – п. до 31. 03. 1593; поховано?/- польс. дипломат і письменник, мав титул королівського секретаря (перекручено – Христофор Бронський); як вважають, під псевдонімом Христофора Філалета написав „Апокриф”; під час війни Польщі з Московією 1579 – 86 двічі побував у Криму з дипломат. Місією; працю Б. вперше видано латин. мовою 1595 у Кельні, згодом кілька разів перевидавалась і перекладалась ін. мовами.

БРУН Клара Іванівна /н. 1876, м. Сміла на Черкащиіні – пю 1959, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, де й могила І.Паторжинського; надгробок – високий обеліск з написом: „Заслуженная артистка УССР профессор Клара Исааковна Брун 1876 – 1959”. Нижче напис:„Артисть Оскарь Исааковичь Камионский сконч. 10 августа 1917 г. на 49 г. жизни”/- оперна співачка, професор Київ. консерваторії. Закін. Віден. консерваторію, виконувала провідні партії сопрано, співала з Шаляпіним, Собіновим та ін.; з 1926 перейшла на пед роботу, працювала до 1952 у Київ. консерваторії.

БРУСИЛОВСЬКИЙ Єфрем /н. 1854 – п. 1923, Одеса; поховано?/- лікар-невропатолог, професор Одес. Ун-ту, зробив чималий внесок у бальнеотерапію і невропатологію. В УРЕ не представлено.

 

БРЮКНЕР Олександр /н. 29. 01. 1856, Тернопіль – п. 24. 05. 1939 Берлін, Німеччина; поховано там само/- славіст, академік Польс. АН з 1888, акад. Петерб. АН з 1890 та ін. академій; у своїх працях торкався укр. культурних питань. Навч. у Львів. та Віден. ун-тах, доцент Львів. ун-ту, а згодом професор слов'ян. мов і літ-р у Берлін. ун-ті (1881 – 1924). Написав 1500 наук. праць; тритомна його монгографія „Історія польської культури” подає чимало відомостей про укр. культуру та про польс.-укр. відносини.

БРЮХОВЕЦЬКИЙ Іван Мартинович /н. поч. 17 ст. –  27. 06. 1668 убито, Опішня; поховано в Гадячі/- наказний гетьман 1663, гетьман Лівобережної України 1663 – 68; до цього кошовий отаман; на гетьмана обрано на Чорній Раді в Ніжині; його діяльність викликала невдоволення, він підписав Московські статті 1665, що зміцнювали позиції царизму в Україні; одружився з дочкою моск. боярина Федора Петровича Шереметєва. Б. взагалі мав люту натуру, а з часом дійшов до нелюдства, він, наприклад, гадяцьку полковничиху Гостру за незначну провину наказав спалити живцем; зрештою став на шлях зради, домовився з турецьким султаном віддати Україну під владу Туреччини, але почалося повстання. Козаки зв'язали свого ватажка й привезли до П.Дорошенка, який віддав його в Опішню народові на присуд, і тут колишнього гетьмана прилюдно було вбито кілками, тіло вбитого П.Дорошенко звелів відвезти до Гадяча й поховати в церкві Богоявлення.

БРЯНСЬКИЙ Михайло Васильович /н. 1830, Київ – п. 1908, Петербург; поховано?/- укр. маляр. Навч. у худ.. К.С.Павлова (1850 55) та в петерб. АМ (1864 – 69); численні портрети й сюжети Б. виконано на високому професійному рівні. В УРЕ не представлено.

БУБЛИЧЕНКО Лазар Іванович /н.1874 – п. 1958; поховано?/- укр. лікар, працював у с. Щенячому, коли М.Л.Кропивницький оселився на хуторі Затишок, і вони заприятелювали, згодом Б. став головним лікарем гінекологічного ін-ту в Ленінграді.  Ні в УЛЕ, ні в УРЕ не представлено.

