Проект «Українці в світі»

ФАВОРОВ Олексій Михайлович /н.16 (29). III 1900, слобода Миколаївка Першп, тепер Жовтневе Друге Вовчанського р-ну Харків. обл. — п.8. VIII 1981, львів; похований там само, могила на Личаківському цвинтпарі/ — укр. учений у галузі тваринництва. чл-кор АН України з 1951. Закінчивши Харків. с. -г. ін-т 1924, завідував відділом Укр. генетико-селекційного ін-ту (Одеса) до 1935, з 1925 до 1954 _ всесоюзного н. -д. селекційно-генетичного ін-ту. З 1956 очолював відділ Н. -д. ін-ту землеробства й тваринництва зх. районів України (Львів). Праці з питань селекції та агротехніки с. -г. культур. Співавтор окремих сортів картоплі, динь, помідорів, суданської трави.

ФАВР Володимир Володимирович /н.23. VI (5. VII) 1874, Харків — п.24. III 1920, П’ятигорськ, тепер РФ; похований там само?/ — укр. гігієніст.1897 закін. мед. ф-т Харків. ун-ту, при якому й залишився працювати. 1904 захистив дисертацію про малярію; з 1911 — професор Харків. жіночого мед. ін-ту. Брав уч. у боротьбі з чумою в Одесі (1910) та на Далекому Сході (1911), Очолював санітарну орг-цію в Харкові (1904—19) та П’ятигорську (1919—20). Праці Ф. присвячені питанням гігієни та епідеміології (малярія, чума, тиф, венеричні хвороби та ін.). Був відповідальним редактором «Харьковского медицинского журнала» (1906—12) та першим редактором журн. «Врачебное дело».

ФАЙНШМІДТ Ісак Ілліч /н.6 (18). VI 1875, м. Орел, тепер РФ — п. 25. VI 1940, Харків; похований там само?/ — укр. терапевт і фтизіатр, засл. діяч науки УРСР з 1935. Закін. мед. ф-т Харків. ун-ту 1899. Працював 1905—23 у терапевтичних клініках Харкова, з 1923 — професор Харків. мед. ін-ту. Праці присвячені проблемам туберкульозу, пневмонії, раціонального лікування серцево-судинних захворювань, діабету тощо. Ф. -один з організаторів перших з’їздів терапевтів та фтизіатрів в Україні. Брав уч. в організації н. -д. ін-ту туберкульозу в Хвркові.

ФАЛЄЄВ М… Л… /н.1-а пол. XVIII ст. — п. бл.1800; похований у м. Миколаєві, могила в родинному склепі Аркасів, біля пд. стіни цвинтарної церкви; після 2-ї світової віни було повідомлення, що склеп зруйнованл і його збираються відновити/ — засновник міста Миколаєва (тепер обласне), 1784 (СЭС: 1789) та Чорноморського флоту. В УРЕ не представлений.

ФАЛІЄВ (Фалєєв) Іван Ничипорович /н.10 (22). IX 1858, Київ (УРЕ місця н. не подає) — п.3. ХI 1924, там само; похований?/ — укр. учений у галузі рибництва. 1873 закін. Петрб. Арт. Уч-щу. 1908 вийшов у відставку в чині полковника. 1898 організував Київ. т-во рибоводів. 1911 закін. спец. курси по рибництву в Петербурзі. 1919 працював у Наркомземлі України. 1920 — у Київ. губ. земському управлінні. 1921—24 — директор рибного заповідника «Конча Заспа»; з 1923 — професор Київ. вет. -зоотех. Ін-ту. Праці переважно з питань прикладної іхтіолоії. З ініціативи Ф. в Україні було створено перші розплідники коропа та ін. сьтавкових риб, рибні т-ва і заповідники. Створив оригінальний залізобетонний водоспусе-водозлив, що дістав назву «фаліївського». Сконструював апарат для виведення з ікри молоді осетрових риб у штучних водоймах.

ФАЛЬКІВСЬКИЙ Дмитро Никанорович /справж. — Левчук; н. 22. Х (3. XI) 1898, с. Великі Лепеси, тепер Кобринського р-ну Брестської обл., Білорусія — п.17. XII 1934, Київ, розстріляний сталіністами у в’язниці разом з Г. Косинкою., І. Крушельницким та ін. укр письменниками у групі «двадцятьох вісьмох», про що УРЕ промовчала; похований?/ — укр. поет. Навч. у Брест-Литовській гімназії; 1920—23 служив у Червоній армії, де працював у відділі особливого призначення (стає чекістом); з 1924 жив у Києві. Друкуватися почав з 1924 в журн. «Червоний шлях». Належав до літ. групи «Ланка» (МАРС). Романтика революції — тема перших його творів (цикл «Минуле»). Але комуністичні ідеали не здійснилися. Ф. прозрів. Звертається до теми села — сутності укр. нації. Стає гуманною особою, ніжним поетом-ліриком. У його доробку: зб. поезій «Чабан» (1925), «Обрії» (1927), «На пожарищі» (1927), поема «Полісся» (1931) — поруч з мотивами поліської природи головна увага зосереджена на відображенні трагічних подій революції 1917—20 років в Україні. Крім поезії писав нариси, оповідання, сценарії.

ФАЛЬКОВСЬКИЙ Іван Якимович /в чернецтві — Іриней; н. 31. V (11. VI) 1762, с. Білоцерківці, тепер Пирятинського р-ну Полтав. обл. — п.30. IV (12/V) 1823, Київ; похований там само/ — укр. учений-просвітитель, 1784 закін. Київську академію; з 1784 по 1804 викладав у ній математику, астрономію, філософію (1783—95), архітектуру, поезію, нім. мову і теологію (1803—04 — ректор). В астр. курсах Ф. дотримував кеплерівської теорії руху планет; описав видимий рух сонця та залежні від нього явища, а також рух Місяця і пов’язані з ним затемнення; навів відомості про комети і змінні зорі; розглядав питання, що стосуються фігури та розмірів Землі. Під керівництвом Ф. видавались «Київські міцсяцеслови» — щорічники, в яких містились відомості про положення Місяця і Сонця, про затемнення, публікувались статті на істор. теми.1807 — Черніг. єпископ, 1813 став управляти Михайлівсько-Золотоверхим монастирем у Києві. Будучи 1812 єпископом Смоленським, Ф. активно організації опору населення міста військам Наполеона. Не раз вис тупав з різким осудженням кріпосництва, зокрема в офіц. Паперах, наказуючи підвідомчим йому особам по можливості захищати селян від насильства. Рукописні твори ф. зберігаються в б-ці НАН України.

ФАРМАКОВСЬКИЙ Борис Володимирович /н.12. II 1870, м. Вятка (тепер Кіров РФ) — п.29. VII 1928, Ленінград; похований там само?/ — рос. археолог та історик античного мистецтва. Закін. Одес. ун-т 1892, чл. Археологічної комісії в Петербурзі в 1901—18; очолював розкопки в Ольвії, Києві біля Десятинної церкви (1908—09), Євпаторії та ін. місцях.

ФЕВАЛЬ /Feval Поль; н.1817 — п.1887; похований?/ — франц. письменник, автор оповідань «Jes Rosoumoski» — з життя Олекси й Кирила Розумовських. В УРЕ не представлений.

ФЕДЕВИЧ Роман Мирослав /н.3. III 1921, м. Перемишль, тепер Польща — п.29. XII 1987, Мельбурн, Австралія; похований там само/ — укр. інженер-механік, учитель, меценат. Закін. гімназію в Перемишлі, студіював хімію у Віденській політехніці (1942—45), диплом інж. Хімії здобув в УТГІ у Мюнхені 1949. Прибув до Австралії 1949 і працював за фахом у Мельбурні. Активізувався в УГВ; потім зосередився на праці в укр. шкільництві, навчаючи історії в укр. шк. ім. Лесі Українки в Нобл Парку 91966—87), дописував на історичні, громад. та політ. теми до ґаз. «Вільна думка» (Сідней), виступав в укр. радіолпрограмі у Мельбурні. Меценат лек торату україністики при ун-ті ім. Монаша, Мельбурн. В УРЕ не представлений.

ФЕДЕЛЕШ В… /н.1879 — п.1967, Прага; похована там само, могила занедбана/ — укр. освітня діячка, педагог, працівник з історії на Закарпатті. В УРЕ не представлена.

ФЕДЕНКО Панас /н.1893 — п. після 1930-х рр., Прага (?); похований?/ — укр. історик, політичний діяч, соціал-демократ, чл. Центральної Ради й Трудового Конґресу. З 1919 — чл. ЦК УС-ДРП, редактор його органу «Робітнича ґазета». Доцент Укр. пед. ін-ту в Празі. Праці з укр. історії та публіцистичні статті. В УРЕ не представлений.

ФЕДЕЦЬКИЙ Альфред Костянтинович /н.1857, Житомир — п.21. VII 1902, Мінськ; похований у Харкові/ — укр. оператор хронікально-документальних фільмів і фототграф. Освіту здобув у Відні у фотографічному ін-ті при АМ. Протягом кількох років був фотографом у Києві, з 1894 — у Харкові. Удосконалив кінознімальний апарат, яким з 1896 вперше в Україні знімав хронікальні фільми («Джигітування козаків», «Народне гуляння на Кінному майдані в Харкові» та ін.). Зробив перші спроби кольорової фотографії.

ФЕДІВ Ігор /н.1895 — п. після 1930-х рр. ; похований?/ — галицько-укр. громад. діяч і популяризатор один із засновників т-ва «Січ» у Києві (1918), співавтор оповідання «син України». В УРЕ не представлний.

ФЕДІР /рр. н., см. і місце поховання невід./-укр. гравер кінця XVII — поч. XVIII ст. Працював у Києві між 1694 і 1724. Твори: гравюри на дереві «Побиття Стефана» (у книзі «Апостол», 1695), «Усікновення» (1697), «Обмивання ніг апостолам» (у виданні «Страсного Євангелія», 1706) «Успіння» (у зб. «Молитослов», 1707), «Богородиця» (1709) та ін.

ФЕДІР ЖИДОВИН /н. кінець XIV ст. — п. XV ст. ; похований?/ — автор Посланія, перекладач псалтиря укр. -білоруською мовою. Маючи 40 років, перейшов з юдейської віри в християнську. В УРЕ не представлений.

ФЕДОРЕНКО Іван Іванович /н.6 (18). II 1827, Харків — п.26. XII 1888 (7. I 1889); там само й похований/ — укр. (УРЕ: та рос.) австроном. Закін. 1848 Харків. ун-т. Працював на Пулковській обсерваторії з 1850, у Київ. (з 1853) та Харків. (з 1857) ун-тах. Осн. наук. праці присвячені вивченню власних рухів зірок. Ф. брав уч. у складанні каталога 4637 зірок, близьких до полюса, виданого Пулковською обсерваторією, в експедиції для вивчення геогр. координат низки населених пунктів царської Росії.

ФЕДОРЕНКО Павло /н.1880 — п. після 1930-х рр. ; похований?/ — укр. історик, завідуючий Черніг. істор. архівом, професор Черніг. ІНО. Твір «Історія України — економіка і право». В УРЕ не представлений.

ФЕДОРЕНКО Платон Васильович /н.1. XII 1907, Полтава — п.3. VIII 1966, Новокузнецьк Кемеровської обл., тепер РФ; похований у м. Рівному/ — укр. художник театру, засл. діяч мистецтв України з 1964; у 1930—31 навч. у Муз. -драм. ін-ті ім. М. В. Лисенка в Києві; з 1937 працював художником у різних театрах України, з 1948 — у Рівненському укр. муз. — драм. театрі ім. М. Островського. Оформив вистави: «Макар Діброва» О. Корнійчука (1948), «Живий труп» Л. Толстого (1950), «Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького, «Тарас Бульба» М. Гоголя (обидва — 1954), «Океан» Штейна (1962), «Підступність та кохання» Ф. Шіллера (1963) тощо.

ФЕДОРЕНКО Яків Миколайович /н.10 (22). Х 1896, слобода Цареборисове, тепер с. Червоний Оскіл Ізюмського р-ну Харків. обл. — п.26. III 1947, Москва; похований там само, могила на Новодівичому цвинтарі/ — сов. військ. діяч, маршал бронетанкових військ (1944); з 1915 служив на Чорноморському флоті, уч. встановлення сов. влади в Одесі, в сов. армії з 1918. В роки громад. війни — командир і комісар бронепоїзда. 1934 закін. Військ. академію ім. М. Фрунзе. Під час 2-ї світової війни 1941—45, а також 1946—47 — командуючий бронетанк. І механізованими військами, заст. наркома оборони СССР.

ФЕДОРІВ Григорій /н.1-а пол. XVIII ст. — п. після 1763; похований?/ — кошовий отаман на Запорізькій Січі 1755—57 та 1762—63. В УРЕ не представлений.

ФЕДОРІВ Роман Миколайович /н.1. XII 1930, с. Братківці, тепер Івано-Франківського р-ну Івано-Фр. обл. — п.14. III 2001, Львів; похований там само, могила на Личаківському цвинтарі/ — укр. письменник, журналіст, працював у галицьких газетах, потім — гол. редактором журн. «Жовтень» («Дзвін») до кінця своїх днів. Походив із селянської родини. 1967 закіню ф-т журналістики Львів. ун-ту. Автор книжок нарисів, оповідань, повістей: «Жовтнева соната» (1959), «Таємниця подвигу» (1961), «Колумби», «Капелан жовтого лева» (1962), «Сліди на скелях» (1963), «Євшан-зілля» (1966), «Арканове коло» (1967), «Жбан вина» (1968), «Квіт папороті» (1969), «Колиска з яворового дерева» (1970), «Знак кіммерійця» (1972), «Яре зерно» (1974), «Танець Чугайстра» (1984); романів «Отчий світильник» (1967), «Кам’яне поле» (1978), «Жорна» (1983); Творів у 2-х т (1980). У 3-му числі журн. «Дзвін» за 2001 є про нього промовистий некролог, підписаний групою зх. -укр. письменників.

ФЕДОРІВ Юрій /н.1878 — п. після 1930; похований?/ — укр. громад. і політичний діяч, соціал-демократ, чл «Спілки», депутат другої державаної Думи від Київщини. Після розгону Думи — на засланні в Сибіру до 1917. Дальша доля невід. В УРЕ не представлений.

ФЕДОРКО /Федорек, Федорок; рр. н., см. і місце поховання невід./ — укр. будівничий XV ст. Можливо, походив з Галичини. Будував фортецю в Акермані (тепер Білгород-Дністровський; 1438—54), на архітектурі якої позначилися місцеві нац. традиції.

ФЕДОРОВ Василь Федорович /н.1802 — п.12 (24). III 1855, Київ; похований там само/ — укр. (УРЕ: рос.) астроном. Виховувався в Петерб. дитячому будинку. Після закінчення (1827) Дерптського (тепер Тартуського) ун-ту працював у Дерптській обсерваторії; з 1837 — професор Київ. ун-ту (1843—47 — ректор). Ф. — засновник і перший директор Київської астрономічної обсерваторії. 1832—37 визначив геогр. координати ряду пунктів Зх. Сибіру. 1942 і 1851 брав уч. в експедиції для спостереження сонячного затемнення.

ФЕДОРОВ Іван, Іван Федорович Москвитин /н.1-а пол. XVI ст. — п.5 (15), за ін. даними: 6 (16). XII 1583, Львів; похований там само, могила в церкві василіянського Онуфріївського монастиря, в якому містилась його перша друкарня; 28 вересня 1817 Модест Гриневецький скопіював напис на надгробку Ф. й залишив спогад, який у перекладі з польської звучить так: «Похований при церкві св. Онуфріївській львівській якийсь друкар Московицький званий, свідчить надгробок його, кам’яний з гербом, на тому гробівці (склепі) напис руський зітертий такий… попереду над гербом… упокоєніє — воскресенія із мертвих ждуть. Нижче під гербом вибито ще досить читане: …»Списав у Львові дня 28 вересня (септембрія) 1817 р. Модест Гриневецький … д-р теології, догматики й полеміки…» (далі не розшифровано); у цій церкві зберігалась надгробна плита з написом: «Друкар Москитин, кторый своим тщением друкование занедбалое обновил, представился во Львове… Друкар книг пред тем невиданых». 1883 надгробну плиту було вмуровано в підлогу Троїцької каплиці, а 1902 під час ремонту її закрито тіною. А муляж плити тепер міститься в експозиції Львівського історичного музею; 1909 у Москві Ф. споруджено памятника, у Львові — 1977; у Львові створено Федорова Івана музей, ім’я Ф. присвоєно Укр. поліграф. ін-ту у Львові/ — засновник книгодрукування в Росії та в Україні. Про місценародження й походження Ф. відомостей зовсім немає. На історичній арені з’являється він лише тоді, уколи в Москві видав свої перші (перші?) книжки — «Апостол» (1564) та дві псалтирі «Часовника» (1565). На цьому його московська діяльність уривається, бо став небезпечним конкурентом для моск. книжників, що жили з переписування книг для церковного вжитку й побожного читання. Ф. з його помічником Петром Мстиславцем оголосили ві Москві богохульни ками й ті змушені були втікати спочатку в Білорусію, до маєтку Григорія Ходкевича Заблудів (тепер Польща), дн з липня 1568 по березень видали «Книгу, зовомую Євангеліє учителноє». П. Мстиславець знайшов собі притулок у міщанській родині Заріцьких у Вільні й на їх кошт заклав друкарну в домі братів Мамоничів і видав там напрестольне Єсангеліє та Псалтир. Ходкевич запропонував Ф. зайнятися с. -г. роботами, та першодрукар з болем у душі відмовився, бо був справжнім фанатом друкарської справи. Тому 1572 подорожує до Львова, куди прибуває в січні 1573. З допомогою ремісників видав в Україні «Апостол» (25. II 1573—15. II 1574) і «Буквар» (1574) — перший у сх… слов’ян підручник. Та і у Львові не таланило Ф. з виданням книг, бо ніхто не хотів давати коштів. Тоді в березні 1575 Ф. працює на службі в князя Костянтина Острозького управителем дерманського монастиря. Острозький роздобув повний список Геннадієвої Біблії з б-ки моск. царя Івана Васильовича через литовського посла Михайла Гарабурди й після вересня 1576 перейшов з Дерманя до Острога, де 1580—81 видрукував Біблію, Псалтир і Новий Завіт. Потім Ф. знову повернувся до Львова, де мав клопіт з великими боргами за утримання друкарні, яку перед тим віддав у заставу одному євреєві на суму 411 злотих; згодом заставив ще й 140 своїх книг; полишив по собі повнолітнього палітурника сина Івана та ін. малолітніх дітей, а за друкарню величезний як на ті часи борг 1500 золотих, а весь його маєток можна було оцінити в 2.500 золотих (за це тоді можна було купити 600 волів). Викупив усе це добро в єврея львів. єпископ Гедеон Балабан і зробив 1585—86 славнозвісну друкарню Львівського братства. В Україні Ф. кланявся, прохав, ставав на коліна, принижувався, щоб тільки мати можливість продовжити свою шляхетну справу. І втішився тільки тоді, коли видав Острозьку Біблію. Відомо, що й до Ф. книгодрукування в Україні функціонувало, про що крсаномовно свідчить оця епітафія з надгробка: «Друкар Москитин, кторий своим тщением друкование занедбалое обновил». Раз «обновив», то воно раніше було. А тому є припущення, що Ф. походить з галичан і на запрошення моск. царя прибув туди з П. Мстиславцем для налагодження в Московії друкарської справи. Та після фіаска повернулися домів звичним шляхом. А що його у Львові прозвали Москвитянином, так це давня укр. звичка давати землякам іронічні прізвиська. Мовляв, був у Москві, «збагатився» там — отже, москвитин. А галичани, як відомо, завзяті заробітчани — хоч до Москви, хоч за океан.

ФЕДОРОВ Михайло Семенович /н.30. V 1870, слобода Ситникова, тепер Ворон. обл. РФ — п.1942, Ленінград; похований?/ — укр. (УРЕ: і рос.) маляр.1894—1901 навч. у петерб. АМ у І. Рєпіна. Ф. був одним з організаторів Харків. худож. уч-ща, де викладав 1902—13. У 1921—24 працював у худож. технікумі, 1925—34 худож. ін-ті (обидва — в Харкові), 1934—37 — у Всерос. АМ у Ленінграді. Учнями Ф. були Г. Меліхов, Г. Томенко, Є. Світличний та ін. Твори: «Юродива» (1901), «Автопортрет» ((1904), «Портрет художниці М. Шевченко» (бл.19110, «Покинуті гнізда» (1914), «Портрет солдата» (1923), «Портрет професора І. Миклашевського» (1929), «Місячна ніч у Донбасі» (1933), «Осінній етюд» (, «У парку» (обидва — 1940). Зберігаються в Харків. худож. музеї, ДМУОМ у Києві.

ФЕДОРОВ Михайло Михайлович /н. 20. VIII (1. IX) 1867, м. Єкатеринодар, тепер Краснодар — п.29. III 1945, Київ; похований там само, могила на Лук’янівському цвинтарі, неподалік від могили акад. Кащенка/ — укр. учений у галузі гірничої справи, акад. АН України з 1919, засл. діяч науки РРФСР з 1932. Після закін. 1895 Петерб. гірничого ін-ту працював інженером на шахтах Донбасу. 1903—05 навч. у Вищій шк. електрики (Париж). З 1905 виклдав у Петерб. і Катеринославському (тепер Дніпроп.) гірн. Ін-тах, Кам’янець-Подільському с. -г. ін-ті; з 1923 — професор Моск. гірничої академії, 1929—43 — зав. кафедрою гірничої механіки Відділення тех. наук АН УРСР, 1943—39 — директор Ін-ту гірничої механіки АН УРСР. Осн. праціприсвячені теор. обґрунтуванню динаміки рудникового підйомного устаткування, методам розрахунку рудникових турбомашин, рудниковій вентиляції, техніці безпеки у гірничій пром-сті.

ФЕДОРОВ Олександр Іванович /н.1 (14). VIII 1900, Полтава — п. 1. V 1971, Київ; похований там само/ — укр. учений-буряківник, доктор с. -г. наук з 1955, професор з 1956, засл. діяч науки УРСР з 1970. У 1922 закін. Харків. с. -г. ін-т, працював там же агрономом дослідного г-ва до 1924; у 1914—32 — зав. відділом, головний агроном цукрових комбінатів у Сум. і Хмельн. областях; з 1932 до 1944 працював у н. -д. установах та с. -г. вузах Києва та Алма-Ати; з 1944 до 1871 — зав. групою райсортовипробування, зав. відділом насінництва Всесоюзного н. -д. ін-ту цукр. Буряків (Київ), одночасно (1954—66) — зав. кафедрою рослинництва Вищої партійної шк. при ЦК КПУ. Праці та авторські свідоцтва присвячені виведенню гібридів і використанню гетерозису при міжсортових схрещуваннях цукр. Буряків.

ФЕДОРОВ Олексій Федорович /н.17 (30). III 1901, с. Лоцманська Кам’янка, тепер у складі Дніпропетровська — 09.09. 1989 Київ; поховано там само/ — радян. парт. і держ. діяч, один з організаторів і керівників партизан. руху в Україні під час 2-ї світової війни 1941—45, генерал-майор (1943), двічі Герой Сов. Союзу (1942, 1944). Уч. громадянської війни в Україні. 1938—41 — перший секретар Черніг. обкому партії, з вересня 1941 по березень 1943 — перший секретар Черніг. підпільного обкому партії, нач. обл. штабу партизан. руху, командир з’єднання партизан. загонів Черніг. обл. ; з березня 1943 по квітень 1944 — перший секретар Волин. підпільного бокому партії, командир Черніг. -Волин. з’єднання партизан. загонів; з 1944 — на парт. роботі. За свідченнями очевидців партизан. загони Ф. відсиджувалися в лісах, грабували місцеве населення й воювали проти ОУН-УПА. Автор книжок «Підпільний обком діє» (1946—1984), «Остання зима» (1970).

ФЕДОРОВИЧ Владислав /н.1845, Галичина — п.1917, Львів? ; похований там само?/ — укр. громад. діяч, письменник, меценат, освітній діяч; голова (1873—76) і почесний чл. «Просвіти», якій віддав своїх 12 тисяч гульденів; пис ав на різні теми укр., нім., польс. мовами. В УРЕ не предст авлений.

ФЕДОРОВИЧ Микола (н. 1-а пол. XVII ст. — після 1653 за наказлм Б. Хмельницького стятий; похований?/ — козацький старшина, начальник козацького війська в Сучаві 1653. Після смерті гетьманового сина Тимоша Хмельницького хотів стати гетьманом на місце Богдана Хмельницького, за що за його наказом був стятий. В УРЕ не представлений.

ФЕДОРОВИЧ Сасько /р. н. невід. — 24. III (3/IV) 1596 загинув у бою біля оз. Гострий Камінь (поблизу Білої Церкви); похований там само/ — полковник Запорізького Війська, сподвижник С. Наливайка. Походив з вінницьких міщан. Улітку 1594 в складі посольства від Запорізької Січі їздив до імператора «Священної римської імперії» Рудольфа II. Йшлося про спільні бойові дії проти султанської Туреччини і Крим. ханства. Брав активну уч. у Наливайка повстанні 1594—96; у 1595 на Наливайків заклик прибув у складі Запорізьеого Війська на Брацлавщину, де вів боротьбу проти польс. загарбників. Потім діяв на Подніпров’ї. Очолений ним полк у березні 1596 визволив Київ, де героїчно й загинув.

ФЕДОРОВИЧ Тарас /Трясило; н. кінець XVI — п. після 1636; похований?/ — гетьман запорізьких нереєстревих козаків (з 1629). У 1629 очолював похід козаків на Крим. ханство. Був керівником сел. -козац. повстання на Подніпров’ї (т. з. Федоровича повстання).1630, будучи невдоволеним наслідками переяславської змови Б. Хмельницького з москалями (т. з. Переяславська рада, якої фактично не було) відійшов на Запорізьку Січ. Узимку 1634—35 Ф. з частиною козаків пішов на Дін. 1635 вів переговори з моск. урядом про переселення (повернення!) 700 козаків на Слобідську Украхну. Навесні 1636 Ф. їздив до Москви з даною пропозицією. Але москалів не влаштували умови, на яких він вважав входження козаків до Московії. Дальша доля Ф. невідома. Але є підстави гадати, що пн. сусіди подбали про це, як це вони в таких випадках робили послідовно, ретельно і вправно, що жодних кінців ніколи ніхто не знаходив. В УРЕ трактовка трохи інша.