БУГАЙ Аркадій Сільвестрович /н. 1905, м. Борзна в козацькій родині Чернігівської обл.-+?;Поховано?/-укр. учений-педагог, математик і дослідник сліднослов”янської (української) давнини. Його покликанням була історія. Але в довоєнний час закін. Харків. педінститут, учителюваа на Донбасі і в Харкові. 1941- 42 – на фронті, бере уч. в обороні Кавказу. Було комісовано й після звільнення Києва запрошено на роботу до Нар. комісаріату освіти УРСР, який очолив тоді П.Г.Тичина. Після ХХ з”їзду КПРС, з головою поринув у розв”язання загадки Змійових валів. У результаті копіткої, багаторічної праці він описав бл. 1000 кілометрів давніх земляних укріплень, переважно навколо Києва. Застосувавши, поряд із традиційними, математичний, радіовуглецевий, історико-астрономічний підходи, Б. довів, що Змійові вали було забудовано на рубежі старої і нової ер. Це свідчило про високий рівень розвитку тогочасного українського населення, що знайшло відображення в багатьох публікаціях ученого, його статті в „УРЕ”, в книзі В.О.Чивіліхіна „Пам”ять”.  

БУДЗИНОВСЬКИЙ Вячеслав /н.30. 01. 1868, с. Баворів, тепер Терноп. р-ну Терноп. обл. – п. 14. 02. 1935, Львів; поховано там само/- укр. письменник, історик, публіцист. Навч. у Львів. і Віден. ун-тах, друкувався з 1888 у журн. „Товариш”; 1907 обрано до австрійського парламенту, належав до опозиційного крила, ви кривав реакційну політику австр. Монархії щодо укр. нар.; економічні праці, побутові оповідання мають сатиричне забарвлення. Автор двотомної „Історії України”, історичних повістей „Осавул Підкова”, „Наші гетьмани” та багато ін.

БУДНИЙ Симон /н. 1-а пол. 16 ст., с. Буди, Мазовія, Польща – п. 13. 01. 1593, Несвіж, тепер Мінської обл., Білорусія; поховано там само/- білорус. та польс. письменник, філософ, історик. Закін. ун-т у Кракові. Автор і видавець творів протестантського напрямку; у передмові до „Катехізису” обстоював красу укр. та білорус. мов.

БУДНИЙ Степан Франкович /н. 23. 08. 1933, с. Струсів, тепер Теребовлянського р-ну Терноп. обл. – п. 22. 06. 1933, Тернопіль; поховано в Струсові, могила на цвинтарі біля шосе Тернопіль – Струсів – Бучач; на могилі встановлено гранітний пам'ятник: скульптура, померлого, схиленого над книгою; в Струсові є меморіальна кімната Б./- укр. поет. Закін. 1957 Чернівец. ун-т, працював учителем і журналістом. Посмертно видано книгу „Людина до сонця йде” (1961) і „Поезії” (1972). 

БУДНИЦЬКА Єва Матвіївна /н. 03. 01. 1917, Київ – п. 24. 11. 1994; поховано там само/- укр. поетеса. Після навч. у середній шк. закін. механічний технікум (1936), Київ. політех. Ін-т, працювала викладачем в Зеленодольському технікумі, інженером на заводі, згодосм – у проектному ін-ті. Свою першу поетичну книжку „Вулиця першого кохання” видала 1962.

БУДЯК (справж.- Покос) Юрій Янович /н. 1878, с. Красногірка на Полтавщині – п. 28. 09. 1943, Київ; поховано там само, могила на Лук'янівському цвинтарі?/- укр. поет. Працював чабаном, вантажником, матросом; з 1912 навч. у Київ. політех. ін-ті, з 1916 – в Одес. Шк. прапорщиків, яку змушений був залишити через хворобу. В громад. війну обирано заст. голови білоцерківської „Просвіти”, працював в апараті Центральної Ради, 1922 і 1924 його двічі заарештовували органи ЧК. Почав друкуватися 1895, співпрацював у журн. „Українська хата”, „Літературно-науковий вісник”, газ. „Рада”. Автор поетичних книжок „Невльниця” (1907), „На полях життя” (1909) та ін. Заарештовано в Києві 1 лютого 1935, засуджено на 5 років; покарання відбував у Карагандинському таборі НКВС, потім – в Ухті й Воркуто-Печорському таборі. Звільнено після відбуття строкеу 1 лютого 1940. Реабілітовано посмертно.