ФЕДОРОВСЬКИЙ Микола /н.1838 — п.1918; похований?/ — укр. громад. діяч, ґенерал рос. армії, педагог, один з ініціаторів театрального гуртка в Єлисаветі з участю Ніщинського, Тобілевичів та М. Кропивницького. В УРЕ не представлений.

ФЕДОРОВСЬКИЙ Олексій Олександрович /н.18 (30). III 1897, с. Руська Халань Курської обл., тепер Новооскольського р-ну Бєлг. Обл. РФ — п.28. VIII 1981, Київ; похований там само/ — укр. хірург, доктор мед. наук з 1949, професор з 1951, засл. діяч науки УРСР з 1959. У 1921 закін. Харків. мед. академію. 1954—69 — зав. кафедрою хірургії Київ. мед. ін-ту, з 1970 — консультант. Праці Ф. прис вячені питанням експериментальної та клінічеої хірургії, зокрема проблемі переливання крові й кровозаміщувачів, лікування опіків і питанням гнійної хірургії тощо.

ФЕДОРУС Григорій аврамович /н.11 (24). IV 1909, с. Талова Балка, тепер Світловодського р-ну Кіровогр. обл. — п. ?; похований?/ — укр. учений у галузі фізики й техніки напівпровідників, доктор тех. наук з 1974, професор з 1981, засл. діяч науки УРСР з 1980. Закін. 1932 Кам’янець-Подільський ін-т соціального виховання (техніко-математичне відділення). 1935—42 — , 1946—60) працював в Ін-ті фізики АН УРСР (Київ); з 1960 — зав. відділом Ін-ту напівпровідників АН УРСР. Осн. праці — з прикладної фотоелектроніки напівпровідників, технології виготовлення фотоелектричинх приладів на основі сполук халькогенідів металів.

ФЕДОРЦЕВА Софія Володимирівна /дівоче — Сабат; н.8. III 1900, с. Помонята, тепер Рогатинського р-ну Івано-Фр. обл. ; за ін. даними: Синевідське-Нижнє (тепер Нижнє-Синьовидне Сколівського р-ну Львів. обл.) — п. 15. VI 1988, Львів; похована там само 17 червня на Личаківському цвинтарі, могила поруч з похованням Ф. Федорцева; з прошальними словами виступили актори Львів. театру ім. Марії Заньковецької, Київ. театру ім. І. Франка, представники громадськості міста/ — укр. героїко-траґедійна актриса, народна артитстка України. Походила з родини священика. Після смерті батьків Ф. подалася до Львова. Зупинилася в родичів. Там закін. учительску семінарію, драм. студію при Львів. консерваторії. 1923—27 працювала на полс. сценах, але виступала й перед укр. аудиторією, захоплюючись творами Т. Шевченка, І. Франка, О. Стороженка, В. Стефаника, Лесі Українки, П. Тичини. До укр. театральної трупи вступила, якою керував режисер і актор Йосип Стадник. У Львові одружилася з відомим галицьким журналістом Ф. Федорцевим. У червні 1927 Ф. переїхала на запрошення Л. Курбаса в Сов. Україну і почала працювати в театрі «Березіль» у Харкові (сьогодні театр ім. Т. Шевченка). Ф. виступала з такими мистцями, як А. Бучма, М. Крушельницький, І. Мар’яненко, О. Сердюк. У репертуарі актриси було понад сто ролей. Вонавиконувала ролі в п’єсах Горького («Васса-Железнова» та ін., О. Островського («Гроза» та ін.), Кропивницького («Дай серцю волю…»), Кочерги («Ярослав Мудрий»), П. Мирного) «Лимерівна»), Шекспіра («Отелло») та багато інших. Під час 2-ї сваітової війни, перебуваючи в Саратові, актриса працювала диктором Укр. радіоцентру ім. Т. Шевченка «Радянська Україна». Після виходу на песнію актриса повернулася до Львова, виступала по радіо, брала уч. у концертах, писала статті.

ФЕДОРЧАК-ТКАЧОВА Марія Василівна /дівоче — Федорчак; н. 9. Х 1911, Львів — п. ?; похована?/ — укр. художник-модельєр, засл. майстер нар. творчості УРСР з 1972. Працювала на Львів. ф-ці худож. виробів ім. Лесі Українки. Створювала моделі одягу за нар. кроями, прикрашаючи його вишивкою. Вишивала чоловічі сорочки, жіночі блузки, дитячі костюми, сумки, серветки, рушники, скатерки. Автор оздобленої вишивкою оправи до «Кобзаря» Т. Шевченка (1961). Роботи експонувалися на міжнародних виставках, зберігаються в музеях Києва та Львова.

ФЕДОРЧЕНКО Іван /н.2-а пол. XIX ст. — п. після 1917; похований?/ — укр. письменник. Оповідання «Хиба» (Київ, 1907), «Коло смерті» (Львів, 1911), «По закону» (Київ, 1917). В УРЕ не представлений.

ФЕДОРЧУК Ярослав /н.1878, Снятин, тепер Івано-Фр. обл. — п.7. V 1916, Женева, Швейцарія; похований там само/ — укр. журналіст, видавець, публіцист, громад. діяч; з 1902 на еміграції в Женеві й Парижі. Знаючи добре франц. мову, через «Le Kurre Eropeen» систематично інформував європейську й світову громадськість про Україну, її колоніальне становище під ярмом кількох імперій. 1907 Ф. видав франц. мовою в Парижі брошуру директора ґазети «Rutenishe Rewj» у Відні Романа Сембратовича «Царизм у боротьбі з цивілізацією»; заснував у Парижі «Український гурток», який 1912 видав франц. мовою його змістовну, гострополітичну брошуру «Національне пробудження українців». На жаль, многотрудна і вкрай потрібна його діяльність забута. В УРЕ не представлений.

ФЕДОТОВ-ЧЕХОВСЬКИЙ Олександр Олексійович /н.1 (13). I 1806, Таганрог, тепер РФ — п.1892, Київ (УРЕ місця см. не подає); похований?/ — укр. юрист, фахівець з римського й цивільного права. Походив з родини священика.1831 закін. Петерб. духовну академію; з 1837 — професор кафедри римського й цивільного права Харків. ун-ту, 1838—61 — професор кафедри римського й цивільного права Київ. ун-ту. Досліджував давньоруські, укр. та рос. юрид. акти й документи XIV — XVII ст.

ФЕДУСЕВИЧ Мирон /н.24. III 1891, м. Стрий, Галичина — п.2. XII 1962, м. Сідней, Австралія; похований там само/ — укр. педагог, журналіст, громад. діяч. Студії слов’янської і класичної філології закін. 1914 у Львів. ун-ті й продовжував у Празі (1914—15). Був учителем укр. академ. Гімназії у Львові (1918—39). Діяльний у молодечій тіловиховній орг-ції «Сокіл» (1909—14), чл. старшини «Сокола-Батька» (1910—12); засновник «Сокола III» (1912); останній ред. його органу «Запоріжжя» (1914). Активний пластун з 1920, Ф. став чл. Верховної пластової ради (1920—22) і співредактор журн. «Молоде життя». Був чл. Переселенчої комісії в Празі (1914), управ Учительської громади у Львові (1924—28), допомогового т-ва незаможним учням (1918—39), секретарем Муз. ін-ту ім. М. Лисенка у Львові (1916—17). Чл. львівських хорів «Бандурист» і «Боян» (1909—24), голова «Бояна» (1916—18). Входив до видавничої комісії журн. «Рідна школа» (1931—39), був викладачем Львів. ун-ту імю І. Франка (1939—40). Автор багатьох статей на літ., істор., виховні і громад. теми, віршів, одноактівок, п’єс для дітей, дійсн. чл. НТШ. Еміґрував до Німеччини. До Австралії приїхав 1952 й оселився в Сіднї, де брав акт. Уч. у громад. -культурному житті українців.

ФЕДУСКО /Феодосій з Самбора; н.1-а пол. XVI ст., Самбір — п. після 1579; похований там само?/ — укр. маляр XVI ст. Родом з Галичини. Відомим є як майстер ікони «Благовіщення» (1579, Харків. художній музей), яку він виконав в Іваничах на Волині на тлі міського пейзажу.

ФЕДЧЕНКО Василь Харламович /н.22. III 1907, м. Новий Буг, тепер Микол. обл. — п.7. VI 1979, Луганськ; похований там само/ — укр. скульптор, засл. діяч мистецтв УРСР з 1956. У 1926—28 навч. у Миргородському худож. -керамічному технікумі у Ф. Балавенського, 1928—32 — в Київ. худож. ін-ті в Б. Кратка. Твори: пам’ятники В. Леніну в Красному Лучі (1944), молодогваврдійцям у Краснодоні (1954), млнумент «Україна — визволителям» у смт Міловому Міловського р-ну Луганської обл. (1972, всі — в с півавтор. ; композиції «Прокляття війні» (1957), «Комсомоліє, на коня!» (1967) та ін.

ФЕДЧЕНКО Феодосій Михайлович /н.16. IV 1911, с. Боровиця Чигиринського р-ну Черкас. обл. — п.14. Х 1989, с. Менделєєве Солнечногірського р-ну Моск. обл. РФ; похований на сільському цвинтарі с. Морозовки Солнечногірського р-ну Моск. обл./ — укр. метролог, фізик-експериментатор. Працював у Харків. ін-ті вимірів та вимірювальних приладів, потім у Моск. дослідницькому ін-ті (ВНДІФТРІ) подібного напряму. Розв’язував технічне завдання створення ізохронізуючого підвісу годинникових маятників, над якою з часів Гюйгенса більш як 300 років безуспішно трудилися багато вчених; створив найточніший маятниковий годинник — астрономічний годинник Федченка (АГФ), яким оснащено більшість обсерваторій, станцій метро і телецентрів країн кол. СССР. В УРЕ не представлений.

ФЕДЮК Микола Іванович /н.26. II 1885, с. Голубиця, тепер Бродівського р-ну Львів. обл. — п.17. V 1962, м. Винники Львів. обл. ; похований там само/ — укр. маляр. 1910—16 навч. у Краківській академії красних мистецтв та мюнхенській АМ. Твори: «Кипариси», «Каплиця у Льоврані» (обидва — 1910), «Автопортрет» (1915), «Білі троянди», «Пейзаж з Винників», «Жіночій портрет». У 1947—50 викладав у Львів. ін-ті прикладного та декоративного мистецтва.

ФЕДЬКО Іван Федорович /н.24. VI (6/VII) 1897, с. Хмелів, тепер Роменського р-ну Сум. обл. — п.26. II 1939, репресований? ; Похований?/ — сов. військ. діяч, командарм 1-го рангу (1938), герой громадянської війни, уч. 1-ї світової війни, прапорщик, у Червоній армії з 1918. Брав уч. у боротьбі за владу Совєтів у Феодосії, проти австро-німецьких окупантів на Пд. України; з травня 1919 — заст. наркомвійськмора і чл. Реввійськради Кримської Соціалістичної Совєцької Республіки, з липня — нач. 58-ї стрілецької д-зії, яка вела бої проти денікінців, петлюрівців і махновців. 1920 на чолі 46-ї Катеринославської стрілецької д-зії брав уч. у розгромі врангелівщини. З 1922, після закін. Військ. академії, — на відповідальних посадах у Черв. Армії: заст. команд. Окремою червонопрапорною далекосхідною армією (1934—37), команд. військами Киїів. Військ. округу (1937—38), заст. наркома оборони СССР з 1938.

ФЕДЬКОВИЧ Юрій (Осип) Адальбертович (Гординський), с. Сторонець Путилів, тепер селище міського типу Путила Вижницького р-ну Чернів. обл. — п.11. I 1888; похований там само, могила на Гарячій Горі на міському цвинтарі; 1888 силами громадськості поставлено надгробок; 1940 за постановою уряду УРСР у будинку, де жив письменник, було відкрито літ. -меморіальний музей, який спалено совєтами ж 1944, а вже 1947 у Чернівцях вдруге відкрито літ. музей Ф. ; 1974 в Путилі — нар. музей, де встановлено бюст письменника/ — укр. письменник і громад. діяч. Навч. у нім. нижчій реальній шк. в Чернівцях (до 1848); служив в австр. війську, вийшов на пенсію 1863 й переїхав до рідного села, був шкільним інспектором; з 1865 і до смерті був редактором ґазети «Буковина»; перші твори опублікував 1861; зб. «Поезії» видано 1862; вірші писав і нім. мовою. Дві зб. вийшли 1865 і 1882; відомим є і як драматург; твори Ф. перекладено багатьма мовами світу та народів кол. СССР.

ФЕЙСА Янко /н.13. VIII 1904, Коцур, кол. Югославія — п. після 1963, Нішу, кол. Югославія; похований там само?/ — укр. (бачвансько-стримський) письменник, громад. діяч; початкову шк. закін. у Коцурі, гімназію — Вербеші, Загребі, Вараждині й Илоку. А також учит. шк. в Крижевцях. 1963 ропцював як освітній працівник у Нішу. Ще замолоду почав працювати як культурно-освітній працівник. Перші вірші надрукував 1925 у «Рускому календарі»; його вважають за перщого місцевого дитячого поета, писав і для дорослих; перекладав зсербо-хорватської; 1929 вийшла зб. «Пунче» дитячих віршів. Найбільше друкувався по календарях, журналах і часописах. В УРЕ не представлений.