БУЖИНСЬКИЙ Гавриїл /н. 80-і рр. 17 ст. – п 1731, Москва; поховано там само, могила в Заіконоспаському монастирі, знесеному совєтами/- письменник, церковний діяч і проповідник. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, працював у Моск. слов'яно-греко-латинській академії, був єпископом Рязанським і Муромським, вважався одним з найкрасномовніших проповідників свого часу. Петро 1 повелів йому біти чл. Синоду, директором усіх духовних уч-щ і друкарень; Б. перекладав політ. І наук. твори європейських авторі.

БУЗЕСКУЛ Владислав Петрович /н. 08. 03. 1858, с. Попівка Харків. губ. – п. 01. 06. 1931, Їхарків; поховано там само, з Міського зруйнованого комуняками цвинтару могилу перенесено на 13-е кладовище, де споивають (теж перезахоронені!) відомі діячі України/- укр. історик, дослідник античності, академік АН СРСР з 1922 та АН України з 1925; з 1890 ь- професор Харків. ун-ту, фахівець із всесвітньої історії, вивчав творчість і біографію академіка М.Ф.Сумцова, склав список його публікацій.

БУЗУК Петро Опанасович /н. 01. 07. 1891, с. Тернівка, тепер Слободзейського р-ну, Молдова – п. 07. 10. 1943; поховано?/- білорус. та укр. мовознавець, доктор філолог. Наук з 1924, професор ІНО в Одесі, згодом – ун-ту в Мінську; праці з фонетики, етимології та діалектології укр. і білорус. мов; спроба історичної граматики укр. мови.

БУЗЬКО Дмитро Іванович /н. 1890, Новомиргород, тепер місто Кіровоград. обл. –  14. 11. 1937 розстрілягний сталінсько-беріївськими катами, Одеса; поховано?/- укр. письменник, Навч. у духовній шк. та дух. семінарії (Одеса). За революц. Діяльність у жовтні 1907 заарештовано, покарання відбував 4 з половиною роки на катржних роботах; 1911 з Іркутської обл. утік за кордон, з Німеччини дістався до Швейцарії, де став чл. орг-ції есерів, жив у Лондоні, став студентом Клпенгагенського ін-ту, вивчив англ., нім., франц. , данську мови. 1917 повернувся в Петроград, працював у ЧК; йому належить кілька оповідань, повістей, кіносценаріїв, романів. Б. заарештували енкаведисти в Одесі 20 жовтня 1937. Реабілітовано посмертно.

БУКОВЕЦЬКИЙ Євген Йосипович /н. 04. 12. 1866, Одеса – п. 27. 07. 1948; там само й поховано, на 2-у міському цвнтарі/- укр. художник. Закін. Одес. реальну шк., чл. Т-ва південнорос. художників, брав уч. у виставках передвижників; його жанрові твори виконано в традиційному укр. реалістичному мист-ві, згодом працював переважно як портретист. 

БУКРЄЄВ Борис Якович /н. 24. 08. 1859, м. Льгов, тепер Курської обл. РФ – п. 02. 10. 1962, Київ; поховано там само, могила на Байковому цвинтарі, дільниця № 9, праворуч від дороги на військ. дільницю; бляшана табличка з написом: „Профессор Букреев Борис Яковлевич, сконч. 2. Х 1962 г., 103 лет от роду”. 1966 на могилі з'вився надгробок з написом: „Букреева Екатерина Алексеевна 1864 – 1945”/- укр. математик, професор Київ. ун-ту з 1889, заслуж. діяч наук УРСР з 1941, Закін. Київ. ун-т; 1885 – 1959 працював у цьому ж вузі. Праці з теорії функцій комплексної змінної, математичного аналізму, алгебри й геометрії.

БУЛА Меланія /н. 2-а пол. 19 ст., Галичина – п. поч. 30-х рр. ХХ стю, с. Грабове Долнського р-ну на Станіславівщині; поховано там само/ - укр. поетеса. Вчителювала в Тростянці та Грабові Долинького пов. на Станіславівщині, захоплювалася різбярством, друкувалася в „Літературно-науковому віснику” Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БУЛАЄНКО Володимир Дмитрович /н. 08. 06. 1918, с. Сорокодуби, тепер Красилівського р-ну Хмельниц. обл. – 19. 08. 1944 загинув на фронту під час 2-ї світової війни, м.Бауска, Латвія; поховано там само/- укр. поет, з 1938 – 41 навч. у Дніпропетровському ун-ті, з перших днів війни – на фронті. Посм ертно вийшла книга „Поезії” (1959).

БУЛАТОВИЧ Микола Євгенович /н. 14. 02. 1909, Київ – 03. 09. 1937 розстріляно сталінсько-беріївськими катами; поховано?/- укр. поет, походив з родини православного священика однієї з київ. парафій. Вступив до худ. ін-ту, але не закінчив, бо зайнявся літературою. З кінця 20-х рр. його вірші регілярно з'являлися в „Глобусі”, „Житті й революціЇ”, „Молодому більшовику”. Перша зб. віршів „Книга тривог” вийшла друком 1930, потім – „скажу по правді” (1932). 14 червня 1937 на підставі доносів заарештовано й засуджено в контрреволюційній діяльності. Реабалітовано посмертно.

БУЛАХОВСЬКИЙ Леонід Арсенійович /н.01. 04. 1888, Харків – п. 04. 04. 1961, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, дільниця № 42, недалеко від могили І.Паторжинського; гарний надгробок з написом: „Академик Леонид Арсьеньевич Булаховский, 1888 – 1961”/- укр. мовознавець, академік АН УРСР з 1939, чл-кор. АН СРСР з 1946, голова Укр. комітету савістів при АН СРСР. Закін. Харків. ун-т (1910), професор Пермського, Харків., Моск. ун-тів; з 1944 – 61 – директор Ін-ту мовознавства АН УРСР, водночас – зав. кафедрою слов'ян. філології Київ. ун-ту. Автор бл. 300 наук. праць.

БУЛГАКОВ Михайло Опанасович /н. 03. 05. 1891, Київ – п. 10. 03. 1940, Москва; поховано там само, могила на Новодівичому цвинтарі (стара частина), дільниця № 2, де поховано багато акторів і письменни ків, надгробок – гранітна стела з написом: „Писатель Михаил Афанасьевич Булгаков 1891 – 1940”/- рос. сов. письменник, білогвардієць, вихрест, брав уч. у розстрілі О.Довженка, той зумів утекти. Син вихреста професора Київської духовної академії. Закін. мед. ф-т Київ. ун-ту, ворог укр. незалежності та укр. ідеї взагалі, про що свідчить його літ. творчість, зокрема роман „Біла Гвардія” і створена на його основі п'єса „Дні Турбіних”. Почав друкуватися з 1919; романи „Собаче серце” (1987), „Втеча” (пост. 1957) та чимало ін. 

БУЛЕЙ Василь Романович /н. 1914, с. Шукайвода на Черкащині – п. 1989, Київ; поховано там само/- доктор тех. наук. Закін. Київ. гідромеліоративний ін-т, 1967 захистив доктор. дисертацію „Дослідження режиму підземних вод за допомогою електричних моделей при осушуванні родовищ корисних копалин і розробка технічних засобів осущення”. Автор с татті „Атомні станції та природні джерела енергії” („Наука і культура!, вип. 24, К., 1990). В УРЕ не представлено.

БУЛИГА Олексій Федорович /н.16. 07. 1938, с. Великі Пріцьки Кагарлицького р-ну Київ. обл. – п. 28. 02. 1966, Київ; поховано там само/- укр. поет. Закін. 1961 Київ. політех. ін-т, працював 1961 – 66 в Ін-ті електрозварювання ім. Є.О.Патона АН УРСР; вірші друкував у журн. „Дніпро”, „Жовтень”, „Ранок”; підготував зб. „Скресіння”, що вийшла вже по смерті.

БУЛКА Ярослав /н. 16. 06. 1906, с. Григорів Рогатинського пов., Галичина – п. 09. 09. 1973, Мельбурн, Австралія; поховано там само/- укр. інженер, культурно-громад. діяч. Фах інженера-хіміка здобув у Львів. політех. ін-ті (1940), жив у Дрогобичі; емігрував спочатку до Бромбергу, Німеччина, а потім до Чехословаччини, де працював хіміком у лабораторії нафти. 1949 виїхав до австралії, активно включився в укр організоване життя в Мельбурні, особливо серед молоді. Вславився щорічною уч. зі своїми групами в парадах фестивалю „Мумба”. Був чл. багатьох управ СУОА (1955 – 66), дописував до укр. преси в Австралії під пс. „Мелькор”. В УРЕ не представлено.