ФЕКЛЕНКО Микола Володимирович /н.6 (19). XII 1901, с. Тифинка, тепер Борисоглібського р-ну Воронез. Обл. РФ — п.12. Х 1951, Москва; похований там само/ — сов. військ. діяч, генерал-лейтенант танкових військ (1943), з воронезьких українців. У Сов. армії з 1918; у 1933 закін. академічні курси при Військ. академії моторизації і механізації РСЧА. 1949 — Вищі академічні курси при військ. академії. Під час 2-ї світової війни Ф. — командир 19-го механізованого корпусу і командуючий 38-ю армією, що брала уч. у боях в Україні, пом. Команд. військами Пд. фронту, командував 17-м танк. Корпусом, ббронетанк. І механізованими військами Степового фронту. По війні — на командних роботах Сов. армії

ФЕЛЬДМАН Валентин Августович /н.16. III 1864, біля Петербурна, тепер РФ — п.26. VII 1928, Київ; похований там само, могила на Лук’янівському цвинтарі/ — укр. архітектор і художник. Навч. у петерб. АМ (1882—89), до 1910 працював архітектором у Севастополі, а потім жив і працював у Києві. Як художник відомим є своїми акварелями.

ФЕЛЬДМАН Йосиф Ісаакович /н.23. III 1915, м. Шумяч, Білорусія — вересень 1941 загинув, захищаючи Київ; похований?/ — укр. письменник. Навч. у с. -г. технікумі, в ФЗУ. Працював на з-ді, відповідальним секретарем журн. «Піонерія», уч. 1-ї світової війни. Автор збурок оповідань «Радість» (1934), «Гарячі серця» (1935), «Таращанський полк» (1940), «Партизнська люлька» (1962) «Таращанський полк» (1964).

ФЕМЕЛІДІ Володимир Олександрович /н.16 (29). VI 1905, Одеса — п. 30. Х 1931; там само й похований/ — укр. композитор і дириґент. 1928 закін. Одес. муз. -драм. і-т (клас композиції П. Молчанова, дириґування Г. Столярова). Твори: опера «Розлом» (1928), балет «Карманьйола» (1930), «Ювілейна симфонія» (1927), «Класична симфонія» (1928); концерти з оркестром — для фортепіано, для скрипки (обидва — 1926), романси.

ФЕНЕНКО Микола Васильович /н.31. XII 1908, с. Макове, тепер Шосткинського р-ну Сум. обл. — п.5. V 1969, Маріуполь; похований там само/ — укр. дослідник-краєзнавець, літерат ор і публіцист, автор цікавих розвідок з історії рідного краю. 1941 закін. Луганський пед. ін-т і майже все життя працював як педагог. Друкувався з молодих літ, 1965 вийшло дві його книги: «Топоніміка України в творочтсі Шевченка» та «Земля говорить». В УРЕ не представлений.

ФЕНІХ О (лександр?) /н. 1-а пол. XIX ст. — п.2-а пол. Того ж століття; похований?/ — укр. композитор середини XIX ст. Автор популярної колись пісні-романсу «Скажи мені правду, мій Боже Єдиний…» І ніхто з українців цього не зна! В УРЕ не представлений.

ФЕНЦИК Євген Андрійович /пс. — Владимир; н.5. Х 1844, с. Мала Мартинка, тепер Сваляв. р-ну Закарпат. обл. — п.5. XII 1903, Ужгород; похований там само/ — укр. письменник «москвофільського» напрямку. 1869 закін. віденський ун-т, був священиком у верховинських селах; з 1885 до 1903 видавав журн. «Листок», де вміщував свої художества, писав в основному «язичієм»; склав ряд підручників для нар. шкіл.

ФЕОДОР ДАНИЇЛОВИЧ /н.2-а пол. XIV ст. — п. після 1438, Київ; похований там само?/ — князь острозький, 1438 вступив до Києво-Печерської лаври рятуватись. В УРЕ не представлений.

ФЕОДОСІЙ ГРЕК /н. бл.1100, Візантія — п.1156, Київ; похований там само/ — укр. (УРЕ: східнослов’янський) письменник XII ст. Здобувши освіту у Візаньії, приїхав в Україну до Києва.1142—56 був ігуменом Києво-Печерського монастиря. З його літ. праць відомими є трактати, спрямовані проти католиків («Посланіє к великому князю Ізяславу II Мстиславовичу о почітанії неділі», «Вопрошеніє великого князя Ізяслава II Мстиславовича о варяжской вірі» та ін.), житія, переклади грец. і латин. творів на тодішню літературну укр. мову.

ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКИЙ/н. бл.1036, м. Василів, тепер м. Васильків Київ. обл. — п.3. V 1074, Київ; похований там само, могила спершу була в Дальніх Печерах, де й помер, а 14. VIII 1091 мощі перенесено у Велику церкву й стояли відкрито; 1240 від татар було їх сховано під землю тут же в храмі/ — давньоукраїнський письменник-полеміст церковний, один з перших ігуменів Києво-Печерського монастиря; дитячі та юнацькі роки провів у Курську, де батько його був великокняжим управителем (тіуном); начитавшись житій святих, утік (1055—56) до Києва й постригся в ченці під ім’ям Феодосія; бл. 1062 стає ієромонахом, згодом — ігуменом монастиря; зазнав переслідувань від князя Святослава; автор багатьох послань, повчань, «слів», молитов. У посланнях до князя Ізяслава Ярославовича виступав як ідеолог православ’я, ос терігаючи князя від орієнтації на іновірці-»латинян». Твори Ф. (бл. десяти) відзначаються публіцистичністю, ідеологічною і політ. активністю.

ФЕОДОСІЙ СВЯТИТЕЛЬ /Феодосій Микитович Углицький; н.1-а пол. XVII ст. — п.1696, Чернігв: похований там само, могила спершу була в Борисоглібському соборі, а 1896 урочисто відкрито «мощі» Феодосія й перенесено в Спасопреображенський собор/ — укр. церковний діяч, походив з дворянської родини Углицьких; освіту здобув у Києво-Братській Богоявленській шк. ; з 1644 — ігумен киїів. Видубицького монастиря, з 1687 — архімандрит чернігівський Єлецького монастиря; зайняв кафедру по смерті Лазаря Барановича. В УРЕ не представлений.

ФЕОФІЛАКТОВ Костянтин Матвійович /н.20. Х (1. XI) 1018, Петербург — п. 21. I (3. II) 1901, Київ; похований там само, могила на Новобайковому цвинтарі, недалеко від проїжджої дороги. На нижчій терасі за церквою (через дорогу від 16 ділянки); чорний надгробок з написом: «Заслуженный профессор универс итета св. Владимира Тайный Советник Константинъ Михайловичъ Феофилактовъ Род. 20 октября 1818 г. Сконч. 21 января 1901 г. Прости, Господи, прегрешения рабу Твоему и помяни его во царствии Твоемъ») — укр. (УРЕ: вітчизняний) геолог. 1841 закін. Гол. пед. ін-т у Петербурзі. 1845—91 працював у Київ. ун-ті (з 1852 — професор, 1880—81 — ректор). Наук. праці з стратиграфії, тектоніки, гідрогеології, геології антропогенних відкладів України. Ф. перший склав геол. Карту кол. Київ. губ. і геол. карту Києва, один з перших провадив інженерно-геол. дослідження околиць Києва, зокрема зсувів на правому березі Дніпра.

ФЕРДМАН Давид Лазарович /н.25. XII 1902 (7. I 1903), м. Тересполь, тепер Люблінське воєвідство, Польща — п. 11. I 1970, Київ; похований там само, могила на Новобайковому цвинтарі/ — укр. (УРЕ: рад.) біохімік, чл. -кор. АН СССР з 1946 та АН УССР з 1939; у 1925 закін. Харків. ін-т нар. освіти. Працював в Укр. біохім. ін-ті (1925—31); Укр. н. -д. ін-ті праці (1931—37) та одночасно в Харків. мед. ін-ті (1930—43; з 1933 — професор); з 1943 — зав. лабораторією біохімії м’язів Ін-ту біохімії АН УССР, одночасно (1944) — професор Київ. ун-ту. Наук. праці присвячені вивченню біохім. процесів у м’язах, а ткож обміну фосфорних та азотних сполук Ф. вперше встановив наявність глютаміну в м’язах та ін. тканинах, його роль в обміні речовин

ФЕРЕНЦ Йосиф /Дзьов; н.6. XI 1901, с. Висова гміни Устя, Лемківщина, тепер Польща — п.14. Х 1990; похований 16 жовтня в рідному селі; в останню путь проводжало багато людей, похоронні відправи провели о. Володимир Канюк — парох Ганчова і Висови та о. Квока — парох з Кункови/ — укр. культурно-громадсчький діяч Лемківщини. Після початкової шк., не маючи достатку, навчасвя самотужки. Добре знав історію України-Руси, Греції, Польщі, вивчав твори Шевченка та ін. видатних укр. поетів. Служив у польс. війську, де теж активно займався самоосвітою. В рідному селі організував хор, яким керував Орест Гижа. Ф. брав активну уч. і в театральному гуртку, заснованому о. Михайлом Дудою та Стефаном Батюком.1945 Ф. разом з ін. односелцями виселили до СССР, а 1947 — на зх. землі, уже в Польщу. За культурно-нац. діяльність польські власті 13 червня 1947 заарештували в Лосі. Покарання відубава у Явожні, звідки звільнили в лютому 1948. Коли настала можливість, повернувся додому, збудував лемківську хату й знову включився в культурно-освітню роботу. В УРЕ не представлений.

ФЕРЕНЦ-МАКАРА Івана /н.14. XI 1919, с. Висова, Лемківщина, тепер Польща — п.3. II 1993; там само й похована, похорон відправлено в православній церкві св. Михаїла; в кожного з присутніх з’явилися сльози, коли 93-річна мати жалібним старечим голосом проспівала давню лемківську похоронну пісню «Юж одходжу од вас до гробу темного»/ — укр. лемківська нар. співачка. В молодості втратила батька, потім одруження, війна, виселення на Захід. 1958 з підірваним здоров’ям повернулася в рідне село, де з великими труднощами відвойовувала у польс. влади власну хату. Працювала тяжко й виховала трьох дітей. Найбільшим її багатством були нар. лемківські пісні, які вона перейняла від своєї мами Марії Макари-Гойсак, котра ще 1912 співала фольклористові Філарету Колессі. На 6-й лемківській «Ватрі» в Бортному 1989 в конкурсі на найкращу лемківську пісню вона зайняла перше місце. Її пісні записували О. Гижа, Р. Райнфусс, Павло Стефанівський, Ярослав Полянський та ін. фольклористи. В довідниках не значиться.

ФЕРЛІЄВИЧ Василь Іванович /н.1. II 1783, с. Мелішівка на Буковині, тепер Румунія — п.21. I 1851, с. Товтри, тепер Заставнівського р-ну Чернів. обл. ; похований там само, могила на сільському цвинтарі/ — укр. письменник на Буковині. Вчився в Чернівецькій духовній семнарії. Понад 50 років жив і працював на селі.1849 у Чернівцях видано його зб. «Пісні, псалми або вірші…», до якої увійшли релігійні пісні з нотами та вірші на релігійно-етичні теми.

ФЕСЕНКО Василь Васильович /н.1904, м. Черняхів, тепер смт Житомир. обл. — п.9. I 1967, Львів; похований там само/ — укр. журналіст, уч. 2-ї світової війни; з 1944 знову на журналістській роботі в ґаз. «Радянська Україна», з 1946 по 1960 — редактор обласної ґаз. «Советское Закарпатье». Отанні роки — директор вид-ва «Карпати». В УРЕ не представлений.

ФЕСЕНКО Іван Федорович /н.15 (27). V 1846, с. Баранівка, тепер Шишацького р-ну Полтав. обл. — п. січень 1882, Одеса, під час відправки на заслання; похований там само/ — революціонер-народник, один з перших пропагандистів марксизму в Україні. Навч. у Полтав. духовній семінарії, в Ніжин. Ліцеї, Петерб ун-ті. 1872—74 — за кордоном познайомився з К. Марксом. Повернувшись, зазнавав репресій за пропаґанду, яку вів у Києві, Одесі, Петербурзі.

ФЕЩЕНКО-ЧОПІВСЬКИЙ Іван /н.1884 — п. після 1930-х рр., репресований? ; Похований?/ — укр. металург, професор Краківської Академії Гірництва й Металургії, дійсн. чл. НТШ та закордонних наук. т-в. Праці головно з цементації заліза. Його 3-томний підручник «Металознавство» був поважним внеском у цю інженерську науку. 1908, бувши студентом Київ. політех. ін-ту, належав до київської «Просвіти». В УРЕ не представлений.

ФИЛИПОВ Михайло /н.1828 — п.1886; похованиі?/ — рос. письменник. Автор роману «Под небом Украйны». В УРЕ не представлений.

ФИЛИПОВ Михайло Михайлович /н.1858 — п.1908; похованиий?/ — рос. письменник, син письменника Михайла Филипова. Один з перших марксистів Росі, публіцист, редактор журн.»Научное обозреніе» в СПБ. Співробітник укр. радикальних часописів «Життє і слово» (редактор Ольга Франко), «Народ». Автор роману з часів Хмельниччини «Остап». В УРЕ не представлений.