БУНГЕ Георг /н. бл. 1720 – р. см. невід., Київ; поховано там само/- перший з родини Б., що 1750 оселився в Києві й заснував першу аптеку на Подолі. В УРЕ не представлено.

БУНГЕ Микола Андрійович /н.03. 12. 1842, Варшава, Польща – п. 31. 12 1914 (УРЕ: 13. 01. 1915), Київ; поховано там само/- укр. хімік. 1865 закін. Київ. ун-т, з 1871 – професор цього ж ун-ту; удосконалив методику газового аналізу, чималий наук. внесок зробив у розвиток укр. цукрової промисловості, брав активну уч. в орнанізації Київ. політех. ін-ту.

БУНГЕ Микола Христофорович /н.11. 11. 1823, Київ – п. 03. 06. 1895, Царське Село, тепер м. Пушкін Ленінград. обл.; поховано там само/- укр. економіст, держ. діяч, з 1850 викладав у Київ. ун-ті політекономію і поліцейське право. 1859 – 80 кілька разів займав посаду ректора цього ж ун-ту, 1890 обрано академіком Петерб. АН, був міністром фінансів (!881- 86) і головою колмітету міністрів (1887 – 95).

БУНГЕ Олександр Андрійович /н. 24. 09. 1803, Київ – п. 06. 07. 1890, Кільтсі, Естонія; поховано там само/- ботанік, професор Казан. (1833 – 36) та Дерптського (1836 – 67) ун-тів; один з основоположників географо-морфологічного методу і систематиці рослин, описав багато нових видів рослин; йому належить ряд філдософських творів ідеалістичного характеру.

БУНГЕ Християн Георгійович /н. 1776, Київ – п. 1857; там само й поховано?/- відомий свого часу лікар, син першого київського аптекаря Б., батько економіста Миколи Б. В УРЕ не представлено.

БУНГЕ Христофор Григорович /н.12. 12. 1781, Київ – п. 17. 12. 1861, Москва; поховано там само/- один з основоположників ветеринарної освіти в Росії, академік. Закін. Петерб. медико-хірургічну академію (1801), 33 роки завідував кафендрою в Моск. мед.-хіруг. Академії; перший вичив та описав сибірку.

БУНДЗЯК Юрій Васильович /н.26. 09. 1914, с. Глушків Городенківського р-ну Івано-Фр. обл. – п.22. 11. 1989; там само й поховано/- укр. хлібороб і педагог, сількор і поет, ветеран 2-ї світової війни. Не мав змоги здобути навіть неповної середньої освіти. По війні заочно закін. Чернівецький держ. ун-т, навчав школярів нім. мови й писав вірші; вийшло три поетичні книжки: „Дзвінка долина”, „Я не забув...”, „Під мирними небосхилами”. Ні в УРЕ, ні в УЛЕ не представлено.

БУНІН Іван Олексійович /н. 10. 10. 1870, м.Воронеж, тепер РФ – п. 08. 11. 1953, Париж, Франція, поховано там само, могила на цвинтарі в Сент-Женев'єв де Буа під Парижем/- рос. письменник, почесний академік рос. АН з 1909, вихідець із збіднілих дворян, мав тісні звки з Україною, вважав себе другом укр. нар.; поча як поет 1887, на поч. 90-х рр. перейшов на прозу, деякий час жив в Україні, працював бібліотекарем, татистиком, кор. газети, освіту підвищував самотужки. У Полтаві написав оповідання „Деревенский эскиз”; влітку 1894 його портрет намалював укр. художник Г.Мясоєдов. Багато мандрував по Україні, ціеував укр. культуру, мьову, ви вчав укр. думи, любив поезію ТюШевченка, якого називав абсолютно геніальним поетом, перекладав його твори. З любов'ю писав про українську природу, про українців.

БУНЯКОВСЬКИЙ Віктор Якович /н. 04. 07. 1804, м. Бар, тепер Вінн. обл. – п. 30. 11. 1889, Петербург; поховано там само/- рос. математик укр. походження. Початкова освіта домашня, 1820 – 25 навч. за кордоном, окрема в Парижі, де 1825 здобув ступень доктора математики; 1826 – 64 викладав у Петербурзі математику, з 1864 і майєе до смерті – віце-президент петерб. АН, написав перший у Росії підручник з теорії ймовірностей, обирався почесним чл. багатьох рос. ун-тів і наук. т-в.

БУРАЧЕК Микола Григорович /н. 04. 03. 1871, с.Летичів, тепер смт Хмельницької обл. – п. 12. 08. 1942, Харків; поховано там само/- укр. маляр, засл. діяч мистецтв УРСР з 1941, виходець з родини дрібного чиновника. Навч. у Краківській академіх красних мистецтв (1905 – 10) і в Парижі (1910 – 12); на ранніх творах позначився вплив імпресіонізму, згодом вернувся до зображення краси рідної природи, працював і театральним художником; дослідник мист ецької спадщини Т.Шевченка; був актором ( пс.- Соломін), співав баритоном, готувався до опери, деякий час навч у шк. М.Мурашка під кер-вом М.Пимоненка, зустріч з пльс. Художником Яном Станіславським спокусилла його поїхати вчитися малювати в Краків, а згодом у Петербург; бідував до 1917. В Україні викладав у Театральному ін-ті, їздив по селах, організовував театральні гуртки, малював декорації; з 1925 – у Харкові працював художником, 1936 – персональна виставка в Києві. Автор книги про Т.Шевченка „Великий народний художник” (1939).

БУРАЧИНСЬКИЙ Осип /н. 1877 – + після 1930-х рр. репресовано?; поховано?/- укр. громад-політичний діяч, правник, 1918 – чл. Укр. нац. ради від Буковини, 1919 – держ. секретар ЗУНР. В УРЕ не представлено.

БУРАЧИНСЬКИЙ Тит Євгенович /н.1880 – +1968, Тчев, Польща: поховано там само/- один з відомих кр. Лікарів, хірург, ларинголог, дійсн. чл. НТШ у Львові. Мед. студії почав у Львові, закін. у Відні. Під час 1-ї світової війни – фронтовий хірург, з 1919 до 1925 – директор шпиталю та голова т-ва лікарів у Львові, згодом переїхав до Чернівців, працював хірургом; 1946 опинився у Тчеві, лікарював до 1960. В УРЕ не представлено.

БУРБАК Микола Іванович /н. 01. 05. 1911, Одеса - + 02. 07. 1988, Чернівці; поховано там само/ - укр. письменник. 1932 закін. Одес. інженерно-меліоративний ін-т, 1961 – філфак Чернівецького ун-ту. Майже півстоліття співпрацював у пресі. Після війни Б. переїхав на Буковину і став натхненним її літописцем. 1952 вийшла повість Щастя Марії Микитей”, спільно з Х.Меламудом створив документальну повість „За Прутом, у Садгорі”.Та й потому.

БУРГАРДТ Освальд /пс. і крипт. – Клен Юрій, Явір Гордій, О.Б.; н. 22. 10. 1891, с Сербинівка, тепер Старокостянтинівського р-ну Хмельниц. обл. – п. 30. 10. Аусбург, Німеччина, від голоду й простуди; поховано там само; на Старобайковому цвинтарі в Києві, недалеко від могили Андріяшева, в спеціальній огорожі дві могили. Надгробок з написом: „Бурхарть Александрь Константиновичь. Ск. 16 февраля 1917 г.”. Другий надгробок з написом: „Гермавнь Александровичь Бурхарть. Ск. 4 февраля 1916 г.” Можливо, це які родичі Освальда Б.?/- укр. поет, перекладач і літературознавець, входив до грона неокласиків. Виходець із нім. колоністів. Закін. 1920 філфак Київ. ун-ту; 1914 – 17 як нім. підданий перебував на адміністративному засланні в Архангельській губ., Росія; повернувшись в Україну, приєднався до неокласиків, підготував багато перекладів з нфім., франц., англ. мов віршів і прози. До Німеччини виїхав 1931, де викладав  л-ру слов'н. народів у різних ун-тах, найдовше – в Мюнстері, водночас розгорнув широку літ. діяльність як поет, перекладач, літ критик, новеліст; як один із співробітників „Вісника” Д.Донцова Б. мав чималий влив на укр. поезію Зх. України. Перебуваючи під час війни в Астрії, Б. редагував літ. журн. „Літаври” (1947); відзначався широтою тематики і досконалістю поетичної техніки. Головні твори: „Прокляті роки” (Львів, вид-во „Вісник”, 1937), „Попіл імперії” (1957), зб. лірики „Каравели” (Прага, вид-во Ю.Тищенка, 1943), новели; спільно з Л.Мосендзом – авт. зб. гротесків і пародій під пс. Порфирія Горотаки „Дияболичні параболи „ (1947). 