ФИЛИПОВИЧ Афанасій /н. бл.1592—97 — 5. IX 1648 розстріляний польс. загарбниками, Київ (?); похований там само?/ — укр. письменник, громад. діяч; походив з православної родини. Навч. у Віленській братській шк., добре знав польс., латин. і грецьку мови; був вихователем удаваного царевича Івана Дмитровича-Луби при дворі литовського гетьмана Льва Сапєги; 1627 прийняв чернецтво, перейшов у Межигірський монастир, 1632 висвячений на священика, вів запеклу боротьбу з уніатами та єзуїтами. Польські загарбники його заарештували й поселили в Києво-Печерській лаврі; 1648 знову заарештували й після двомісячних тортур розстріляли. Автор щоденника. В УРЕ не представлений.

ФИЛИПОВИЧ Іван /н.1-а пол. XVIII ст. — п. бл.1770; похований?/ — укр. гравер на міді та друкар, жив і працював у Львові й Любліні між 1745 і 1763. В ілюстраціях до львів. видання»Іфікиієрополітики» (1760) наслідував Н. Зубрицького. До кращих творів Ф. належить портрет І. Сапєги, обрамлений орнаментом у стилі рококо; портрет Сангушка, герб Розумовських, гравюри; перший відомий укр. автор художніх книжкових знаків.

ФИЛИПОВИЧ Ілля /н.2-а пол. XVII ст. — п. після 1727, Харків (?); похований там само?/ — укр. письменник, педагог. Викладав у Харківському колегіумі, написав панегірика на честь відкриття цього навчального закладу, де викладав і Григорій Сковорода. В УРЕ не представлений.

ФИЛИПОВИЧ (Пухальський) Лаврентій /Лавриш; н. бл.1550, Львів — п.1610; там само й похований?/ — укр. маляр. Жив у Краківському передмісті Львова. В ранній період творчости належав до ювелірно-малярського цеху. Вважають, що Ф. є автором гравюри із зображенням євангеліста Луки в «Апостолі», виданому у Львові 1574 Іваном Федоровичем (Федоровим).

ФИЛИПОВИЧ Павло Петрович /Зорев; н.8 (20); УЕсловник-календар подає дату н.»2» IX 1891, с. Кайтанівка, тепер Катеринопільського р-ну Черкас. обл. — 3. XI 1937 розстріляний сталіністами на Соловках або в карельському урочищі Сандормах; УРЕ про все це — як у рот води набрала/ — укр. поет, літературознавець і перекладач, належав до блискучої плеяди укр. літераторів під зневажливою для совєтів назвою «неокласиків», яких аж до останніх днів Совєцького Союзу громили компартійні писарчуки, типу С. Крижанівського та Л. Новиченка. 1915 закін. Колеґію П. Галагана в Києві та Київ. ун-т. Укр. мовою почав друкуватися з 1919 у журн. «Музаґет». У 20-х рр. вийшли зб. поезій («Земля і вітер», 1922; «Простір», 1925). Досліджував творчість І. Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської; питання літературознавства «Українське літературознавство за 10 років революції» (1928).

ФИЛИПОВИЧ Федір /н. бл.1550 — п. після 1608, с. Баркулабове біля Орші, тепер Білорусія; похований?/ — церк. діяч, письменник; 1586 був священиком у с. Вендорожі, згодом у с. Баркулабові; 1592 брав уч. у Брестському соборі, написав (1592—1608) Баркулабівський літопис. В УРЕ не представлений.

ФИЛИПЧАК Іван /н.1871 — п. після 1930-х рр. ; похованиий?/ — галицько-український педагог. Автор повістей «За Сян», «Княгиня Романова», «Сила волі», «За вчительським хлібом» тощо. Писав історичні розвідки. В УРЕ не представлений.

ФИЛОНОВИЧ Василь /н.1890 — п. після 1930 — рр. ; похований?/ — укр. військовий діяч, підполковник, інженер. На еміграції — редактор журн. «Гуртуймося». В УРЕ не представлений.

ФІАЛКОВ Яків Анатолійович /Нафтулович; н.20. XI 1895, Київ — п.16. XI 1958; там само й похований/ — укр. сов. хімік, чл. -кор. АН УССР з 1945. Закін. Київ. політех. ін-т 1925; зав. кафедрою Фармацевтичного і-ту (1929—35), професор Київ. ун-ту (1935—57). Автор бл. 225 наук. праць

ФІАЛКІВСЬКИЙ Степан /н. бл.1730, Київ — п. після 1766; похований?/ — укр. лікар. Навч. у Київ. академії. Закін. шк. при Петерб. генеральному госпіталі (1757); у 1765 захистив докторську дисертацію; з 1766 на військ. службі в рос. царській армії. В УРЕ не предтавлений.

ФІГОЛЬ Михайло Павлович /н. 18. 10. 1927, с. Крилос на Івано-Франківщині — + 25. 05. 1999, Прикарпаття; поховано там само/ — укр. художник-мистець. Походив з предків укр. княжого роду. Його наук. праці — історико-культурні дослідження старожитностей Галицько-Волинської держави, мистецтва сусідніх країн, монументальні зі своєрідною колористичною манерою малярства мальовничі полотна привертають пильну увагу глядачів. Як привертали увагу його пристрасні вузівські лекції в Прикарпатському ун-ті. Автор праці «Мистецтво стародавнього галича»

ФІГНЕР Миколай Миколайович /н.1857, с. Христофорове Казанськ. губ., тепер РФ — п.1918, Київ; похованй там само, спершу могила була на Фролівському цвинтарі, згодом тлін перенесено на Лук’янівський цв., а в 1950-х рр. — на Новобайковий; тепер могила ліворуч по гол. алеї недалеко від в’їзду; монумент з написом: «Выдающийся русский певец Николай Николаевич Фигнер, 1857—1918. Силой слова, облегченного красотой звука, ты умел трогать человеческую душу и заставлял звучать в ней лучшие благородные чувства, Леонид Собинов, 1907 г.» В УРЕ не представлений.

ФІГУРСЬКИЙ Никон /н.2-а пол. XVII ст., Чернігів? — п.1-а пол. XVIII, Чернігів; похований там само?/ — укр. гравер на дереві поч. XVIII ст. Працював у Чернігові. Осн. твори — гравюри до книг. В УРЕ не представлений.

ФІЛАДЕЛЬФ /до чернецтва — Костянтин Іванович Пузино; н. бл.1794, Полтавщина — п.1851, Китаївська пустинь під Києвом; похований там само/ — укр. церковний діяч, педагог, письменник. Освіту здобув у Полтавській (містилась у Переяславі) духовній семінарії. Скінчив Петерб. духовну академію (1814). Викладав у Вологодській семінарії, де й постригся; в Черніг. духовній семінарії викладав філософські науки й франц. мову; 1831 — ректор Воронезької духовної семінарії; 1830 — настоятель Переяславського Троїцького монастиря; 1830 — Моск. Златоустівський монастир; 1831 — ректор Кишинівської духовної семінарії;1847 його знято з ректорства й професорства богословських наук, а 1849 зовсім звільнено зі служби духовно-навчальної, але залишено в управлінні Добруського монастиря до кінця слідства. Причина цих нагінок полягала в сварці з викладачем семінарії Нікітським через якесь єврейське слово на публічному іспиті; ця «вчена» суперечка й після іспиту тривала на помешканні в єпископа Іринарха, а на квартирі у ректора так загострилась, що перейшла в бійку і скінчилась у семінарському подвір’ї. Нікітський поскаржився, почалось слідство і архімандрита Філадельфа вислано «на спокій» в Китаївську пустинь під Києвом, де він через два роки й помер. Як свідчать сучасники, це була дуже вчена й працездатна людина. Він написав укр. мовою демократичну оду «Ода малоросійських крестьян». У рукопису залишилась праця: «Новозавітний словарь». З походження Ф. з дворян, батько виходець з Литви. У Філадельфа були брати: адмірал Пузино, що відзначився в Синопській битві, другий — лікар. В УРЕ не представлений.

ФІЛАЛЕТ (від грец. — правдолюбний) Христофор /рр. н, см. і місце поховання невід./ — псевдонім автора одного з найвизначніших творів укр. полемічної л-ри кінця XVI — поч. XVII ст. — «Апокрисис албо одповедь на книжки о соборе берестейском…» Твір видано 1597 польс., а 1598 — староукр. мовою. Захищаючи інтереси укр. народу, Ф. гостро виступав проти папства, викривав антинародну суть унії. За здогадами, псевдонім належить польс. письменникові, уч. острозького гуртка вчених Марціну Броневському. Ів. Франко вважав «Апокрисис» значним явищем у давній укр. л-рі.

ФІЛАТОВ Володимир Петрович /н.15 (27). II 1875, с. Михайлівка Саранського пов. Пенз. губ., тепер Пенз. обл. РФ — п. 30. Х 1956, Одеса; похований там само, 1959 було урочисто відкрито пам’ятник з написом: «Академик Владимир Петрович Филатов 1875—1956». Автор пам’ятника скульптор О. Ковальов, архітектор В. Гнєзділов, його іменем названо вулиці, а також наук. і навч. заклади/ — укр. офтальмолог і хірург, акад. АН УРСР з 1939 і АМН СССР з 1944, засл. діяч науки України з 1935, Герой Соц. Праці (1950). У 1897 закін. мед. ф-т Моск. ун-ту. Засновник шк. сов. офтальмологів; з 1903 працював в очній клініці в Одесі (з 1908 — доктор мед. наук); з 1911 — професор і зав. кафедрою очних хвороб Новоросійського ун-ту в Одесі (з 1921 — професор і зав. кафедрою очних хвороб Одес. мед. ін-ту); 1936—56 очолював Ін-т офтальмології (тепер Очних хвороб і тканинної терапії одеський науково-дослідний інститут ім. акад. В. П. Філатова). Ф. запропонував і впровадив ориґінальний метод відновлювальної хірургії (пластика на круглому стеблі, т. з. філатовське стебло), який набув поширення у багатьох країнах світу. Розробив і практично розв’язав проблему трансплантації рогівки. Ф. удосконалив техніку цієї операції, сконструював спец. інструментарій та вперше широко впровадив застосування трупної рогівки як матеріал для пересаджування; завдяки працям Ф. кератопластика стала ефективним методом повернення зору посліплим від більм. Ф. успішно працював над проблемами офтальмохірургії, лікування глаукоми, трахоми тощо. Створив учення про біогенні стимулятори, що стало основою лікувального методу тканинної терапії. Ф. — засновник і редактор «Офтальмологического журнала».

ФІЛЕВИЧ Іван /н.1856 — п.1918; похований/ — рос. історик укр. роду, професор ун-ту у Варщаві. Україножер. В УРЕ не представлений.

ФІЛІПЕНКО Аркадій Дмитрович /н. 26. XII 1911 (8. I 1912), Київ — п.24. VIII 1983; там само й похований/ — укр. композитор, нар. артист УРСР з 1969. Уч. 2-ї світової війни 1941—45; у 1939 закін. Київ. консерваторію (клас композиції Л. Ревуцького). Твори: дит. опера «В зеленім саду» (1968); оперети «Голий президент» (1967); «Сто перша дружина султана» (1972); кантати «Прославимо слово Леніна» (1967); «У дружбі воєдино» (1970); вокально-симф. поема «Дума про безсмертного Кобзаря» (1960); симфонія для струнного оркестру (1976), «Героїчна поема» (1947), «Концертний вальс» (1957) тощо.

ФІЛІППОВ Анатолій Петрович /н.17 (29). {XI 1899, с. Глухівці, тепер Козятинського р-ну Вінн. обл. — п.23. IV 1978, Харків; похований там само/ — укр. учений у галузі прикладної математики і механіки, акад АН УРСР з 1967, засл. діяч науки і техніки УРСР з 1968. Закін. Харків. політехнічний ін-т 1920 і Харків. ін-т нар. освіти 1922. Працював в Ін-ті споруд (1930—41); з 1945 керував Харків. філіалом Ін-ту теплоенергетики АН УРСР, Лабораторією гідромашин АН УРСР, філіалом Ін-ту маханіки АН УРСР. Одночасно (1948—61) викладав у Харків. політех. ін-ті. З 1972 — зав. відділом Ін-ту проблем машинобудування АН УРСР. Осн. праці — прикладна теорія пружності, теорія коливань мех. систем, вплив руху вантажів на конструкції, оптимізація елементів конструкцій.

ФІЛІППОВ Михайло Михайлович /н.30. VI (12. VII) 1858, с. Вікнине, у маєтку свого діда Л. С. Васильківського, тепер Катеринопільського р-ну Черкас. обл. — п.12 (25). VI 1903, Петербург; похований там само; см. Ф. трапилася несподівано, його знайшли мертвим у кабінеті, лікар установити причини см. не зміг; натомість УРЕ сповіщає, що він трагічно загинув у своїій лабораторії, працюючи над вибуховими речовинами/ — укр. (УРЕ: рос.) учений-енциклопедист, зробив великий внесок у розвиток і популяризацію математики, фізики, природзнавства, хімії, політекономії, філософії, літературознавства, мистецтва, історії; йому належить бл. 500 наук. і науково-популярних праць; перший популяризатор дарвінізму в Росії. Працював над питанням передачі енергії на відстані без дротів; незадовго перед смертю засвітів з Петербурга в Царському Селі без усякої проводки люстру. Його дід Л. В. Васильківський походив з укр. роду Богдана Хмельницького. Дитячі і юнацькі роки Ф. минули в Миколаєві та Одесі. До кінця днів Ф. не поривав з Україною, написав історичну повість «Остап», де висвітлив події Визвольної війни 1648—54; добре знав творчість Т. Шевченка, пишався, що був його земляком. В УРЕ про це не пишуть, а про те, що він друкував Леніна, Плеханова і Засулич.

ФІЛІППОВ Олексій Михайлович /н.30. III 1902, с. Дмитрівка, тепер Олександрівського р-ну Кіровоград. обл. — п. ю30. VI 1955, Київ; похований там само/ — укр. педагог. 1923 закін. Вищі пед. курси в Києві; працюав учителем;1930 закін. в Одесі Ін-т нар. господарства; з 1934 — директор різних вищих шк. ; 1944—55 — заступник міністра освіти УРСР; редактор журн. «Радянська школа». В УРЕ не представлений.

ФІЛОМАФІТСЬКИЙ Євграф Матвійович /н.20. XII 1790, с. Малахове, тепер Тутаєвського р-ну Ярослав. обл. РФ — п.19. IV 1831, Харків (?); похований?/ — укр. учений, письменник, один із зачинателів укр. журналістики. Освіту здобув у Ярославлі (1810—12) та Харків. ун-ті (1812—17), після закінчення якого працював там викладачем, а з 1826 — професором загальної історії, географії і статистики. Один з редакторів журн. «Украинский вестник» (1816—19); один з пропагандистів театральної опери в Україні. В УРЕ не предста влений.

ФІЛЯНСЬКИЙ Микола Григорович /н.7 (19). XII 1873, с. Попівка, тепер Миргородського р-ну Полтав. обл. — п.12. I 1938 (за ін. даними — 14. II 1945); похований?/ — укр. поет, прозаїк, критик, мистецтвознавець. Походив з родини священика.1899 закін. фізико-математичний ф-т Моск. ун-ту, вчився в худож. студії Валентина Сєрова та архітектурній майстерні проф. Шехтеля. Працював на Уралі геологом (1906—17), в агрошколі в с. Яреськи, в лісництві в с. Сорочинці, в музеях Харкова, Полтави, Запоріжжя (1930—37). Вірші публікував у Москві в книгах на шикарному папері, що, ймовірно, й викликало незадоволення (чи заздрість) М. Коцюбинського, який докоряв поетові за якесь там декадентство. Компартійні критики, типу С. Крижанівського, підхопили цю версію і роздмухали до пожежі. А ліричні вірші Ф. пройняті глибокою релігійністю, а це ніяке не декадентство, а любов до Бога, до ближнього, до людини, чого тоді самодіяльні соціалісти, яким, очевидно, був і Коцюбинський, зрозуміти не могли ніяк. А слово «декадент» тоді було в моді. Згадаймо, як Франко образився на якогось поета чи критика, котрий звинуватив його в декадентстві. «Який я декадент?» — обурювався наш геній. Ф. — автор таких книг: «Лірика» (1906), «Calendarium» (1911), «Цілую землю» (1928), ряду статей з питань нар. мистецтва та красномовства. Його вірші перекладалися на рос., польс., болг., словацьку мови.

ФІЛЬОВ Дмитро Сидорович /н.13 (26). Х, 1903, с. Лозуватка, тепер П’ятихатського р-ну Дніпроп. обл. — п. після 1984, Дніпропетровськ? ; Похований?/ — укр. учений рослиннознавець-селекціонер, чл. -кор. ВАСГНІЛ з 1956, доктор с. -г. наук з 1969, професор з 1970. Закін. 1925 кол. Криворізький с. -г — ін-т. Понад 50 років працював у н. -д. установах; з 1960 — заст. директора і зав. відділом агротехніки кукурудзи Всесоюзного н. -д. ін-ту кукурудзи (Дніпропетровськ); з 1975 — наук. співробітник-консультант. Праці з питань технології вирощування високих врожаїв, селекції і насінництва кукурудзи.

ФІЛЬЧАКОВ Павло Феодосійович /н.11 (24). IX 1916, Петроград — п.17. VIII 1978, Київ; похований там само/ — укр. математик, чл-кор. АН УРСР з 1964, засл. діяч науки УРСР з 1976. Закін. 1940 Київ. ун-т; з 1945 працюав в Ін-ті математики АН УРСР (з 1960 — зав. відділом). Осн наук. праці стосуються теорії функцій комплексної змінної, теорії фільтрації і обчислювальної математики. Ф. розробив метод послідовних комформних відображень і метод, що ґрунтується на тригонометричній інтерполяції; ці методи дають змогу будувати відображення довільної заданої області з будь-якою наперед заданою точністю.

ФІНН Володимир Васильович /Вільгельмович; н.1. V 1878, Київ — п.13. Х 1967, Житомир (?); похований там само?/ — укр. ботанік, засл. діяч науки УРСР з 1935. Закін. Київ. ун-т 1901; працював у Київ. ун-ті 1903—41. З 1927 — професор; 1944—51 — у Житомир. с-. г. ін-ті; автор наук. праць. В УРЕ не представлений.

5126. ФІОЛЬ (Fiol) Швайпольт /Фіола Святополк; н. бл.1460, УРЕ називає м. Нойштадт у Франконії, тепер ФРН — п. після 1526, біля Мукачева; УРЕ називає приблизні дати:7. V 1525 і 16. V 1526, Краків; похований?/ — перший друкар слов’янських книг кирилчним шрифтом; перша УРЕ його вважає німцем; нові дослідження показують, що він був українець за походженням, з лемків, і звався Святополком Фіолою. Надрукував у Кракові чотири слов’янські богослужебні книги, зв’язані з Київською митрополією. Друга УРЕ «негласно» схиляється до його укр. походження Ф. Тут криється й розгадка нац. походження Івана Федоровича т. з. Москвитина.

ФІЦНЕРІВНА-МОРОЗ Марія Іванівна /н.8. XII 1873, Львів — п. 1920, м. Кам’янка-Струмилівська, тепер м. Кам’янка-Бузька Львів. обл. ; похована там само/ — укр. співачка (сопрано) та драм. актриса. Працювала 1889—91 у Львів. оперному театрі, 1892—1902 (з перервою) — у Театрі товариства «Руська бесіда» у Львові, 1898—1900 — в Укр. трупі свого чоловіка І. Мороза. Партії: Наталка, Панночка («Наталка Полтавка», «Утоплена» М. Лисенка), Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Сантуцца («Сільська честь» Масканьї), Саффі («Циганський барон» Ш трауса); драм. ролі, зокрема Феся («Рабиня» Франка).

ФІЯЛКОВСЬКИЙ Назар Федорович /н.1871, м. Опішня Полтав. обл. -п. після1912, Полтава (?); Похований?/ — укр. педагог, літературознавець. Скінчив Полтав. семінарі. Та Петерб. духовну академію; викладав рос. мову в Плтав. дух. уч-щі та історію л-ри в Полтав. жіноч. ін-ті; опублікував праці з літературознавства, між іншим про етнографічні праці М. Костомарова та М. Л. Кропивницького — в історії укр. театру. В УРЕ не представлений.

ФЛІНТА Зіновій /н.1. IX 1935, с. Токи Підволочиського р-ну Терноп. обл. — п.2. IV 1988, Львів; похований там само/ — укр. художник. 1965 закін. Львів. ін-т прикладного та декоративного мистецтва. З 1965 по 1976 викладав у цьому ж ін-ті на кафкдрі худож. кераміки. Брав уч. в обл., республіканських, всесоюзних, міжнародних виставках. Він створив панно «Львів» (1963), «Лісова фантазія» (1971), серію декоративних керамічних пластів «Архітектура Львова» (1987); малярські та графічні полотна — «Осінній букет» (1968), «Літо» (1970), «Перші покоси» (1985); портрети, краєвиди.

ФЛОРИНСЬКИЙ Тимофій /н.1854 — п.1919, Київ (?); похований там само?/ — рос. славіст, професор Київ. ун-ту, реакціонер, голова київ. цензурного комітету. В УРЕ не представлений.

ФОГАРАШІЙ Іван /српавж. — Бережанин; н.1786 — п. 1834; похований?/ — довголітній парох греко-католицької церкви у Відні, автор історичного нарису про Закарпаття, з якого залишилися тільки скорочення; з 1827 зайнявся дослідженням говорів Закарпаття, автор граматики. В УРЕ не представлений.

ФОГЕЛЬ Роберт Пилипович /н.1. III 1859, м. Ржищів, тепер Київ. обл. — п.27. II 1920, Київ; похований?/ — укр. астроном. Закін.1886 Київ. ун-т, з 1899 — професор цього ж ун-ту; з 1901 — директор Київ. астрономічної обсерваторії; автор наук. праць. Розвинув і доповнив класичні методи визначення орбіт планет і комет, запропоновані К. Ф. Глауссом і Г. В. Ольберсом.

ФОЙГТ (Voigt) Фредерик /н.1898 — п. після 1930-х рр. ; похований?/ — англ. журналіст, знавець української справи, кореспондент ґазети «Manchester guoerdian». В УРЕ не представлений.

ФОКІН Микола Сергійович /н.19. XII (УРЕ: II) 1912, Київ — п.1983 (?); там само й похований/ — укр. співак і педагог, нар. артист УРСР. Закін. Київ. консерваторію. 1941—48 був солістом військ. ансамблю пісні і танцю. Затим працював солістом Льв. театру опери та балету ім. І. Франка, Держ театру опери та балету ім. Шевченка. Партії: Герцог, Альфред («Ріголетто», «Травіата» Верді), Фауст («Фауст» Гуно), Альмавіна («Севільський цирульник» Россіні), Ленський («Євгеній Онєгін» Чайковського), Юродивий («Борис Годунов» Мусоргського), Петро («Наталка Полтавка» Лисенка) та ін. З 1966 за сумісництвом, а з 1970 до 1983 постійно викладав вокал у Київ. дер. ін-ті театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого.

ФОКІН Сергій Олексійович /н.11 (23). VI 1865, с. Воскресенське поблизу Казані — п.1 (14). V 1917, Київ; похований там само?/ — укр. (УРЕ: рос.) хімік-органік і технолог. Закін. 1890 Казан. ун-т і 1894 — Харків. технологічний ін-т. 1913—17 — професор Київ. політех. ін-ту. Наук. праці стосуються каталітичної гідрогенізації ненасичених сполук, зокрема жирів. За допомогою платинової черні і нікелю Ф. розробив методику визначення водневого числа жирів та олій. Особливе значення мають дослідження Ф. процесів висихання олій і каталітичного розщеплення жирів під дією рослинних ферментів і ліпаз. Ф. керував ст воренням першої в Росії установки для технології гідрогенізації олій.

ФОЛЬБОРТ Георгій Володимирович /н.23. I (4. II) 1885, Петербург — п. 17. IV 1960, Київ; похований там само, могила на Новобайковому цвинтарі, праворуч по головній (за церквою) алеї/-укр. фізіолог, академік АН УРСР з 1951, засл. діяч науки України з 1953; один з найближчих учнів і співробітників І. Павлова. 1909 закін. Військ. -медичну академію, в якій працював до 1926; з 1926 по 1946 — зав. кафедрою Харків. мед. ін-ту; з 1946 — професор Київ. мед. ін-ту. Автор наук. праць.

ФОМА СЛОВ’ЯНИН /н. бл.760, теперішня Україна (?) — 823 страчено візантійцями, Константинополь (?); похований?/ — керівник антифеод. повстання у Візантії 820—623. Слов’янин (читай — українець) за походженням. Турмарх (воєначальник) однієї з ферм Малої Азії. Скориставшись з незадоволення нар. мас феод. та реліг. Утисками, Ф. С. 820 підняв повстання, яке охопило більшу частину Малої Азії, частину Фракії і Македонії. Створені Ф. С. армія і флот повстанців протягом року тримали в облозі Константинополь. 823 візан. уряд за допомогою військ болг. хана Омуртага придушив повстання. Ф. С. було взято в полон і страчено.

ФОМЕНКО Петро Карпович /н.23. VIII (5. IX) 1900, с. Кондратівка, тепер Сумського р-ну Сум. обл. — п. після 1982; похований там само?/ — укр. майстер різблення, засл. діяч нар. творчості УРСР з 1982. Уч. громад. війни. З 1936 працював у галузі хідож. Різблення на дереві й кістці. Серед робіт — барельєфи «На Халхін-Голі» (1939), «Кобзар-партизан» (!948), ста туетки «Колгоспнтця з соняшниками» (!973), медальйон «Чумак у дорозі» (1980).

ФОМІН Євген Павлович /н.14 (27). XII 1910, м. Каховка, тепер Херсон. обл. — 5. XI 1942 загинув у катівнях гестапо, неподалік Луганська; похований?/ — укр. поет. Перша зб. поезій вийшла 1927, кн. «Ескізи» (1930), «Засідання героїв» (1932), «Книга поезій» (1936), «Лірика» (1938) тощо. Автор поем «Трипільська траґедія» (1929), «Рафаель» (1937), «Палац» (1938), «Василь Боженко» (1940), перекладав з рос. та білорус. Мов. У роки 2-ї світової війни був кореспондентом військ ґазети. Влітку 1942 потрапив у полон і був с трачений фашистами.