БУРДУЧЕНКО Інна Георгіївна /за чоловіком – Кирилюк; н. 1939 – п. 1960, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, недалеко від могили письменника Мішури Степана Кириловича (1916 – 1960). На надгробкові чорного каменю з білим барельєфом-погруддям напис: „Бурдученко-Кирилюк Инна Георгиевна 1939 – 1960”. Збоку ще один напис: Кирилюк Игорь Александрович 1936 – 1963”/- укр. кіноактриса, здобула популярність, знявшись у фільмі „Іванна”, загинула  (згоріла) під час зйомок фільму.

БУРЕВІЙ Кость (див. Стріха Едвард).

БУРЛАЧУК Фока Федорович /н. 22. 07. 1914, с. Сніжне Погребищенського р-ну Вінн. обл. - + 1994, Київ; поховано там само/ - російськомовний письменник укр. походження. 

БУРЛЮК Давид Давидович /н. 1883, Україна – п. січень 1967, Нью-Йорк, США; поховано там само/- рос. літератор-футурист єврейського походження, рекламував себе приятелем В.Маяковського та В.Хлєбнікова; вчасно емігрував до США в 20-і рр.; залишив літературу, до якої в нього хисту й не було, захопився малярством-розмазнею. В УЛЕ не представлено.

БУРТАН Донат /світське – Дмитро; н. 08. 11. 1894, с. Петрашівка Кагарлицького пов. на Київщині – п. 15. 03. 1971, Мельбурн, Австралія; поховано там само, на цвинтарі Фовкнер/- укр. православний єпископ. Закін. духов. семінарію, а також Київ. комерц. ін-т (1931); працював у споживчій кооперації на Вінничині. 1943 виїхав до Галичини, 1944 у Самборі рукоположений на священика УАПЦ, Через Німеччину 1950 приїхав до Австрії, де був душпастирем переселенчих таборів. Заснував соборноправну парафію св. Трійці в Мельбурні. З 1965 Б. в системі УАПЦ митр. Ніканора Абрамовича, спочатку вікарій при архиєп. В.Соловієві, згодом правлячий єп. УАПЦ в Австралії і Новій Зеландії з титулом архиєп. В УРЕ не представлено.

БУРЯК Борис Спиридонович /н. 06. 08. 1913, ст. Рубіжне Лугнськ. обл. – п. 25. 11. 1993, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі/- укр. критик, літературознавець, громад. діяч. Друкуватися почав у юнацькі роки на стор. Газ. „Червоний прапор”; 1939 закін. філфак Київ. ун-ту, по війні працював редактором вид-ва „Вільна Україна”, гол. Редактором кіностудії худож. фільмів ім. О.Довженка, очолював комісію теорії л-ри і критики СПУ, один з активних авторів, редакторів та упорядників „Історії української літератури” у 8 томах та „Історії українського радянс ького кіно” в 3 томах. Доктор філол. наук, професор, був зав. кафедрою кінознавства в Київ. ін-ті театрального мист-ва ім. І.Карпенка-Карого. Автор багатьох наук. прац. Як і Л.Новиченко, С.Крижанівський та іже з ними, Б. „робив” погоду в укр. сов. л-рі.

БУРЯКОВСЬКИЙ М.С. /н.1774 – п. 1812, Київ; поховано там само, могила на Щекавицькому цвинтарі, зліквідованому совєтами в 1930-і рр./- київський маляр початку 19 ст. В УРЕ не представлено.

БУРЯЧОК Іван Мартинович /н. 06. 10. 1877, с. Лозувата, тепер Липовецького р-ну Вінн. обл. – п. 24. 10. 1936, Київ; поховано там само/ - укр. театральний художник, відомий графік-ілюстратор. Закін. 1899 Київ. рисувальну шк. М.І.Мурашка, 1906 – Краків. Академію красних мистецтв. 1908 оформив альмнахи „Терновий вінок”, „Розвага”, антологію „Українська муза”, ілюстрував „Енеїду” І.Котляревського, киги для дітей. Майстер політичної сатири, друкував свої карикатури в „Шершні” (1906); майстерно малював тушшю і пером. 