ФОМІН Олександр Васильович /н.2 (14). V 1869. с. Єрмоловка, тепер Петровського р-ну Саратов. обл. РФ — п.16. Х 1935, Київ; похований там само, могила на Лук’янівському цвинтарі, дільниця 2, надгробок з написом: «Академик Александр Васильевич Фомин, род 2 мая 1869 — сконч. 16 окт. 1935». Могила була дуже занедбана (1966), хвірточка в огорожі на землі, поруч з могилою великий смітник. У 1935 присвоєно Ботанічному саду Київ. ун-ту ім’я О. В. Фоміна/ — укр. ботанік, академік АН України з 1921; у 1893 закін. Моск. ун-т; з 1901 — ботанік Тифліського ботан. саду; 1914 — професор Київ. ун-ту, з 1931 — директор Ін-ту ботаніки АН УРСР.

ФОМІН Олександр Григорович /н.13. III 1887, м. Гусятине Кам’янецького пов., тепер Чемеровецький р-н Хмельн. обл. — п після 1912; похований?/-укр. історик л-ри, бібліограф; з дворян Полтав. губ. ; 1906 скінч. Гімназію в Петербурзі, до 1912 навч. у Петерб ун-ті, але не скінчив. Літ. нахили виявив ще в гімназії, друкуватись почав з 7 класу. Праці гол. чином з істор. л-ри й бібліографії. В УРЕ не представлений.

ФОМІН Олександр Іванович /н.22. VIII (3. IX) 1879, Казань — п.4. XI 1947, Київ; похований там само/ — укр. (УРЕ: і рос) маляр.1895—1900 навч. у Казанському худож. уч-щі, 1901—06 — у петерб. АМ в О. Кисельова; 1913—24 жив у Лубнах; з 1924 — в Києві. Твори: «Весняна повінь на Ворсклі» (1924), портрет М. Заньковецької (1927), «Золота осінь» (1939) та ін. З 1933 викладав у Київ. худож. ін-ті (з 1945 — професор).

ФОМІЧЕВСЬКИЙ Григорій /н.10. I 1894, слобода Пісок Ізюмського пов. Харків. губ. — п.12. III 1966, Перті, Австралія; похований там само/ — укр. військ діяч, підполковник Армії УНР, уч. визвольних змагань, правосл. Священик, брав уч. у бою Першого Зимового Походу (1919—20), за що нагороджений Орденом Залізного Хреста і Хреста Симона Петлюри; з 1921 на еміграції в Польщі, 1944 виїхав до Німеччини, де 1949 став священиком. До Австралії приїхав 1950 і оселився в Перті, заснівавши Святомихайлівську парафію УАПЦ, був її настоятелем (1950—54, 1960—66). Обирався ч. Консисторії (1953); 1955 Ф. відбув місійну подорож до Нової Зеландії (Велінгтон, Окленд і Крайстерч) і Тасманію (Гобарт і Лнсестон), заснувавши там церк. Громади УАПЦ. В УРЕ не представлений.

ФОРГАЧ (Forgach) Янош /н.2-а пол. XIX ст. — п. після 1930-х рр. ; похований?/-австро-угорський дипломат, великий противник слов’янщини, лютий ворог укр. нац. змагань. В УРЕ не представлений.

ФОРОСТИНА Євген /н.18. XI 1883, Кольбушова Жевуського воєвідства, тепер Польща — п.25. VIII 1951, Брюклін, США; похований там само?/ — укр. дириґент опер та опереток, симфонічних оркестрів і хорів, педагог, композитор; довго викладав в укр. гімназіях історію, одночасно працюючи дириґентом: до 1914 — львів. «Бояна», з 1914 — віденського «Бояна», 1915—25 — перемиського «Бояна». 1925—40 — стрийського «Бояна»; в Перемишлі і Стрию одночасно був директором Муз. т-ва ім. М. Лисенка. В Стрию ще дириґував симфонічним оркестром. В УРЕ не представлений.

ФОРТИНСЬКИЙ Борис Федорович /н.11. VII 1884, Київ — п.10. Х1940; там само й похований, могила на Новобайковому цвинтарі, дільниця з обеліском В. Попової; поблизу могила Ф. Фортинського; надгробка немає, могила без догляду (1967); залізний хрестик, на н ьому бляшана табюличка з написом: «Профессор Борис Федорович Фортинський род.!! .7.1884, ум.10.10.1940) — укр. хімік, у 20-х рр. викладав хімію в Київ. ІНО. В УРЕ не представлений.

ФОРТИНСЬКИЙ Орест /н.1863 — п.1919, Житомир (?); похований?/ — укр. історик, прпофесор Волинського ІНО, завідуючий церковними музеями в Житомирі. Автор численних праць з історії та археології Волині. В УРЕ не представлений.

ФОРТИНСЬКИЙ Федір Якович /н.3 (15). II 1848, с. Шостьє, тепер Шиловського р-ну Рязан. обл. РФ — п.12 (25). XII 1902, Київ; похований там само, могила на новобайковому цвинтарі, на нижчій терасі за церквою, де й сина Бориса Ф. Надгробок з написом: «Профессор университета св. Владимира Федерь Яковлевичь Фортинский род. 15 февраля 1846 г. ум.12 декабря 1902 г. Оть товарищей профессоров»/ — рос. історик-медієвіст. 1869 закін. Петерб. ун-т, навч. за кордоном (1874—76); з 1877 — профессор, 1880—1902 — ректор Київ. ун-ту; багато зробив для розвитку слов’янознавства; як ректор, провадив реакційну політику царського уряду.

ФОРШ Ольга Дмитрівна /н.16 (28). V 1873, фортеця Гуніб, тепер с. Гунібського р-ну Дагестану — п.17. VII 1961, Ленінград; похована там само/ рос. письменниця; в 1891—1910 (з перервами), 1929—20 жила й працювала в Києві, до 1917 викладала малювання, почала друкуватись 1908 у Києві; автор історико-революц. романів; писала про історичний шлях України, її місце серед народів світу, про Т. Г. Шевченка.

ФОТІЙ /н.2-а пол. XIV, м. Монемвазія, Морейський півострів Греції — п.2. VII 1431, Москва; похований там само, могила в Успенському соборі Кремля/ — церковний діяч, письменник. З молодих літ пішов у монастир; 1408 був возведений на руський (український) митрополичий престол, 1409 жив у Києві, в квітні 1410 прибув до Москви; автор численних послань і поучень. В УРЕ не представлений.

ФРАНКО Іван /рр. н., см. і місце поховання невід./ — укр. заможний господар кінця XVIII ст. у с. Волосатому на Лемківщині (Ліський повіт). Госпдарство це значиться у Йосифівській метриці 1787 по с. Волосатому, що включає опис усіх земельних угідь для оподаткування (УДІАЛ, ф.19, опис XV, справа 27). Як відомо, діда письменника І. Я. Фоанка (1856—1916) теж звали Іваном. Цілком можливо, що господар з с. Волосатого Іван Франко був якраз дідом письменника. Тим паче, що серед кол. мешканців с. Волосатого (нині мешканці Львівщини) зберігся переказ, що їхній односельчанин Іван Франко подався в кінці XVIII ст. «на доли» (Самбірщина). Найстаріші селяни в с. Волосатого пам’ятали, що їхнє село кілька разів відвідував письменник І. Я. Франко, який зустрічався з місцевим парохом і цікавився давніми мещканцями села. Про це є відомості в журн. «Дукля» (Словаччина) № 5,1982. «До питання про родовід Івана Франка». В УРЕ не представлений.

ФРАНКО Іван Якович /н.27. VIII 1856, с. Нагуєвичі, тепер Івана Франка Дрогобицького р-ну Львів. обл. — п. 28. V 1916, Львів; похований там само, тепер могила на Личаківському цвинтарі, надгробок-скульптура робітника-каменяра; 1916 поета було поховано в чужій гробниці, а пізніше тлін перенесено на теперішнє місце й поставлено надгробок; коли саме це сталося — заплутано; О. Дей пише: «Та нещаслива доля переслідувала письменника й далі: його довелося поховати в чужому склепі, і лише через 16 років (1932) завдяки турботам з Радянської України, прах І. Франка був перенесений (треба б: було перенесено — І. Ш.) на нове місце, і над ним став відомий надгробок з постаттю Каменяра». Близька знайома І. Франка Ольга Роздольська подає іншу дату: «Пройшло 10 років. У 1926 році Франкові останки переносили до його могили… Останки Франка перенесли тоді і поховали там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр». Роман Кулачковський та Орест Мацюк про цю ж саму подію в статті «28 травня 1921 року» пишуть ось що: «Того дня на Личаківському кладовищі у Львові відбулася церемонія перенесення праху Івана Яковича Франка з колишньої могили до нової гробниці. Прах великого каменяра був перенесений на те місце, де пізніше поставили надгробний пам’ятник, який стоїть на цвинтарі і сьогодні». Кому ж вірити? Нодгробок на могилі роботи скульптора Литвиненка.1956 до 100-річчя з дня народження Ф. було випущено пам’ятну бронзову медаль роботи скульпторів Олійника і Хотинюк. Укр. нар. свято шанує пам’ять про Ф. Його іменем названо обл. центр — Івано-Франківськ (кол. Станіслав) та область, а також села, вузи, театри, школи, сільські господарства. У Львові, селах Івана Франка, Криворівні створено літературно-меморіальні музеї Івана Франка; 1956 у Києві споруджено пам’ятника; 31 жовтня 1964 у Львові на майдані перед ун-том відкрито пам’ятника І. Франкові роботи львів. скульпторів Валентина Борисенка, Дмитра Кравчича, Емануїла Миська, Василя Одрехівського, Якова Чайки та архітектора Андрія Шуляра; 1940 Львів. ун-ту присвоєно Франкове ім’я. 1963 збудовано океанський лайнер «Іван Франко»; 1956 за рішенням Всесвітньої Ради Миру все прогресивне людство відзначило 100-річчя з дня народження Ф. У Києві встановлено меморіальні таблиці: Нестерівський провулок, 4-А — таблиця з білого мармуру на фасаді будтнку, напис позолочено: «У цьому будинку в 1885—1886 рр. перебував великий український поет-революціонер Іван Якович Франко». Встановлено 25 лютого 1955 року в зв’язку з підготовкою до святкування 100-річчя з дня народження І. Я. Франка. Вул. Леніна, 11. Таблиця з білого мармуру на фасаді будинку середньої шк. № 94 ім. І. Я. Франка (кол. колеґії Павла Галагана); напис позолочено: «У цьому будинку в 1885, 1886 рр. перебував великий український письменник-революціонер Іван Якович Франко». Встановлено в січні 1954 року, виготовлено за проектом архітектора І. Л. Шмульсона/ — укр. поет, прозаїк, драматург, літ. критик, літературознавець, мистецтвознавець, фольклорист, етнограф, історик, перекладач, філософ, політ. діяч. Вчився в почат. шк. с. Ясениці-Сільної. 1875 закін. гімназію в Дрогобичі і вступив до Львів. ун-ту на філософ. ф-т. 1891 закін. Чернівецький ун-т. 1893 захистив докторську дисертацію, але через свої революц. погляди не був допущний до викладання. Він — один з видавців революц. -демократичних видань «Громадський друг», «Дзвін» і «Молот». За захоплення марксистськими ідеями, від яких згодом відійшов, та соціалістичну пропапаґанду був тричі заарештований (1877, 1880, 1889) і перебував під наглядом поліції. З 1898 — кекрівник Етнографічної комісії при НТШ, брав уч. у редаґуванні «Етнографічного збірника». 1890 за підтримкою М. Драгоманова стає співзасновником Русько-Української Радикальної партії, підготував для неї програму, та разом з М. Павликом видає щомісячник «Народ» (1890—95). У 1895, 1897 та 1898 висувався від цієї партії депутатом Віденського парламенту, але через виборчі маніпуляції і провокації ідеологічних і політ. противників — безуспішно. У зв’язку з кризою в Радикальній партії Ф. разом з народовцями 1899 створив Нац. -Демократичну партію, з якою співпрацював до 1904 і відтоді відійшов від активної уч. у політ. житті. 1894—97 разом з дружиною Ольгою видавав журн. «Житє і слово», в якому часто виступав зі статтями на політ. теми, викриваючи хиби марксизму. Згодом спільно з М. Грушевським редаґував «Літературно-науковий вісник». Титанічний внесок зробив Ф. у розвиток НТШ. Практично не було жодного тому «Записок» (друкований орган НТШ), в якому б він не друкував ствоїх статей. Він же був автором повного статуту НТШ, що з невеликими змінами діяв до кінця існування Т-ва. Всебічно обдарований, енциклопедично освічений, невтомний трудар Ф. виявив себе на багатьох ділянках укр. культури. Він був найвидатнішим поетом-новатором пошевченківської доби і за стилем належав до перших реалістів в укр. л-рі. Вже друга зб. віршів — «З вершин ї низин» (1877) — сміливо ламала канони традиційної поезії, демократизувала традиційні форми, створювала нові. Вершиною його інтимної лірики є зб. «Зів’яле листя» (1896). У зб. «Мій ізмарагд» (1897) переважають філософські мотиви. Драму власного життя відображено у зб. «Із днів журби» (1900). Програмова зб. «Semper tiro» (1906) є мистецьким credo поета-борця. Велику силу таланту виявив він і в широких епічних поемах: «Панські жарти» (1887), «Сурка» (1890), «Смерть Каїна» (1889), «Іван Вишенський» (1900) та ін. Багато автобіографічного вклав Ф. у свою найвизначнішу поему «Мойсей» (1905), у якій на матеріалі біблійного сюжету показав конфлікт вождя з народом, засудив зраду нац. інтересів та прогорлосив ідею служіння рідному народові. На його рахунку також ь — понад 100 оповідань, новел та 10 повістей і романів, починаючи з «бориславського циклу» (з 1877), у якому зробив глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння й пролетиаризація галицького села склали основу тем його збірок: «В поті чола» (1890), «Галицькі образки» (1897). Найвизначнішим прозовим твором Ф є повість «Воа constrictor» (1878) і соціальний роман «Борислав сміється» (1882), у яких відображено початкові форми револоюц. Боротьби робітництва і стихійне пробудження його свідомості. До істор. творів належать: повість «Захар Беркут» (1882), «Герой поневолі» (1904), «Великий шум» (1907). Моральний розклад верхів Ф. змалював у романах «Для домашнього вогнища» (1892), «Основи суспільсті» (1895) і «Перехресні стежки» (1899—1900). Його проза відзначається жанровим багатством і реаліститчним зображенням життя всіх верств нас елення. У драматургії Ф. виявив себе майстром соціально-психологічної («Укра дене щастя», 1893 та ін.) і історичної драми «Сон князя Святослава», 1895 та ін.). Чимало написав Ф. і для дітей: «Коли ще звірі говорили» (1899), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Абу-Касимові капці» (1895) та ін. Протягом усього життя Ф. перекладав з 14-ти мов світу, зокрема твори Гомера, Шекспіра, Данте, Гете, Золя, Пушкіна, Лермонтова, Чернишевського, Некрасова, Міцкевича та ін. Цінним внеском в укр. літературознавство є його праці з історії і теорії л-ри. Найбільша з них — 5-томне видання «Апокрифів і леґенд з українських рукописів» (1896—1910). У статтях і монографіях він аналізував творчість І. Котляревського, М. Шашкевича, Т. Шевченка, Ю. -О. Федьковича, О. Кониського, Лесі Українки, В. Самійленка, В. Винниченка та багатьох ін. Теоретичні погляди на завдання л-ри Ф. сформулював у студіях «З секретів поетичної творчості» (1898) і «Теорія і розвій історії літератури» (1899), у яких підкреслював соціальне підґрунтя твору і при його оцінці основним вважав мистецький хист автора і літерат урно-естетичні цінності твору. У літературознавстві стояв на позиціях порівняльного та культурно-істричного методів. Він зібрав багато матеріалу з фольклору й етнографії, написавши чимало праць, серед яких: «Жіноча неволя в руських піснях народни» (1883), «Вояцька пісня» (1888), «Наші коляди» (1889),»Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст.» (1928), «Студії над українськими народними піснями» у трьох томах. У філософсько-соціологічних і суспільно-політ. поглядах Ф. еволюціонував від захоплення у студентські роки соціалізмом та вченням Маркса й Енгельса до завзятого поборювання їх. До кінця життя стояв на позиціях крайнього радикалізму та націонал-демократизму. Ф. увійшовв історію як невтомний будівничий людських душ укр. народу, що всім життям служив йому.