БУТОВИЧ Григорій /рр. н., см. і місце поховання невід./- укр. поет 1-ї пол. 17 ст. Навч. у Замойській акад. ; 1642 видав у Львові віршований панегірик львівському єпископу Арсенію Желиборському „Євдокія...” В укр. л-рі твір Б. став певним етапом в освоєнні художніх форм барокко.

БУТОВИЧ Микола /н. 1895 – р. см. і місце поховання невід./- укр. художник-графік 19 ст. В УРЕ не представлено.

БУТКОВСЬКИЙ Семен /н.2-а пол. 19 ст. – п. 1-а пол. 20 ст.; поховано?/- укр. співак, драм. тенор, виконував у театрі М. Садовського партії Еола, Левка, Йонтека, Андрія, Хоми, Брута. В УРЕ не представлено.

БУЧИНСЬКИЙ Мелітон Осипович /н.24. 02. 1847, с.Криве, тепер Підволочиського р-ну Терноп. обл. – п. 25. 04. 1903, м. Станіслав, тепер Івано-Франківськ; поховано там само/- укр. фольклорист, діалектолог, громад. діяч. Закін. 1873 Віденський ун-т, збирав фольклорний матеріал для зб. В.Антоновича та М.Драгоманова; діяч станіславської студент. громади 60-х рр. , віденської „Січі” 70-х рр. 19 ст.; писав вірші під пс. Підгірський Чоловік та Кассян, але не друкував; листувався з багатьма укр. діячами. Наук. вартість має „Листування Драгоманова з Бучинським 1871 – 1877”, що його видав М.Павлик 1910; з кінця 80-х рр. працював адвокатом у Станіславі.

БУЧИНСЬКИЙ-ЯСКОЛЬД Олександр /н. бл. 1650 – п. 1-а пол. 18 ст.; поховано?/- укр. поет, автор поеми „Чигирин” (написав польс. мовою), присвяченої описові походу турецького війська на Чигирин 1678. Поему надруковано 1678 у Новгород-Сіверському, згодом її використав літописець С.Величко.

БУЧМА Амвросій Максиміліанович /н. 14. 03. 1891, Львів – п. 06. 01. 1957, Київ; поховано там само, могила на Новобайковому цвинтарі, надгробок з написом: „Амвросій Максиміліанович Бучма 1891 – 1957”. У Києві по вул. Володимирській, 14 на фасаді будинку меморіальна дошка з чорного граніту, бронзовий накладний барельєф-портрет з написом: „У цьому будинку жив у 1944 – 1957 рр. народний артист СРСР професор Амвросій Максиміліанович Бучма (1891 – 1957)- видатний діяч українського тнатру і кіно”/- укр. актор і режисер театру й кіно, нар. артист СРСР з 1944, професор. На професійній сцені з 1905, після 1917 деякий час навч. у Київ. муз.-драм. ін-ті ім. М.Лисенка; був актором у театрі М.Садовського,1919 очолив „Новий львівський театр”, 1923 – 26, 1930 – 36 працював у театрі „Березіль”, створив ряд яскравих образів; 1926 – 30 працював у кіно, 1930 повернувся до театру, з 1936 – у Київ. укр. драм. театрі ім. І.Франка аж до смерті. З однаковою мистецькою досконалістю створював гострокомедійні й трагічні образи, його творчість відзначалася великою силою внутрішньої правди, мистецького перевтілення, майстерністю й неповторністю. Б. належить низка теоретичних статей із загальних та окремих питань акторського мист-ва.

БУЧНЕВИЧ Василь Євстахович /н.10. 07. 1860, Ямпільський пов. Кам'янець-Подільської губ. – + після 1912, Полтава; поховано?/- укр. письменник-історик. Навч. у Полтав. гімназії, служив у мін-ві внутр. Справ, з 1904 –судовий пристав при Полтав. окружному суді; публфікував багато істор. матеріалів у „Полтавских епархиальных ведомосятх”; вийшли окремі брошури. В УРЕ й УЛЕ не представлено.