ФРАНКО Андрій Іванович /н.1887, Львів (?) — п.1913; похований?/ — син письменника І. Я. Франка. укр. письменник, автор розвідки про етнографа Ількевича. В УРЕ не представлений.

ФРАНКО Зіновія Тарасівна /н.31. Х 1925, Львів — п.1991, Київ; там само й похована/ — укр. письменниця, перекладачка, літературознавець, Дочка Тараса Івановича Франка, онука І. Я. Франка. Після шкільного навчання здобла вищу освіту у Львів. ун-ті. Працювала наук. співробітником літ. -меморіального музею І. Я. Франка, старшим наук. співробітником Ін-ту мовознавства АН УРСР. Чимало зробила для вивчення та популяризації творчості Каменяра. Її перу належать ровзвідки про творчість М. Рильського, П. Карманського, М. Возняка, О. Білецького, ін. укр. письменників. Праці Ф. неодноразово виходили окремими виданнями укр., рос., польс., агл. Мовами. Залишилось кілька незавершених праць. В УРЕ не представлена.

ФРАНКО Катерина /н.1896 — п.1962, Київ; похована там само, могила на Новобайковому цвинтарі, ліворуч від гол. алеї, неподалік від могили «поета» Марата; надгробок з анписом: «Тут спочиває Франко Катерина 1896—1962»/ — невістка І. Я. Франка, дружина франкового сина Тараса. В УРЕ не представлена.

ФРАНКО Ольга Федорівна /дівоче — Хоружинська; н.24. VII 1864, с. Бірки, тепер Гадяцького р-ну Полтав. обл. — п.17. VII 1941, Львів; похована там само/ — укр. громад. діячка, видавець, журналіст, дружина Івана Франка; видавала журн. «Житє і слово»; збирала нар. творчість; захворіла нервово невиліковно, до смерті була в лікарні? .

ФРАНКО Петро Іванович /н.28. VI 1890, с. Нагуєвичі — у червні-липні 1941 загинув від куль кадебістів, місце поховання невід./ — укр. літератор, держ. і політ. діяч, воїн Січових Стрільців, син І. Я. Франка, перший директор літ. -меморіального музею його імені. У Львові закін. класичну гімназію, а потім — політехніку, за фахом — хімік. 1913 разом з братом Тарасом вступив до спорт. Організації «Січові Стрільці», з якої було створено військову орг-цію, де служив Петро спочатку в піхоті, а потім в авіації. Воюючи на боці армії ЗУНР проти військ польс. окупантів, Ф.1919 потрапляє в полон до армії Галера і опиняється в краківському таборі військовополонених. За золотий перстень вимінює в охоронця мундир і, перевдягнувшись, утікає з-за дроту, живе в Коломиї. 1931 з групою польс. інженерів переїздить на роботу до Харкова, де працює в Ін-ті прикладної хімії. Пише низку наук. праць, укладає підручник з хімії та «Енциклопедичний словник з хімічної термінології», робить винаходи в галузі переробки молока і читає курс хімії в Харків. політех. ін-ті і разом з тим не полишає літ. працю: створює драму за повістю І. Франка «Захар Беркут» та кіносценарій на основі твору «Борислав сміється». В грудні 1935 його викликають до НКВС і вимагають прийняти совєцьке грома дянство, та він відмовляється і йому наказують залишити Харків. За совєтів у Львові його обирають депутатом Верховної Ради УРСР, та 22 червня 1941 його заарештовано, час і місце розстрілу невідомі. В УРЕ не все сказано.

ФРАНКО Тарас Іванович /н.9. III 1889, Львів — п.13. XI 1971, Київ; похований там само, могила на Новобайковому цвинтарі/ — укр. літературознавець, поет, син І. Ф. Франка, брат Петра та Андрія Ф. Закін. філософський ф-т Львів. ун-ту. Викладав у вузах, був наук. співробітником Ін-ту л-ри АН УРСР. Кандитат філолог. Наук. Автор віршів і переспівів «Старе вино в новім місі», «На крилах гумору», «З чужої левади» (1913), «Збиточний Амор» (1918), спогадів «Великий Каменяр» (1956), літературознавчих досліджень «Нарис історії римсь кої літератури» (1921), «Лис Микита». Аналіз поеми Івана Франка» (1936)., «Про батька. Статті, спогади, оповідання» (1956), зб. гуморесок «Вздовж і впоперек» (1965), В УРЕ не представлений.

ФРАНКО-КЛЮЧКО Анна Іванівна /н. ?Львів — п. ?; Похована?/ — дочка І. Я. Франка, жила в Канаді; діячка укр. руху; 1967 приїздила в Україну, зустрічалась з письменниками, відвідала Львів, Київ, Канів, Харків, Херсон та ін. міста. Передала музеєві у Львові кілька неопубл. Листів І. Франка, ціпка, вирізаного Франком для дружини, якого зберегла стара гуцулка. В УРЕ не представлена.

ФРАНЦЕВИЧ Іван Микитович /н.21 (3). VIII 1905, Полтава — п. після 1981, Київ; похований?/-укр. учений у галузі фізичної хімії та матеріалознавства, акад. НАН України з 1961, засл. діяч науки й техніки УРСР з 1965, Герой Соцпраці (1969). Закін. у 1929 Харків. ІНО. Працював в Укр. н. -д. ін-ті металів (1929—41), Ін-ті чорної металургії АН УРСР (з 1939 — заст. директора), одночасно (з 1930) викладав у Харків. ун-ті. 1945—57 — зав. кафедрою Київ. ун-ту, 1952—55 — керівник Лабораторії спеціальних сплавів АН УРСР, 1955—73 — директор Ін-ту проблем матеріалознавства АН УРСР; з 1973 — зав. відділом цього ін-ту. Осн. напрями діяльності: розробка теор. основ жароміцності і високотемпературного окислення металів, електрохім. принципів комплексного захисту від підземних та морських споруд, методів розрахунку модулів пружності твердих тіл; створення надтвердих порошкових інструментальних матеріалів.

ФРАНЦОЗ (Franzos) Карл Еміль /н.25. Х 1848, м. Чортків, тепер Терноп. обл. — п.28. I 1904, Берлін; похований там само/ — австр. письменник, літературознавець, перекладач. Автор реалістичних оповідань, повістей і романів з життя народів, які населяли Австро-Угорську імперію, зокрема українців. У романі «За правду» (1882; інсценізований М. Старицьким під назвою «Юрко Довбиш») відобразив антифеод. рух на Прикарпатті в серед. XIX ст. Досліджував і популяризував укр. л-ру, опублікував праці про укр. фольклор, творчість Т. Шевченка. Перекладав укр. нар. пісні.

ФРАНЬКО Дмитро Васильович /н.25. Х 1913, с. Натягайлівка, тепер у межах м. Вознесенська Микол. обл. — п.4. XI 1982, Київ; похований там само/ — укр. (УРЕ: і рос.) актор, нар. артист УРСР з 1969. Після закін. 1938 Київ. ін-ту театр. мистецтва працював у Київ. театрі Червоної армії, 1947—82 — в Київ. рос. драм. театрі ім. Лесі Українки. Ролі: Ноздрьов («Мертві душі» за Гоголем), Митрич («Влада темряви» Л. Толстого), Бубнов («На дні» М. Горького) тощо.

ФРОЛОВ Леонід /н.1879 — п. після 1930-х рр. ; похований?/ — укр. інженер-технолог, знавець цукроваріння. Автор підручників з зімічної технології. В УРЕ не представлений.

ФРОЛОВ Маркіян /н.1892 — п. після 1930-х рр. ; похований?/ — укр. композитор, професор Муз ін-ту ім. М. Лисенка в Києві. Написав: мішаний хор «Народи йдуть», солоспіви, п’єси для фортепіано. В УРЕ не представлений.

ФРУМІН Ісидор Ілліч /н.25. XI (8. XII) 1912, Київ — п.6. II 1984; там само й похований/ — укр. учений у галузі зварювання, доктор тех. наук з 1960, професор з 1961. Закін. 1936 Київ. індустріальний (тепер політех.) ін-т. ; з 1937 — в Ін-ті електрозварювання ім. Є. О. Патона АН УРСР. Осн. праці — з технології та металургії дугового зварювання, створення зварювальних матеріалів, наплавлення корозійностійких і стійких проти зношування матеріалів.

ФРУНЗЕ Михайло Васильович /н.21. I (2. II) 1885, м. Пішпек, тепер Бішкек, Киргизія-п.31. Х 1925, Москва; поховано під кремлівською стіною, на могилі мармурове погруддя/ — сов. парт. і військ. діяч.1918—20 — командуючий 4-ю армією Сх. фронту, Пд. групою Сх. фронту, Туркестанським і Пд. фронтами. Під командуванням Ф. війська Пд. фронту розгромили врангелівщину; з грудня 1920 — уповноважений Реввійськсовєта Республіки в Україні, командуючий збройними силами України і Криму. Здійснював заг. керівництво винищення укр. патріотичних сил. Водночас із лютого 1922 до березня 1924 — заст. голови Совнаркому УССР, заст. голови Укр. економ. совєта. Один з найлютіших ворогів укр. народу та народів Середньої Азії. Але й самого колєґи «залікували» в лікарні.

ФУНДУКЛЕЙ Іван Іванович /н.1804 — п.1880; похований?/ — укр. археолог, алміністративний діяч; київський губернатор і ґенеральний контролер Царства Польського; з 1867 — чл. Государствєнной Думи; склав опис могил на Київщині, провадив розкопки; написав «Обозрение Киева в отношении к древностям» (1847) та ін. У Києві була Фундуклеївська вул. на його честь. В УРЕ не представлений.

ФУРСАПетро/н.1892 — п. після 1930-х рр., репресований? Похований?/-укр. громад. діяч, педагог. Редактор «Козацької думки» в Гура-Гуморі, «України» в Яссах (1917). В УРЕ не представлений.

ФУТОРЯНСЬКИЙ Савелій /н.1900 — п.1926; похований?/ — укр. композитор, муз. критик. 1922 — дириґент драм. театру в Києві. Написав хор «Великодній дощ», солоспіви, фортепіанні твори. В УРЕ не представлений.